Лекція 2

ТЕМА: ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИ ВИХОВАННЯ

План

1. Поняття про методи, прийоми та засоби виховання. Різні підходи до класифікації методів виховання.

2. Методи формування свідомості особистості.

3. Методи формування діяльності та поведінки.

4. Методи стимулювання.

5. Умови оптимального вибору методів.

I. Методи (грец. „спосіб пізнання”) – це засоби, за допомогою яких вирішуються виховні завдання. Це інструменти дотику до особистості. Це способи взаємопов’язаної діяльності педагогів та учнів, дорослих та дітей, спрямованої на формування у дітей переконань, поглядів, діяльності (потягів до неї) тощо.

Прийом – це частина, деталь методу. Це одиничне, часткове по відношенню до методу – загального. В різних виховних ситуаціях метод може стати прийомом і навпаки. Наприклад, основний метод – лекція. Під час лекції використовуються прийоми: бесіда, приклад. Але в інших ситуаціях бесіда і приклад будуть самостійними методами виховання.

Засоби сприяють вирішенню поставлених виховних завдань. До них відносяться: слово вчителя, батьків тощо, книга, підручник, посібник, ЗМІ, гра, методи виховання та інші. АЛЕ основними засобами виховання є діяльність і спілкування, бо саме в процесі діяльності і спілкування формується і розвивається особистість.

Методи - це засоби, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив на свідомість, поведінку школярів, на формування в них необхідних якостей, на збагачення їхнього досвіду корисної діяльності та різноманітних відносин (трудових, моральних, естетичних і т. ін.).

Методи виховання не можуть бути ізольованими один від одного. Лише у системі виховних впливів за умов взаємодіяльності різних методів можна очікувати бажаного результату. Так, проводячи етичну бесіду про дружбу в класі, ми не можемо очікувати, що вона вирішить проблеми виховання. Для цього потрібно ще й багато іншого: і закріплення в досвіді дітей дружніх зв’язків, і відповідна організація спільної діяльності, яка єднає дітей, взаємодопомога і потреба в дружній співучасті та ін. Все це вимагає введення нових і нових методів. Таким чином, будь-який метод виховання сприяє ефекту лише в єдності з іншими, і в одній ситуації він має одну дію, а в іншій – може мати й іншу.

Немає добрих і поганих методів поза конкретною обстановкою.

Метод виховання досягає своєї мети, якщо узгоджений з конкретними умовами, враховує ту чи іншу педагогічну ситуацію – створює оптимальні умови для формування особистості.

Методи виховання - категорія історична. У кожній суспільно-економічній формації змінюється характер суспільних відносин, характер форм спілкування між людьми.

Напрямки щодо визначення методів виховання:

• гуманістичний, демократичний (Песталоцці, Дістервег, Ушинський, Сухомлинський);

• реакційний (Гербарт – вимагав тілесних покарань, частково Коменський - вимагав тілесних покарань АЛЕ тільки за прояв безбожності).

---

Нині педагогіка орієнтується на гуманістичні методи, в основі яких - любов, повага до дітей, створення умов для їхнього повноцінного розвитку.

Сьогодні немає єдиної класифікації методів виховання, бо не визначені конкретні закони виховання; метод – це багатовимірне поняття, тому різні науковці класифікують методи виховання за різними критеріями і є багато класифікацій методів виховання. Наприклад, за критерієм спрямованості методів (на що спрямований метод) є такі класифікації:

• за Болдирєвим, Гончаровим, Корольовим:

• методи переконання (формують свідомість);

• методи тренування (для формування поведінки);

• методи заохочення і переконання (для збудження і розвитку емоційно-чуттєвої сфери);

• за Ільїною та Огородніковим:

• методи переконання;

• методи організації діяльності;

• методи стимулювання поведінки;

• за Мар’єнковим:

• пояснювально-репродуктивні методи;

• проблемно-ситуативні методи;

• методи привчання і тренування;

• методи стимулювання;

• методи гальмування (неадекватної аморальної поведінки);

• методи педагогічного керівництва;

• методи самовиховання.

Щоб виховати моральну людину, треба формувати свідомість, розвивати почуття і формувати поведінку.

Найзручнішою класифікацією методів виховання є класифікація Г.І. Щукіної, в основі якої – критерій спрямованості методів. Ця класифікація поділяється на 3 групи:

1. методи формування свідомості;

1. методи організації діяльності і формування досвіду громадської (суспільної) поведінки;

1. методи стимулювання поведінки.

Методи виховання

Методи формування Методи організаційної Методи стимулювання

свідомості діяльності

• Роз’яснення - Пед. вимоги - Заохочення

• Приклад - Суспільна думка - Покарання

• Бесіда - Привчання

• Лекція - Вправи

• Диспут - Створення виховних ситуацій

2. Характеристика методів формування свідомості особистості.

Метод формування свідомості особистості - це група методів виховання яка охоалює:

методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування у них поглядів і переконань.

До них належать: і. словесні (лекції, доповіді, бесіди, розповіді, пояснення, диспути дискусії, екскурсії, читання науково-полпулярної, худ-ї літ-ри). 2. метод прикладу.

Словесні методи:

1. бесіда (фронтальна : групова, індивідуальна)

Бесіда – це діалогова взаємодія з учнем „питання – відповідь”. Є планові і непланові; індивідуальні, мікрогрупові, колективні; на різні теми. Вимоги: актуальна тема, що відповідає віку, інтересам (сензитиву) дітей; вчитель має підібрати гарні змістовні запитання (прості та складні); наочність; технічні засоби; емоційні стимули (елементи романтики, гра, поезія, пісня, емоційна мова вчителя); першими робити висновки мають діти.

---

дуже важтиве значення мають бесіди які викликають довіру. Структура бесіди:

- вступ - в якому обгрунтуеться тема і вказутться пробяема(маг бути актуальною)

• основна частина - найважливіше дати можливість учням висловлювати свої думки На результат бесіди впливає те, скільки вчитель говорить, чим вчитель менше говорить, а діти більше тим вплив на свідомість буде більше. Завдання вчителя, направляти і поправляти учнів в ході бесіди.

• підсумок всього висловленого - в якому формуванні найбільш відомі шляхи розвитку проблеми які виділялись в ході обговорення і намічається конкретна програма дій Відстрочення бесіди, прийти до вчителя о такій то годині, за цей час можна визначити причини, мотиви того, що сталося, вихованець думає над тим, що він скоїв

2. Лекція - це розгорнуте й доступне для сприймання систематичне відкладення суті тієї, чи іншої проблеми

Структурні елементи ті ж самі, що й в бесіді, але це монолог. Лекції проводяться для учнів старшого віку. До неї треба старанно готуватися. Мова повинна бути чітка, багата барвиста, вільно оперувати змістом. Велике значення лекції має позиція лектора . Лекції рідко читаються в школі.

3. Диспут - це дискусійне обговорення проблемної теми, що передбачає гострі суперечки, зіткнення протилежних точок зору. Вимоги: актуальна тема; тема повідомляється дітям заздалегідь; не більше 10 питань проблемно-дискусійного характеру; закони і правила диспуту; до диспуту виготовляється газета з крилатими висловами, правилами і законами; емоційні стимули; диспут проводиться в старших підліткових і старших класах; ведучим є підготовлений учень (але не вчитель), що має підвести до диспуту (вступ), формулювати питання, робити висновки після обговорення дітьми кожного питання і робити переходи до наступного. До диспуту готується виставка літератури. Першими висновки роблять діти, потім ведучий, а потім вихователь. Проводиться не більше двох разів на рік. для учнів середніх класів «В споре рождаетея истина» Знання здобуті в процесі зіткнення, найбільш усвідомленні і стійкі.

Під час диспуту учні «відстоюють власну позицію, переконуються в правильності чи помилковості своїх поглядів, розкриваються їх ерудиція, культура розвивається логічне мислення, вміння аналізувати. Можна обговорювати факти з життя класу, школи, літературних творів. Диспут повниен відбуватися в атмосфері невимушеності, ніхто не повинен навчати.

4. Пояснення – це тлумачення якоїсь моральної норми. Воно базується на навіюванні (сугестії). Навіювання непомітно проникає у психіку дитини і створює позитивні установки.

ІІ. Приклад (його психологічною основою є наслідування. Є дуже ефективним у підлітковому віці, тому що саме у цьому віці з’являється психічне новоутворення „пошук ідеалу”. діє у всіх вікових групах, діє на свідомість і на почуття. Сам приклад не є енним копіюванням тут відбувається і аналіз. Молодші школярі для наслідуванням обирають готові зразки (батько, мати, вчитель)

---

Підлітки обирають для наслідування героїв книг, або однолітків Виховання на прикладі старших дітей повинно бути дуже обережне На негативні приклади в вихованні спиратися тоді, коли йдеться про правове, антиалкогольне виховання, щоб показати недоцільність наслідування цих явищ

A.C. Макаренко характеризував методи виховання як інструмент доторкання до особистості учня Таким доторканням є слово, яке формує свідомість учня, його переконання, погляди, його душевну сферу Слово набирає форму бесіди, роз'яснення, дискусії, лекції Методи формування свідомості мають дві функції і перенесення теорії моралі, етичних знань у свідомість учнів, і узагальнення особистого досвіту школярів через свідомість

Приклад - у виховному процесі виконує численні функції Сила дії прикладу співвідноситься з авторитетом вихователя, батьків товаришів та ін. Особливу виконує приклад вчителя. Приклад, як переконуючий зразок поведінки усіх методів виховання Використання прикладу у вихованні вимагає вираховування вікових та індивідуальних особливостей учнів. При використанні методів цієї групи необхідно:

• При формуванні світоглядних понять слід враховувати існуючу базу знань.

• У процесі переконання впливати не тільки на розум, а й на емоціональну сферу вихованців.

■ Наводити дітям приклади близькі і зрозумілі їм.

• Домагатися не лише сприйняття переконання, а й свідомого та глибокого розуміння його

• При використанні даної групи мето дів значну роль відіграє особа вихователя

3. Характеристика методів організації діяльності та Формування досвіду суспільної поведінки.

на формування у дітей правильної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, вправлення, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій.

1. Вправи – це метод формування якостей особистості шляхом багаторазового повторення дій і вчинків. Педагог спеціально створює виховні ситуації, у яких діти вправляються в поведінці, внаслідок чого формується звичка поведінки. Звички – це автоматизовані дії, це прояв рівня підсвідомості.

2. - Привчання – це інтенсивно виконана вправа. Його застосовують тоді, коли треба швидко сформувати певну звичку. Гуманістична педагогіка проти жорсткого привчання, що нагадує дресирування. Вимоги: чітко пояснити дітям мету; спочатку турбуватись про точність виконання, а потім – про швидкість; показати дітям, як робити; емоційна підтримка дорослими позитивних дій (схвалення); контроль і допомога.

3. Пед. вимога - це педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності, або гальмування його негативних дій і вчинків. Вимоги - є прямі і непрямі (опосередковані). Прямі: наказ, інструкція, розпорядження, догана тощо. Непрямі: натяк, порада, рекомендація, прохання тощо. Діти люблять непрямі вимоги через відсутність тиску.

---

Пед вимога:

- прямі – мають чітку вказівку, щодо виконання тих чи інших дій (висловлюють в авторитарній формі, що не терпить заперечень);

- непрямі (опосередковані) – у вигляді поради, натяку, прохання, довіра, схвалення, які викликають переживання та сумніви;

Педагогічними засобами реалізації вимоги є прохання, порада, вказівка розпорядження.

Розрізняють такі види вимог: вимога-натяк (може бути жарт, докір, погляд)- використовується, коли між учнем і педагогом встановлвзіоться добрі стосунки, вихованцеві здається, що виконує вимогу за власним бажанням. Вимога-прохання; вимога-довіра (у вигляді доручень); вимога-схвалення; вимога порада, вимога-осуд; вимога-недовіра, вимога-погроза.

Правила застосування вимог: - повинні бути реальними, - їх повинна бути невелика кількість, - в роботі з дітьми необхідно прагнути, щоб перехід від прямих до непрямих вимог, від вимог погроз до вимог порад. Вимога приносить виховну користь, якщо її висувати систематично і послідовно, а не від випадку до випадку

4. Громадська думка - є показником згуртованості колективу, яка має такі функції:

• виступає як опора дотримання певних норм моралі;

• сприяє активізації учнівського колективу,

• дає оцінку діяльності, вчинку конкретного учня чи групи учнів.

Тому громадська думка повинна виступати як колективна вимога.

1. спрямовуватися на тих, хто не рахується з колективними вимогами Громадська думка з'являється там, де є виховний колектив. Вправи як метод виховання полягають у поступовій організації таких умов, при яких учень виконує певні дії з мстою вироблення необхідних позитивних форм поведінки.

Метод привчання має особливе значення у вихованні. Він використовується частіше і поведінка виробляє певні практичні знання, які впливають на свідомість

5. Метод виховуючих ситуацій - кожна з таких ситуацій передбачає
визначення педагогом умов необхідних для здійснення запланованого
продумування ним своїх дій і поведінки в новій ситуації, виникнення в учнів нових почуттів. Прийоми створення виховуючих ситуацій:

І.творчі: доброта увага піклування, довіра.

2. гальмівні прийоми - наказ, натяк іронія, показна байдужість. Створюються природно або штучно ситуації, коли у дитини є вибір зробити так, або інакше. Такі ситуації дають можливість переосмислити свою поведінку.

4. Методи стимулювання виховання. Педагогічні вимоги до їх застосування.

Стимулювати (лат.) – збуджувати, заохочувати, надихати. Їхні функції: регулювання, корегування, стимулювання (дій, поведінки).

Змагання – ґрунтується на природній схильності дітей до здорового суперництва і самоутвердження в колективі. Воно організовує, згуртовує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, навчає перемагати, змушує відстаючих підтягуватися до рівня передових, а передових надихає на нові успіхи. Форми змагання: конкурси, олімпіади, фестивалі, огляди худ-ї сам-ті, вікторини, спартакіади.

---

Смотрите также файлы

• ЛЕКЦIЯ 3.doc

• ЛЕКЦIЯ 4.doc

• ЛЕКЦIЯ 5.doc

• ЛЕКЦIЯ 6.doc

• ЛЕКЦIЯ 7.doc