ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 15.07.2019
Просмотров: 3231
Скачиваний: 2
Зігрівальний компрес. Принцип лікувальної дії зігрівального компресу полягає у створенні своєрідної мікротеплиці в ділянці патологічного осередку, де забезпечуються умови для активного випаровування, утримання пари й тепла між водонепроникним шаром і шкірою. Цим забезпечується рівномірне і довготривале розширення кровоносних судин, прискорюється крово- і лімфообіг у тканинах. Як результат, зменшується інфільтрація в зоні запалення, прискорюється "дозрівання" запального процесу.
Зігрівальний компрес складається із чотирьох шарів. Кожен наступний шар повинен перекривати попередній на 2-3 см. Для побудови першого шару беруть полотняний компрес, змочують його водою кімнатної температури, 40-50° етиловим спиртом або 5 %-ним водним розчином двовуглекислої соди (від вибору розчину залежатиме активність дії компресу) і накладають на уражену ділянку. Другий шар складається із водонепроникного матеріалу (клейонка, целофан), яким надійно перекривають перший поверх. Потім накладають третій ізолюючий шар з матеріалу, який здатний утримувати тепло (сіра вата, сукно, байка, хутро), за ним четвертий шар - фіксуючий. Залежно від форми і величини ураженої ділянки тіла, для фіксації компресу накладають бинтову, пращоподібну або косинкову пов'язки.
Зігрівальний компрес знімають через 4-6 год, при потребі повторюють після двогодинних інтервалів. Під час таких інтервалів і після повного завершення використання компресу на дану ділянку тіла застосовують тепле укутування.
Тепле укутування. Така пов'язка обов'язково накладається відразу після гарячого або зігрівального компресів, а також як самостійна для утримування виділення тепла з певних ділянок тіла і, отже, їх зігрівання. Для застосування теплого укутування товстим шаром м'якого теплоутримуючого матеріалу (сіра вата, хутро, ковдра, сукно) покривають потрібну ділянку тіла з усіх боків. Як фіксуючу можна використовувати бинтову або пращоподібну пов'язки.
Пов'язки, які застосовуються для лікування ран
Тиснучі пов'язки Головною умовою застосування тиснучих пов'язок є наявність твердої кісткової основи. їх накладають для зупинки кровотечі із неглибоких ран в ділянці кінцівок, голови, хвоста. Показаннями до застосування тиснучих пов'язок можуть бути і ряд закритих патологічних процесів - гемартрози, гостре асептичне запалення суглобів, сухожильних піхв, слизових сумок, дисторсії сухожилків, зв'язок, капсул суглобів.
На рану накладають марлевий компрес, а на неушкоджену шкіру тонкий шар вати, потовщений в заглибинах. Після цього ділянку щільно бинтують марлевим бинтом. Для підсилення тиску після на- кладання бинта зовнішній його шар змочують холодною водою або зверху додатково накладають гумовий бинт. Тиснуча пов'язка не повинна спричиняти розладів кровообігу в забинтованій і периферичній ділянках. При такій умові її можна витримувати до 24 год і при потребі накладати знову після 2-3-х годинного інтервалу.
Пов'язки першої допомоги. Пов'язка першої допомоги накладається як тимчасовий засіб на свіжі кровоточиві рани. Головне її призначення - попередження подальшого подразнення і забруднення рани та зупинка кровотечі.
З рани видаляють сторонні предмети, згустки крові. Стінки і дно рани покривають марлевим компресом, порожнину заповнюють ватно-марлевими тампонами (чим більшою є кровотеча, тим щільніше розміщують тампони). Фіксація шарів забезпечується накладанням однієї з бинтових пов'язок.
Оклюзійна пов'язка. Показанням до застосування такої пов'язки є надання першої допомоги при проникних ранах анатомічних порожнин (грудної, черевної, суглобів). У таких випадках необхідно по- вністю попередити попадання в рану повітря, бруду, рідини. Марлевий компрес або салфетку густо насичують жирною емульсією чи лініментом і покривають рану. Для утримання залишків лініменту, ззовні такого компресу можна накласти тонкий шар гігроскопічної вати. Для фіксації використовують одну із фіксуючих пов'язок (бинтова, правдоподібна, косинкова). У ділянці грудної стінки, де проникні поранення ускладнюються розвитком пневмотораксу, як фіксуючу краще застосувати клейову пов'язку із повітронепроникного матеріалу (целофан, клейонка).
Суха всмоктувальна пов'язка. Її застосовують для лікування ран у першій фазі ранового процесу - гідратації. Головне її завдання - всмоктування гнійного ексудату, рештків лізованих мертвих тканин з рани, захист від подальших подразнень, забруднення, забезпечення спокою пошкоджених тканин у ділянці рани. Пов'язка складається із трьох шарів: всмоктувального, передавального і випаровувального.
При накладанні першого (всмоктувального) шару поверхню рани покривають марлевим компресом або салфеткою. Якщо рана велика, то її порожнину заповнюють пухко складеною марлею, ватними кульками або ватно-марлевими тампонами.
Другий (передаючий або приймаючий) шар являє собою нещільний пласт гігроскопічної вати товщиною до 1 см. Його завдання - приймати рідкий вміст рани від попереднього шару і передавати в наступний.
Третій (випаровуючий) шар, який одночасно є і фіксуючим, має забезпечувати випаровування більшої частини вологи з пов'язки. Серед усіх видів перев'язувального матеріалу марля має найбільшу здатність випаровувати вологу, тому для побудови верхнього шару користуються формами перев'язувального матеріалу, виготовленими з марлі (бинти, пращі).
Волога всмоктувальна пов'язка. Завдання і принципи побудови даної пов'язки подібні до сухої всмоктувальної пов'язки. Лише для підсилення її всмоктувальної дії перший шар пов'язки насичують гіпертонічними розчинами солей. Це можуть бути 15-20 %-ні розчини магнію сульфату, натрію сульфату, 5-10 %-ні розчини натрію хлориду, цукру.
У припарці основним шаром є кашкоподібна маса з льняного борошна, макухи, висівок або картоплі. Гарячу кашку температурою 45-50 °С наносять товстим шаром (3-4 см) на полотно і зверху покривають клейонкою або целофаном. Цим шаром (полотном до шкіри) обгортають уражену ділянку, покриваючи його зверху зігрівальним матеріалом. Припарку змінюють кожні 1-2 години.
Особливості догляду за тваринами, яким накладені пов'язки
Перебіг патологічного процесу (болючість, свербіж) і навіть проста цікавість можуть заохочувати тварин пошкоджувати накладені пов'язки. Вони можуть розгризати і знімати їх зубами, розривати кігтями, копитами, рогами, зміщувати внаслідок активних рухів. Тому коней і велику рогату худобу слід коротко прив'язувати до годівниць або коней ставити на розтяжки. При потребі на шию одягають спеціальні ошийники, які утруднюють повертання голови.
Собакам і кішкам на шиї фіксують круги із фанери або картону, на лапах коротко обрізують кігті, лапи бинтують або на них одягають і фіксують спеціальні панчохи. Собакам одягають намордники. У післяопераційний період тваринам ін'єктують нейролептики, антигістамінні препарати.
ЗАСТОСУВАННЯ НОВОКАЇНОВИХ БЛОКАД ФІЗІОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ НОВОКАЇНОВИХ БЛОКАД
Новокаїн - це хлористоводнева сіль складного ефіру парааміно- бензойної кислоти та диетиламіноетанолу. Уведений розчин новокаїну всмоктується швидко й під впливом ферменту новокаїнестерази розщеплюється на складові частини - параамінобензойну кислоту і диетиламіноетанол. Продукти його гідролізу зберігають активні фармакологічні властивості: параамінобензойна кислота характеризується антигістамінною і антитоксичною дією, а диетиламіноетанол - анестезувальною, хоча й значно меншою мірою, ніж новокаїн.
Слід враховувати й те, що параамінобензойна кислота є антагоністом сульфаніламідних препаратів і знижує їх антимікробні властивості при одночасному застосуванні сульфаніламідів і новокаїну!
Після всмоктування новокаїн в організмі розподіляється рівномірно, але, будучи нейротропною речовиною, затримується в нервовій тканині довше й в більшій кількості. Терапевтична дія починається через 15-25 хв після введення й триває 48-96 год.
Організм тварини - це складна саморегулююча система органів, функціональна активність яких здійснюється в тісному взаємозв'язку, а також у зв'язку з внутрішнім та зовнішнім середовищем. Об'єднання всіх органів, тканин і клітин у цей комплекс та його зв'язок з навколишнім середовищем здійснюються нервовою системою. Вона регулює обмін речовин в організмі, функціональну активність всіх залоз, які підтримують оптимальні параметри гуморального та гормонального середовищ для забезпечення фізіологічного функціонування організму як єдиного цілого.
Нервова система складається з центральної (головний і спинний мозок) та периферичної, яка ділиться на соматичну (власне периферичну, що включає черепно- і спинномозкові нерви, які з'єднують центральну нервову систему з рецепторами й еферентним апаратом різних органів) та вісцеральну (вегетативну), що іннервує внутрішні органи й кровоносні судини.
Центральна нервова система пов'язана з усіма органами й тканинами за допомогою аферентних (які передають імпульси від периферії до центральної нервової системи) та еферентних (що передають імпульси від центра) нервових волокон. Імпульси, які надійшли від рецепторів до центральної нервової системи, викликають збудження в нервах, з якими ці волокна контактують. Збудження передається до інших нейронів, після чого зворотний імпульс по центробіжних нервових шляхах надходить до ефекторів.
Функціональна діяльність кожного органа забезпечується наявністю в ньому потрібної іннервації: функціональні нерви спричинюють або припиняють його специфічну функцію; судинні - регулюють просвіт кровоносних судин, надходження до органа поживних речовин, кисню і винесення продуктів обміну; трофічні нерви контролюють всі сторони процесу обміну речовин і регулюють використання принесених кров'ю продуктів (рис. 173).
Таким чином, доведено, що без впливу кори головного мозку в організмі не здійснюється жоден фізіологічний та патологічний процеси.
Ведуча роль у нервовій трофіці тканин належить симпатичній нервовій системі. Однак тією чи іншою мірою вона властива й іншим відділам, в тому числі чутливим та рухливим нервам. При подразненні нервових волокон, які входять у різні відділи центральної нервової системи, змінюється рефлекторна збудливість спинного мозку, зрушується співвідношення процесів збудження й гальмування в корі півкуль тощо. Тому дія сильних або тривалих подразнень спричинює переподразнення, а потім функціональне виснаження кори, підкіркових центрів та ретикулярної формації, внаслідок чого центральна нервова система втрачає здатність нормально регулювати процеси обміну. Крім того, під дією хвороботворних факторів у нервовій системі залежно від її початкового стану можуть виникати або охоронне гальмування, або сенсибілізація (підвищення чутливості). Сильні і, тим більше, надсильні подразнення спричинюють явища парабіозу нервів у зоні патологічного осередку, внаслідок чого утруднюється передача імпульсів, які йдуть від екстеро- та інтерорецепторів до нервових центрів і назад. У ділянці нерва, який прилягає до парабіотизо- ваної зони, збудливість підвищується. Тому до нервових центрів йде безперервний потік сильних подразнень, що призводить до збудження, а потім переподразнення й парабіотичного стану ретикулярної формації, гіпоталамічної ділянки кори головного мозку. У відповідь на перезбудження нервові центри посилають на периферію, і особливо до осередку ушкодження, патологічні імпульси, під впливом яких змінюється функція всіх систем організму: включаються надзвичайні механізми захисту й адаптації, що спричинює погіршення трофічного впливу нервових центрів на периферію. У результаті в зоні патологічного осередку виникає гіперергічна запальна реакція з явищами ней- родистрофії. Це зумовлює погіршення загального стану організму й переважання руйнівних (некротичних) явищ над регенеративно- відновлювальними процесами в тканинах.
Слід пам'ятати, що новокаїнові блокади застосовують не для знеболювання, а з профілактичною і лікувальною метою, як засіб патогенетичної терапії! Кращий лікувальний ефект одержують у тих випадках, коли розчин новокаїну застосовують разом із антибіотиками!
Для блокади застосовують 0,25-0,5 %-ні розчини новокаїну. Розчини краще всього готувати не на дистильованій воді, а на 0,6-0,7 %- ному розчині натрію хлориду або на видозміненій О. В. Вишневським рідині Рінгера (15 г натрію хлориду, 0,075 калію хлориду, 0,125 г кальцію хлориду, 1000 мл дистильованої води). Рідина Рінгера через наявність калію й кальцію проявляє бактерицидні властивості, а також має стимулюючий вплив на організм у цілому і на серцевий м'яз зокрема. При виготовленні розчинів новокаїну використовують тільки хімічно чисті препарати!
Блокади, які застосовують при хворобах у ділянці голови Підочноямкова блокада (за методом П. П. Гатіна)
Показання. Кон'юнктивіти, кератити, кератокон'юнктивіти, іридоцикліти та інші захворювання очей та їхніх допоміжних органів.
Техніка блокади. Сутність блокади зводиться до введення 0,5 %- ного розчину новокаїну в екстра- та інтраорбітальні сполучнотканинні простори. Точку введення голки в підочноямковий канал визначають у різних тварин по різному: в коня - на перетині ліній, одну з яких проводять від внутрішнього кута ока паралельно лицьовому гребеню, а другу - перпендикулярно до цієї лінії, відступивши від назального кінця гребеня на 1 см. Можна визначити точку введення голки й іншим методом: проводять лінію, що з'єднує передній кінець лицьового гребеня з носощелеповою вирізкою, і, відступивши назад 1,0-1,5 см від середини цієї лінії, змістивши догори носо-губний і спеціальний піднімач верхньої губи, пропальповують підочноямковий отвір.
Щоб відшукати підочноямковий отвір у великої рогатої худоби і овець, проводять орбітальну лінію від нижнього краю орбіти паралельно спинці носа. На цю лінію опускають перпендикуляр від переднього краю першого премоляра верхньої щелепи. Цей зуб легко пальпується через щоку.
У собаки цей отвір легко пропальпувати, якщо змістити догори піднімач верхньої губи на рівні другого чи третього премоляра. Голку в підочноямковий канал уводять з боку слизової оболонки перед- двер'я пащі після того, як верхню губу піднімуть догори.
Після знеболювання тканин на рівні підочноямкового отвору голку просувають безпосередньо в підочноямковий канал. Щоб уникнути пошкодження кровоносних судин і нерва, її ведуть уздовж нижньої стінки підочноямкового каналу.
Потрапляння голки в підочноямковий нерв супроводжується різкою больовою реакцією, а при попаданні її в однойменні з нервом кровоносні судини витікає кров. У таких випадках голку витягують дещо назад і зовнішній її кінець (той, що в руках) піднімають догори й просовують глибше.