ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.11.2019
Просмотров: 11711
Скачиваний: 1
І хоч при цьому виникають не речові, а зобов'язальні відносини, об'єктом останніх поряд з діями боржника (в нашому прикладі — продавця) є речі. Іноді в літературі в наведених прикладах речі називаються об'єктами другого порядку (дії боржника — об'єкт першого порядку).
Б. Дії — об'єкт цивільно-правових відносин, які виникають з договорів. Так, об'єктом цивільно-правових відносин з договору перевезення є діяльність (система дій) перевізника, зобов'язаного здійснювати перевізний процес. Ця діяльність набуває характеру транспортної послуги, тобто не пов'язаної зі створенням матеріальних благ (ст. 358 ЦК України).
Послуги можуть мати юридичний характер. Об'єктом цивільно-правових відносин, що виникають з договору доручення, є певні юридичні дії, оскільки за цим договором повірений укладає угоди, оформляє спадкові права, одержує поштові перекази, кореспонденцію тощо.
Об'єктом цивільно-правових відносин, які виникають з деяких договорів підряду, є дії, спрямовані на досягнення певного результату роботи (ремонт взуття, пошиття одягу, хімічна чистка тощо).
В. Результати духовної та інтелектуальної творчості.
За чинним цивільним законодавством факти створення літературних, наукових, драматичних творів, сценаріїв кінофільмів, раді телевізійних передач тощо є юридичними фактами,що породжують авторські правовідносини.
Їх об'єктом будуть визнані й інші твори, на які поширюється авторське право.
Аналогічно до цього винахід, раціоналізаторська пропозиція, промисловий зразок є об'єктами винахідницьких відносин, що виникають на підставі фактів створення винаходу, розробки раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка.
Г. Особисті немайнові блага. Одним з видів суспільних відносин, які становлять частину предмета цивільного права, є особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими.
Вони регулюються нормами цивільного права, і тому це різновид цивільно-правових відносин.
Їх об'єкт — особисті немайнові блага: честь, гідність, ім'я, життя, здоров'я тощо (ст. 7 ЦК України).
Наведені поняття об'єкта правовідносин та визначення їхнього кола сприймаються в юридичній науці неоднозначно.
Деякі науковці додержуються думки про те, що до об'єктів правовідносин належать тільки реальні блага, на використання або охорону яких спрямовані суб'єктивне право та правовий обов'язок.
До них належать:
— матеріальні блага: жилі приміщення, гроші, предмети домашнього вжитку, техніки тощо; предмети духовної творчості (твори літератури, науки, мистецтва), науково-технічної творчості (винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки);
— особисті немайнові блага: особисте життя гром<«дян, честь, гідність і т. п.1. З об'єктів правовідносин виключено дії.
Вони, на думку авторів зазначених міркувань, не можуть бути об'єктами правовідносин, оскільки дії зобов'язаної особи — це фактична поведінка, яка формується шляхом виконання юридичного обов'язку. Але останній є частиною змісту правовідносин.
Отже, маємо збіг питань про об'єкт і зміст правовідносин. Водночас визначається, що об'єктами правовідносин можуть бути поряд з речами не самі дії, а їхні результати.
Аргументи на користь позиції, що розглядається, уявляються непереконливими, оскільки при цьому не окреслюються об'єкти зобов'язальних відносин, пов'язаних із здійсненням певної діяльності без створення матеріальних благ (наприклад, діяльність перевізника в зобов'язальних відносинах, що виникають із транспортних договорів; діяльність повіреного в зобов'язальних відносинах, які породжуються договором доручення).
Зміст цивільних правовідносин становлять суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок.
У юридичній літературі і на практиці суб'єктивне право характеризується як єдність трьох елементів:
а) вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, в якій виявляється її самодіяльність, свобода вибору варіанта поведінки в межах наданого суб'єктивного права, користування матеріальними і духовними благами на підставі існуючих відносин власності і товарообігу, тобто право на власні дії,
б) право (можливість) вимагати від інших осіб поведінки, яка забезпечує здійснення своєї діяльності, тобто право на чужі дії',
в) право (можливість) вимагати застосування засобів державного примусу до зобов'язаних осіб.
Узагальнивши наведені можливості громадянина та організації, можна визначити суб'єктивне цивільне право як вид і міру можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обов'язків іншими суб'єктами і можливістю застосування до них державного примусу.
Отже, суб'єктивне цивільне право — це можливості відповідного суб'єкта.
Чому ці можливості мають характер суб'єктивного права?
Тому, що реалізація можливостей однією особою залежить від поведінки інших осіб.
Юридична суть суб'єктивного права полягає в тому, що воно є видом і мірою дозволеної поведінки, для здійснення якої суб'єкт повинен мати можливість вимагати відповідної поведінки від зобов'язаних осіб.
Суб'єктивному праву властива своя структура. Воно складається з трьох прав (повноважень): а) право (повноваження) на власні дії; б) право (повноваження) на чужі дії; в) право (повноваження) вимагати застосування засобів примусу до зобов'язаних осіб.
Наприклад, громадянин має суб'єктивне право власності на певні речі. Він як власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися ними. Він також може вимагати від усіх громадян, організацій.
Української держави утримуватися від порушення його права власності, а при порушенні — пред'явити позов про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Власник також може вимагати усунення будь-яких інших порушень його прав, хоч би ці порушення й не були поєднані з позбавленням володіння.
Суб'єктивне право пов'язано з правом в об'єктивному розумінні, тобто з цивільно-правовою нормою або із сукупністю норм, у яких воно передбачене. Так, ст. 4 Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 p.' встановлює, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.
Зазначені права власника виникають в особі конкретного громадянина, оскільки вони передбачені в ст. 4 зазначеного закону.
Власник має право вимагати від кожного і всіх не перешкоджати йому в здійсненні своїх прав.
Якщо ж право власності конкретного громадянина порушено, потерпілий залежно від характеру порушення свого права може, наприклад, пред'явити позов до правопорушника про витребування свого майна від нього.
Суб'єктивне право також пов'язано з суб'єктивним обов'язком, оскільки його здійснення залежить від поведінки зобов'язаних осіб.
Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Він також пов'язаний з правом в об'єктивному розумінні.
Так, ст. 224 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати майно у власність покупцеві.
Це норма цивільного права, тобто право в об'єктивному розумінні.
Зазначений обов'язок виникає саме тому, що він встановлений нормою об'єктивного права. Виходячи із змісту суб'єктивного права та суб'єктивного обов'язку, можна сказати, що вони відображають суть цивільних правовідносин, зумовлюючи "життя" цивільного права, його чинність.
Залежно від характеру зв'язку між суб'єктивним правом і суб'єктивним обов'язком зобов'язана особа відіграє:
а) активну роль, тобто виконує певні дії (передає майно, сплачує гроші тощо).
У зобов'язальних відносинах здебільшого боржник — фігура активна.
Скажімо, у зобов'язальних відносинах із договору підряду підрядник зобов'язується виконати роботу за завданням замовника. Інший приклад.
За договором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його одержувачу;
б) пасивну роль, тобто у відносинах власності зобов'язана особа повинна утримуватися від посягання на право власності, не перешкоджати здійсненню власником своїх прав.
Тут активною фігурою є власник. Він активно здійснює права на власні дії: володіє, користується і розпоряджається майном.
Також у авторських і винахідницьких відносинах суб'єктивні права авторів творів науки, літератури, винахідників набувають провідного і самостійного значення. Зобов'язані особи повинні не перешкоджати здійсненню авторських і винахідницьких прав.
Слід звернути увагу, що у більшості цивільно-правових відносин кожний із суб'єктів має права і несе обов'язки.
Так, у цивільно-правових відносинах із договору майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування і має право вимагати від нього плати за користування майном.
У свою чергу, наймач має право вимагати від наймодавця передачі йому майна у стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна. Разом з тим наймач зобов'язаний користуватися майном відповідно до договору і призначення майна.
Тільки в деяких цивільно-правових відносинах, що виникають із договорів, є чисті уповноважені і чисті зобов'язані особи. Наприклад, у цивільно-правових відносинах із договору дарування обдарований має лише суб'єктивне право, а дарувальник — суб'єктивний обов'язок.
§ 3. Види цивільно-правових відносин
Цивільно-правові відносини досить різноманітні за суб'єктним складом, змістом та підставами виникнення. Наукою і практикою розроблено певні критерії, за якими всі цивільно-правові відносини поділяються на види. Розглянемо їх.
Регулятивні та охоронні відносини. В основу розмежування зазначених видів правовідносин покладено такий критерій, як підстави виникнення.
Регулятивні відносини — це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) та особистих немайнових відносин. Тобто за допомогою регулятивних відносин відбувається правомірна діяльність громадян та організацій. Саме тому вони виникають із договорів, односторонніх угод.
Наприклад, цивільно-правові відносини, що виникають з договору схову (ст. 413 ЦК України). За цим договором, одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості.
Діяльність охоронця є правомірною, корисною.
Інший приклад. На підставі договору довічного утримання виникають цивільно-правові відносини, в яких одна сторона, що є непрацездатною особою (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок, а набувач зобов'язується утримувати відчужувача (ст. 425 ЦК України). Тут також діяльність сторін є правомірною і взаємовигідною.
Дії спадкоємців з прийняття спадщини є односторонніми угодами (ст. 549 ЦК України), що породжують регулятивні цивільно-правові відносини, а саме — відносини власності.
Порушення правових норм і відповідного суб'єктивного права громадянина або організації є юридичними фактами, на основі яких виникають цивільно-правові відносини між правопорушником і потерпілим. Внаслідок цих правовідносин у правопорушника з'являються обов'язки, які він виконує на користь потерпілого.
Зазначені правовідносини в юридичній літературі називаються охоронними. ' Іноді охоронні відносини визначаються як такі, що оформляють види юридичної відповідальності, застосування інших правових санкцій, тобто правовідносини, пов'язані із застосуванням засобів державною примусу.2
До них належать: цивільно-правові відносини, які виникають з факту витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння (ст. 50 Закону України "Про власність"), а також цивільно-правові відносини, що виникають на підставі таких юридичних фактів: заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав (статті 440 і 469 ЦК України).
Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища. Отже, охоронні відносини виникають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб'єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим.
Абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідносини. В основу їх розмежування покладено такий критерій, як коло зобов'язаних осіб і ступінь їх конкретизації.
Громадяни та організації, що мають суб'єктивні права, в ряді випадків реалізують їх за рахунок власної діяльності (господарської, побутової, творчої тощо) і при цьому безпосередньо не пов'язані з діяльністю інших суб'єктів.
Але це зовсім не означає, що діяльність, наприклад, власника з володіння і користування своїм майном не залежить від поведінки оточуючих осіб.
Останні не повинні перешкоджати в її здійсненні. Тому подібна діяльність реалізується не відокремлено, а спільно з іншими громадянами та організаціями, тобто у суспільних відносинах, які регулюються нормами цивільного права.
До таких цивільних правовідносин слід віднести: відносини власності, немайнові авторські і винахідницькі відносини, що пов'язані з майновими (статті 86, 472 і 517 ЦК України), особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, з приводу таких духовних благ, як житія, здоров'я, честь, гідність, недоторканність особистого життя (наприклад, ст. 7 ЦК України).
Цивільно-правове врегулювання вищезазначених суспільних відносин полягає в наданні власникам, авторам творів науки, літератури, мистецтва, винахідникам, володільцям нематеріальних духовних благ суб'єктивних прав і в покладенні на всіх інших громадян та організації суб'єктивного обов'язку утримуватися від порушення їхніх суб'єктивних прав.
Такі цивільно-правові відносини називаються абсолютними. Ця назва поширюється і на суб'єктивні права та обов'язки в цих відносинах.
Абсолютний суб'єктивний обов'язок покладається на кожного, і його зміст полягає в утриманні від порушення абсолютного права. Абсолютність суб'єктивного права — в його охороні від усіх і кожного та в його здійсненні на підставі власної діяльності уповноваженої особи.
Отже, в абсолютних правовідносинах визначено лише одну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону. Зобов'язана сторона — це кожен, чий обов'язок полягає в утриманні від порушення суб'єктивних прав, тобто невизначене коло осіб — кожен і всі.
Загальнорегулятивні відносини відображають зв'язок кожного з кожним. У них на боці уповноваженої і зобов'язаної сторін — кожен і всі.' Наприклад, цивільно-правові відносини, пов'язані із здійсненням права на здоров'я, на здорове навколишнє середовище, є загальнорегулятивними. Вони виникають між усіма особами, які потрапляють у сферу дії цивільно-правових норм про охорону здоров'я.