Лекція 1

ТЕМА:Суть процесу виховання, його закономірності й принципи

План

1. Процес виховання, його специфіка.

2. Рушійні сили процесу виховання.

3. Закономірності і принципи виховного процесу.

1. Процес виховання, його структура і рушійні сили

Природа не творить людини як цілісної особистості, вона лише закладає основи і створює передумови для її формування. Вступаючи в життя через со­ціальну і трудову діяльність, вона вливається у світ соці­ального досвіду, який є багатовіковим надбанням людства і стає основною школою становлення її як особистості.

Виховання — соціально і педагогічно організований процес фор­мування людини як особистості.

Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно розвиненої особистості

Суспільство як соціальне об'єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та організованої роботи з виховання кож­ної особистості. Зупинення цього процесу — катастро­фа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Ще Я.-А. Коменський зауважував, що зневага до виховання є кроком до заги­белі людей, сімей, держав і всього світу. Тому вихован­ня з погляду суспільного розвитку с провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільно­ти. Завдяки йому людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку.

Виховання дітей шкільного віку здійснюють у процесі навчання і виховної роботи у школі та за її межами. Воно є цілісним процесом, у якому органічно поєднані змістова (сукупність виховних цілей) і процесуальна (самокерова-ний процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що пе­редбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів) сторони.

Ріднить навчання і виховання спільність багатьох методів, за допомогою яких вони здійснюються. Як у системі навчальної, так і виховної роботи широко використовуються методи пояснення, роз’яснення, переконання, вправ (привчання), контролю і т. ін.

Проте, єдність двох процесів – навчання і виховання не означає тотожності. Кожен із цих процесів специфічний, має свої особливості.

У чому ж полягає специфіка виховання, які ж його основні характеристики?

1. Процес виховання є процесом багатофакторним: на нього впливає сім’я, окремі вихователі, вся школа, все суспільство з його виховними інститутами. Проте, при всьому цьому повинна здійснюватись єдина лінія виховних впливів, які йдуть від суспільства, школи і сім’ї.

б) Процес виховання є довготривалим і, по суті неперервним процесом. Він починається ще до приходу дитини в школу, продовжується і після закінчення школи або інших навчальних закладів. При цьому змінюється тільки роль і співвідношення різних виховних факторів. До школи провідну роль відіграє сім’я, в роки навчання – школа, училище, вуз. А після початку трудової діяльності величезне виховне значення в житті людини починає набувати трудовий колектив.

---

в) Процес виховання є комплексним тому, що особистість людини формується в цілому, і розвиток у неї певних рис і якостей йде не почергово, а відразу, в комплексі, хоч це не виключає, що на будь-якому етапі може бути посилено увагу до вирішення тих або інших особистісних виховних завдань. Комплексне виховання інтегрує не тільки зміст виховного процесу, але передбачає необхідність використання всіх форм і методів виховання.

г) Для процесу виховання характерна віддаленість результатів від моменту надання безпосереднього виховного впливу. Може бути і неоднаковість результатів виховання, що пов’язано з різним досвідом їх соціального формування.

д) Важливою стороною процесу виховання є його двосторонність тобто, обов’язкова участь у ньому і взаємодія двох сторін – учителя-вихователя і школяра-вихованця. У процесі виховання учень завжди виступає і як об’єкт виховання, яким керують педагоги, і як суб’єкт виховання, який сам засвоює норми поведінки, сам визначає свої відносини з товаришами.

Процес виховання розглядається як процес активної взаємодії вихователів і вихованців при керівній і спрямовуючій ролі вихователя.

У процесі ж навчання цілеспрямованість дій вихователя більш детермінована, конкретизована цілями і завданнями уроку, вплив учителя на учнів, в основному, обмежений програмним матеріалом і рамками уроку.

е) Складність виховного процесу полягає в переплетенні більшості впливів, які відображаються на особистості: вплив широкого соціального середовища, в якому живе дитина, масових засобів комунікацій; вплив мікро середовища і особливо сім’ї з її укладом, вплив товаришів, що утворюють найближче оточення дитини; зовнішні навмисні, спеціальні впливи виховної системи; внутрішні фактори особистості (емоційно-вольова сфера, пізнавальний потенціал, мотиви, що спонукають до вчинків, потреби і т. ін. – всі ці стихійні і навмисні); внутрішні і зовнішні фактори в певних умовах можуть впливати на особистість і дуже сильно, і вкрай слабо.

ж) Нарешті, виховний вплив може починатися і проходити по-різному: в одних випадках – починається із дії на свідомість, потім до спонукання почуттів і від них до набуття навиків поведінки (с-п-п-); в інших, з вироблення навичок поведінки, впливу на відповідні почуття і до свідомості (п-п-с); у третіх від спонукання почуттів до свідомості, а потім формуванню навичок поведінки (п-с-п). Тобто ці три основних шляхи педагогічно цілеспрямованих впливів у процесі виховання знаходяться в постійному непреривному зв’язку, переплітаються в різних комбінаціях. Кожен раз практична потреба підказує в якому напрямку в більшій мірі повинен бути направлений наш вплив (переконань, почуттів або звичок).

Цей процес:

• двосторонній (взаємодія вихователя і вихованця);

• цілеспрямований (наявність конкретної мети);

• багатогранний за завданням і змістом;

• складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини;

• різноманітний за формами, методами і прийомами;

• неперервний (у вихованні канікул бути не може);

• тривалим у часі (людина виховується усе життя);

• ефективність залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.

---

Таким чином, специфіка виховної роботи яка, з однієї сторони, включає в себе навчання, а з іншої сторони вимагає охопити педагогічним впливом все життя школяра, всю його діяльність, весь його час – привела до розмежування в педагогіці понять: навчально-виховний процес на уроках, у навчальний час і позаурочна виховна робота.

2. Рушійні сили ПВ

ПВ динамічний, неперервний. Його рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей.

Внутрішні суперечності процесу виховання:

• між необмеженими можливостями розвитку люди­ни й обмежуючими умовами соціального життя. Перед­бачає створення оптимальних умов (побутових, психоло­гічних, організацію навчально-виховного процесу) для роз­витку, життєдіяльності дитини;

• між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно вирішувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його дії, спрямовані на їх вирішення. Це озна­чає, що розвиток особистості може призупинитися, якщо не ставити перед вихованцем нових, ускладнених, завдань;

• між зовнішніми впливами і завданнями вихован­ня. Виховний процес потрібно будувати так, щоб його зміст і форми реалізації не викликали спротиву у вихованця.

Зовнішні суперечності:

• невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї. Інколи батьки не дотримуються вимог, які висуває до їхніх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні учнів;

• зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення. Негативні чинники: вуличні підліткові групи, теле-, відеопродукція та ін. Усу­нути цю суперечність можна, формуючи в учнів внутрішню стійкість й уміння протистояти негативним впливам;

• між окремими впливами вчителів, які працюють в одному й тому ж класі. Вони не завжди дотримуються прин­ципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується си­туативна поведінка, пристосовництво, безпринципність;

• між набутим негативним досвідом поведінки і но­вими умовами життя та діяльності. Передбачає існу­вання сформованого стереотипу негативної поведінки, який характеризується наявністю стабільних негативних взає­мозв'язків. На їх подолання спрямована виховна робота.

Зовнішні суперечності є тимчасовими, але вони мо­жуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому вчителі повинні зосередити увагу на їх виявленні, усу­ненні, профілактиці.

На процес виховання впливають (безпосередньо або опо­середковано) об'єктивні (особливості суспільного устрою, політичного режиму, соціально-економічного розвитку, на­ціональна самобутність, природне середовище) та суб'єк­тивні (соціально-педагогічна діяльність сім'ї, громадських організацій, навчально-виховних закладів, засобів масової інформації, закладів культури і мистецтва) чинники.

---

Структурними елементами процесу виховання є мета, завдання, закономірності, принципи, методи, засоби, ре­зультати виховання та їх коригування.

Структура процесу виховання:

- свідомість (функція головного мозку, що полягає у відображенні об’єктивних властивостей предметів, явищ, процесів, дій і попередньому осмисленні наслідків дій);

- емоції;

- навички;

- звички.

3. Закономірності і принципи виховання.

Закономірності виховання

Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існу­ючі зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному роз­витку особистості.

У процесі виховання особливо важливими є такі зако­номірності:

1. Органічний зв'язок виховання із суспільними потре­бами та умовами виховання. Розвиток суспільства зумов­лює зміни, диктує нові потреби і в його виховній системі. Наприклад, у зв'язку з розбудовою незалежної Українсь­кої держави виникла потреба формування в підростаючого покоління української національної свідомості, любові до свого народу, його традицій, історії, культури.

2. Взаємодія у виховному процесі всієї сукупності різ­номанітних чинників. Виховує все: люди, речі, явища. Серед виховних чинників найвагомішим є людський (роль батьків, педагогів).

3. Опора у виховному процесі на позитивні якості ди­тини, стимуляцію активності особистості, позитивні емоції від досягнутих успіхів.

4. Результати виховання залежать від виховного впли­ву на внутрішній світ дитини, її духовну, емоційну сфе­ри. Виховний процес має постійно трансформувати зов­нішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси осо­бистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).

5. Визначальними у вихованні є діяльність і спілку­вання. Діяльність — головний фактор єдності свідомості й поведінки, коли учень зайнятий певним видом діяль­ності (навчальною, трудовою, ігровою, спортивною та ін.), що забезпечує всебічний розвиток особистості.

У вихованні закономірності виявляються в усьому різ­номанітті взаємозв'язків і взаємоперетворень. їх необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації.

Принципи виховання

Принципи виховання — керівні положення, які відображають за­гальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного впливу.

Вони є узагальненою системою вимог, які охоплюють усі аспекти виховного процесу, відображають результати виховної роботи.

Процес виховання ґрунтується на принципах:

1. Цілеспрямованість виховання. Початком будь-якої діяльності, зокрема виховної, є визначення мети. Педагог відповідно до мети своєї діяльності повинен спрямовувати всю виховну роботу. Маючи мету, він вчасно зможе поба­чити недоліки у вихованні, скоригувати виховний процес.

1. Поєднання педагогічного керівництва з ініціати­вою і самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зу­мовлене недостатнім життєвим досвідом молодої людини, а виховання творчої особистості можливе лише за умови поєднання зусиль вчителя з самостійністю, творчістю, іні­ціативою і самодіяльністю учнів.

---

Різноманітна діяльність учнів — основа виховання. Ді­яльність — трудова, пізнавальна, художньо-творча — роз­виває соціальну активність, ініціативу. Стимулюючи розвиток самостійних починань учнів, вчитель дбає, щоб у їх поведінці органічно поєднувались слово і діло, відпові­дальність за результати справи. Цього можна досягти за безпосередньої участі учнівських колективів у плануван­ні справ, усвідомлення їх необхідності і значення, залу­чення їх до організації справ, оцінювання їх результатів.

3. Повага до особистості дитини, поєднана з розум-
ною вимогливістю до неї. Повага до людини передбачає
гуманне ставлення до неї. Вона є стрижнем взаємин між
учителем і учнями.

Вимоги вчителя (колективу педагогів) стають особли­во ефективними тоді, коли вони спираються на здорову громадську думку учнівського колективу і підтримують­ся нею. За таких умов громадська думка стає одним із засобів подолання негативних рис окремих учнів (проявів індивідуалізму, егоїзму, інших відхилень від норм і пра­вил співжиття).

4. Опора на позитивне в людині. Виховання передбачає опору вихователя на хороше в людині, його довіру до
здорових намірів і прагнень учнів.

Зосередження тільки на негативних рисах характеру і поведінки учнів деформує виховний процес, заважає фор­муванню позитивних рис особистості. Не можна лише до­рікати учневі за недоліки, бачити в ньому тільки негатив­не. Це може створювати в нього однобоке уявлення про себе, про свої людські якості, взагалі про свою гідність.

Принцип опори на позитивне в людині ставить серйоз­ні вимоги до організації життєдіяльності учнів, потребує створення здорових стосунків між учителями та учнями, продуманого змісту навчально-виховних занять, їх форм і методів.

5. Урахування вікових та індивідуальних особливос­тей учнів. Одне із завдань педагога — бачити неповтор­ність, творчу індивідуальність кожної дитини, виявля­ти, розкривати, плекати у неї неповторний індивідуаль­ний талант. Тому кожен педагог, вихователь повинен знати і враховувати індивідуальні особливості дітей, їх фізичний розвиток, темперамент, риси характеру, волю, мислення, пам'ять, почуття, здібності, інтереси, щоб, спи­раючись на позитивне, усувати негативне в їх діяльності та поведінці.

6. Систематичність і послідовність виховання. Ефективність виховного процесу залежить від послідов­ності, безперервності педагогічних впливів на учнів. Йдеть­ся про систему педагогічних впливів, яка забезпечує фор­мування в кожного учня світогляду, переконань, ідеалів, інтересів, морально-вольових рис, навичок і звичок пра­вильно орієнтованої поведінки, цілісної особистості.

Рівень розвитку суспільно значимих якостей в учнів молодшого, середнього і старшого віку різний. Саме тому важлива послідовність, узгодженість, систематичність, планомірність педагогічних впливів, підпорядкованих ме­ті, принципам, завданням, змістові, формам і методам ви­ховної діяльності загалом. У вихованні треба спиратися на набутий учнями життєвий досвід, закріплювати його в уміннях, навичках і звичках правильної поведінки.

---

Смотрите также файлы

• ЛЕКЦIЯ 2.doc

• ЛЕКЦIЯ 3.doc

• ЛЕКЦIЯ 4.doc

• ЛЕКЦIЯ 5.doc

• ЛЕКЦIЯ 6.doc