ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 18.03.2024
Просмотров: 86
Скачиваний: 1
4) з особою, що не досягла шлюбного віку, якій не було надано права на шлюб.
Разом з тим, ч.2 цієї ж статті визначає, що при вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд повинен взяти до уваги, наскільки таким шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин тощо. А частина 3 ст. 41 СК взагалі містить припис імперативного характеру, який передбачає, що шлюб не може бути визнаним недійсним разі вагітності дружини, у випадках реєстрації шлюбу з особами переліченими нами вище у пунктах 1,2,4, а також досягненням особою шлюбного віку, чи наданні такій особі права на шлюб (п.4).
Отже різниця між цими видами відносно недійсних (оспорюваних) шлюбів полягає в тому, що у першому випадку (ст. 40 СК) закон містить імперативну (владну, безальтернативну) вимогу про визнання шлюбу недійсним за наявності підстав, передбачених законом, а у другому випадку (ст. 41 СК) навіть за наявності підстав, визначених законом суд може і не визнати шлюб недійсним.
Позов про визнання шлюбу недійсним може бути поданий одним із подружжя, батьками, опікуном, піклувальником, органом опіки і піклування, прокурором, а також іншими особами, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією такого шлюбу.
Шлюб визнається недійсним з моменту його державної реєстрації. Визнання шлюбу недійсним тягне за собою певні юридичні наслідки. Зокрема це означає, що права та обов'язки подружжя з моменту реєстрації шлюбу не виникали. Проте недійсність шлюбу не впливає на взаємні права батьків та дітей, які були народжені у такому шлюбі.
5. Особисті немайнові права і обов'язки подружжя. Державна реєстрація шлюбу породжує для подружжя цілий ряд особистих немайнових прав та обов'язків, які є рівними для чоловіка та жінки.
Зокрема подружжя має право на:
1) материнство і батьківство (ст.49-50 СК). Небажання чи нездатність одного з подружжя мати дитину може бути причиною для розірвання шлюбу;
2) повагу до своєї індивідуальності, звичок та уподобань (ст. 51 СК);
3) фізичний і духовний розвиток, здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку (ст. 52 СК);
4) зміну прізвища (ст. 53 СК);
5) розподіл між собою обов'язків у родині та спільне рішення питань життя сім’ї (ст. 54 СК);
6) свободу та особисту недоторканість, в тому числі – на вільний вибір місця проживання, вжиття заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин, а також припинення шлюбних відносин (ст. 56 СК).
На подружжя покладаються обов’язок спільно турбуватися про сім’ю, в тому числі (ст.55 СК):
1) спільно піклуватися про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги;
2) утверджувати в сім’ї повагу до матері та батька;
3) спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї;
6. Майнові права і обов’язки подружжя. Право на утримання. Одним із основних обов’язків подружжя є обов’язок спільно дбати про матеріальне забезпечення сім’ї. Матеріальною основою для забезпечення добробуту у сім’ї є майно подружжя. Чинне законодавство встановлює два правових режими для власності подружжя: особиста приватна власність кожного з подружжя та спільна сумісна власність подружжя.
Право особистої приватної власності чоловіка, дружини закон поширює на (ст. 57,58 СК):
1) майно, набуте кожним з них до шлюбу;
2) майно, набуте чоловіком або дружиною під час шлюбу, але в дарунок чи у спадщину;
3) майно, придбане за особисті кошти чоловіка або дружини;
4) речі індивідуального користування, в тому числі й коштовності, навіть за умови, що вони придбані за рахунок спільних коштів подружжя;
5) премії і нагороди, отримані за особисті заслуги;
6) кошти, отримані у відшкодування матеріальної, моральної шкоди;
7) страхові суми;
8) плоди та доходи (дивіденди) від речей, які перебувають в особистій приватній власності.
Той з подружжя, хто є власником майна і визначає порядок володіння та користування ним, але при цьому повинні враховуватися інтереси інших членів сім'ї, і насамперед дітей.
Право спільної сумісної власності подружжя поширюється на майно, набуте подружжям під час шлюбу, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу)
Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно (за винятком виключеного з цивільного обороту) та кошти. Зокрема об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, отримані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є також об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 61 СК).
До основних майнових прав та обов’язків подружжя чинний СК відносить наступні:
1) право володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що належить їх на праві спільної сумісної власності. Це право реалізується подружжям на засадах рівності та за взаємною згодою (ст.63СК);
2) право подружжя на укладення договорів між собою, в тому числі й шлюбного договору. Такими договорами може встановлюватися порядок користування та розпорядження спільним майном, або майном, що перебуває в особистій власності кожного з подружжя (ст. 64 СК);
3) право подружжя на укладення договорів з іншими особами (як фізичними так і юридичними). При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою іншого з подружжя. Якщо договір був укладений без згоди іншого із подружжя, він може звернутися до суду з позовом про визнання його недійсним, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. У випадках якщо одним із подружжя укладаються договори, що потребують нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а також договори щодо цінного майна, згода іншого з подружжя повинна бути подана письмово, а для укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення або державної реєстрації – й нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним з подружжя в інтересах сім’ї створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.
4) право на поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності. Дружина і чоловік мають право на поділ спільного майна незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі, чи шлюб вже розірвано. У разі поділу такого майна, вважається, що воно належить подружжю у рівних частках, якщо інше не передбачено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно може поділено або за спільною згодою подружжя, або ж за рішенням суду, якщо такої згоди досягнуто не було.
Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Строк позовної давності щодо вимоги про поділ спільного майна, якщо вона заявлена після розірвання шлюбу складає три роки і не обмежується стосовно вимог про поділ спільного майна подружжя, яке перебуває в нерозірваному шлюбі.
5) обов’язок одного із подружжя відповідати за своїми особистими зобов’язаннями лише своїм особистим майном та своєю часткою у праві спільної сумісної власності, яка виділена йому в натурі;
6) обов’язок іншого з подружжя нести майнову відповідальність в межах майна, що є спільною власністю у випадках накладення стягнення на це майно, якщо судом буде встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби (ч.2 ст.72 СК).
7) права та обов’язки подружжя по утриманню. Це право є не тільки одним із основних майнових прав кожного з подружжя, а одночасно й їх обов’язком. Чоловік та дружина повинні матеріально підтримувати друг друга, якщо один з них потребує такої допомоги, а другий має можливість надавати матеріальну допомогу. Як правило, вимога щодо утримання виконується добровільно. У випадках її невиконання, один з подружжя, який такої матеріальної допомоги потребує, має право звернутися до суду для прийняття останнім рішення про стягнення аліментів.
Відповідно до СК України право на утримання мають:
1) непрацездатні чоловік чи дружина (особи, які досягли пенсійного віку або є інвалідами І,ІІ, чи ІІІ групи) (ч.2 ст.75 СК);
2) один з подружжя, чиї заробітна плата, пенсія та інші доходи є нижчі за прожитковий мінімум, встановлений законом (ч.4 ст.75 СК);
-
дружина під час вагітності та протягом 3-х років після народження дитини (якщо дитина має недоліки фізичного або психічного розвитку – до осягнення дитиною 6 років) (ст..84 СК);
-
чоловік, з яким проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років (якщо дитина має недоліки фізичного чи психічного розвитку — до досягнення дитиною 6 років) (ст.86 СК);
-
чоловік або дружина, з ким проживає дитина-інвалід (ст. 88 СК).
Чоловік або дружина не мають права на взаємне утримання, якщо їх поведінка в шлюбі була негідною або один з них став непрацездатним внаслідок вчинення умисного злочину.
Разом з тим, ст. 76 СК передбачає можливість реалізації права на утримання й після розірвання шлюбу. Зокрема право на утримання зберігається за чоловіком і жінкою у разі їх розлучення, якщо він чи вона стали непрацездатними ще під час перебування у шлюбі , або протягом одного року після розірвання шлюбу і якщо колишній чоловік чи жінка можуть надавати матеріальну допомогу. Крім того, якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові залишилося до встановленого законом пенсійного віку не більше як 5 років, вони матимуть право на утримання після досягнення ними пенсійного віку, за умови, що у шлюбі спільно прожили не менш як 10 років.
Розмір аліментів визначається судом з урахуванням матеріального і сімейного стану обох сторін у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя або у твердій грошовій сумі. Право на одержання аліментів припиняється в разі відновлення працездатності одержувачем, а також у разі реєстрації ним повторного шлюбу.
Подружжя, а також ті особи, між якими шлюб розірвано, можуть укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати. Такий договір підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Майнові права та обов’язки осіб, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою визначаються ст.74 та 91 СК . Зокрема ст.74 встановлює, що майно таких осіб, набуте під час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо тільки інше не встановлено письмовим договором між ними) і на нього в повному обсязі поширюється дія норм глави 8 (Право спільної сумісної власності подружжя) СК. Ст. 91 СК передбачає також, що мають право на утримання внаслідок непрацездатності чоловік або жінка, які хоч і не перебувають у шлюбі між собою, але тривалий час проживали однією сім’єю. На них поширюються розглянуті нами вище вимоги ст.76 КС. Такі чоловік і жінка мають також право на утримання у випадку проживання з ними їхньої дитини.
7. Припинення шлюбу. Сімейне законодавство (ст.104 СК) встановлює дві основні підстави для припинення шлюбу :
1) внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його в судовому порядку померлим ;
2) внаслідок розірвання шлюбу.
За наявності відповідних підстав шлюб може бути розірваний як державним органом РАЦС, так і за рішенням суду.
Орган РАЦС розриває шлюб (ст. 106, 107СК):
1) за спільною заявою подружжя, що не має дітей (постанова про розірвання шлюбу виноситься після спливу 1 місяця від дня подання заяви подружжям, якщо вона не була відкликана);
2) за заявою одного із подружжя, якщо інший із подружжя був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або недієздатним, чи засуджений за скоєння злочину до позбавлення волі на строк не менш ніж три роки.
За рішенням суду шлюб розривається у наступних випадках (ст.109, 112 СК):