ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 15.07.2019
Просмотров: 3240
Скачиваний: 2
5. Закінчення накладання пов 'язки. При закінченні накладання бинтової пов'язки виконують кілька циркулярних турів, кінець бинта розрізають ножицями, утворені шворки повертають у протилежних напрямах і зав'язують.
Як початок, так і кінець бинтової пов'язки потрібно розміщувати на боці, протилежному місцю ушкодження!
Бинтові пов'язки
Ці пов'язки застосовують на дистальному відділі кінцівок (до зап'ястного і заплеснового суглобів включно), хвості, голові, а в дрібних тварин, крім того, в ділянці грудної й черевної стінок.
Загальні бинтові пов'язки
За способом накладання загальні бинтові пов'язки поділяють: на циркулярні, спіральні, спіральні з перегинанням і повзучі (змієподібні; рис. 157).
Циркулярну пов'язку накладають у вигляді кількох циркулярних турів бинта, причому кожен наступний тур бинта повністю перекриває попередній. Її, як правило, застосовують для накладання на неве- ликі ділянки тіла.
Спіральна пов'язка. Після накладання фіксуючих турів бинта, бинтування продовжують у скісному (спіральному) напрямі доверху. ІІри цьому кожен наступний тур бинта перекриває попередній на одну або дві третини його ширини. Застосовують при закриванні великої ділянки тіла
. Спіральну пов'язку з перегинанням накладають при бинтуванні нерівномірних за товщиною (конічної форми) частин тіла тварини. Для цього на боці, протилежному місцю ушкодження, бинт ведуть трохи більш скісно доверху, потім великим або вказівним і середнім пальцями лівої руки притримують його верхній край і перегинають у напрямі до себе так, щоб верхній край бинта став нижнім, тобто повертають бинт на 180°. Далі бинтують трохи скісно і донизу. Перегини повторюють при кожному турі бинта таким чином, щоб вони лягали по одній лінії, на одному і тому ж боці.
Повзучу, або змієподібну пов'язку застосовують, головним чином, для фіксації підкладкового матеріалу (сіра вата) при накладанні іммобілізуючих пов'язок. Бинтують спіралеподібно знизу доверху так, щоб кожний наступний тур був віддалений від попереднього приблизно на одну третину ширини бинта.
Спеціальні бинтові пов'язки
їх використовують при накладанні тільки на певні ділянки тіла. До спеціальних бинтових пов'язок належать: вісімкоподібна (хресто-подібна), черепахоподібна (збіжна і розбіжна), пов 'язки на ріг, хвіст, копито, вухо тощо (рис. 158).
Вісімкоподібну пов'язку накладають на зап'ястний або путовий суглоби. Бинтування починають нижче суглоба з фіксації вільного кінця бинта. Далі бинт направляють скісно доверху і роблять два-три фіксуючі циркулярні тури над суглобом, знову скісно ведуть донизу і виконують циркулярні тури. Таким чином, чергують циркулярні (вище і нижче суглоба) і скісні тури бинта, поступово покриваючи останніми всю поверхню суглоба.
Черепахоподібну пов'язку накладають на заплесновий суглоб. Вона може бути збіжна і розбіжна
. Розбіжну черепахоподібну пов'язку починають циркулярними фіксуючими турами суворо посередині заплеснового суглоба (початкові тури бинта проходять через п'ятковий горб і середину згинальної поверхні суглоба). Далі в ділянці п'яткового горба тури почергово зміщують доверху й донизу на одну третину або на половину ширини бинта, тоді як на згинальній поверхні всі тури лягають на ії середину.
Збіжна черепахоподібна пов'язка починається циркулярними турами на межі нижнього краю суглоба. Потім від середини згинальної поверхні бинт направляють скісно доверху, обрамляючи межу верхнього краю суглоба. Всі наступні тури проходять через середину згинальної поверхні суглоба. З протилежного боку вони почергово, зверху і знизу, перекривають попередні тури на дві третини або на половину ширини бинта, збігаючись у ділянці п'яткового горба. Закінчують пов'язку накладанням циркулярних турів бинта в центрі суглоба.
Бинтову пов'язку на ріг починають накладати кількома циркулярними турами на неушкодженому роговому відростку. Далі бинт ведуть навхрест, перетинаючи потиличний (міжроговий) гребінь лобної кістки, до ушкодженого рогового відростка. При потребі роговий відросток покривають складкою бинта (марлевим компресом, салфеткою). Бинтують спіральними з перегинами турами від основи до верхівки рога, закривають складкою бинта верхівку рога, і пов'язку продовжують вниз до основи рога. Після цього бинт переводять (знову навхрест) на неушкоджений роговий відросток, на основі якого закінчують накладання пов'язки циркулярними турами.
Бинтову пов'язку на хвіст накладають як при його пошкодженнях, так і для попередження забруднення ран в ділянці крупа, стегна, промежини. Спочатку вільнолежачу волосяну частину хвоста загортають на ріпицю. Бинтування починають накладанням циркулярної пов'язки на основу хвоста. Далі спіральними (спіральними з перегинами) турами бинт ведуть донизу до утвореної волосяної петлі, пото- вщений кінець якої (з отвором) залишають відкритим. Для попередження сковзання бинта при накладанні пов'язки на хвіст, після кожного туру на бинт поміщають невелику петлю з волосся, яку фіксують наступним туром. Утворені петлі мають бути на одному рівні на неушкодженому боці. Залишена на кінці хвоста велика волосяна петля може використовуватись для його фіксації в одному з бокових положень. Для цього один кінець довгої шворки протягують і прив'язують до петлі, а інший перекидають і зав'язують навколо шиї, користуючись вузлом, який не затягується.
Бинтову пов'язку на копито починають з накладання циркулярної пов'язки над копитом, залишаючи на плантарній (волярній) поверхні вільний кінець бинта довжиною 20-25 см. Підошовну поверхню копита виповнюють ватою. Далі бинт ведуть по підошві, перекидають через середину зачепа і навскіс повертаються до залишеного вільного кінця. У подальшому кожен тур закріплюватиметься (шляхом пере- хоплення) за даний вільний кінець. Наступні тури накладають віялоподібно, почергово відступаючи вправо і вліво від першого туру, таким чином, повністю покриваючи підошву й стінку копита.
Бинтова пов'язка на вушну раковину. У коней перед застосуванням бинтової пов'язки всередину вушної раковини кладуть ватно- марлевий тампон, а зовнішню поверхню накривають марлевою салфеткою. Починають бинтування циркулярними турами на основі вушної раковини. Потім бинт ведуть навколо голови через тім'я, гортань, безпосередньо позаду нижньої щелепи. Повернувшись до вушної раковини, її бинтують спіралеподібними або спіралеподібними з перегинами турами до верхівки і в зворотному напрямі. Ще раз обводять бинт навколо голови і закінчують пов'язку накладанням циркулярних турів на основу вушної раковини. Кінець бинта фіксують вузлом або пришпилюють булавкою. При цьому не можна стискати основу вушної раковини, тому що стискуванням можна порушити кро- во- і лімфообіг.
У великої рогатої худоби додаткові закріплювальні тури бинта ведуть не навколо голови, а вісімкоподібно, навколо рогових відростків.
У собак вушну раковину обгортають салфеткою, кладуть на потилицю й закріплюють спіралеподібною бинтовою пов'язкою навколо голови й шиї.
Спеціальні небинтові пов'язки
До спеціальних небинтових пов'язок належать: косинкові, пращо- подібні, клейові, лігатурні, типові пов'язки, еластичні сітчасто- трубчасті бинти, бандаж, суспензорій тощо. їх виготовляють з полотна, зшитої удвоє марлі відповідно до розміру окремих частин тіла тварини.
Косинкові пов'язки. Довжина основи стандартної косинки 180 см, висота (перпендикуляр від верхівки до основи) - 65 см. Її можна використовувати в розгорнутому і згорнутому виглядах. Косинкові пов'язки рекомендують накладати майже на всі ділянки тіла тварини - голову, потилицю, шию, холку, грудну стінку, круп (рис. 159). На кінцівках вони успішно можуть конкурувати з бинтовими пов'язками і їх накладають на копито, вінчик, путовий, карпальний й заплесно- вий суглоби.
Косинку можна застосувати: а) розгорнутою - для накладання пов'язки на велику ділянку тіла тварини, б) згорнутою - для перев'язування невеликих ділянок; в) скрученою - як джгут при тимчасовій зупинці кровотечі.
Пращоподібні пов'язки широко застосовують у ділянках дистального відділу кінцівок, на зап'ястний і заплесновий суглоби, в дрібних тварин у ділянках голови, грудної й черевної стінок (рис. 160).
Середню частину пращі застосовують для закриття уражених ділянок тіла, а кінці обводять в протилежних напрямах і зав'язують.
Розмір лонгета, розрізуваного на пращу, повинен перевищувати площу бинтованої ділянки приблизно в півтора рази. Тасьми пращі зав'язують над виступами органа, нижче від них, а також у середній його частині, тобто в ділянці найбільшого об'єму органа.
Клейові пов'язки
Ці пов'язки використовують для утримання перев'язувального матеріалу на ушкоджених ділянках шиї, грудної й черевної стінок. Тваринам клейові пов'язки краще накладати на невиголену шкіру, бо клей, підсихаючи, починає стягувати шкіру, чим викликає занепокоєння тварини й часткове або повне відпадання пов'язки. Крім того, волосся здатне швидко відростати і, як наслідок, піднімати й зміщувати клейову пов'язку. Тому краще наносити клей безпосередньо на волосяний покрив за напрямком його прилягання.
Найбільш широко в десмургії використовують клеол, колодій, казеїновий клей та цинк-желатиновий клей.
Для приготування клеолу потрібні: каніфоль - 50,0 г, ефір - 100,0 мл, скипидар - 1,0 мл. Поверхню навколо рани змащують клеолом і чекають, доки він трохи підсохне. Потім накладають марлеву салфетку в натягнутому стані й щільно притискують її до поверхні ділянки тіла, змащеної клеолом. Утворені вільні краї салфетки обрізають ножицями. Таким чином отримують глуху клейову пов'язку.
Більш практичний метод застосування клейових пов'язок полягає у використанні пращ, розрізаних на дві половинки. При цьому цілі їх частини приклеюють збоку рани з таким розрахунком, щоб вільні кінці розташовувалися над раною. Так, навколо рани можуть бути приклеєні 2 або 3 половинки пращ (рис. 161). Перев'язувальний матеріал на рані фіксують зав'язуванням над нею протилежних шворок пращ. У результаті отримують двостулчасті або тристулчасті клейові пов'язки. У випадках, коли краї двох приклеє- них біля рани салфеток з'єднують над перев'язувальним матеріалом за допомогою окремих шнурків, поворозок, отримують шнуркову (корсетну) клейову пов'язку.
Перевага стулчастих і шнуркових клейових пов'язок перед глухими полягає в можливості проведення заміни перев'язувального матеріалу, хірургічної обробки ран без повного їх зняття.
Колодій складається із суміші спирту, ефіру і нітроцелюлози. Зверху перев'язувального матеріалу, накладеного на рану, кладуть марлеву салфетку, розтягують і наносять по її краях колодій. Після притискування до поверхні тіла ефір швидко випаровується і пов'язка щільно фіксується. Колодійні пов'язки також використовують для захисту зашитих глухим швом післяопераційних ран, місць пункції анатомічних порожнин. Для цього рани покривають тонким павути-ноподібним шаром вати. Потім на вату наносять колодій і рівномірно розподіляють його.
Казеїновий клей, який використовується в десмургії (СП-104, СП-105) являє собою порошок сірого або білого кольору. Змішуючи його з водою в співвідношенні 1:1,5, через 4-5 хв отримують смеганоподіб- ну масу, придатну до користування протягом 10-15 хв. Казеїновий клей добре приклеює марлю, тканини, папір, целофан. Для зняття пов'язки її змочують гарячим (50-60 °С) мильним розчином.
Для приготування цинк-желатинового клею (паста Унна) потрібні: окис цинку - 30,0 г; гліцерин - 60,0 мл; желатина - 90,0 г і дистильована вода - 150,0 мл. Готують такий клей на водяній бані. У гарячому вигляді його наносять на волосяний покрив, до якого відразу притискують перев'язувальний матеріал. Клей, який застиг, можна використовувати після повторного нагрівання. Знімають пов'язку за допомогою гарячої води.
Каніфолево-парафіновий клей складається з 55 частин каніфолі і 45 частин парафіну. Суміш нагрівають у металевій посудині і розтопленою намазують на суху шкіру.
Для утримання перев'язувального матеріалу на безволосих або гладко виголених частинах тіла тварини використовують смужки липкого пластиру. Липкий пластир випускають у котушках, його внутрішня поверхня покрита спеціальним клейовим розчином. Пе- рев'язу вальний матеріал фіксують довгими вузькими смужками пластиру, які накладають навхрест або паралельно.
Каркасні пов'язки
Вони мають у своїй основі опорні пристосування (частіше з дроту, гумових трубок), які служать основними засобами для фіксації перев'язувального матеріалу, їх використовують у великих тварин в ділянці потилиці, холки, спини, на кінцівках. Найбільш відомі каркасні пов'язки на ділянки передпліччя, гомілки й заплеснового суглоба (за Андреєвим; рис. 162).
Каркасну пов'язку на ділянку передпліччя й гомілки накладають за допомогою м'якого дроту і двох гумових трубок. Перев'язувальний матеріал фіксують зав'язуванням гумових трубок проксимально й дистально від ураженої ділянки. Попередньо трубки з'єднують між собою чотирма-шістьма шворками із м'якого дроту. Краї перев'язувального матеріалу повинні виступати на 2-3 см вище і нижче утвореного каркасу. Для кращої фіксації пов'язки їх загортають на каркас і прибинтовують спіралеподібною пов'язкою.
Каркасна пов'язка на заплесновий суглоб на- кладається за допомогою гумового кільця і прикріплених до нього бинтових шворок. Для фіксування пов'язки гумове кільце розміщують на згинальній поверхні суглоба, а чотири шворки зв'язують попарно вище і нижче п'яткового горба. Для кращої фіксації пов'язки шворки можна пропускати через отвори, зроблені в закріплювальному перев'язувальному матеріалі.
Лігатурні пов'язки (за І. Д. Медведевим ) їх використовують для захисту ран, закритих частковим, зближу- вальним або глухим швом з валиками. Після накладання валиків кінці лігатур не обрізають, а під протилежним валиком прив'язують додаткову лігатуру. Потім рану накривають марлею, складеною в 4-6 шарів, яку фіксують зав'язуванням кінців протилежних лігатур, розпусними вузлами (рис. 163).
Типові пов'язки
Ці пов'язки виготовляють за особливими викройками для певних ділянок тіла тварини (рис. 164). Головним чином, їх застосовують на ділянки шиї, холки, грудної й черевної стінок, попереку, крижів, сте- гна, плеча. Фіксують типові пов'язки за допомогою шворок, поворозок, дроту, гумових трубок.
Еластичні сітчасто-трубчасті бинти ("Ретеласт", ге/е - з лат. "сітка") являють собою сітчасті гумово-тканинні трубки. Ретеласт виготовляють з гумової і бавовняної ниток. Залежно від діаметра їх випускають семи розмірів (№№ 1-7), упакованими в поліетиленові пакети по 5-20 м. їх не намотують, а надягають на уражену ділянку тіла. Для цього бинти попередньо розтягують просунутими всередину пальцями або кистями рук. Номери 1-2 придатні для застосування на ділянках кінцівок у дрібних тварин; № - на кінцівках у великих тварин (включаючи стегно, гомілку), а також на голові, шиї в дрібних тварин (рис. 165); №№ 5-7 застосовують у великих тварин на голову, шию, а в дрібних тварин та молодняку великої рогатої худоби і коней - на ділянки грудної й черевної стінок. Сітчасто- трубчасті бинти не розпускаються при надрізуванні, добре розтягуються, міцні. Вони легко набирають форму ділянки тіла, на яку їх накладають, рівномірно стискують уражену ділянку, не порушують кровообіг і не обмежують рухи в суглобах. Надійно фіксуючи перев'язувальний матеріал, сітчасто- трубчасті бинти забезпечують добру вентиляцію ураженої ділянки, не перешкоджають випаровуванню. Використання таких бинтів значно скорочує витрати перев'язувального матеріалу і час перев'язки.