Лекція 3

ТЕМА : ЗМІСТ ВИХОВАННЯ. РОЗУМОВЕ ВИХОВАННЯ

План.

1. Сутність поняття “виховання” та його категорії.

2. Сутність поняття “зміст виховання”.

3. Мета, завдання та зміст розумового виховання.

4. Сутність світогляду та його внутрішня структура.

5. Шляхи вирішення завдань розумового виховання.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Сергійчук Ю.Д. Основи національного виховання /концептуальні положення/. - Умань, 1993.

2. Коротєєва В.О. Науково-педагогічні основи вивчення української народної педагогіки у вузі: В з ч. - част. І. Миколаїв, 1994.

3. Нечепуренко Л.С., Подоляк Я.В., Пасинок В.Г. Классическая педагогика - Харків: Основа, 1998.

4. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. - К., 1985.

5. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник. – Харків, 2002.

6. Вишневський О. Сучасне українське вихованя. Пед нариси. – Львів, 1996.

7. Буянов В.С. Научное мировозрение. Соціально-философский аспект. – М., 1987.

8. Якиманская И.Я. Развивающее обучение. - М., 1979.

1. Сутність поняття “виховання”

Поняття виховання вживається в самих різних значеннях. Наприклад, у деяких навчальних посібниках ми читаємо:

- виховання – це підготовка підростаючого покоління до життя. (Але цю підготовку можна здійснити в процесі спеціально організованої виховної діяльності, або вона може проходити шляхом щоденного спілкування і взаємодії дітей з дорослими. І в цьому, і в іншому випадках поняття “виховання” будуть мати різний зміст. Часто говорять, що виховує середовище, побутове оточення, школа. Але й тут не можна ставити знаку рівності. Якщо виховує середовище або побут, то це не спеціально організована виховна діяльність, інше значення має вислів “виховує школа”, бо в даному випадку чітко вказує на спеціально організовану і свідомо здійснювану виховну діяльність.

- У деяких підручниках з педагогіки виховання традиційно визначається як спеціально організований педагогічний вплив на особистість, яка розвивається з метою формування в неї визначених суспільством соціальних здібностей і якостей.

Проте, це визначення відображає тільки зовнішню сторону виховного процесу, тільки діяльність педагога, вихователя. У розділі про розвиток особистості, визначалося, що сам по собі зовнішній виховний вплив не завжди веде до бажаного результату: він може викликати у вихованця як позитивну, так і негативну реакцію або ж бути нейтральним. Тільки за умов, якщо виховний вплив викликає в особистості внутрішнє позитивне відношення – він надає їй розвиваючого характеру.

До речі, на ці недоліки в розкритті сутності виховання деякі педагоги вказували ще в 20-ті роки. Підкреслюючи, що стара педагогіка розглядала всю справу виховання як вплив вихователя на вихованця, вбачаючи в цьому впливові “гвоздь воспитания”.

Харламов І. Ф. - Основним посиланням його міркувань є думка про те, що виховання це завжди зміна. Ми не виховуємо кого-небудь, якщо не викликаємо в нього змін.

---

Основне призначення виховання полягає в тому, щоб включати людину, яка росте, в діяльність по “распредмечиванию” суспільного досвіду, допомогти їй відтворити в собі цей досвід і, таким чином, виробляти в собі якості, здібності – розвити себе як особистість.

На основі сказаного можна зробити висновок, що глибинна сутність виховання полягає зовсім не в, так званому, педагогічному впливові на дитину, не у виховних розмовах, бесідах, настановах, а у залученні її в різноманітні види діяльності з оволодіння різними сторонами суспільного досвіду, і залежить від ступеня тієї активності, яку проявляє дитина в цій діяльності – від відношення до діяльності.

Під вихованням слід розуміти ціленаправлений і свідомо здійснюваний педагогічний процес організації та стимулювання активної діяльності особистості, яка формується, з оволодіння суспільним досвідом: знаннями, практичними вміннями, засобами творчої діяльності, соціальними і духовними відносинами.

Вказаний підхід до трактування розвитку особистості отримав назву діяльнісно-особистісної концепції виховання. Сутність цієї концепції полягає в тому, що тільки включаючи людину, яка розвивається, в різноманітні види діяльності з оволодіння суспільним досвідом і вміло стимулюючи її у цій діяльності можна здійснювати її дієве виховання. Саме в цьому полягає глибинна сутність складного процесу виховання.

Велике значення для осмислення сутності виховання як педагогічного процесу має з’ясування засобів оволодіння суспільним досвідом. Ці засоби – навчання і виховання. Вони органічно єдині, взаємопов’язані, обидва направлені на підготовку активної і діяльної особистості. Вкажемо на найважливіші зв’язки між навчанням і вихованням.

1. Виховання в основному завжди включає в себе елементи учіння або навчання. Наприклад, щоб виховати добросовісне відношення до праці, або патріотизм, потрібно допомогти учням з’ясувати, в чому полягає сутність цих відношень, учити їх трудовим умінням і патріотичній поведінці.

2. Далі, суттєвою стороною єдності навчання і виховання є те, що зміст навчання включає в себе великий виховний матеріал, пов’язаний із світоглядним спрямуванням знань. Оволодіння цим матеріалом різностороннє, впливає на формування моральності школярів. Крім цього, в системі навчальної роботи важливе місце займають праця, предмети естетичного циклу, заняття фізкультурою і спортом, що сприяє трудовому, естетичному і фізичному вихованню.

3. Велике значення має також те, що навчання є найважливіша форма організації спільної діяльності школярів і їх спілкування як з педагогами, так і одне з одним. Звідси – виховний вплив учителів на школярів.

4. Нарешті, ріднить навчання і виховання спільність багатьох методів, за допомогою яких вони здійснюються. Як у системі навчальної, так і виховної роботи широко використовуються методи пояснення, роз’яснення, переконання, вправ (привчання), контролю і т. ін.

---

Проте, єдність двох процесів – навчання і виховання не означає тотожності. Кожен із цих процесів специфічний, має свої особливості.

Основні його категорії: виховання, самовиховання та перевиховання.

Виховання – соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості; це пед-на діяльність, спрямована на організацію виховного середовища і управління різноманітними видами діяльності вихованців з метою вирішення завдань гармонійного розвитку особистості.

Сутність виховання можна розкрити з різних сторін, а саме: виховання як процес спеціально організований, виховання як вплив слова прикладом, виховання як взаємодія вихователя і вихованця, виховання як діяльність, в якій приймають участь вихователь і вихованець, виховання як керівництво.

Традиційно основними видами педаг-ї діяль-ті і навчання і виховна робота. Більшість дослідників (А.Петровський, О.Газман та ін) вважають, що навчання і виховання доповнюють одне одного. Суттєвою стороною єдності навч-ня і вих.-ня є те, що зміст навчаня включає в себе великий виховний матеріал, пов'язаний із світоглядною спрямованістю знань, розкриттям норм і правил моральності.

Особливості виховання:

1. Спрямоване на розвиток мотиваційно-ціннісної сфери особ-ті.

2. Вих.-ня – процес довготривалий (людина виховується усе життя для перевірки рез-в вих.-ня потрібен час).

3. Багатогранний – не обмежений рамками часу і програмами, здійснюється в най різноманітних ситуаціях.

4. неперервний (у вихованні канікул бути не може);

5. ефективність залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.

Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.

Умови за яких здійснюється:

1. Знання людиною самої себе, вміння оцінювати власні позитивні і негативні риси.

2. Логічне мислення – здатність аналізувати свої вчинки.

3. Уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач, силу волі.

4. Наявність ідеалу, життєвої мети.

5. Перебування у згуртованому колективі де панує здорова громадська думка, доброзичливість, взаємоповага.

Три етапи самових-ня:

1-й – Формування у учнів свідомого ставлення до самовиховання (усвідомлення вихован-м що самових-я його особиста справа).

2-й – Поява у вихованця бажання самовдосконалюватися (педагог допомагає знайти ідеал).

3-й – Учень систематично починає працювати над собою.

Перевиховання – виховний процес спрямований на подолання негативних рис особ-ті, що сформувалися під впливом несприятливих умов вих-ня. Направлений на такі категорії неповнолітніх: важковиховуваних, педагог-но занедбаних, неповнолітніх правопорушників і злочинців.

Етапи перевиховання:

1-й – підготовчий - вивчення і аналіз позитивних і негативних якостей педаг-но занедбаного і складають програму перевих-ня.

---

2-й – початковий – подолання психологічного бар’єру, перебудова самосвідомості й самооцінки учнів, формування готовності до виправлення (учень насторожено і недовірливо ставиться до педагога і цей процес йде повільно).

3-й – переломний – формування правильних уявлень, понять, поглядів і переконань усвідомлення їх вихованцем, бажання діяти правильно.

4-й – завершальний – створення умов для залучення учня до активної участі, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.

2. Сутність поняття “зміст виховання”

Категорія „зміст” прийшла в педагогіку з філософії. У філософії зміст і форма йдуть у парі. Один і той же зміст може виражатися в різних формах. Наприклад, тема „екологічне виховання” можна подати у таких формах: бесіда, диспут, конференція, бесіда за круглим столом.

Філософський словник дає таке визначення: „зміст – це визначальний бік цілого і являє собою єдність усіх складових елементів об’єкта”.

Так як філософія є методологічною основою педагогіки, то педагогіка, спираючись на філософське визначення змісту, визначає такий зміст виховання: „це система знань, переконань, якостей, рис, властивостей, навичок і звичок поведінки, якими мають оволодіти учні відповідно до мети і завдань”.

Зміст – категорія історична, тому що на різних етапах розвитку суспільства зміст виховання змінювався в залежності від мети виховання. А мета змінювалась в залежності від рівня розвитку суспільства і його потреб.

Ідеї, що є в основі відбору змісту виховання:

• реальність мети виховання (треба добирати такий зміст, що забезпечував би досягнення мети). Метою є усвідомлюваний результат діяльності. Види мети: глобальна, стратегічна, тактична, процедурна. Останні три визначаються педагогами, відштовхуючись від глобальної мети. До 90—х р. XX ст. мета мала ідеологічний характер. Нині мету виховання визначають, відштовхуючись від потреби особистості в самореалізації. Тому повинна бути така мета виховання: допомогти особистості у її всебічному розвиткові (Петровський). В Україні визначена така мета: „виховання соціально-активного громадянина демократичного суспільства, який у своїй діяльності керується загальнолюдськими культурно-національними цінностями”. Саме тому зміни в меті виховання вносять корективи у зміст виховання;

• оволодіння основами базової культури особистості: інтелектуальна культура, моральна, естетична, трудова, фізична, екологічна, художня, економічна, демократична, правова, комунікативна, культура сімейних відносин;

• національний підхід до визначення змісту виховання: зміст виховання передбачає знання рідної мови і літератури, історії, географії, культури, народних поглядів, переконань, ідеалів, морально-естетичних цінностей, норм поведінки;

• самовизначення: зміст має забезпечувати самовизначення і самоствердження кожної особистості;

• особистісне спрямування виховання: в центрі виховної роботи школи мають бути не плани, не заходи, а сама дитина. особистість;

• добровільність: дітей не можна примусити виховуватись, у них треба викликати і розвивати потреби у вдосконаленні, у самовихованні.

---

У широкому розумінні словосполучення „зміст виховання” – це сукупність усіх компонентів всебічного розвитку особистості. Це розумове виховання, моральне, трудове, естетичне, фізичне АЛЕ кожен з цих напрямків має свій конкретний зміст виховання (зміст виховання у широкому розумінні слова охоплює всі напрямки виховання).

Народна педагогіка про зміст виховання:

- „Праця – душа всього життя”.

- „Розум – найбільше багатство”.

- „Праця людину годує, а лінь марнує”.

- „У праці – краса людини”.

- „Мораль чиста краще всякого намиста”.

- „За рідний край хоч помирай”.

- „Немає щастя без здоров’я”.

- „Хата хоч і бідненька, зате чиста і чепурненька, тому й гарна і веселенька”.

Народна педагогіка, перегукуючись з науковою, також визначає зміст виховання: людина має бути вихованою у всіх відношеннях (в інтелектуальному – розумове виховання, в моральному – моральне, в трудовому – трудове, в естетичному – естетичне, в фізичному – фізичне виховання тощо). Тому змістом виховання є сукупність усіх п’яти напрямків виховання.

3. Розумове виховання є структурним компонентом всебічного розвитку особистості. Мета розумового виховання: розвивати інтелект дитини. Інтелект (лат. „розум”) – це сукупність всіх пізнавальних психологічних функцій індивіда (сприйняття, уваги, уяви, відчуття, мовлення, волі). А тому розумове виховання – це цілеспрямована пізнавальна діяльність, спрямована на розвиток інтелекту особистості, формування світогляду і прищеплення культури розумової праці.

Мета розумового виховання:

• розвивати інтелектуальні здібності;

• формувати науковий світогляд;

• прищеплювати культуру розумової праці.

Є дві точки зору стосовно природи розумового розвитку дитини:

• розум, розумові здібності даються дитині від народження в особливих психологічних структурах;

• розумові здібності на генетичній основі розвиваються в процесі життєдіяльності під впливом зовнішнього середовища; для їхнього розвитку необхідні певні умови.

Проблему розумового розвитку в процесі навчання розробляли Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, Н.О. Менчинська, П.Я. Гальперін. В основі їхніх висновків – вчення Виготського про дві зони розвитку дитини: зона актуального розвитку (ЗАР: знання, уміння, навички, що є у дитини) та зона найближчого розвитку (ЗНР: знання, уміння, навички, яких ще немає у дитини, але вони на стадії формування і становлення).

Працювати в ЗАР дитині дуже легко. В ЗНР дитина долає інтелектуальні перешкоди, труднощі. Саме ЗНР забезпечує повноцінний ефективний розумовий розвиток дітей. Саме тому навчання має організовуватися таким чином, щоб стимулювати розвиток дитини (лише за умови праці в ЗНР).

Завдання розумового виховання:

- оволодіння системою наукових знань (фактами, законами, поняттями, датами, назвами, термінами);

---

Смотрите также файлы

• Педагогіка як наука має власний об.docx

• ЛЕКЦIЯ 1.doc

• ЛЕКЦIЯ 2.doc

• ЛЕКЦIЯ 3.doc

• ЛЕКЦIЯ 4.doc