ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 15.07.2019
Просмотров: 3244
Скачиваний: 2
Трансплантація невеликих клаптів шкіри за П. Ф. Симбірце- вим. Рани із здоровими грануляціями й невеликою кількістю ексудату, який виділяється, за 5-6 днів до операції щодня зрошують протягом 10-20 хв 2 %-ним розчином хлорациду, а при наявності інфекції- 0,02 %-ним розчином фурациліну. Безпосередньо перед трансплантацією дефект знову промивають розчином хлорациду, висушують стерильними тампонами і двічі зволожують спирт-ефіром.
Трансплантат найчастіше беруть на латеральній поверхні шиї. Шкіру ретельно голять і двічі протирають йодованим спиртом (1:1000) або спирт-ефіром. Після інфільтраційної анестезії в коня вирізають клаптик шкіри веретеноподібної форми. У великої рогатої худоби видаляють підшкірну клітковину і 3/4 частини дерми (основи шкіри), залишаючи волосяні луковиці й сальні залози. Залишену епі- дермопілярну частину клаптика шкіри розрізують спочатку на смужки шириною 0,5 см, а потім на окремі квадрати зі стороною 0,5 см і занурюють у фізіологічний розчин натрію хлориду.
У грануляцію під кутом 20° занурюють гострокінцевий скальпель на глибину 10-15 мм і, не виймаючи його, розширюють утворену нішу, а пінцетом кладуть клаптик шкіри епідермісом назовні. Ніші розміщують у шаховому порядку, на відстані 2 см одна від одної.
Через 20-30 хв після трансплантації поверхню дефекту з трансплантованою шкірою змащують бальзамом Вишневського.
Трансплантати приживаються протягом 7-12 днів. На час приживлення трансплантатів на протязі перших 7-10 днів пов'язку на дефект не накладають, що попереджує зміщення трансплантатів і сприяє їх приживленню. До повного формування шкірного покриву застосовують ватно-марлеві пов'язки.
Пересадка клаптів шкіри за Амманом - один з найпростіших способів трансплантації на гранулюючу поверхню. Матеріал для пересадки беруть на внутрішній поверхні стегна. Попередньо здійснюють повал тварини, потрібну ділянку шкіри миють, знежирюють, дезінфікують та інфільтрують 1 %-ним розчином новокаїну. Після цього анатомічним пінцетом піднімають невелику складку верхнього шару шкіри і гострим скальпелем зрізують епідерміс разом із сосочковим шаром (але без підшкірного шару). Розмір клаптя - 3-4 мм. Від- різаний клапоть пінцетом відразу переносять до місця трансплантації і занурюють у грануляційну луночку, зроблену гострокінцевим скальпелем на глибину 0,5 см. Відстань між окремими заглибленнями повинна становити 1 см. Щоб клапоть шкіри випадково не видалити при витягуванні пінцета, трансплантат притискають скальпелем (рис. 152).
У разі потреби дефект захищають каркасною пов'язкою із застосуванням крамеровської шини (на карпальний, тарсальний суглоби та інші ділянки кінцівок). Регенерація пересаджених клаптів шкіри триває 8-20 днів, а вся поверхня дефекту епїтелізується за 30 днів.
Пересадка епідермісу ("крихти шкіри") за А. А. Папковим. Грану- люючу поверхню рани обробляють фізіологічним розчином натрію хлориду; при нагноєннях застосовують розчин калію перманганату (1:1000). На донорській ділянці поблизу маклака шкіру ретельно голять і протирають спиртом. Після інфільтраційної анестезії лезом безпечної бритви зрізують епідер- мальну стрічку розміром 2-3 см2 . Потім її переносять на стерильне предметне скло, подрібнюють очними ножицями до стану кашки. Останню переносять у невелику чашку й двічі промивають стериль- ним фізіологічним розчином. Потім вузьким очним пінцетом захоплюють "крихти" (з розрахунку на кожний 1 см2 ранової площі по частинці 2-3 мм2 ) та імплантують у товщу грануляцій на глибину 3- 4 мм, починаючи від нижньої ділянки рани. Наприкінці поверхню з пересадженим епідермісом припудрюють порошком стрептоциду. Значна частина пересадженого епідермісу не приживається і розсмоктується. Це стимулює процес загоювання. Середня тривалість загоювання - 18 днів. Подібну трансплантацію можна виконати навіть на патологічно змінену грануляційну тканину й свіжу рану.
Застосування алопластики (грец.alios- інший +plasso- ліплю) у ветеринарній хірургії набуло практичного значення з уведенням у гуманну хірургічну практику синтетичних пластмас. Останні мають властивості індиферентності, нешкідливі для тканин організму і здатні вживлюватися в них. Як матеріали для алопластичних операцій використовують пластмаси різної щільності, штучне волокно й синтетичні клеї. Із твердих пластмас застосовують полі метилметакрилат, поліетилен і хлорвініл, з м'якоеластичних - капрон, нейлон, орлон, лавсан та ін., а з щільноеластичних - івалон, поліетиленові плівки, хлорвініл тощо.
Алогшастичним матеріалом можна замінити втрачені або вирізані частини кісток, суглобів, зв'язок, стінки судин і навіть серцеві клапани, різні дефекти м'якої черевної стінки. У ветеринарній хірургії широко застосовують синтетичні нитки для швів, а також сітки або синтетичні тканинні матеріали для закриття дефектів м'якої черевної стінки при лікуванні гриж, пролапсів та евентрацій.
Для цього викроюють латку відповідного розміру з капронової (нейлонової, лавсанової) тканини, розпеченим металевим стержнем (діаметр стержня 0,2-0,4 см) роблять у ній отвори, і після відпрепару- вання шкіри накладають зверху м'язово-апоневротичного дефекту з таким розрахунком, щоб її краї виступали за межі дефекту на 2-3 (3- 4) см. Вузловим швом фіксують латку до прилеглих тканин (див. "Оперативне лікування черевних гриж").
Як алопластичний матеріал також використовують формаліновані пластинки піхви прямого м'яза живота, твердої мозкової оболонки тощо.
ПРИПІКАННЯ (ТЕРМОКАУТЕРИЗАЦІЯ)
Припікання як спосіб хірургічного втручання використовується у ветеринарній практиці при відсутності ефекту від застосування інших методів лікування хронічних асептичних проліферативних процесів (запалення сухожилків, сухожилкових піхв і зв'язок, окістя), а також для зупинення кровотечі (особливо при гемофілії), припинення росту рогів у телят, руйнування злоякісних новоутворень, фунгозних грануляцій тощо.
Дія припікання при хронічних захворюваннях грунтується на загостренні запального процесу в зоні дії високої температури, подальшому поліпшенні живлення в цій ділянці й розсмоктуванні патологічної тканини. При захворюваннях кісток і деформуючих артрозах каутеризація сприяє утворенню анкілозу в уражених малорухливих суглобах, внаслідок чого в тварин зменшується больова чутливість при русі і відновлюється працездатність. Найчастіше припікання застосовують у коней.
Термокаутеризація протипоказана при гострих асептичних і гнійних запальних процесах, незворотних хронічних патологічних процесах (наприклад, великих екзостозах)! При хронічних запаленнях важливих у функціональному відношенні суглобів, сухожильних піхв і бурс не рекомендуються лише окремі види припікання (проникні)!
Види припікань. Розрізняють: поверхневе, глибоке і проникне припікання.
При поверхневому припіканні нагрітий метал проникає до середніх шарів шкіри. Рекомендують при хронічному запаленні сухожиль і сухожилкових піхв, фіброзному періоститі й хронічних підшкірних бурситах.
При глибокому припіканні розпечений наконечник проникає до основи шкіри. Показане при хронічному проліферативному запаленні сухожилкових піхв, зв'язок, осифікуючому періоститі.
При проникному припіканні шпилястий або голкоподібний наконечник термокаутера просувають крізь шкіру в підлеглу тканину, призначену для дії високої температури. Застосовують при контрак- турах сухожилків, екзостозах, періоститах, деформуючих артрозах скакального суглоба. Проникне припікання може бути швидким (голку відразу витягують із глибини тканин) і повільним (голку деякий час затримують у тканинах).
За формою розрізняють припікання: точкове, смугасте і голчасте.
При точковому припіканні розпечений наконечник прикладають на 0,3-0,5 с по 8-10 разів до однієї й тієї ж точки на поверхні шкіри. Точки мають бути розміщені в шаховому порядку, на відстані 1- 1,5 см одна від одної.
При смугастому припіканні смужки мають бути розміщені паралельно одна одній і віддалені не менше, як на 1,5-2 см. Вони не повинні зливатися і перетинатися. Недотримання цих умов може призвести до утворення великих рубців. За цими ж міркуваннями смугасте припікання протипоказане на згинальній поверхні суглобів. Щоб запобігти неправильному ростові волосся, смуги припікання проводять вздовж лінії прилягання волосся, а не впоперек. Наприклад, на кінцівках паралельні смуги проводять у вертикальному або косому напрямі.
Голчасте припікання (проникне) роблять у шаховому порядку на відстані 1—1,5 см. Розпечений наконечник занурюють у тканини одноразово на всю намічену глибину на 3-5 с.
Залежно від сили й тривалості впливу високої температури на тканини розрізняють три ступеня припікання. Вони відрізняються один від одного за кольоровими відтінками припечених тканин і ха- рактером випоту, який з'являється на місці припікання.
Перший ступінь припікання. На шкірі - неглибокі борозни або точки. Припечені тканини світло-коричневого кольору, на поверхні з'являються окремі краплини серозної рідини. У наступні дні запальна реакція виражена дуже слабо, ексудату майже немає, пошкоджений припіканням епідерміс незабаром повністю відновлюється.
Другий ступінь припікання. Борозни (точки) на шкірі більш глибокі, забарвлення тканин золотисто-жовте. Випіт виражений значно сильніше. Шкіра в ділянці припікання інфільтрована і випинається у вигляді валика. Епідерміс навколо борозни розм'якшений.
Третій ступінь припікання. Борозни (точки) проникають майже у всю товщу шкіри і мають тенденцію до розширення, тканина стає солом'яно-жовтого кольору. Виділення серозного випоту надмірне, окремі краплини його виходять за межі борозен і зливаються між собою, утворюючи при підсиханні кірочки. Слід пам'ятати, що третій ступінь припікання викликати важко в тих місцях, де шкіра дуже змінилася під впливом медикаментів, які раніше втирались, особливо препаратів йоду!
Припікання частіше проводять до другого ступеня, рідше - до третього. При припіканні ран і виразок, зупиненні кровотечі обмежуються першим ступенем.
Апарати для припікання. Найпростішими є залізні термокауте- ри. Вони складаються із залізних наконечників різної форми, закріплених на довгій рукоятці з дерев'яною ручкою. Термокаутери нагрівають до певного ступеня розжарення в горні кузні або на паяльній лампі. Температуру розжареного наконечника визначають за його кольором. Так, буро-червоний колір відповідає температурі близько 600-700 °С, вишнево-червоний - 700-800 °С, оранжевий - 800-900 °С, білого розжарення - 1000-1100 °С. Найболючіші припікання при низькому ступені розжарення.Термокаутер слід нагрівати до вишнево-червоного кольору!
У спеціальних апаратах для припікання, які дедалі більше поширюються на практиці, висока температура створюється палаючими парами бензину, ефіру або електрикою. Електротермокаутери осна- щені реостатами і спеціальними ручками.
Загальні правила припікань. Для того, щоб правильно виконати термокаутеризацію, необхідно дотримуватися наступних правил: 1) користуватися розжареним термокаутером до температури 700-1100 °С, тому що при недостатньому нагріванні наконечника тварина відчуває сильний біль у результаті збереження нервових закінчень у місці, яке припікають; 2) термокаутер необхідно тримати перпендикулярно до шкіри; 3) не тиснути наконечником термокаутера на тканини; 4) не проводити наконечником по одному й тому ж місці кілька разів; 5) наступне припікання одного й того ж місця виконувати тільки після того, як тканини охолонуть; 6) при точковому припіканні відстань між точками повинна бути не менше 1-1,5 см; 7) при смугастому припіканні відстань між смугами повинна бути не менше 1,5 см; 8) припечені смуги повинні бути розташовані паралельно. Вони не повинні зливатися або пересікатися між собою, тому що це може викликати некроз шкіри з наступним утворенням великих рубців в місцях, не вкритих волоссям; 9) для того, щоб отримати припікання першого ступеня, необхідно провести наконечником на одному й тому ж місці 5-6 разів, другого ступеня - 8-10 і третього ступеня - 12-15 разів; 10) ніколи не форсувати операцію припікання. Слід пам'ятати, що повільне припікання є необхідною умовою успіху!; 11) ніколи не слід намагатися отримати бурхливої реакції після припікання. Клінічні спостереження показали, що найкращі результати отримують при помірній реакції.
Техніка припікання. Операції передує провідникове знеболювання й нейролептаналгезія, дуже норовливим тваринам застосовують комбінований наркоз. За сприятливих обставин припікання проводять тваринам у стоячому положенні, а інколи - і в лежачому. При підготовці операційного поля слід уникати застосування ефіру і спиртових розчинів. У тому разі, коли їх застосовували, операційне поле необхідно добре висушити. У противному випадку можуть виникнути важкі опіки! Для скорішого просушування операційного поля можна з успіхом використовувати фен.
Термокаутеризацію слід виконувати з урахуванням анатомо- топографічних особливостей оперованої ділянки тіла, тобто товщини шкіри, розташування зв'язок, виворотів капсули суглоба, топографії судинно-нервового пучка тощо! Так, наприклад, якщо термокаутеризацію виконують на медіальній поверхні тарсального суглоба (при шпаті), слід враховувати можливість пошкодження зв'язки гомілково-таранного суглоба, прихованої вени, бурси переднього великогомілкового м'яза і капсули суглоба. Для того, щоб не порушити цілісність капсули гомілково-таранного суглоба, не слід виконувати припікання вище центральної кістки суглоба. Щоб запобігти пошкодженню прихованої вени, необхідно пам'ятати, що вона знаходиться на передньо-внутрішньому краї тарсального суглоба і добре пропальповується через шкіру. Положення бурси можна визначити, пропальпувавши внутрішню ніжку переднього великогомілкового м'яза.
Розпечений термокаутер прикладають перпендикулярно до шкіри, не допускаючи тиску наконечника на тканини. Щоб досягти потрібного ступеня припікання, наконечник прикладають до одного й того ж місця певну кількість разів: для припікання першого ступеня - 5-6 разів, другого ступеня - 8-10, третього ступеня - 12-15 разів. Слід зауважити, що кожне наступне припікання припеченого місця допускається тільки після охолодження тканин! Водночас досягнення того чи іншого ступеня припікання далеко не завжди залежить від кількості дотиків наконечника до одного й того ж місця. Першочергове значення мають індивідуальні особливості тварини, товщина шкіри, характер патологічного процесу, температура термокаутера, швидкість пересування його по тканинах, ступінь натискання. Таким чином, ступінь припікання в кожному окремому випадку треба визначати за змінами, які відбуваються в тканинах. Слід уникати сильних запальних реакцій як наслідків припікання! Найкращих лікувальних результатів досягають при помірній реакції тканини! Недостатню реакцію можна посилити втиранням у припечену ділянку 10 %-ної ртутної мазі.
Ділянку, що підлягала термокаутеризації, змащують бальзамічною емульсією Вишневського і захищають асептичною пов'язкою. Організовують постійне спостереження за станом прооперованих тварин, враховуючи, що найнебезгіечнішими є 3-5-та доба. Щоб запобігти розчісуванню припечених місць зубами, коня слід поставити на протязі 3-5 діб на розтяжку. Після припікання розвивається запальний набряк, який досягає найбільшого ступеня на третій день після припікання. Наприклад, в ділянці тарсального суглоба при шпаті набряк, як правило, розповсюджується доверху й донизу, але не переходить на інший бік суглоба. Набряк зникає поступово, інколи в коня спостерігається гарячка. Однак підвищення температури в більшості випадків буває незначним. Тварину звільняють від роботи на один - півтора місяці. Після припікання другого і третього ступенів залишаються незгладимі рубці і змінюється напрямок росту волосу! Якщо позитивного результату припіканням не досягнуто, його повторюють через 2-6 тижнів!