ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.11.2019
Просмотров: 1063
Скачиваний: 1
доцільність відвантаження її саме за цими умовами, визначальними з яких
є ціна реалізації та повна собівартість партії.
Це доволі узагальнений підхід, оскільки в кожному конкретному
випадку треба враховувати ряд інших факторів. Поведінка підприємства на
ринку мусить бути гнучкою, воно має блискавично реагувати на всі зміни
кон’юнктури, допускаючи навіть відхід від прагматизму на певному
тактичному відтинку з метою забезпечення стратегічного успіху.
Наприклад, за очевидної невигідності поставки своїм транспортом
невеликої партії товару віддаленому покупцеві це може бути
виправданим міркуваннями щодо розширення ринку збуту продукції в
інших реґіонах. При пасивній політиці на ринку вони змушені були б
обмежитись його внутрішніми можливостями, що не дало б змоги
збільшувати обсяг виробництва.
Таким чином, у певній ситуації, особливо з рекламною метою,
відступ від раціоналізму у формуванні прибутку можна обґрунтувати. Однак
тривалість такого періоду має бути контрольованою і всебічно виваженою. За
відсутності позитивних зрушень щодо замовлень на продукцію від такої
політики слід відмовлятись.
Реалізацію продукції, виконання робіт і послуг підприємства
здійснюють за договорами, укладеними з покупцями чи замовниками.
Поряд з тим, що договори є переважно документами фінансового обліку,
окремі умови, що містяться в них, мають важливе значення в
управлінському обліку. Це насамперед умови поставки продукції
(виконання робіт, послуг), обсяги, вартість, а також терміни виконання.
Варто зазначити, що в управлінському обліку договори продажу
(виконання) мають більше значення, ніж у фінансовому, оскільки в останньому
відображаються вже наслідки, зумовлені дотриманням чи недотриманням
договорів, як в управлінському потрібно контролювати їхнє виконання. Однак
вітчизняна практика така, що договори, як правило, зберігаються (закономірно)
у центральній бухгалтерії і їхні вимоги до безпосередніх виконавців –
менеджерів центрів відповідальності – якщо й доводяться, то обмежено: за
обсягом і термінами поставок. Тому жодних розрахунків щодо доцільності
поставки продукції за цим договором, причому окремими партіями, не
складається як у бухгалтерії – через нестачу часу для цього, так і в центрах
відповідальності безпосередньо – внаслідок недостатньої поінформованості про
умови конкретного договору. Це зайвий раз засвідчує недосконалість
бухгалтерського обліку і необхідність його поділу на фінансовий та
управлінський, причому останній не може обмежуватись лише контролем
формування витрат виробництва.
Отже, вихідним моментом управлінського обліку документального
оформлення реалізації продукції (виконання робіт, послуг) має бути розробка
графіків відвантаження (завершення) замовлених обсягів. Саме такі графіки
можуть бути основою забезпечення чіткого виконання договорів, що поряд із
позитивним впливом на формування іміджу підприємства дає змогу чітко
організувати виробничий процес, уникати провалів у роботі центрів
відповідальності. Особливо важливим це є для підприємств із широким
асортиментом продукції (робіт, послуг), значним обсягом виробництва та
великою кількістю покупців (замовників). Тому практику, за якою контроль за
виконанням договорів зосереджується лише у відділі збуту, на наш погляд, в
управлінському обліку треба доповнити налагодженням чіткого контролю за
цим безпосередньо в центрах відповідальності. При цьому слід підтримувати
взаємозв’язок між відділом збуту підприємства та його центрами
відповідальності щодо контролю за виконанням договорів.
Документальне оформлення операцій з реалізації продукції здійснюється
за товарно-транспортними накладними або накладними – залежно від того,
яким покупцям вона реалізовується: підприємствам чи фізичним особам.
Реалізація робіт (послуг) оформляється актами на виконані роботи.
Якщо реалізовують продукцію підприємствам, товарно-транспортні
накладні виписують на основі їхніх доручень. Товарно-транспортні накладні
виписують у трьох примірниках, якщо доставка продукції покупцеві
здійснюється без залучення транспортних засобів інших підприємств, та в
чотирьох – при перевезенні продукції залученим автотранспортом. Один
примірник товарно-транспортної накладної з підписом водія про отриману для
перевезення продукцію залишається в центрі відповідальності (складі)
підприємства, а два (чи три – при залученому автотранспорті) видаються
йому як супровідні документи на продукцію. Після доставки продукції
покупцеві один примірник залишається в нього, а один чи два з позначками
про прийняту покупцем продукцію повертають водієві, який здає товарно-
транспортну накладну в той центр відповідальності (склад), де він отримав
продукцію. Якщо використовувався залучений автотранспорт, четвертий
примірник товарно-транспортної накладної залишається у водія і додається
до подорожнього листа вантажного автомобіля, а потім його здають у
бухгалтерію автотранспортного підприємства, де пред’являють рахунки на
транспортні послуги продавцеві чи покупцеві, залежно від того, хто з них
замовляв такі послуги.
Товарно-транспортні накладні є уніфікованими та спеціалізованими
залежно від того, який вид продукції реалізовується, оскільки кожний з них
характеризується специфічними властивостями. Однак, незалежно від цього,
в кожній товарно-транспортній накладній потрібні обов’язкові реквізити, які
тією чи іншою мірою є найважливішими в управлінському обліку.
Насамперед це дата доставки продукції. Однак такий реквізит у товарно-
транспортній накладній відсутній, що з позицій управлінського обліку не
можна вважати нормальним явищем. Дата складання товарно-транспортної
накладної, зазначена в ній, не завжди збігається з фактичною доставкою
продукції, особливо тоді, коли перевезення здійснюється на значну відстань.
Тому за даними товарно-транспортних накладних не завжди можна
контролювати фактичне виконання графіків поставок продукції покупцям.
Тим більше, що часто останні при систематичній реалізації (щоденній чи
навіть кількаразовій протягом дня) виписують на прийняту продукцію
власні приймальні квитанції, об’єднуючи в них дані кількох товарно-
транспортних накладних. До того ж у зв’язку з цим можуть виникнути
суперечки щодо термінів поставки, а при реалізації продукції, на котру
встановлено сезонні ціни, навіть збитки, якщо частина продукції буде
відправлена в одному періоді, а оплачена за цінами, що діяли в іншому.
6.3 Класифікація доходу
1. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:
1) податкові надходження;
2) неподаткові надходження;
3) доходи від операцій з капіталом;
4) трансферти.
2. Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).
3. Неподатковими надходженнями визнаються:
1) доходи від власності та підприємницької діяльності;
2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності;
3) інші неподаткові надходження.
4. Трансферти - кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.
Серед переліку складових бюджетної класифікації в Бюджетному кодексі України першу позицію посідає класифікація доходів бюджету (ст. 9).
Класифікація доходів бюджету означає їх групування відповідно до джерел формування, визначених законодавчими актами.
Класифікація доходів бюджету призначена для чіткого розмежування доходів бюджетів різних рівнів за об’єктивними характерними ознаками з детальним розподілом їх на такі розділи:
-- податкові надходження;
-- неподаткові надходження;
-- доходи від операцій із капіталом;
-- трансферти.
Кожен розділ об’єднує певні види доходів за джерелами і способами їх отримання. При цьому слід зазначити, що таке їх поєднання є логічним продовженням попередніх положень Бюджетного кодексу та конкретизацією терміна “доходи бюджету”, визначення якого наводиться в п. 23 ст. 2 Кодексу.
Визначальною базою формування складу й обсягів доходів, форм їх мобілізації до державного й місцевих бюджетів є відносини власності, рівень соціально-економічного розвитку національної економіки, обсяг бюджетних видатків.
Податкові надходження посідають провідне місце серед різних методів мобілізації бюджетних ресурсів та інструментів державного регулювання економіки, вони є найбільш адекватним і об’єктивним відображенням стану національної економіки (економічного зростання або спаду).
У ч. 2 ст. 9 Кодексу податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).
Згідно з бюджетною класифікацією загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) та місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів) як джерел наповнення доходів бюджетів передбачено їх систематизацію в такі групи податкових надходжень:
-- податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості;
-- податки на власність;
-- збори за спеціальне використання природних ресурсів;
-- внутрішні податки на товари й послуги;
-- податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції;
-- інші податки.
7. Облік формування та використання прибутку
7.1 Формування основних і оборотних коштів базового підприємства
Стан оборотних коштів підприємства характеризується, насамперед, їхньою наявністю на визначену дату (із суми розділу І пасиву балансу "Власний капітал" (рядок 380) і суми рядка 430 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів" віднімається сума показників розділу І активу "Необоротні активи" рядок 080).
2. Загальна сума обігових коштів (сума оборотного капіталу) підприємства (Сок), що дорівнює сумі значень другого та третього розділів активу бухгалтерського балансу підприємства.
3. Сума власних обігових коштів (власний оборотний капітал) підприємства (Свл), яку розраховують за даними бухгалтерського балансу підприємства як різницю між його поточними оборотними активами і поточними короткостроковими зобов'язаннями:
де: DO - зміна швидкості обертання обігових коштів (у днях) у періоді, який аналізують, порівняно з базовим або звітним періодом, дні;
Ро - одноденний обсяг реалізації продукції у періоді, який аналізують, грн.
Ефективність використання оборотних коштів характеризує коефіцієнт оборотності. Чим більше оборотів здійснюють оборотні кошти, тим краще вони використовуються.
Коефіцієнт забезпеченості характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його незалежність від позикових засобів. Значення коефіцієнта забезпеченості власними засобами нижче 0,1 свідчить про неплатоспроможність підприємства, а підвищення значення в порівнянні з попереднім періодом - про зміцнення фінансової незалежності і зниженні ризиків фінансових вкладень.
Коефіцієнт покриття - узагальнений показник ліквідності балансу. Коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення його боргів протягом року. Значення показника в границях 2,0-2,5 вважається прийнятним, менше 1,0 вважається, що структура балансу незадовільна, а підприємство неплатоспроможне.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності вказує на готовність підприємства погасити свої борги. Значення коефіцієнта в границях 0,25-0,35 вважається достатнім, менше ОД - підприємство неплатоспроможне.
7.2 Звітність по обліку використання прибутку
Для
суб'єктів господарювання, які здійснюють
підприємницьку діяльність, узагальнюючим
показником фінансових результатів
господарської діяльності є чистий
прибуток (збиток), для визначення якого
необхідне послідовне порівняння всіх
доходів і витрат звітного періоду.
Кінцевий
фінансовий результат підприємства
визначається як різниця між різними
видами доходів, які обліковуються за
кредитом рахунку 79 "Фінансові
результати", і відповідно, витратами,
які обліковуються за дебетом даного
рахунку (рис.).
У
випадку, якщо кредитовий оборот рахунку
79 "Фінансові результати" більше
за дебетовий, то підприємство на суму
різниці отримує нерозподілений прибуток
звітного періоду. Якщо дебетовий оборот
рахунку 79 "Фінансові результати"
перевищує кредитовий, тобто підприємство
здійснило більше витрат, ніж отримало
доходу, то підприємство на суму різниці
має непокритий збиток.
Нерозподілений
прибуток - це сума чистого прибутку,
отриманого за певний період, який
підлягає розподілу. У момент виникнення
весь чистий прибуток за звітний період
може бути визначений як нерозподілений.
Для
обліку нерозподіленого прибутку або
непокритих збитків передбачено пасивний
рахунок 44 "Нерозподілені прибутки
(непокриті збитки)". Кредитове сальдо
рахунку 44 "Нерозподілені прибутки
(непокриті збитки)" означає наявність
нерозподіленого прибутку, дебетове
сальдо - непокритого збитку.
Із
закриттям рахунку 79 "Фінансові
результати" на рахунок 44 "Нерозподілені
прибутки (непокриті збитки)" при
підготовці річної фінансової звітності
та покриттям за рахунок нерозподіленого
прибутку звітного періоду (або минулих
років) збитків звітного періоду (або
минулих років) тісно пов'язане поняття
реформації балансу. Сальдо рахунку 79
"Фінансові результати" після
реформації балансу буде нульовим. Для
відображення розглянутих операцій у
бухгалтерському обліку здійснюються
наступні записи (табл.).