ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 18.03.2024
Просмотров: 55
Скачиваний: 0
Тема 9. Основи адміністративного права україни
1. Адміністративне право України: поняття, предмет правового регулювання та джерела
2. Адміністративно-правові відносини
3. Суб’єкти адміністративного права:поняття і класифікація
4. Управління як об’єкт адміністративного права. Поняття, сфери, форми і методи державного управління
5. Державна служба в Україні
6. Адміністративна відповідальність. Поняття та ознаки адміністративного правопорушення. Склад адміністративного правопорушення
7. Види адміністративних стягнень
Ключові слова:
Адміністративне право, державне управління, джерела адміністративного права, адміністративно-правові відносини, адміністративна правоздатність, адміністративна дієздатність, деліктоздатність, сфера державного управління, форма державного управління, метод державного управління, державна служба, державний службовець, адміністративна відповідальність, адміністративне правопорушення (проступок), склад адміністративного правопорушення, адміністративне стягнення.
1. Адміністративне право України: поняття, предмет правового регулювання та джерела. Адміністративне право України являє собою окрему галузь вітчизняного права, що покликана регулювати особливу групу суспільних відносин. Головною їх особливістю є те, що вони виникають, розвиваються і припиняють своє існування у сфері державного управління у зв’язку з організацією та функціонуванням системи виконавчої влади на всіх рівнях управління в державі. Отже предметом правового регулювання адміністративного права є суспільні відносини у сфері державного управління (управлінські відносини).
Таким чином, адміністративне право – це галузь права, що являє собою сукупність норм, які регулюють суспільні відносини управлінського характеру в сфері державно-управлінської діяльності органів виконавчої влади.
До основних джерел адміністративного права належать наступні: 1. Конституція України – виступає правовою основою адміністративного права, оскільки закріплені у ній норми мають безпосередньо адміністративно-правову спрямованість, визначають основи формування та діяльності органів виконавчої влади, розмежовують повноваження між центральними й місцевими органами влади, закріплюють права і свободи громадян щодо здійснення ними державного управління, участь громадських організацій в управлінні державними та громадськими справами тощо.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) – був прийнятий 7 грудня 1984р., набув чинності – з 01 червня 1985р та діє на теренах України дотепер (зі змінами та доповненнями). Кодекс складається з 5 розділів (”Загальні положення”; ”Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність”; ”Органи, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення”; ”Провадження у справах про адміністративні правопорушення”; ”Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень”), які включають 33 глави.
3. Закони України , зокрема: ”Про об’єднання громадян”, ”Про політичні партії в Україні”, ”Про державну службу”, ”Про місцеве самоврядування в Україні” та ін.
4. Постанови Верховної Ради України, які охоплюють адміністративно-правові норми організаційного характеру (наприклад, ”Про ліквідацію наслідків стихійного лиха” та ін.).
5. Укази й розпорядження Президента України у сфері державного управління (наприклад, ”Про загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України” та ін.).
6. Нормативні постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, а також затверджені ним положення, статути, правила, інструкції тощо.
7. Джерелами адміністративного права в міжгалузевому й галузевому масштабах виступають підзаконні відомчі нормативні акти міністерств, державних комітетів і відомств України – накази, положення, правила та інші акти, затверджені керівниками згаданих вище інституцій.
8. Нормативні накази керівників державних підприємств, об’єднань та організацій (чи акти їх колективних органів). Дія норм зазначених актів обмежена і має локальний характер.
9. Джерелами адміністративного права можуть бути також нормативні акти представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування (наприклад, рішення місцевої ради, що передбачає адміністративну відповідальність за торгівлю в недозволеному місці).
10. Акти органів громадських організацій, якщо вони затверджені чи санкціоновані державними органами і містять правила, що регулюють будь-які аспекти адміністративного управління (скажімо, положення про ради громадськості мікрорайону тощо).
2. Адміністративно-правові відносини. Адміністративно-правові відносини – це суспільні відносини, учасники яких виступають носіями прав та обов’язків, що закріплені та забезпечені відповідними адміністративно-правовими нормами. Складовими адміністративно-правових відносин є об’єкт, суб’єкти та зміст. Підставою для виникнення правовідносин є юридичні факти.
Об’єкт адміністративно-правових відносин – це те, на що спрямовані правові інтереси їх учасників (дія, бездіяльність, поведінка). Вони можуть бути як матеріального, так і нематеріального характеру (здоров’я, моральний стан тощо).
Суб’єктами адміністративно-правових відносин виступають державні органи управління, їх посадові особи, недержавні господарські й соціально-культурні об’єднання, підприємства, установи та громадські організації (об’єднання) різних рівнів та фізичні особи (громадяни, іноземці та особи без громадянства).
Зміст адміністративно-правових відносин включає сукупність прав, обов’язків та законних інтересів їх суб’єктів.
Підставою виникнення, зміни та припинення адміністративно-правових відносин є юридичні факти – відповідні дії або події у сфері державного управління. Дії є результатом активного волевиявлення людей і можуть бути як правомірними (такими, що відповідають приписам адміністративно-правових норм – індивідуальні акти управління чи вчинки людей), так і неправомірними (такими, що суперечать адміністративно-правовим приписам – адміністративні правопорушення, дисциплінарні проступки). Події – це явища, які не залежать від волі людей (стихійне лихо, пожежа, смерть).
Адміністративно-правові відносини характеризуються рядом особливостей, зокрема: 1) їх обов’язковими суб’єктами виступають органи управління, які наділені відповідними юридично-владними повноваженнями; 2) ці відносини виникають за ініціативи будь-кого з їх учасників, у зв’язку з чим згода іншої сторони не є обов’язковою, а в деяких випадках навіть суперечить її бажанню; 3) об’єктом більшості таких відносин виступають дії, діяльність, поведінка людей в сфері управління; 4) учасники правовідносин, які порушують вимоги адміністративно-правових норм, повинні нести відповідальність перед державою і до винної сторони вживаються заходи впливу з боку уповноваженого державного органу, посадової особи.
Адміністративно-правові відносини доцільно класифікувати на види за наступними критеріями:
– за цільовим призначенням: 1) відносини, що виникають у процесі функціонування їх суб’єктів з метою належного вирішення поставлених перед ними завдань і функцій; 2) відносини, що виникають у зв’язку з адміністративними правопорушеннями;
– за змістом: 1) немайнові; 2) майнові;
– за особливостями суб’єктів: 1) відносини, що складаються між різними органами державного управління; 2) відносини, що виникають між органами державного управління та іншими органами державної влади і місцевого самоврядування; 3) відносини, що виникають між органами державного управління та недержавними господарськими й соціально-культурними об’єднаннями, підприємствами, установами та громадськими організаціями (об’єднаннями) різних рівнів і фізичними особами (громадянами, іноземцями та особами без громадянства);
– за характером юридичних зв’язків суб’єктів: 1) вертикальні – за яких існує наявність юридичної залежності однієї сторони від іншої, їх організаційна підпорядкованість (наприклад, між Міністерством економіки і конкретним державним підприємством); 2) горизонтальні – за яких сторони є рівноправними між собою і жодна з них не здійснює управлінського впливу на іншу (приміром, між Міністерством освіти і науки України та будь-яким іншим міністерством чи відомством з приводу взаємодії щодо реалізації завдань у сфері освіти);
– за особливостями адміністративно-правових норм: 1) матеріальні; 2) процесуальні;
– за способом захисту: відносини, що захищаються в адміністративному або судовому порядку.
3. Суб’єкти адміністративного права: поняття і класифікація. Суб’єктами адміністративного права є учасники правовідносин, які виступають носіями суб’єктивних прав і обов’язків адміністративно-правового характеру. Як правило, одним з суб’єктів адміністративних правовідносин завжди виступає орган державної виконавчої влади або посадова особа, що діють у межах своїх повноважень, а іншим – фізична або юридична особа. Для того, щоб бути суб’єктом правовідносин, їх учасники мають володіти правосуб’єктністю. В контексті адміністративного права правосуб’єктність включає адміністративну правоздатність, адміністративну дієздатність та адміністративну деліктоздатність суб’єкта.
Адміністративна правоздатність – це потенційна здатність суб’єкта мати права та обов’язки адміністративно-правового характеру. Правоздатність фізичної особи як суб’єкта таких правовідносин виникає з моменту її народження і припиняється з настанням смерті, а юридичної особи – відповідно виникає з часу реєстрації підприємства (організації, установи) і припиняється з моменту її ліквідації (реорганізації), або з моменту застосування адміністративних заходів щодо припинення її функціонування. Адміністративна правоздатність посадових осіб (державних службовців) зумовлена компетенцією відповідного державного органу, до штату якого вони належать, та особливостями посад, які вони обіймають.
Адміністративна дієздатність – це здатність суб’єктів реалізовувати свої права та обов’язки адміністративно – правового характеру. Адміністративна дієздатність державних органів, підприємств, організацій, установ і громадських об’єднань виникає і припиняється разом з їх адміністративною правоздатністю, а дієздатність громадян у повному обсязі настає при досягненні особою повноліття, тобто 18 років. Однак в окремих випадках адміністративна дієздатність може виникати й при досягненні іншого певного віку, як правило – 16 років. Не володіють дієздатністю душевнохворі та малолітні. Адміністративна деліктоздатність – це здатність суб’єкта нести юридичну відповідальність за порушення приписів адміністративно-правових норм. Адміністративну деліктоздатність законодавець пов’язує з віком фізичної особи та її осудністю, яка полягає у здатності особи усвідомлювати свої дії та керувати ними. Вік, з якого фізична особа може нести адміністративну відповідальність визначений у КУпАП і складає 16 років. До основних носіїв суб’єктивних прав і обов’язків адміністративно-правового характеру належать: а) громадяни України, особи без громадянства, іноземні громадяни; б) органи виконавчої влади; в) об’єднання громадян; д) державні службовці. Наразі є доцільним розглянути окремі групи суб’єктів адміністративного права детальніше.
Громадяни України являють собою найбільшу групу суб’єктів адміністративно-правових відносин. Відповідно до чинного законодавства іноземні громадяни й особи без громадянства, як правило, в Україні користуються правами і несуть обов’язки нарівні з громадянами нашої держави, крім винятків, установлених окремими законами і міжнародними договорами. При цьому вони зобов’язані дотримуватись чинного законодавства незалежно від того, проживають вони в державі постійно чи тимчасово. Спеціальним адміністративно-правовим статусом володіють біженці, правовий статус яких визначається Законом України ”Про біженців” від 21.06.2001р.
Особливе правове становище посідає Президент України як суб’єкт адміністративно-правових відносин. Відповідно до ст. 102 Конституції України Президент є главою держави, виступає від імені України, є гарантом державного суверенітету і територіальної цілісності держави, додержання Конституції, прав і свобод людини.
Наступним суб’єктом є органи виконавчої влади. Адміністративна правоздатність і дієздатність органів виконавчої влади виникають одночасно з їх утворенням і визначенням компетенції, а припиняються в зв’язку з їх ліквідацією. Компетенція органів виконавчої влади, тобто визначення їх завдань, функцій, прав й обов’язків, форм і методів діяльності знаходить своє безпосереднє закріплення у відповідних законах, положеннях та інших нормативних актах. Розрізняють вищі, центральні та місцеві органи виконавчої влади.