Файл: Gidens_Sotsiologiya3.pdf

року східнонімецькі органи відкрили Берлінський мур, який відмежовував Західний Берлін від тодішньої комуністичної Схід­ ної Німеччини. Тисячі східних німців, які ніколи досі не могли відві­ дати західну частину поділеного міста, ринули туди. Ця подія стала великим святом. Люди по обидва боки муру, котрі близько двадцяти років не бачили своїх родичів, нарешті об'єдналися з ними.

Падіння Берлінського муру символізувало важливу подію в сучас­ ній світовій історії — закінчення «холодної війни». Воно було части­ ною ряду описаних вище грандіозних змін (див. розділ 13), які призве­ ли до загибелі східноєвропейського комунізму і, зрештою, до остаточ­ ного розвалу того, що було Радянським Союзом. Головним соціальним фактором, який спричинив ці зміни, було масове невдоволення. Того ж року тисячі людей у найбільших країнах Східної Європи, включаючи, крім Східної Німеччини, Польщу, Чехословаччину, Болгарію та Румунію, вийшли на вулиці висловити протест проти владарювання Радянського Союзу над їхніми країнами та вимагати політичних і економічних сво­ бод, яких не існувало за комунізму. Їхні дії призвели до остаточного падіння комуністичних урядів у цих країнах та їх заміни формами правління, запозиченими у країн Західної Європи й Сполучених Штатів.

1989-й рік названо «роком революцій»; і справді, трансформації, що відбулись у Східній Європі, а потім у Радянському Союзі, були надзвичайними. Але що таке революція? Які суспільні умови призво­ дять до революційних змін? Як нам краще проаналізувати рухи про­ тесту або повстання? У цьому розділі ми звернемося до цих питань.

Одна революція позначилася на світовій історії більше, ніж будьяка інша в двадцятому столітті. Це російська революція 1917 року. Вона призвела до утворення Радянського Союзу та поширення кому­ ністичної форми суспільства в Східній Європі. Це були ті самі су­ спільства, які зруйнувала революція 1989 року.

Однак, перш за все погляньмо, що насправді означає термін «ре­ волюція».

ВИЗНАЧЕННЯ РЕВОЛЮЦІЇ

Нам треба визначити поняття «революція» якомога точніше. Є кіль­ ка невід'ємних характеристик революції:

• Революція — це масовий суспільний рух. Цим самим виключа­ ються випадки, коли до влади внаслідок виборів приходить якась партія або невелика група, така, як військова хунта.

• Революція приводить до здійснення реформ або змін (Skocpol, 1979). Як наголошує Джон Дан, це означає, що ті, хто захоплює владу, мають бути спроможними перевершити своїх переможе­ них попередників в управлінні підконтрольним їм суспільством; лідери революції мусять бути здатними досягти принаймні де­ яких своїх цілей (Dunn, 1972). У суспільстві, де представники революційного руху прагнуть офіційної влади, але є нездатни­ ми ефективно керувати країною, революція, власне, не відбу­ вається; це радше суспільство в стані хаосу або під загрозою роз­ паду.

• Революція передбачає загрозу застосування або, власне, застосу­ вання насильства з боку її учасників. Революції є політичними змінами, що впроваджуються за обставин опору з боку поперед­ ніх органів влади, які неможливо переконати поступитися вла­ дою без загрози або фактичного застосування насильницьких ме­ тодів.

Поєднавши ці три критерії, ми можемо визначити революцію як захоплення, часто насильницьке, політичної влади керівниками масового руху, коли ця влада послідовно застосовується для ініцію­ вання найголовніших процесів суспільних реформ. За цими критері­ ями події 1989 року в Східній Європі справді були революціями. Тут мали місце суспільні рухи. Органам державної влади погрожували силою, а іноді (наприклад, у Румунії) і застосовували її. Звичайно ж, ці події дали поштовх широкомасштабним процесам соціальних реформ.

Водночас, революції 1989 року є лише найостаннішими в історії революційних змін у сучасних країнах, що сягають своїми витоками XVIII століття. Американська та Французька революції, що від­ булися відповідно в 1776 та 1789 роках, є головними прикладами XVIII століття. Ідеї свободи, громадянства та рівності, в ім'я яких здійснювалися революції, стали фундаментальними політичними цінностями. Справді, це були ті цінності, якими керувалися рухи

1989 року в Східній Європі. Революції XVIII століття справді віді­ грали важливу роль у становленні політичних систем більшості країн Заходу, а не тільки Сполучених Штатів і Франції. Проте більшість революцій XX століття, аж до подій 1989 року, відбулися в країнах, що розвиваються, таких, як Росія, Китай, Мексика, Туреччина, Єги­ пет, В'єтнам, Куба, та інших країнах «третього світу».

У подальших підрозділах ми розглянемо витоки й наслідки Росій­ ської революції, скориставшись цим прикладом для з'ясування при­ чин революцій. Далі ми перейдемо до розгляду, в загальніших рисах, одного з найважливіших для революцій чинників — суспільних рухів. В усіх революціях наявні суспільні рухи, однак вони коли­ ваються в діапазоні, ширшому від переліку ситуацій революційних перемін. Суспільні рухи бувають різних форм та масштабів і мають величезний вплив на сучасне суспільство.

РОСІЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ

До 1917 року Росія була економічно відсталим суспільством, керо­ ваним царями (імператорами або королями). Більшість населення становили бідні селяни, а царський режим був, власне, тиранічним і утримував таємну поліцію та інформаторів для боротьби з інако­ думцями. Кріпацтво (або рабство) було скасовано в Росії 1860 року. Рішення царя звільнити кріпаків почасти було спробою модернізу­ вати суспільство, яке вже не могло конкурувати з провідними євро­ пейськими державами у військовому відношенні. Росія програла Кримську війну 1854—1855 років, а також війну з Японією в 1904— 1905 роках. Значною мірою у відповідь на ці поразки було запрова­ джено програми інвестувань у промисловість, включаючи прокла­ дання нових шляхів та залізниць. Хоча певного економічного про­ гресу було досягнуто, царський уряд залишився надто консерватив­ ним, щоб дозволити відповідні соціальні реформи, впроваджувані в європейських країнах.

До 1905 року Росія прийшла як суспільство, де панувала велика напруженість. Початок бурхливої індустріалізації призвів до створен­ ня нового класу промислових робітників, умови життя яких іноді були такими ж злиденними, як і в більшості селян. Не маючи змоги створити ефективні профспілки, робітники, цілком виключені з по­ літичного життя, почали вкрай вороже ставитися до уряду. (Ще рані­ ше вороже ставлення до царизму виробилося в частини селянства.) Під час російсько-японської війни 1904—1905 років робітники фаб­ рик та військові, зневірившись в успіхові війни, підняли повстання. Воно було придушене тільки тому, що уряд терміново уклав мирний договір з Японією, упокоривши бунтівні війська і мобілізувавши їх на боротьбу з повсталими робітниками. Цар Микола II запровадив нові реформи, зокрема створив представницький парламент, проте, щойно минула небезпека для його правління, одразу ж розпустив його.

У період від 1905 до 1917 року промислові робітники й селяни виявляли своє величезне невдоволення численними страйками. На чолі деяких з них стояли більшовики — партія, що сповідувала ідеї соціалізму й марксизму. Вплив таких партій зріс у перші роки пер­ шої світової війни (1914—1918), в якій Росія знову зазнала поразки, з набагато серйознішими наслідками, ніж у попередніх війнах, оскільки у військових діях брала участь величезна кількість людей. Російська армія налічувала 15 мільйонів чоловік, проте вони були надто погано споряджені, щоб перемогти німців. Кілька мільйонів було вбито, поранено або взято в полон.

Брак харчів та палива завдавав великих страждань цивільному населенню, оскільки більшість ресурсів поглинала війна. Заможніші верстви, як і бідняки, почали рішуче виступати проти уряду. Цар Микола II, залишаючись самодержавцем і перебуваючи під впливом свого дивакуватого радника Распутіна, опинявся у дедалі більшій ізо­ ляції. У березні 1917 року робітники й солдати Петрограда розпочали ряд страйків і бунтів, що невдовзі поширилися на захід Росії. Цар був змушений відмовитися від престолу, і був створений новий Тим­ часовий уряд.

Тим часом армія майже розвалилася, а більшість солдатів повер­ нулися до своїх домівок. Селяни почали силою відбирати землю у великих поміщиків, а Тимчасовий уряд був неспроможний стримати нескінченні заворушення та акти насильства серед робітників та демо­ білізованих солдатів. Вождь більшовиків Ленін вирішив захопити владу, звернувшись до знедолених мас із гаслом «Фабрики — робіт­ никам, землю — селянам, мир — солдатам». У жовтні 1917 року біль­ шовики силою скинули Тимчасовий уряд. Після реорганізації й ремобілізації збройних сил у нову Червону армію та перемоги в запеклій громадянській війні новий радянський уряд розпочав здійснення до­ корінних суспільних змін і, таким чином, заклав основу того, що стало другою в світі, за промисловою та військовою потугою, державою.

Російська революція була винятковою за кількома критеріями. Повстання, які з самого початку підривали царський режим, відзна­ чалися більшою спонтанністю та більшими масштабами, ніж інші ре­ волюції цього ж століття. На початку 1917 року навіть більшовики не могли передбачити, що революція відбудеться за такий короткий час. І все-таки російський досвід дав багато для розуміння сучасних революцій у цілому. По-перше, як бачимо, революції найчастіше від­ буваються на тлі війни, хоча 1989 року й маємо виняток. Затяжна війна спричинює напруження у традиційних інституціях, і може мати наслідком різке падіння популярності уряду. Невдоволення серед військових позбавляє існуючий режим головного знаряддя придушення опозиції. По-друге, важливу роль у ній можуть відігра­ вати селяни — сільські наймані працівники. До початку Російської революції багато людей (як і Ленін) вважали селянство консерватив­ ною силою, прив'язаною до традиційних способів життя і нездатною пристати до будь-якого руху за радикальні соціальні зміни. Це при­ пущення виявилося неправильним.