Файл: 3727.pdf

Якщо площини, що перетинаються, задані слідами, то лінію перетину

проводять через точки перетину горизонтальних і фронтальних слідів

(рис.4.25): h h = 1, f f = 2 ( h f ) (h f) = m(1,2).

Рисунок 4.25

4.8 Взаємно перпендикулярні площини

Якщо одна з площин проходить через перпендикуляр другої площини, то ці площини взаємно-перпендикулярні.

На рисунку 4.26 наведено приклад побудови площини (m n), що перпендикулярна площині (a b). На П1 із проекції точки D1 проведено пряму n1 перпендикулярно до горизонтальної проекції горизонталі h1(1121): n1 h1, h (a b). На П2 із фронтальної проекції точки D2 проведено пряму n2 перпендикулярно до фронтальної проекції фронталі f2(3242): n2 f2, f (a b). Пряму m на П1 і П2 проводять довільно, пряма m теж проходить через точку D. Таким чином отримують дві взаємно перпендикулярні пло-

щини: (m n) (a b).

В прикладі, що наведено на рисунку 4.27 площина задана горизонталлю і фронталлю: (h f). Для побудови площини (m n), перпендикулярної площині (h f) із токи А проводять пряму n перпендикулярну до натуральних величин прямих h і f : n1 h1, n2 f2. Пряму m, яка теж проходить через точку А, проводять довільно і отримують площину перпендикулярну до площини : (m n) (h f).

43

4.10 Багатогранники

Об’єднання скінченного числа багатокутників називається багатогранною поверхнею. Багатогранна поверхня називається простою, якщо усі

їїточки належать даним багатокутникам або загальним сторонам двох багатокутників, або є вершинами багатогранних кутів, плоскими кутами яких служать кути цих багатокутників.

Багатокутники, що складають багатогранну поверхню, називаються

їїгранями, сторони багатокутників – ребрами, а вершини – вершинами багатогранної поверхні.

Зусіх простих багатогранників практичний інтерес становлять піраміди та призми.

Пірамідою називають багатогранник, усі грані якого, крім однієї, мають спільну вершину (рис. 4.29, а). Оскільки всі бічні грані піраміди – трикутники, піраміда повністю визначається заданням її основи та вершини.

Призмою називають багатогранник, обмежений призматичною поверхнею та двома паралельними площинами, не паралельними ребрам призми. Ці дві грані називаються основами призми, грані призматичної поверхні – бічними гранями, а її ребра – ребрами призми. Основами призми є рівні між собою багатокутники, бічні ребра призми дорівнюють одне одному. Якщо основи не паралельні між собою, призму називають зрізаною. Коли основами призми є перпендикулярні перерізи призматичної поверхні, призму називають прямою, якщо ця умова не виконується – похилою (рис. 4.29, б).

Рисунок 4.29

На рисунку 4.30 показано приклад багатогранника в трьох проекціях, а в таблиці 1 виконано дослідження цього багатогранника, тобто положення ребер і граней відносно площин проекцій.

45

Запитання для самоконтролю

1.Яку групу задач складають позиційні задачі?

2.Коли точка належить площині?

3.Коли пряма належить площині?

4.Що таке горизонталь площини?

5.Що таке фронталь площини?

6.Із кількох пунктів складається перша позиційна задача?

7.Коли пряма перпендикулярна до площини?

8.Коли пряма паралельна площині?

9.Яким способом будують лінію перетину двох площин загального положення?

10.За допомогою яких площин будують лінію перетину двох площин загального положення?

11.Як будують лінію перетину двох площин, що задані слідами?

12.Коли дві площини можуть бути взаємно перпендикулярними?

13.Які ознаки паралельних площин?

14.Що таке грань багатогранника?

15.Що таке ребро багатогранника?

16.Що називають пірамідою?

17.Що називають призмою?

47

5 МЕТРИЧНІ ЗАДАЧІ

Під метричними розуміють задачі на визначення відстаней, кутів та площ. Для розв’язання більшості метричних та деяких позиційних задач геометричні фігури загального положення треба привести в окреме положення. Це перш за все стосується прямих ліній, площин, гранних і криволінійних поверхонь. Після перетворення комплексного креслення додаткові проекції дають можливість розв’язувати задачі простіше. Методи перетворення проекцій опираються на два основних принципи:

1)зміна взаємного положення об’єкта проекціювання та площин проекцій;

2)зміна напряму проекціювання. На першому принципі ґрунтуються два способи перетворення проекцій: заміна площин проекцій та плоскопаралельне переміщення, а на другому – спосіб допоміжного проекціювання, який має два різновиди: прямокутний та косокутний.

5.1 Заміна площин проекцій

Суть способу заміни площин проекцій полягає в тому, що положення точок, ліній, плоских фігур у просторі залишається незмінним, а система площин П1/П2 доповнюється новими площинами проекцій – П4, П5 і т.д, що утворюють з П1 і П2, або між собою, системи двох взаємно перпендикулярних площин. Кожну нову систему площин проекцій вибирають так, щоб отримати положення, найзручніше для виконання необхідної побудови.

На рисунках 5.1, 5.2 зображено точку А. Перпендикулярно до площини П1 проводять нову площину проекції П4, на яку ортогонально проекціюють точку А. Таким чином, замість системи площин проекцій П1/П2 з проекціями точки А1, А2 одержують нову систему П1/П4 з проекціями точки А1, А4. При такій заміні відстань ZA від старої проекції точки А1 до старої осі х1,2 дорівнює відстані ZA від нової проекції точки А4 до нової осі х1,4.

48

Задача 1. Визначити натуральну величину відрізка АВ прямої загального положення. Перетворити цю пряму в проекціювальну.

Розв’язування. На рисунку 5.3 показано, як у просторі визначається натуральна величина відрізка АВ. Для цього вводиться додаткова площина проекції П4 паралельно відрізку АВ і перпендикулярно до П1. Щоб одержати його натуральну величину на епюрі, досить провести нову площину П4 паралельно одній з проекцій. На рисунку 5.4 нову вісь х1,4 вводять паралельно горизонтальній проекції прямої А1 В1. На П2 вимірюють відстані від фронтальних проекцій точок А2, В2 до старої осі х1,2 і відкладають на П4 на лініях зв’язку, перпендикулярних до нової осі х1,4. Ці відстані на рисунку 5.4 показані рисками. Щоб перетворити відрізок АВ в проекціювальне положення, вводять ще одну додаткову площину проекції П5. Відстані вимірюють від старої осі х1,4 до проекцій точок А1 і В1, відкладають на П5 від нової осі х4,5 і одержують проекцію відрізка А5В5. Відрізок АВ на П5 відображається в точку.

Задача 2. Визначити найкоротшу відстань від точки А прямої l. Розв’язування. На рисунку 5.5 показано приклад цієї задачі. Парале-

льно горизонтальній проекції прямої l1 вводять додаткову площину проекції П4 і отримують натуральну величину прямої (проекція l4 ). Потім вводять ще одну додаткову площину проекції П5, на яку пряма проекціюється в точку (проекція l5 ). Найкоротшою відстанню від точки до прямої буде відрізок А5К5.

49