ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 18.03.2024
Просмотров: 87
Скачиваний: 1
1)за спільною заявою подружжя, що має дітей. До такої заяви повинен бути доданий письмовий договір про те, з ким з подружжя будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя буде брати той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі його невиконання, аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу 1 місяця від дня подання заяви. До цього часу дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.
2) за позовом одного із подружжя. Позов може бути поданий одним із подружжя. При розгляді справи про розлучення суд має встановити дійсні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні взаємини подружжя і зобов'язаний вжити заходів до їх примирення. Шлюб розривається лише в тому разі, якщо суд дійде до висновку про неможливість подальшого спільного проживання подружжя. Разом з тим, закон (ч.2 ст.110 СК) містить застереження, що позов про розлучення не може бути пред’явлений під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини (за виключенням випадків коли один із подружжя вчинив злочин проти іншого із подружжя або дитини, чи коли батьківство майбутньої дитини визнане іншою особою).
Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.
У разі розірвання шлюбу ОРАЦС, шлюб припиняється у день реєстрації розлучення в ОРАЦС. При розірванні шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу.
8. Особисті немайнові та майнові права і обов'язки батьків та дітей. Права та обов'язки батьків і дітей ґрунтуються на факті походженні дітей від цих батьків, що засвідчується державним органом у свідоцтві про народження дитини.
Сімейне законодавство встановлює наступні особисті немайнові права і обов'язки батьків та дітей. Батько та мати мають рівні права і обов'язки щодо своїх дітей, а розірвання їх шлюбу чи проживання окремо від дитини не звільняє їх від обов’язків щодо дитини та не впливає на обсяг їхніх прав щодо неї.
Батьки зобов'язані забрати дитину з пологового будинку чи іншого закладу охорони здоров'я, зареєструвати не пізніше 1 місяця від дня народження в державному органі РАЦС та визначити їй ім'я.
Батьки мають право:
1) на особисте виховання дитини, обрання його форм та методів, залучення до виховання дитини інших осіб або передачу її на виховання фізичним і юридичним особам;
2) на безперешкодне спілкування з дітьми (за винятком випадків, коли таке право обмежується за законом) ;
3) на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина, а також на звернення за захистом прав та інтересів своєї дитини (а також непрацездатних сина або дочки) як її законні представники до суду, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування;
4) на визначення місця проживання дитини. Якщо батьки проживають разом, то місцем проживання дитини як правило є місце проживання її батьків. Разом з тим, можливі й інші життєві ситуації, при яких діють наступні правила: 1) якщо дитина не досягла віку 10 років, то її місце проживання визначається за згодою батьків; 2) якщо дитина досягла 10 років, то її місце проживання визначається за згодою батьків і дитини; 3) якщо дитина досягла 14 років, то вона самостійно визначає місце свого проживання ;
4) на відібрання малолітньої дитини від інших осіб, в тому числі у такої, яка утримує дитину незаконно або без належного рішення суду.
Крім прав, які надаються батькам, сімейне законодавство покладає на них й цілу низку обов’язків щодо дитини. Зокрема батьки зобов'язані:
1) виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї родини, свого народу та Батьківщини;
2) піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток;
3) забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;
4) поважати дитину.
Забороняються будь-які види експлуатації дитини, застосування батьками фізичних покарань, а також таких покарань, що принижують людську гідність дитини.
Невиконання батьками своїх обов'язків щодо дитини (або ухилення від них) може бути підставою для притягнення несумлінних батьків до юридичної відповідальності, передбаченої законом.
Майнові права й обов'язки батьків і дітей пов'язані насамперед з реалізацією ними свого права власності на майно та забезпеченням матеріального утримання. Батьки і діти, які спільно проживають можуть бути самостійними власниками майна. При виникненні спору між батьками і малолітніми або неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна, вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не було встановлено судом (ст. 173 СК). Отже майно батьків та дітей, як і майно подружжя може перебувати у спільній або особистій власності батьків і дітей.
Майно, яке було придбане батьками або одним з них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), вважається особистою власністю дитини. Якщо ж майно було набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, воно належить їм на праві спільної сумісної власності. Управління майном неповнолітніх дітей здійснюють їх батьки, які повинні дбати про збереження та використання майна дитини в їх інтересах, а також дотримуватися всіх інших вимог закону, які визначені у ст. 177 СК.
Сімейне законодавство передбачає також права та обов'язки батьків і дітей з утримання.
Зокрема батьки зобов'язані утримувати своїх:
1) неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття. За домовленістю між батьками дитини той з них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. При наявності спору за рішенням суду розмір аліментів може бути визначений як у частці від заробітку, так і в твердій грошовій сумі. При визначенні розміру аліментів враховуються: стан здоров’я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дітей та інші обставини, що мають істотний характер. Мінімальний розмір аліментів не може бути меншим ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Якщо місце проживання батьків невідомо, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога, яка не може бути меншою ніж 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку. Порядок виплати допомоги визначається Кабінетом Міністрів України, а суми наданої допомоги підлягають стягненню з платника аліментів до Держбюджету у судовому порядку. Крім того, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов’язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвиток здібностей, хвороба, каліцтво). З дозволу органів опіки та піклування батьки дитини можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації. Якщо дитина досягла 14 років, вона бере участь в укладенні договору. Набувачем права власності на майно є або сама дитина, або дитина і той з батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на майно;
2) непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надати (ст. 198 СК)
3) повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги (до досягнення ними 23 років), за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. У таких випадках при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Повнолітні діти також зобов'язані утримувати батьків, якщо вони непрацездатні та потребують матеріальної допомоги. Такий обов'язок не виникає, якщо батьки були позбавлені батьківських прав і не відновлені в батьківських правах.
Обов'язки з матеріального утримання між батьками та дітьми як правило виконуються сторонами добровільно, а в разі ухилення від цього обов'язку аліменти можуть стягуватися за судовим рішенням – як з батьків на утримання дітей, так і навпаки.
9. Позбавлення батьківських прав. Позбавлення батьківських прав є заходом реагування з боку держави стосовно батьків, які не виконують своїх обов’язків з виховання дітей, або порушують права дитини. Підстави для позбавлення батьківських прав закріплені у ст.164 СК, яка передбачає, що батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони:
1) не забрали дитину з пологового будинку чи іншої установи здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли батьківської турботи стосовно дитини;
2) ухиляються від виконання своїх обов’язків з виховання дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками чи наркоманами;
5) вдаються до експлуатації дитини, примушують її до жебрацтва і бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Право приймати рішення про позбавлення батьківських прав належить виключно до компетенції суду. З відповідним позовом до суду може звернутися: один із батьків, опікун (піклувальник) дитини, орган опіки і піклування, навчальний заклад, прокурор, або сама дитина, якщо вона досягла 14 років.
Справи такої категорії з метою запобігання порушенню прав дитини та забезпечення дієвого захисту її інтересів обов’язково розглядаються за участю прокурора та представника органів опіки і піклування.
Якщо батьківських прав позбавляються обидва батьки, дитина передається на піклування органів опіки і піклування.
Позбавлення особи батьківських прав тягне для неї певні правові наслідки. Зокрема такі особи: втрачають особисті немайнові права щодо дитини; перестають бути законним представником дитини; втрачають право на пільги та державну допомогу, які надаються сім’ям з дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном, піклувальником; втрачають право вимагати від дитини в майбутньому матеріальної допомоги на утримання. Проте позбавлення батьківських прав не звільняє особу від обов’язку утримувати своїх дітей.
За позовом особи, яка була позбавлена батьківських прав, вона може бути за рішенням суду бути поновлена у цих правах за виключенням випадків, коли дитина була усиновлена або досягла повноліття.