ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.11.2019
Просмотров: 11678
Скачиваний: 1
2) обов'язок надавати бенефіціарію на його першу вимогу всю матеріальну інформацію, що стосується управління переданим майном; 3) передавати бенефіціарію всі доходи від управління майном.
Інституту довірчої власності відомі і специфічні методи захисту права власності, які не заважають власнику права водночас використовувати і традиційні речово-правові чи зобов'язально-правові способи захисту порушеного права.
Зобов'язальне право. Центральне місце у праві всіх країн посідає зобов'язання.
У межах зобов'язання одній особі (кредитору) належить право вимагати від іншої особи (боржника) здійснити або утриматися від здійснення певної дії. Змістом зобов'язання є суб'єктивні права та обов'язки сторін, що залежать від їхньої волі.
Підставами виникнення зобов'язань є договір, квазідого-вір та делікт (континентальному праву відома й така підстава виникнення зобов'язань, як закон). Англо-американське право не знає загальної концепції зобов'язання як і будь-якої їх класифікації.
Основними поняттями тут є договір (як обіцянка натомість зустрічного задоволення) та делікт (як позадоговірне спричинення шкоди). Поняття договору як угоди двох чи більше осіб, що встановлює коло взаємних прав та обов'язків сторін, тут немає.
Якщо у континентальному праві необхідною умовою виникнення договору є наявність зустрічних волевиявлень, то з англо-американське право, за загальним правилом, ставить існування договору у залежність від наявності зустрічних зобов'язань.
Звідси випливає, що в Англії та США оферта не зв'язує оферента доти, поки не зроблено зустрічного задоволення, хоч би й формального, питання щодо адекватності зустрічного задоволення не виникає.
Проте ця традиційна концепція останнім часом зазнала істотних змін: тепер законодавець або прямо передбачає безвідкличність оферти для певних видів договорів, або підпорядковує можливість відкликання оферти цілій низці умов.
Укладена угода зобов'язує її учасників і має для них силу закону навіть тоді, коли з тих чи інших причин угода ця не відповідає інтересам самих учасників.
Певні розбіжності в континентальній та англосаксонській правових системах існують у сфері тлумачення положень договорів, а також у заповненні існуючих прогалин. Умови договорів поділяються на прямо виражені та такі, що маються на увазі.
І якщо англо-американське право, встановлюючи положення договорів, що маються на увазі, виходить з інтересів сторін і намагається встановити їх гіпотетичну волю, то для права континентального характерним є більш буквальний підхід до цієї проблеми — договірні умови можуть тлумачитися, змінюватися або доповнюватися без урахування намірів та інтересів сторін.
Відповідальність за порушення договору передбачає покладення на боржника несприятливих майнових наслідків. У країнах континентального права така відповідальність грунтується на презумпції вини боржника та на його обов'язку виконати зобов'язання в натуральній формі.
Зовсім інакше вирішується питання в країнах звичаєвого права: тут існує принцип заподіяння шкоди порушенням договору незалежно від вини боржника, а основним засобом для кредитора є відшкодування такої шкоди у вигляді грошової компенсації. За загальним правилом, збитки підлягають відшкодуванню у повному обсязі.
Позадоговірні зобов'язання поділяються на генеральний та спеціальний делікти (англо-американському праву поняття генерального делікту невідоме, натомість існує кілька окремих фактичних складів правопорушення). Делікти виникають внаслідок здійснення протиправної дії (бездіяльності), шо спричинила шкоду особі або майну потерпілого. Найчастіше делікт передбачає винність заподіювача шкоди.
Цивільні правовідносини
§ 1. Поняття та особливості цивільних правовідносин
Норми цивільного права (як і інші правові норми) регулюють суспільні відносини за участю громадян і різних організацій.
При цьому суспільні відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають цивільно-правовими.
Отже, цивільно-правові відносини — це форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті.
Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин у цілому, і галузевих цивільно-правових зокрема. Останні виникають на підставі правових норм, і саме цей момент пояснює регулюючий вплив права на суспільні відносини.
Учасники цивільно-правових відносин мають суб'єктивні права та обов'язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб'єктивних прав та виконання суб'єктивних обов'язків можуть забезпечуватися засобами державного примусу.
Цивільно-правовим відносинам властива ця ознака. Щодо галузевих особливостей цивільно-правових відносин, то вони зумовлені особливостями предмета і методу цивільного права.
Виходячи із сказаного вище, можна окреслити такі особливості цивільно-правових відносин:а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права;
б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю;
в) суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.
Такими є загальні та галузеві ознаки цивільно-правових відносин.
Таким чином, цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини (врегульовані нормами сучасного цивільного права) між майнова відокремленими, юридичне рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.
У запропонованому визначенні відображено загальні ознаки правових відносин (виникнення на підставі правових норм, належність учасникам відносин суб'єктивних прав та обов'язків, можливість застосування засобів державного примусу). В ньому також показано особливості цивільно-правових відносин (групи суспільних відносин, які набувають вигляду цивільно-правових, майнова відокремленість і юридична рівність учасників, посилання на юридичні факти як підставу виникнення, зміни та припинення суб'єктивних цивільних прав та обов'язків).
§ 2. Елементи цивільно-правових відносин
Громадяни та організації вступають у різні цивільно-правові відносини. З метою індивідуалізації окремих цивільно-правових відносин наука цивільного права окреслює їх елементи: суб'єкти і об'єкти, суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний цивільний обов'язок.
Суб'єкти цивільно-правових відносин. У цивільно-правових відносинах мають брати участь принаймні дві особи, бо це відносини між людьми (відношення людини до речі не є правовим).
Особи, які є учасниками цивільно-правових відносин, називаються суб'єктами.
Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається активним суб'єктом, або суб'єктом права.
Суб'єкт цивільних відносин, на якого покладено обов'язок, називається пасивним суб'єктом, або суб'єктом обов'язку.
Проте таких цивільно-правових відносин, у яких є лише суб'єкт права і лише суб'єкт обов'язку, дуже мало.
Як правило, в цивільно-правових відносинах кожен з учасників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають з договору купівлі-продажу, підряду, перевезення, комісії, кожен із суб'єктів правовідносин має права і несе обов'язки.
Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи (державні підприємства та установи, кооперативи, громадські організації, акціонерні товариства, орендні підприємства), Українська держава, інші організації (наприклад, релігійні організації, спільні підприємства за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні підприємства й організації).
Громадянам, юридичним особам як суб'єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність. Називаються вони суспільно-юридичними тому, що стосуються саме громадян та юридичних осіб і передбачені законом (статті 11 і 26 ЦК України).
Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов'язки. Вона є необхідною передумовою правоволо-діння у правовідносинах.
Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки.
На відміну від правоздатності, яка виникає у момент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров'я.
Вона виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку.^
За неповнолітніх (до 15 років) угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун (ст. 14 ЦК України).
Останні є також учасниками правовідносин, що виникають з таких угод. Цивільні права та обов'язки, яких набувають батьки (усиновителі), опікуни у цивільних правовідносинах, належать неповнолітнім.
Роль представників неповнолітніх полягає у тому, що вони виконують обов'язки і у відповідних випадках здійснюють права за неповнолітніх.
У ряді випадків неповнолітні самі здатні здійснити належні їм права (наприклад, право користування жилим приміщенням).
Неповнолітні віком від 15 до 18 років мають певний обсяг цивільної дієздатності.
Вони можуть при цьому бути учасниками багатьох цивільних правовідносин, що виникають з угод (наприклад, з договорів купівлі-продажу, майнового найму, дарування, страхування тощо), факту винаходу, раціоналізаторської пропозиції, створення творів науки, літератури, мистецтва (ст. 13 ЦК України).
Від імені громадянина, визнаного недієздатним (душевнохворого, недоумкуватого), угоди укладає його опікун, який стає при цьому учасником цивільно-правових відносин. Набуті опікуном цивільні права та обов'язки належать громадянину, визнаному недієздатним (ст. 16 ЦК України).
Обмежено дієздатні громадяни можуть бути учасниками цивільно-правових відносин, що виникають з угод.
Але вони укладають угоди з розпорядження майном, своєю заробітною платою, пенсіями та іншими доходами за згодою піклувальника (саме в цьому полягає обмеження дієздатності громадян, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами (ст. 15 ЦК України).
Юридичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин також мають цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.
Правоздатність юридичних осіб називається спеціальною, оскільки встановлюється відповідно до цілей кожної юридичної особи, тоді як громадяни мають однакову для всіх правоздатність.
Дієздатність юридичних осіб виникає водночас з правоздатністю.
Особливості виникнення і змісту праводієздатності юридичних осіб зумовлені тим, що юридичні особи — це організації. А щодо організацій питання про вік, стан здоров'я відпадає. Кожна організація має свої завдання і цілі діяльності.
Об'єкти цивільно-правових відносин.
Громадяни та організації укладають угоди і, отже, вступають у цивільно-правові відносини з метою задоволення своїх інтересів.
Залежно від змісту останніх можна говорити, що виникнення цвільно-правових відносин пов'язано з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі і гідності тощо.
З цього можна зробити висновок, що об'єкт цивільно-правових відносин — це те, на що спрямовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів громадян та організацій. Тобто об'єктами цивільних правових відносин є: а) речі;
б) дії, у тому числі послуги; в) результати духовної та інтелектуальної творчості; г) особисті немайнові блага.
А. Речі — найпоширеніший об'єкт цивільно-правових відносин, оскільки за їхньою допомогою задовольняються істотні потреби громадян та організацій. Речі є об'єктами речових правовідносин, що виникають з договору застави (ст. 181 ЦК України).
Речі також об'єкти цивільно-правових відносин, що виникають з договорів купівлі-продажу, обміну, дарування. Тут суб'єктивні обов'язки продавця, дарувальника спрямовані на передачу права власності на річ і самої речі.