ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 15.07.2019
Просмотров: 3235
Скачиваний: 2
Слід пам'ятати, що іммобілізація кінцівки в стані повного розгинання, особливо на тривалий час, може призвести до розтягування зв'язок, підвищення внутрішньосуглобового тиску, появи болю і ригідності м'язів! Виявлення в ділянках нижче гіпсової пов'язки холодного набряку, синюшності м'яких тканин означає, що пов'язка накладена надто щільно і потребує негайної її заміни!
Застосовують безпідкладкові гіпсові пов'язки і гіпсові пов'язки з використанням підкладкового матеріалу.
При використанні підкладкового матеріалу ділянку тіла, яка підлягає іммобілізації, покривають рівним шаром сірої вати, щоб вона заходила на см за межі (нижня і верхня) затвердіваючої пов'язки. У місцях, де поверхнево проходять судини і нерви, або є великі кісткові виступи, необхідно додатково робити ватні подушки, щоб не було пролежнів. Підкладковий матеріал фіксують повзучою пов'язкою. Починають і закінчують повзучу пов'язку, відступивши З—4 см від краю підкладкового матеріалу.
Перед застосуванням безпідкладкової гіпсової пов'язки на потрібну ділянку тіла накладають спіралеподібну або спіралеподібну з перегинами бинтову пов'язку. Тонкі шари сірої ваги (до 0,5 см) розта- шовують лише по краях пов'язки. Вата має виступати за її межі на З— 4 см. Це роблять для того, щоб не порушувати крово- і лімфообіг, щоб краї пов'язки не травмували шкіру.
Така пов'язка забезпечує щільне прилягання гіпсу до тіла, більш повну й надійну іммобілізацію пошкодженого органа. Але безпідклад- кова гіпсова пов'язка потребує бездоганної техніки накладання, тому що існує загроза надто щільного її прилягання і, як наслідок, здавлювання судин, утворення пролежнів. Тому такі пов'язки на поверхню тіла без різких кісткових виступів повинні накладати лише досвідчені лікарі.
Залежно від виду й місця ушкодження застосовують: циркулярну, шинно-гіпсову, лонгетно-циркулярну, а також глуху, вікончасту, мос- топодібну і стулчасту гіпсові пов'язки.
Накладання гіпсової пов'язки включає підготовку кінцівки тварини, змочування нагіпсованих бинтів, накладання їх на ділянку тіла тварини, надання пов'язці форми ділянки тіла (моделювання), укладання шин (у шинно-гіпсових пов'язках), полірування.
Підготовка кінцівки тварини. Після фіксації тварини і відновлення природного положення кінцівки (репозиції), на чисту й суху шкіру накладають шар сірої вати товщиною 0,5-1 см. Додаткову кількість вати кладуть у ділянках кісткових виступів, а також на верхньому і нижньому краях гіпсової пов'язки, виходячи за їх межі на 3^1 см. Фіксують вату повзучою бинтовою пов'язкою. Суглобам надають злегка зігнуте положення.
Змочування нагіпсованих бинтів. Нагіпсовані бинти змочують у теплій воді (температура 30-35 °С). Але коли виявиться, що гіпс твердіє повільно, даний процес можна прискорити, користуючись водою вищої температури, 1-2 %-ними розчинами галунів, 3 %-ним розчином натрію хлориду. У випадках, коли необхідно сповільнити швидкість затвердіння гіпсу, беруть концентрований (до 10 %) розчин натрію хлориду, холодну воду або додають до неї столярний клей, желатину, крохмаль, гліцерин. Воду або розчин, у яких намочують нагіпсовані бинти, потрібно часто міняти, тому що насичуючись гіпсом, вони поступово втрачають властивість швидко проникати всередину бинта.
Намочують по одному прогіпсованому бинту. Кожний наступний бинт змочують під час або після накладання попереднього бинта. Перед опусканням у воду кінець бинта (10-15 см) залишають вільним, щоб не витрачати часу на його пошуки після змочування. Утримуючи бинт руками з обох сторін, його повільно й повністю опускають у воду. Тримають бинт у воді до припинення виділення з нього бульбашок повітря, що вказує на закінчення просочування. Потім бинт витягують, пальцями або долонями обох рук злегка стискують з боків, щоб видалити зайву воду в окрему посудину (рис. 170). Частину залишеного кінця бинта, з якої змився гіпс, відрізають ножицями.
Накладання прогіпсованих бинтів. Бинт накладають з рівномірним, помірним натягуванням спіральними турами знизу доверху і в зворотному напрямі. Кожен наступний тур наполовину має перекривати попередній. Не допускають перекручування бинта, утворення складок. Для того, щоб гіпсова пов'язка рівномірно тиснула на поверхню і відповідала контурам кінцівки, проводять моделювання пов'язки. Починаючи з 2-3-го туру, долонями рук за ходом бинта постійно погладжують поверхню нижче і вище кісткових виступів, проміжки між ними, западини. Під час моделювання на поверхню кожного шару наносять гіпсову кашку, яку помічник готує, змішуючи рівні об'єми гіпсу і води безпосередньо перед використанням.
У дрібних тварин накладають всього 4-6, а у великих - 6-8 турів прогіпсованого бинта. Після накладання половини турів прогіпсова- ного бинта підкладковий матеріал знизу і зверху загинають на поверхню гіпсової пов'язки та покривають наступними турами. Таким чином, проксимально і дистально від пов'язки залишаються ватні валики, вільні від гіпсу на 0,5-1 см, що попереджує травмування шкіри краями гіпсової пов'язки (рис. 171).
Завершують накладання гіпсової пов'язки проведенням її полірування. Всі нерівності і шорсткості на поверхні пов'язки згладжуються втиранням у напрямі турів бинта додаткової кількості гіпсової кашки. Поверхню пов'язки вирівнюють і закругляють її краї. Потім на вологу ще гіпсову пов'язку наносять і втирають сухий тальк. Він сприяє більш швидкому висиханню гіпсової пов'язки, зміцнює і робить гладенькою її поверхню.
Таким чином накладають глуху гіпсову пов'язку (див. рис. 171; 4). Гіпсова пов'язка твердіє в перші 5-10 хв. Достатньої міцності вона набуває після підсихання, на що потрібно 1-2 години. Після цього на пов'язку простим олівцем наносять дату, а в деяких випадках діагноз або контури місця ураження.
Для того, щоб пов'язка не відволожувалася, її поверхню можна покривати розтопленим парафіном, воском, каніфоллю або лаком. Повне висихання всіх країв гіпсової пов'язки триває одну добу. Така пов'язка-називається глухою гіпсовою пов'язкою і характеризується відсутністю будь-якого доступу до тканин, що лежать під нею.
Шино-гіпсові пов'язки. У гіпсові пов'язки, які накладають великим тваринам, як правило, вмонтовують шини. Шини служать для надання міцності монолітній масі гіпсової пов'язки, точно відмоде- льованої за формою органа. їх бажано виготовляти з матеріалу, який може легко змінювати форму (металеві сітки, пластинки, дріт). Дрібним тваринам можна застосовувати картон. Імпровізованих шин потрібно як мінімум чотири, стандартних - дві. Кожній шині надають контурів тієї ділянки тіла, для накладання на яку вона призначена.
Після накладання перших 3—4-х турів нагіпсованих бинтів пов'язці дають затвердіти (10-15 хв), інакше шини можуть деформувати незатверділу ділянку гіпсу, що сприятиме виникненню некроти- зованих ділянок шкіри. Далі на пов'язку накладають шини. Гіпсовою кашкою старанно заповнюють всі щілини між шинами і пов'язкою! Поверх шин загортають краї підкладкового матеріалу і накладають ще 3-4 тури нагіпсованого бинта.
Лонгетні гіпсові пов'язки. При наявності великих за площею пошкоджень шкіри, набряку м'яких тканин в ділянці накладання пов'язки, при необхідності накладання пов'язки на плечовий пояс, стегно, круп можна застосовувати лонгетні гіпсові пов'язки. Замість бинтів використовують нагіпсовані марлеві лонгети (6-12 шарів).
Після змочування їх накладають на пошкоджене місце з двох боків (зовнішнього і внутрішнього), а в деяких випадках - переднього і заднього. Ширина лонгетів повинна бути такою, щоб між ними залишилися щілини до 2-3-х см. Даті їх старанно моделюють і після затвердіння гіпсу фіксують кількома турами сухого марлевого бинта.
Лонгетно-циркулярна гіпсова пов'язка. Після просочування водою гіпсовий лонгет трохи стискують, щоб видалити зайву воду, розгортають, розтягують за кінці і розгладжують. Потім його накладають на ушкоджену ділянку тіла, швидко моделюють і фіксують двома-трьома турами нагіпсованого бинта.
Вікончаста гіпсова пов'язка. У випадках наявності на поверхні тіла, на яку будуть накладати іммобілізуючу пов'язку, ран, нориць та інших патологічних процесів, що потребують постійного доступу для проведення лікування, застосовують вікончасті гіпсові пов'язки. їх можна виготовляти двома способами: а) до затвердіння звичайної глухої гіпсової пов'язки в ній вирізають вікно за розмірами рани, краї його покривають розтопленим парафіном; б) вікно в гіпсовій пов'язці можна залишати під час накладання пов'язки, уражене місце попередньо покривають шматком марлі, компресом чи тампоном, на які ставлять відповідного розміру скляну чи фарфорову посудину (стакан, флакон). У подальшому тури бинтів постійно обводять навколо цього предмета, внаслідок чого утворюється ділянка, яка не покрита гіпсом (див. рис. 171; 3).
Мостоподібна гіпсова пов'язка застосовується при відкритих враженнях у ділянці суглоба, коли для спостереження за перебігом запального процесу та його лікування потрібен більший доступ, ніж при вікончастих гіпсових пов'язках. Спочатку нижче і вище ураженого суглоба накладають окремо дві гіпсові пов'язки, які складаються з 4-6-х шарів. Далі їх з'єднують між собою металевими пластинками, вигнутими посередині відповідно до форми суглоба. Закріплюють такі пластинки, дотримуючись правил для фіксації шин. Поверх пластин накладають ще 4-6 турів нагіпсованого бинта. Останні тури можна накладати у вигляді глухої гіпсової пов'язки. У таких випадках до затвердіння пов'язки між металевими пластинками вирізують віконця потрібних розмірів. Також можна застосовувати накладання глухих турів бинта нижче суглоба. У ділянці суглоба нагіпсований бинт обводять кілька разів навколо металевої пластинки, а вище суглоба - знову глуха гіпсова пов'язка. Так за кожним туром нагіпсованим бинтом покриватиметься одна з металевих пластин (див. рис. 171; 2).
Стулчаста гіпсова пов'язка. Як і лонгетні, стулчасті гіпсові пов'язки забезпечують широкий доступ до ділянки тіла, на яку накладають гіпс. їх також накладають у випадках, коли існує загроза розвитку або вже виник набряк м'яких тканин в ушкоджених ділянках. Стулчасту пов'язку виготовляють шляхом розсікання каудальної поверхні по всій довжині і на всю товщину глухої гіпсової пов'язки до її затвердіння. З краніальної поверхні її розрізають лише на половину товщини пов'язки, причому розріз проводять у формі літери "V". Для фіксації такої пов'язки накладають звичайну спіралеподібну бинтову пов'язку (див. рис. 171; 1). Таким чином, отримують дві з'єднані між собою стулки, які можуть розкриватися і закриватися.
У разі, якщо є набряк тканин і він зменшився, гіпсова пов'язка перестає виконувати іммобілізуючу функцію. Тому на задній поверхні стулчастої пов'язки вирізають смужку за всією її довжиною на необхідну ширину, після чого пов'язку повертають на попередню ділянку тіла і фіксують її спіральною пов'язкою. Так діють до того часу, поки набряк повністю не розсмокчеться.
Зняття гіпсової пов'язки. Мінімальні терміни, на які накладають гіпсові пов'язки у дрібних тварин, становлять 4-5, а у великих - 6-8 тижнів. їх знімають за допомогою спеціальних інструментів. З цією метою застосовують гіпсові ножі, пилки Колена, ножиці Стілля (рис. 172). Перед зняттям пов'язки в ділянці розрізу гіпс бажано змочувати гіпертонічним гарячим розчином натрію хлориду (15-20 %) або міцним розчином оцтової кислоти. Коли даними розчинами змочують всю поверхню гіпсової пов'язки, то її розрізають звичайними ножицями або навіть розбинтовують.
Гіпсову пов'язку терміново знімають при виникненні набряку, болючості, посиніння прилеглих м'яких тканин. Причинами передчасного зняття пов'язки також можуть бути порушення її цілісності, різке погіршення загального стану тварини, рухливість кінцівки в межах гіпсової пов'язки. Крім ретельних клінічних спостережень, тварини з гіпсовими пов'язками потребують спеціального догляду. Особливу увагу звертають на дотримання належних параметрів температури і вологості в приміщеннях, де знаходяться тварини, часто прибирають станки. Великим тваринам слід застосовувати підтримувальні апарати.
Інші затвердіваючі пов'язки
При необхідності застосування лікувальних іммобілізуючих пов'язок у дрібних тварин (котенята, цуценята, невеликі птахи) можна накладати пов'язки з використанням як затвердіваючого матеріалу - клею (клеол, силікатний клей, колодій, казеїновий клей), крохмального клейстеру. їх накладають з мінімальною кількістю підкладкового матеріалу або без нього. Як правило, тонкий шар сірої вати розміщують лише по краях наміченої пов'язки. Марлевий бинт намочують в одному з указаних розчинів. Ширина бинта дорівнює довжині всієї затвердіваючої пов'язки. Циркулярними турами з помірним натягом бинтують підготовлену ділянку тіла тварини. Одночасно моделюють пов'язку. При потребі після 2-3-х турів вмонтовують шини, виготовлені з дерев'яної стружки, картону, паперу. Поверх шин накладають ще 2-3 тури змоченого клеєм бинта.
Терапевтичні пов'язки
Одним із суттєвих місцево застосовуваних методів при лікуванні ряду хірургічних захворювань є терапевтичні пов'язки. їх використовують в наступних випадках: а) для захисту від механічних пошко- джень; б) для попередження розвитку вторинної інфекції; в) для зупинки кровотечі; г) для всмоктування й видалення з рани крові та ексудату; д) для розсмоктування запальних інфільтратів. Дія пов'язки на патологічний процес значною мірою залежатиме від виду, форми, черговості застосування різних форм перев'язувального матеріалу, його хімічних і фізичних властивостей, займаної площі, способу фіксації. Терапевтичні пов'язки застосовуються при закритих і при відкритих патологічних процесах.
Пов'язки, які застосовують при закритих патологічних процесах
При закритих процесах, в ділянці розвитку яких збережена цілісність шкіри й слизових оболонок, застосовують холодні компреси, гарячі компреси, зігрівальні компреси і тепле укутування.
Холодний компрес. На початкових стадіях розвитку запальних процесів (асептичних, серозних) безпосередньо після нанесення закритих травм (інтерстиціальні кровотечі, випотівання транссудату) застосовують холодні процедури. При місцевому застосуванні вони звужують кровоносні судини, уповільнюють явища ексудації, діють протизапально. Найчастіше холод використовують у вигляді холод- них компресів. Для цього беруть компрес або салфетку із складеної в кілька шарів бавовняної тканини й змочують в холодній »оді, злег ка стискують і прикладають до поверхні тіла, фіксуючи однією із закрі- плювальних пов'язок. Кожні 10-15 хв змочування холодною водою повторюють. Залежно від гостроти прояву клінічних ознак, товщини шару м'яких тканин термін застосування холодних компресів може бути від 20 до 60 хв з інтервалом 0,5-2 год, протягом 12-36 год.
Як холодну процедуру також застосовують сухий холод, коли заповнені льодом, снігом, холодною водою гумові чи целофанові мішки закріплюють бинтом або шворкою до потрібної ділянки тіла.
Гарячий компрес. На більш пізніх стадіях запалення (кліткової інфільтрації, бар'єризації і початку утворення абсцесів) з появою ознак хронізації патологічного процесу ефективним буде застосування теплових процедур. Тепло активізує крово- і лімфообіг в ушкоджених ділянках, сприяє відновленню нервово-трофічних функцій, прискорює завершення патологічного процесу.
Найбільш активним тепловим фактором є гарячий компрес. Гігроскопічну вату або полотняний компрес намочують у гарячій воді (45- 50 °С ), злегка стискують, щоб видалити залишок води, а потім товс- тим шаром накладають на ушкоджену ділянку тіла тварини. Зверху такий шар покривають водонепроникним матеріалом і фіксують закріплювальною пов'язкою. Повторно компрес намочують через кожні 15-20 хв, але не більше 3^1-х разів. Після гарячого компресу виконують тепле укутування ділянки тіла або накладають зігрівальний компрес.