Історія економічних вчень.

1. Питання організації і управління господарством в економічній думці Стародавнього Сходу (Єгипет, Шумер, Вавилон).

2. Економічні ідеї давньогрецьких філософів (Ксенофонт, Платон, Аристотель).

3. Питання організації рабовласницького господарства у Давньому Римі (Катон, Гракхи, Варон).

4. Еволюція економічної думки Давнього Китаю (конфуціанство, легизм, моїзм, даосизм).

5. Економічні уявлення за часів раннього середньовіччя (“Салічна правда”, “Капітулярій про помістя”).

6. Порівняльний аналіз економічних поглядів представників раннього і пізнього меркантилізму (А. Монкрет’єна, В.Стафорда, Т.Мена).

7. Виникнення класичної політичної економії в Англії (В.Петі) і у Франції (П.Буагільбер).

8. Економічна система А.Сміта (“Дослідження про природу і причини багатства народів”).

9. Економічне вчення Д.Рікардо.

10. Економічні позиції Ж.Б.Сея.

11. Теоретичні уявлення соціалістів-утопістів А.Сен-Сімона, Ш.Фур’є, Р.Оуена.

12. Характеристика “Капіталу” К.Маркса.

13. Розвиток В.І.Леніним марксистського економічного вчення.

14. Порівняльний аналіз поглядів представників австрійської школи граничної корисності (К.Менгер, Є.Бем-Баверк).

15. Виникнення і розвиток математичної школи (А.Курно, Л.Вальрас, В.Парето).

16. Основні засади кембріджської школи (“Принципи економікс” А.Маршала).

17. Основні течії економічної думки ХХ століття.

18. Напрями інституціоналізму: соціально-психологічний (Т.Веблена), оціально-правовий (Дж.Комонс) і кон’юнктурно-статистичний (У.Мітчел).

19. Неоінституціоналізм (Р.Коуз, Дж.Б’юкенен).

20. Теоретична система Дж.М.Кейнса. Еволюція кейнсіанства: посткейнсіанство і неокейнсіанство.

21. Шведська школа економічної думки (К.Віксель,Г.Мюрдаль, Б.Олін).

22. Теоретичний аналіз економічної динаміки (М.Кондрат’єв, Й.Шумпетер).

23. Неоліберальна течія економічної думки (Ф.Хайєк, М.Фрідмен, Л.Ерхард).

24. Неокласична концепція М.Фрідмена. Неокласичний синтез ( Дж.Хікс, П.Семюельсон).

25. Розвиток економічної думки за часів Київської Русі (“Руська правда”) і Галицько-Волинського князівства (Галицько-Волинський літопис).

26. Розвиток економічної думки в Україні у ХІХ ст. (І.Вернадський, М.Бунге, М.Зібер, С.Подолинський). Економічні теорії М.І.Туган-Барановського.

27. Розвиток української економічної думки у ХХ столітті.

28. Розвиток радянської економічної науки.

29. Сучасні напрями розвитку світової економічної думки.

30. Предмет і метод історії економічних вчень

1 Соціально-економічним працею в Вавілонії є закони царя Хаммурапі, в яких задавалися конкретні кроки щодо поліпшення економічної ситуації. Значною мірою приділялася увага захисту майна громадян, в першу чергу чиновників і воїнів. Закони Хаммурапі будувалися на основі поділу населення на повноправних вільних громадян, неповноправних вільних і рабів. Відповідно, покарання для повноправних вільних було найменшим, для рабів - найбільшим. Регулювалася діяльність лихварів: чітке визначення відсоткової ставки, обмеження боргового рабства трьома роками, у разі неврожаю термін погашення боргу продовжувався, встановлювалася відповідальність за жорстоке поводження з боржниками. Велика увага приділялася питань найму, але не було різниці між найманням людей чи майна.

---

Головною проблемою давньоєгипетської літератури було питання управління. В "Повчаннях" відбивалися питання управління на різних рівнях, в "Повчаннях геракліопольского царя своєму синові Мерікара" приділялася увага зміцненню чиновницького апарату, в "Повчаннях Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі" прославлялася кар'єра писаря. З літературних джерел можна зробити висновок про високий рівень централізації управління в Стародавньому Єгипті

Писемні джерела, на підставі яких можна досліджувати економічну думку стародавнього Сходу, — це, як правило, зведення законів, юридичні акти, документи господарської звітності та твори, присвячені управлінню державою й державним господарством. Багато з них мають нормативний характер і відображують позицію насамперед правлячих верств — фараонів, царів, вельможних придворних та чиновників. Тогочасному економічному знанню притаманні догматизм, апріорність і значною мірою символізм. Незважаючи на це, давньогрецькі мислителі згодом намагалися осягнути та використати це знання. Найважливіші економічні ідеї народів стародавніх цивілізацій неодноразово коментували й розвивали наступні покоління, саме їх було покладено в основу економічних поглядів учених середньовічного Сходу. Тоді ж (починаючи з IV тисячоліття до н.е.) було започатковано конкретні економічні науки (статистику, облік та аналіз господарської діяльності, управління і т. ін.), які набули дальшого розвитку вже в античному періоді (І тисячоліття до н.е. — IV століття н.е.).

Чи не найперші відомі нам пам'ятки економічної думки належать до епохи Стародавнього Єгипту. У них знайшли відображення численні питання організації та управління державним господарством, а також уявлення стародавніх єгиптян про власність, рабство, товарно-грошові відносини. Про економічну думку Стародавнього Єгипту можна довідатися насамперед з творів державних чиновників (писарів). До нашої доби дійшли «Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара», «Пророчення Іпусера», «Пророцтво Неферті», «Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі», різні адміністративно-господарські та юридичні документи.

Адміністративно-господарські документи характеризують організацію та управління державним (царсько-храмовим) господарством, організацію праці царських майстрів та землеробів тощо. Крім того, як видно навіть із назв творів, важливе місце в давньоєгипетській літературі належить творам дидактичного характеру, що викладають правителям «правила» державного управління і керівництва господарством.

2. У своїх творах Ксенофонт:

Наголошував на природності поділу праці на фізичну та розумову.
Він кваліфікував фізичну працю як огидне заняття, придатне лише для рабів, утверджуючи, що вільні еліни повинні займатись філософією, законотворчістю та господарським управлінням. Вбачаючи у рабстві природне та правомірне явище, мислитель закликав поводитись з рабами як із тваринами, знаряддями праці. Водночас Ксенофонт вважав, що підвищити продуктивність рабської праці можна не лише шляхом покарання, але і шляхом застосування матеріального та морального заохочення рабів для того, щоб вони "завжди з охотою продовжували залишатися рабами".

---

Захищав натуральне господарство, кваліфікуючи сільське господарство як найважливішу галузь економіки та джерело добробуту народу. Землеробство мислитель трактував як "матір та годувальницю всіх мистецтв", найдостойніший вид занять, який тренує громадян фізично, штовхає їх на шлях взаємодопомоги, вчить справедливості, оскільки дає більше тому, хто сумлінно трудиться. "Коли землеробство процвітає, — писав Ксенофонт, — процвітають і інші мистецтва. Якщо землеробство занепадає, то разом з ним гинуть і всі інші галузі промислової діяльності на морі та на суші".

Був прихильником раціонального ведення господарства, стверджуючи, що єдиний шлях до збагачення — "жити так, щоб залишався надлишок", який забезпечує прибутковість натурального господарства. На думку давньогрецького філософа, хороший господар повинен тримати запаси на цілий рік, молоти зерно на ручних млинах, випікати вдома хліб, виготовляти одяг тощо.
Зневажливо ставився до ремесла, заняття яким вважав недостойним вільних людей. Водночас Ксенофонт не засуджував організації ремісничих майстерень на основі рабської праці, вбачаючи в них джерело збагачення рабовласників.
Визнавав гроші як необхідний засіб обігу та концентровану форму багатства. Однак він засуджував їх обіг як торговельного і лихварського капіталу. Торгівлю мислитель вважав заняттям, недостойним вільного грека. Водночас він схвально ставився до торгівлі хлібом, яку здійснювали земельні аристократи, та до дрібної торгівлі з обслуговування сільського господарства.

Першим із давньогрецьких мислителів звернув увагу на значення поділу праці для поліпшення якості продукції та збільшення виробництва споживних благ. Стверджуючи, що спеціалізація призводить до поліпшення навичок ремісників, він зазначав, що той, "хто проводить час за такою обмеженою роботою, в змозі виконувати її якнайкраще".

Виявив взаємозумовленість розвитку поділу праці та ринку, здійснив першу спробу дослідження процесів ціноутворення. Коливання цін мислитель узалежнював від зміни пропозиції товарів.

Першим в економічній науці звернув увагу на дві характеристики товару — споживну вартість та мінову вартість. Пов´язуючи цінність з корисністю матеріальних та нематеріальних благ ("Цінність є те, від чого » можна отримувати користь"), Ксенофонт водночас трактував цінність блага З для власника як здатність обмінюватись на інше благо ("Для того, хто не вміє користуватись флейтою, якщо він її продасть — вона цінність; якщо не продасть, а лише володітиме нею — не цінність").
Одним із найвидатніших мислителів античної епохи був давньогрецький філософ Платон (близько 427—347 pp. до н.е.). Економічні ідеї Платона знайшли яскраве відображення у його творах "Держава" та "Закони", присвячених проблемам виходу із кризи, в якій опинилось античне суспільство в V— IV ст. до н.е., та довготривалої стабілізації рабовласницької системи на основі моделі "ідеальної держави".
Соціально-економічна концепція "ідеальної держави" Платона набула концентрованого вираження у праці "Держава". Вихідною у цій концепції є ідея справедливості — ідеальної доброчинності, котра об´єднує та врівноважує мудрість, мужність та стриманість.

---

На думку філософа:
мудрість — це здатність дати правильну пораду не тільки у приватній, але і у державній справі. Людей, котрі мають такий природний дар, дуже мало. Вони покликані управляти державою;
мужність — це спроможність залишатись хоробрим, усвідомлюючи смертельну небезпеку. Люди, котрі мають такий дар, повинні бути воїнами. Вони покликані захищати державу;
стриманість полягає у здатності підкорятися законам. На це спроможні не тільки мудрі та мужні, але і багато інших людей, гідних бути вільними громадянами: селянами, ремісниками, торговцями.
Платон вважав справедливим такий устрій, за якого кожен займається лише однією справою, виходячи зі своїх природних здібностей. Таким чином, основу ідеальної держави мислителя становить поділ праці.
На думку Платона, у суспільстві є величезна кількість різноманітних потреб, задоволення яких навіть щодо окремої людини потребує застосування багатьох видів праці. Мислитель був переконаний, що суперечності між обмеженими індивідуальними можливостями людей та їх безмежними потребами вирішуються в результаті утворення держави. "Держава виникає із потреб людини, — писав Платон, — ніхто не в змозі сам задовольнити всі свої потреби... різноманітність потреб збирає людей у суспільство з метою взаємодопомоги, і ми називаємо це суспільство державою".

Платон (427—347 pp. до н.е.) — видатний філософ Стародавньої Греції, засновник першої в світі Академії, яка проіснувала майже тисячу років, мислитель, образ якого став символом та легендою.
Платон народився на о. Егіна поблизу Афін у сім´ї аристократів. Його справжнє ім´я — Арістокл. Сім´я була небагатою, хоча і знатною. Платон отримав звичну для знатних афінян освіту: гімнастика, граматика, музика, математика.
У молодості він багато займався художньою літературою, живописом, писав вірші. Після знайомства з Сократом знищив усі свої твори і до трагічної загибелі відомого філософа був його найближчим учнем. За переказами, саме Сократ назвав його Платоном (від гр. platus — "широкоплечий"), чи то за фізичну силу, чи то за широту духовних інтересів. Після смерті свого учителя Платон надовго залишив Афіни і багато подорожував по Єгипту, Італії, Сицилії. У 389 р. до н.е. він опинився у м. Сіракузи (о. Сицилія), де в цей час правив тиран Діонісій Старший. Конфлікт між ними закінчився тим, що Платона продали у рабство, з якого він був викуплений піфагорійцем Архітом. Архіт відмовився від грошей, які намагалися повернути йому друзі Платона. Платон купив на ці кошти сад, який носив ім´я афінського героя Академа і відкрив у ньому свою філософську школу, яка проіснувала з 386 р. до н.е. до 529 р. н.е.
Платон мав велику кількість учнів, найвидатніший з них — відомий давньогрецький філософ Аристотель. Деякі ідеї моделі "ідеальної держави" Платона були реалізовані його учнями, шестеро з яких стали правителями — тиранами міст Стародавньої Греції. На думку багатьох мислителів, через середні віки ці ідеї дійшли до Гегеля, а згодом — до ідеологів комунізму і нацизму.
Саме тому Платона інколи називають одним із перших ідеологів тоталітаризму.
Останні роки життя Платон провів у Афінах. До нас дійшли численні його філософські твори, написані у формі діалогів та листів. У Сіракузах Платон намагався реалізувати на практиці свій проект ідеальної держави, однак ці спроби завершились невдачею.
Помер мислитель у вісімдесятирічному віці, залишивши потомкам не минущу за значенням настанову: "Людський рід не позбудеться зла до тих пір, поки істинні й правильно мислячі філософи не посядуть державні посади або володарі в державах за якоюсь божественною волею не стануть істинними філософами".
В "ідеальній державі" Платона:
відповідно до природних здібностей всі вільні громадяни поділені на З стани:
Афінська школа. Фреска Рафаеля, 1509—1510
філософів, покликаних керувати суспільством на основі принципів наукового пізнання;
воїнів, покликаних боронити суспільство;
землеробів, ремісників, торговців, покликаних вести господарську діяльність, виробляти та обмінювати матеріальні блага;
кожен стан має права та обов´язки, суворо регламентовані державою. Навіть усередині станів заняття закріплюються відповідно до природних здібностей, враховуючи, що кожен може займатись лише одним видом діяльності. Таким чином, держава покладає на кожного члена суспільства певний обов´язок і стежить за його виконанням;
раби не вважаються громадянами і залишаються поза станами. Виходячи з наявності природної нерівності людей, мислитель розглядав рабство як вічне та незмінне явище, кваліфікуючи рабів як живі знаряддя праці, основну продуктивну силу суспільства;
вищі стани, покликані управляти державою, не обтяжуються власністю та фізичною працею. Правителі та воїни, на думку Платона, не повинні мати приватної власності, сім´ї, щоб не заздрити, не конкурувати і не відволікатись від щоденних турбот про суспільне благо. Споживання для них має мати усуспільнений характер, матеріально забезпечений працею представників нижчих станів та рабів. Ремісники, землероби та торговці у зв´язку з цим мають право на приватну власність як стимул високопродуктивної праці. На думку Платона, саме такий суспільний устрій сприятиме ліквідації суперечок і чвар у суспільстві та утвердженню загального добробуту. У цьому суть так званого "платонівського комунізму", який інколи називають "аристократичним комунізмом", першою соціальною утопією в історії людства;
основою господарського устрою виступає натуральне господарство, в першу чергу землеробство як провідна галузь економіки країни. Ремесло Платон визначав як талан іноземців, не вартий зусиль корінних жителів держави. Водночас мислитель зазначав, що праця ремісників, як і всі інші види господарської діяльності, має регламентуватись державою і підпорядковуватись встановленим правилам, оскільки бурхливий розвиток ремесла на шкоду землеробству може спричинити загибель держави;
поряд з ремеслом розвивається торгівля, виникнення якої мислитель пов´язував з розвитком поділу праці та необхідністю обміну. Наголошуючи на корисності дрібної торгівлі, Платон називав благодійником того, хто приводить до співрозмірності, порівнянності, подібності різноманітні незіставні споживні блага. Допускаючи існування дрібної торгівлі, давньогрецький філософ навіть спроектував її "ідеальну" організацію, яка нагадувала організацію середньовічних купецьких гільдій з їх численними обмеженнями та жорстким регламентом. Водночас Платон не вважав торгівлю (як і ремесло) заняттям, вартим зусиль вільних громадян ідеальної держави, залишаючи це заняття чужоземцям.
Вказуючи на геніальність ідеї Платона про зрівнювання різних споживних вартостей у процесі обміну, слід зазначити, що причину цього він вбачав v існуванні грошового обігу, грошей. Філософ визнавав використання грошей у функції міри вартості та засобу обігу, однак він вкрай негативно ставився до грошей як засобу нагромадження, виступаючи проти лихварства та продажу товарів у кредит.
Слід зауважити, що Платон першим з античних мислителів поставив питання про можливість державного регулювання цін. Він зазначав, що у певних умовах місця та часу товари мають продаватися за однією визначеною j ціною. При цьому нормування цін Платон розглядав як важливий інструмент обмеження прибутків купців.
Ще один проект ідеальної держави, який більш реалістично відобразив економічні проблеми Стародавньої Греції періоду кризи рабовласництва, був розроблений Платоном у глибокій старості у праці "Закони". Проголошуючи і як і в попередньому проекті основою держави натуральне господарство та аграрну економіку, державну власність та рабовласництво, давньогрецький мислитель стверджував, що організація нових міст має передбачати:

---

• віддаленість від морського узбережжя та від спокус торгівлі, заборону лихварства і продажу товарів у кредит;

• верховну власність держави на землю;

• незмінність кількості та розміру земельних наділів, які надаються державою у користування окремим громадянам і успадковуються одним із дітей. При цьому вартість одного наділу становить "межу бідності". Майно будь-якого громадянина не мало перевищувати вартості чотирьох наділів;

• поділ населення на чотири категорії залежно від їхнього матеріального становища;

• призначення на посади та стягнення податків відповідно до майнового цензу;

• державне регулювання виробництва і розподілу, ремісництва та торгівлі, жорстку регламентацію асортименту товарів та встановлення меж коливання цін з метою уникнення надмірних розкошів та злиденності.

Найвидатнішим представником економічної думки античного світу є давньогрецький філософ Аристотель (384 — 322 pp. до н.е.), який здійснив глибоке дослідження політичних, економічних та етичних проблем тогочасного суспільства у творах "Політика" (8 книг), "Економіка" (3 книги) та "Нікомахова етика" (10 книг).
Якщо не згадувати Аристотеля, то майже до новітніх часів не буде додано нічого суттєвого до того, що зроблено цим ідеалістом (Платоном) в економічній царині. І це тим більш дивно, оскільки вся його філософія проникнута негативним ставленням не тільки до економічних явищ та процесів, але і до тих інстинктів людини, які викликають та дають імпульс існуванню цих явищ.
Слід зазначити, що Аристотель не створив завершеного економічного учення, але геніальною була сама його спроба проникнути у суть економічних явищ та розкрити їх закономірності на основі цінностей традиційного суспільства. Мислитель будував свої висновки спираючись на скрупульозний аналіз практики господарського та політичного життя Стародавньої Греції. Відомо, наприклад, що створюючи "Політику", він з групою учнів зібрав і опрацював матеріали про політичний устрій і закони 158 еллінських та варварських держав, полісів.
У своїх працях вчений:
Виступив з критикою проекту "ідеальної держави" Платона і запропонував свою (оригінальну на ті часи) теорію рабовласницької держави. Вихідною у його теоретичній побудові була концепція "золотої середини", згідно з якою будь-яка доброчинність є середнім між протилежними вадами (наприклад, бережливість як доброчесність є середнім між марнотратством і скупістю). Відтак виявляючи суть держави у прагненні до загального добробуту, Аристотель виступив проти надмірного багатства та крайніх злиднів, поклавши в основу середній стан: "У кожній державі ми зустрічаємо три класи: дуже заможні, вкрай незаможні і треті, що стоять посередині між тими та іншими. Так як загальновизнано, що помірність і середина —найкраще між двома крайнощами, то, вочевидь, і середній достаток із усіх благ краще всього".
Ідеал мислителя — натуральне рабовласницьке господарство з дрібною торгівлею, без купців та лихварів. Усе населення держави Аристотель поділив на 5 верств:

---

Смотрите также файлы

• sbornik-soc-proektov.pdf

• Чудинова.pdf

• изучение детского чтения.pdf

• Obras_Jan-Mar_2015_.pdf

• Хотугу сулус - Full Score.pdf