ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.11.2019
Просмотров: 11608
Скачиваний: 1
На стадії протоколу розбіжностей фактичний склад, достатній для визнання договору укладеним, ускладнюється, оскільки до нього приєднується закінчення терміну, встановленого законом для спільного врегулювання розбіжностей, що виникли, і в цьому разі договір вважається укладеним на умовах, запропонованих автором протоколу розбіжностей1.
Однак у сучасних умовах це правило вже не є універсальним через розширення сфери дії договорів, які укладаються вільною угодою сторін. У зв'язку з цим імовірною є така ситуація, в якій сторона, яка отримала протокол розбіжностей, може і не вживати жодних дій щодо їх врегулювання. 1 хоч такий обов'язок і покладається на неї ч. З ст. 10 АПК, в іншої сторони немає підстав для позову про спонукання до укладення договору.
Спори, що виникають при укладенні господарських договорів (переддоговірні спори), поділяються на спори про спонукання до укладення договору та спори щодо умов договору. Ухилення суб'єкта господарювання від здійснення дій, які згідно із чинним законодавством є необхідними для встановлення договірних відносин (ненаправлення оферентом проекту договору, неповернення акцептантом підписаного договору тощо), є підставою виникнення спорів про спонукання до укладення господарського договору.
Якщо договір, що укладається, не оснований на обов'язковому для суб'єктів господарювання державному плановому акті або укладення договору не є обов'язковим внаслідок прямої вказівки закону, спір про спонукання до укладення договору може бути розглянутий арбітражним судом, якщо сторона, яка звернулася до арбітражного суду з відповідним позовом, обгрунтує свої вимоги відповідними доказами (наприклад, існуванням попереднього договору або угодою про передачу переддоговірного спору на розгляд суду).
У зв'язку із розширенням договірної свободи в господарських відносинах відбулося значне скорочення чисельності видів господарських договорів, обов'язкових до укладення.
Споживачам продукції (робіт, послуг) надається право на укладення господарських договорів на власний розсуд.
Імперативні приписи встановлені лише для визначеного кола суб'єктів, у тому числі державних органів господарського керівництва, щодо окремих видів господарських договорів.
Зокрема, за змістом ч. 8 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відмови органа, який виступає орендодавцем державного (комунального) майна, в укладенні договору оренди заінтересовані особи мають право звернутися за захистом своїх інтересів до суду (арбітражного суду).
Як зазначається у роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного майна" від 7 грудня 1995 р. № 02-5/874, у такому випадку заінтересована особа звертається до арбітражного суду із заявою про спонукання компетентного органу укласти договір оренди.
У разі, коли укладення господарського договору проходить стадію арбітражного рішення, договір вважається укладеним з моменту винесення судового рішення, яким задоволене позовні вимоги сторони, що звернулася із позовом.
Чинним законодавством не встановлено обов'язок сторони у переддоговірному спорі щодо підписання договору у вигляді одного документа, в якому були б зафіксовані всі істотні умови договору (як ті, з яких було досягнуто згоди сторін, так і ті, що були включені до договору рішенням арбітражного суду), оскільки його зміст фіксується комплектом документів: самим договором, протоколом розбіжностей, протоколом погодження розбіжностей або іншими документами, що підтверджують вжиття сторонами заходів щодо врегулювання розбіжностей, та рішенням арбітражного суду з переддоговірного спору.
Рішення арбітражного суду з переддоговірного спору (про спонукання до укладення договору або щодо умов договірного зобов'язання), будучи обов'язковим для сторін, породжує правові наслідки, в тому числі й вжиття заходів господарсько-правової відповідальності при ухиленні сторони від виконання рішення арбітражного суду.
Не обов’язково
§ 6. Особливості концесійних договорів, угод про розподіл продукції, договорів лізингу, франчайзингу та консалтингу
Одним з видів договорів про виконання спеціальних робіт є концесійний договір. Концесійні договори (контракти) укладаються відповідно до Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладення контрактів для користування надрами, яке затверджено постановою KM України від 8 червня 1998 p.1. Нещодавно концесії були врегульовані Законом України "Про концесії" від 16 липня 1999 p.
Вищезгадане Положення вимагає, щоб проект контракту розроблявся відповідно до законодавства України і містив умови, перелічені в додатку до цього Положення. Аналіз змісту цих умов підтверджує цивілістичну природу концесійних договорів (контрактів), у яких кожна із сторін має певні майнові права та обов'язки.
Тобто на підставі контракту виникає цивільно-правове зобов'язання, на яке поширюються загальні положення про зобов'язання, передбачені розділом 14 ЦК України, та вимоги спеціального законодавства, зокрема інвестиційного, земельного, про надра тощо.
Контракт підписується переможцем і замовником тендера, передається переможцю, що дає йому право отримати у встановленому порядку ліцензію на використання надр у межах об'єкта тендера (п. 44 Положення).
Термін дії концесійного договору визначається характером та умовами концесії, але не може бути ' більший ніж 99 років (ст. 22 Закону України "Про режим іноземного інвестування").
В юридичній літературі висловлюються різні міркування щодо правової природи концесійних договорів.
Так, М.Богуславський зазначає, що в іноземній літературі концесія розглядається як договір міжнародно-правового характеру.
Така концесія давала можливість іноземному інвестору в разі порушення його умов посилатися на норми міжнародного права*.
У вітчизняній літературі існує точка зору, що концесійний договір є не таким, що до нього застосовуються норми національного, а не міжнародного права.
Ми поділяємо ту думку М.Богуславського, що "концесійний договір не може розглядатися як звичайний цивільно-правовий контракт.
У такому договорі поєднуються публічно-правові та приватно-правові елементи..."2.
Дійсно, неможливо навіть порівняти умови концесійного договору з будь-якими умовами інших цивільно-правових договорів: він має специфічний характер, оскільки предметом його є особливий об'єкт — надра.
У концесійному договорі можуть міститися положення, які за своїм змістом є вилученням із чинного законодавства.
Саме в цих випадках концесійні договори підлягають затвердженню Верховною Радою України.
До цього слід додати довгостроковість їх дії, наявність встановлених спеціальних обов'язкових адміністративних процедур щодо участі в тендері, укладенні контракту, його реєстрації, суб'єктного складу, а також можливості звернутися за захистом порушених прав до міжнародних арбітражних судів.
Проведений аналіз змісту концесійних договорів дає підстави звернути увагу на деякі характерні особливості концесійних договорів (контрактів).
Суб'єктами концесійного договору виступають юридична чи фізична особа, у тому числі іноземні, та незвичний суб'єкт права — держава, яка приймає інвестиції.
Предметом договору є надра, які згідно зі ст. 4 Кодексу України "Про надра" є виключною власністю народу України і надаються лише у користування. Не тільки надра, а й корисні копалини, що їх видобувають, належать державі. В основі виникнення цивільно-правових відносин лежить складний юридичний факт, спеціальна процедура укладення таких договорів, отримання відповідної ліцензії та акта про надання гірничого відводу. Надра самі по собі не можуть бути предметом купівлі-продажу, застави, спадщини, дарування тощо. Особливістю концесійних відносин є також їх довгостроковість, а, отже, і незмінність умов договору. 1, насамкінець, на основі концесійного договору можуть створюватися підприємства, господарські товариства, основним видом діяльності яких є розробка та освоєння природних ресурсів.
Концесійний договір є сплатним, він містить плату за концесію та орендну плату. Щодо змісту концесійних договорів (контрактів), про що йшлося вище, то, крім типових умов контракту на користування надрами, які наведені в додатку до згаданого Положення від 8 червня 1998р., можуть передбачатися ще деякі умови, які, на наш погляд, істотні і конче потрібні для договору такого виду. Необхідність включення їх до змісту концесійного договору (контракту) пояснюється тим, що питання концесійних правовідносин не врегульоване. А розроблений проект Закону України "Про концесії" на сьогоднішній день ще й досі перебуває у стані опрацювання, що стримує залучення іноземних інвестицій на засадах концесійних договорів.
Ми пропонуємо у зв'язку з цим передбачати у концесійних договорах (контрактах) ще й такі істотні умови: зобов'язання щодо захисту природного середовища; порядок розподілу витрат на розвідку, розробку і освоєння природних ресурсів; порядок фінансування будівництва об'єктів відповідно до призначення на території земельних ділянок, які передаються концесіонеру; види і розмір платежів за концесію і порядок їх здійснення; форми участі концесіонера в управлінні концесійним підприємством та контролі за його діяльністю; пільги і гарантії, які надаються концесіонеру;
правові наслідки припинення або розірвання концесійного договору стосовно поліпшень об'єкта концесії, які можна і не можна відокремити від нього; питання власності на вироблену продукцію і прибутки, які отримані концесіонером у результаті експлуатації об'єктів концесії; порядок припинення діяльності концесійного підприємства, якщо воно було створено; неприпустимість односторонньої зміни умов концесійного договору та інші.
Варто зауважити, що правова база для використання цивільно-правових методів регулювання концесійних правовідносин поки що, на жаль, не знайшла подальшого розвитку і в чинному цивільному законодавстві України. Саме цим можна пояснити появу Указу Президента України "Про концесію на будівництво та реконструкцію автомобільних доріг" від 4 липня 1998 p.1, мета якого — залучення приватного капіталу в ці об'єкти. Правовідносини виникають між конце-содавцем та концесіонером на підставі концесійного договору, який має містити визначені Указом обов'язкові умови. Встановлено, що концесійний договір укладається на строк до 45 років.
Одним із різновидів цього договору є угоди про розподіл продукції перш за все в таких важливих галузях, як нафто- та газовидобувна промисловість, розвідка та видобуток інших мінеральних ресурсів, включаючи вугілля. У світовій практиці, як зазначалося у літературі, всі інші угоди, що укладаються у сфері розробки природних ресурсів і перш за все у нафтовидобувній промисловості, поділяються на контракти про розподіл продукції, підрядні договори і договори на обслуговування2. Угода про розподіл продукції, таким чином, є одним із видів концесійного договору.
Різниця полягає в тому, що інвестор, який бере на себе зобов'язання про розвідку та видобування корисних копалин, розраховується з державою частиною виробленої продукції.
Специфікою правовідносин щодо користування надрами на умовах розподілу продукції є використання особливого правового режиму, який передбачає заміну податків, зборів, мита та інших обов'язкових платежів розподілом виробленої продукції. Зауважимо, що Кодекс України "Про надра" навіть не містить такого поняття, як "угоди про розподіл продукції".
Нині відносини, що виникають у процесі укладення, виконання та припинення дії угод про розподіл продукції, врегульовані Указом Президента України "Про угоди про розподіл продукції" від 25 травня 1999 p.3.
Аналіз законодавства у цій сфері, зокрема законів про концесії деяких країн СНД, а також міжнародної практики та зазначеного Указу дає змогу визначити поняття угоди про розподіл продукції, окреслити деякі особливості її юридичного змісту.
Отже, угода про розподіл продукції — це цивільно-правовий договір, відповідно до якого держава (або уповноважений нею орган) надає інвестору на сплатній основі і на визначений строк виключне право на пошук, розвідку та видобування корисних копалин на визначеній ділянці надр, а інвестор зобов'язується провести вказані роботи за свій рахунок і на свій ризик з наступною компенсацією витрат і отриманням плати у вигляді частини прибуткової продукції.
Угода про розподіл продукції може бути двосторонньою чи багатосторонньою, тобто її учасниками можуть бути кілька інвесторів. Інвесторами можуть бути громадяни України, іноземці, юридичні особи України або інших держав, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технологічні та економічні можливості для користування надрами, що підтверджено документами, виданими згідно з законами (процедурами) держави реєстрації (походження) інвестора.
Строк дії угоди про розподіл продукції визначається сторонами, однак не може перевищувати 50 років з дня її підписання. Як правило, угоди укладаються на конкурсних засадах.
Проект угоди про розподіл продукції має бути узгоджений з органами місцевого самоврядування, на території якого розташована ділянка надр, що відповідно до угоди передається у користування. Укладена угода про розподіл продукції підлягає державній реєстрації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Серед істотних умов угоди про розподіл продукції слід вказати на такі: визначення частини видобутих копалин, у тому числі максимального їх обсягу, яка передається інвесторові у власність для компенсації його витрат з виконання робіт (компенсаційна продукція); розподіл між державою та інвестором прибуткової продукції; передача державі належної їй частки виробленої продукції за умовами договору; передача іноземному інвестору частини належної йому виробленої продукції; порядок вивозу іноземним інвестором належної йому продукції; утримання податку на прибуток і платежів за право користуватися надрами; розмежування прав та обов'язків держави й інвестора; гарантії збереження прав та обов'язків сторін у разі зміни законодавства;
відповідальність сторін за невиконання умов договору; строк дії договору і особливий порядок його дострокового розірвання; порядок вирішення спорів тощо.
Майно, створене чи придбане інвестором для виконання угоди про розподіл продукції, є власністю інвестора.
Право власності на таке право переходить від інвестора до держави з дня, коли вартість зазначеного майна повністю відшкодована компенсаційною продукцією, або з дня припинення дії угоди про розподіл продукції на умовах і в порядку, передбачених угодою.