ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 18.03.2024
Просмотров: 85
Скачиваний: 1
ТЕМА 6. ОСНОВИ СІМЕЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
1. Поняття сімейного права, його предмет, метод та джерела
2. Сім’я та шлюб. Умови укладання шлюбу
3. Порядок державної реєстрації шлюбу. Укладання шлюбного договору
4. Недійсність шлюбу
5. Особисті немайнові права і обов'язки подружжя
6. Майнові права і обов’язки подружжя. Право на утримання
7. Припинення шлюбу
8. Особисті немайнові та майнові права і обов'язки батьків та дітей
9. Позбавлення батьківських прав
Ключові слова
Сімейне право, шлюб, сім’я, державна реєстрація шлюбу, недійсність шлюбу, власність подружжя, аліменти, взаємне утримання подружжя, шлюбний договір, припинення шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення, опіка, піклування, позбавлення батьківських прав.
1. Поняття сімейного права, його предмет, метод та джерела . Сімейне право – це галузь права, що регулює особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками і дітьми, усиновителями й усиновленими, а також іншими членами родини.
Предметом правового регулювання сімейного права є суспільні відносини, які виникають у зв’язку із шлюбом, особисті немайнові та майнові відносини між членами сім’ї та іншими родичами, а також відносини, що виникають з приводу усиновлення, встановлення опіки та піклування стосовно дітей, позбавлених батьківського піклування.
Оскільки сімейне право належить до галузей права, у яких началом є приватне право, основним методом правового регулювання є диспозитивний метод (метод дозволяння, виходить із рівності суб’єктів), який надає суб’ктам правовідносин можливість вільно обирати бажаний варіант поведінки. Разом з тим, сімейно право використовує і імперативний метод (метод владного припису, підпорядкованості сторін), який реалізується шляхом встановлення певних юридичних обов’язків та заборон.
Правовою основою сімейного права є Конституція України, норми якої закріплюють загальні засади сімейних відносин. Зокрема відповідно до вимог ст.51 Конституції – шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, а кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Крім того, ст. 52 Конституції проголошує, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом, а утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування покладається на державу, яка заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
Основним джерелом сімейного законодавства є Сімейний кодекс України (далі – СК), який був прийнятий 10 січня 2002 р. та набрав чинності з 1 січня 2004р.
Джерелом сімейного законодавства є й інші закони України, які регулюють сімейні відносини. До таких належать наприклад Закони України: ”Про охорону дитинства” від 26.04.2001р., ”Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 22.-3.2001р. та інші. Крім того, норми сімейного права закріплені й у цілій низці підзаконних нормативно-правових актів (указах Президента, постановах КМУ, актах центральних органів виконавчої влади тощо).
До системи джерел сімейного права належать також міжнародні договори та конвенції, ратифіковані Україною у встановленому законом порядку. Зокрема це Конвенція ООН про права дитини (1989р.) – ратифікована 27.02.1991р. і набула чинності для України 27.09.1991р.; Європейська конвенція про здійснення прав дітей (1996р.) – ратифікована 3.08.2006р., набула чинності для України 1.04.2007р.; Конвенція ООН про стягнення аліментів за кордоном (1956р.) – ратифікована 20.07.2006р., набула чинності для України 19.10.2006р. та низка інших.
Чинний СК (ст.8) передбачає також, що у випадках, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім’ї та родичами його нормами не врегулювані, то для їх врегулювання застосовуються відповідні норми Цивільного кодексу України.
2. Сім’я та шлюб. Умови укладання шлюбу. Основними категоріями сімейного права, закріпленими на законодавчому рівні є сім’я та шлюб.
Сім’я є первинним та основним осередком суспільства і визначається СК України (ст.3) як спільнота(об’єднання) осіб, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Сім’я може створюватися на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, за умови, що вони не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства. Закон гарантує особі право на сім’ю, а держава покладає на себе обов’язок забезпечувати охорону сім’ї, дитинства, материнства, батьківства та створювати умови для зміцнення сім’ї (ст.ст. 4, 5 СК).
Отже однією із головних підстав утворення сім’ї є шлюб.
Шлюб – це сімейний союз чоловіка і жінки, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (ст. 21 СК).
Проаналізувавши цю норму, ми можемо зробити висновок, що проживання жінки і чоловіка однією сім'єю за відсутності такої реєстрації не створює шлюбу і не породжує подружніх правовідносин. Релігійний обряд укладання шлюбу також не є підставою для виникнення подружніх прав та обов’язків.
Умови, за яких закон дозволяє укладення шлюбу, закріплені у ст.ст. 22-24 СК і до них належать: 1) досягнення особами, що одружуються, шлюбного віку – 18 років як для чоловіків, так і для жінок. Однак за заявою особи, яка досягла 16 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде вирішено, що це відповідає її інтересам; 2) добровільність шлюбу (наявність взаємної згоди).
Разом з тим, законодавець передбачає, що шлюб не може бути укладений за наявності наступних перешкод:
1) якщо особа перебуває в іншому, нерозірваному шлюбі (принцип одношлюбності – ст. 25 СК);
2) наявність між майбутніми чоловіком та жінкою родинних відносин. У шлюбі не можуть перебувати особи, які є родичами прямого споріднення (батько, мати, дочка, син, баба, дід, онуки). Не допускається шлюб і між повнорідними і неповнорідними (що мають спільну матір або спільного батька) братом і сестрою, двоюрідними братом і сестрою, рідними тіткою, дядьком і племінником, племінницею (ст. 26 СК);
3) недієздатність однієї з осіб, які одружуються (ч.2 ст.24 СК);
4) не можуть перебувати у шлюбі між собою усиновлювач та усиновлена ним дитина (ч.5 ст.25 СК).
3. Порядок державної реєстрації шлюбу. Укладання шлюбного договору. Особи, які бажають одружитися, повинні особисто подати заяву до державного органу реєстрації актів цивільного стану (далі – ОРАЦС) за їхнім вибором. З моменту подання такої заяви вони вважаються нареченими. Працівники ОРАЦС зобов'язані ознайомити наречених з їхніми правами і обов'язками як майбутніх подружжя і батьків, попередити про відповідальність за приховування перешкод до реєстрації шлюбу (ст.ст. 28-29 СК). Наречені мають повідомити один одному відомості про стан свого здоров'я, адже приховання важкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для іншого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.
Реєстрація шлюбу відбувається по закінченні місячного строку з дня подання заяви. За наявності поважних причин цей строк може бути скорочений. У випадках, якщо реєстрація шлюбу з певних причин не відбулася у визначений день (хвороба одного з наречених, перебування у відрядженні тощо), заява про реєстрацію шлюбу продовжує зберігати свою чинність на протязі трьох місяців з дня її подання.
Якщо реєстрація шлюбу не відбулася через відмову одного з наречених, то та особа, яка відмовилася одружитися, зобов'язана компенсувати іншій всі витрати, які були понесені у зв'язку з готуванням до реєстрації шлюбу і весілля.
Закон (ст. 34 СК) категорично вимагає особистої присутності нареченого і нареченої в момент реєстрації і не допускає реєстрацію шлюбу через представника. Шлюб, який був зареєстрований з порушенням цієї вимоги вважається неукладеним.
Наречені мають право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу і можуть обрати прізвище одного з них як спільне прізвище, зберігти дошлюбнє прізвище або приєднати до свого прізвища прізвище нареченого (нареченої).
Державна реєстрація шлюбу закріплюється свідоцтвом, про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
За особистим бажанням та згодою наречених, між ними може бути укладений шлюбний договір. Шлюбний договір до речі може бути укладений і як особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (нареченими), так і подружжям. Проте якщо шлюбний договір укладається до реєстрації шлюбу, а один із наречених є неповнолітньою особою, необхідна наявність письмової згоди її батьків або піклувальника, яка засвідчується нотаріусом (ст. 92 СК).
Шлюбний договір – це угода, за якою регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також можуть бути передбачені майнові права подружжя як батьків.
Отже вимога законодавця до змісту шлюбного договору (ч.2,3 ст.93 СК) прямо передбачає, що він призначений виключно для врегулювання майнових відносин подружжя (наприклад може встановлювати порядок користування майном, його можливий розподіл в разі розлучення, режим користування житлом, передбачати права на взаємне утримання, надання матеріальної допомоги для виховання та розвитку дитини тощо) і не може регулювати особисті відносини як подружжя, так і особисті відносини між ними та дітьми.
Статтею 94 СК встановлено вимогу і до форми шлюбного договору, який повинен складатися виключно у письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню.
Якщо шлюбний договір був укладений до реєстрації шлюбу, він набирає чинності в день реєстрації шлюбу, а якщо його укладено подружжям – набирає чинності в день його нотаріального посвідчення.
У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав і обов’язків. Крім того, в ньому також може бути передбачена чинність договору або окремих його умов й після розірвання шлюбу (ст. 96 СК).
Не допускається одностороння зміна одним з подружжя умов шлюбного договору. За наявності взаємної згоди подружжя має право змінити умови шлюбного договору або взагалі відмовитися від нього. Означені рішення подружжя повинні бути нотаріально посвідчені. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути змінений, розірваний або визнаний недійсним лише у судовому порядку.
4. Недійсність шлюбу. Шлюб визнається недійсним, якщо він був зареєстрований з порушенням вимог сімейного законодавства. В залежності від того, які саме умови укладання шлюбу не були дотримані, або ж які саме з перешкод для укладання шлюбу не були враховані, розрізняють: 1) абсолютно недійсні або нікчемні шлюби – такі, що не потребують судового рішення і є недійсними внаслідок самого факту протиправності шлюбу; 2) відносно недійсні або оспорювані – шлюби які можуть бути визнані недійсними виключно за рішенням суду.
Відповідно до ст.39 СК до абсолютно недійсних або нікчемних належать шлюби, які були зареєстровані:
1) з особою, що одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;
2) між родичами за прямою лінією споріднення;
3) між рідними (неповнорідними) братом і сестрою;
4) з недієздатною особою.
У всіх перелічених вище випадках державний орган РАЦС за заявою зацікавленої особи анулює актовий запис про такий шлюб.
Відносно недійсні або оспорювані шлюби, в свою чергу поділяються на два наступних види: шлюби, які визнаються недійсними за рішенням суду та шлюби, які можуть бути визнані недійсними за рішенням суду.
Закон (ст.40 СК) передбачає, що за рішенням суду визнається недійсним шлюб, якщо він був зареєстрований: 1) без вільної згоди чоловіка або жінки; 2) у випадку його фіктивності. Фіктивним є шлюб укладений без наміру створити сім'ю. Проте якщо на момент розгляду справи судом ці обставини зникли, то шлюб не може бути визнаний недійсним.
За рішенням суду може бути визнаний недійсним шлюб (ч.1 ст. 41 СК), зареєстрований:
1) між усиновителем і усиновленою ним дитиною (у разі нескасованого усиновлення);
2) між двоюрідними братом і сестрою; між тіткою, дядьком і племінником, племінницею;
3) з особою, що приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для іншого з подружжя чи їхніх нащадків;