3) Присл-ки числівникового походження: від кількісних(двічі, тричі), від збірних – З.в. одн. з прийм(вдвоє, надвоє, удвох), від З.в. порядкових числівників(вперше, по-перше, спершу)

4) Присл. займенникового походження: від первинних стариз займенників утворилися – де, там, куди, коли, так.

5) Присл. дієслівного походження(мовчки, пошепки, дарма, жартома, лежачи, нехотя)

6) здрібніло-пестливі ф-ми прислівниківу тв.-ся за доп. форм прислівників+суфікси –еньк-, -ісіньк-, есеньк-(точнісінько, помаленьку, ондечки, недалечко).

28. Загальна характеристика прийменників як частини мови. Структурні типи прийменників. Перехід інших частин мови у прийменники. Це службова ч-на мови, яка служить для вираження зв’язків між словами в речені. не мають самостійно виявленого лек-ого значення, роль їх службова: уточнюючи синтаксичні функції членів речення, допомагаючи у виявленні керування непрямими відмінками ім.-ів, займ-ів, субстантивованих прикм-ів і числ-ів, тобто виступаючи лише в ролі виразників синтаксичного зв'язку між членами речення,— прийм-ки, таким чином, не виступають членами речення. Але деякі прийменники не втратили свого лек. значення, і ступінь вияву цього значення в різних прийменниках різний. Так, наприклад, більш помітне лек значення у прийм-ів, що утворилися пізніше від присл-ів, ім.-ів (всередин, наприкінці, кінець, край, коло, назустріч); менш помітне лек значення у прийм-ів первинних, наприклад, від, до, на, в, тому вони «поєднують різноманітні, іноді навіть суперечливі значення, що повністю розкриваються тільки в складі тих словосполучень, в яких вони виступають у своїй службовій функції».

За будовою

1) прості (з однією кореневою

морфемою): перед, на, коло, за, від;

2) складні(з кількома кореневими

морфемами): поміж, із-за, заради, понад, поверх, обабіч, поруч;

3) складені(утворені з

кількох слів): незважаючи на,

слідом за, згідно з.

Перехід інших частин мови у прийменники. Сучасна укр.-ка мова постійно поповнюється новими прийменниками, які розвиваються з самостійних частин мови; деякі з них, набуваючи службової функції, втрачають своє значення як повнознач­ної частини мови; деякі, будучи співвідносними з самостійними части­нами мови, утворюють морфологічні омоніми. Є 2 групи: відіменні і прислів­никові. 1)відіменні прийм-ки утв-ся від ім.-ів абстрактного значення. Поповнення ними відбувається двома шляхами: а) у приймен­ники переходять застиглі форми ім.-ів, утворені від Н.в.: коло хати, край села, кінець столу, круг багаття; від О.в.: протягом тижня, шляхом здійснення; б) поєднання прийм-ка з ім.-ом, який в таких випадках втрачає своє лексичне зн-ня: з приводу, за рахунок, внаслідок, з боку, в справі, в галузі, з метою, за винятком, на випадок.

Прислівникові утв-ся від тих прислівників, які в свою чергу походять від іменних частин мови: близько, вздовж, впо­перек, навколо, довкола, навкруги, навпроти, спереду, відносно, напс редодні та ін.

---

Порівняйте:

Танки підійшли близько. Танки стояли близько лісу.

30. Загальна характеристика часток як частини мови. Структурні та функціональні різновиди часток. Службові слова, які надають цілим речен­ням, словосполученням або окремим словам семантичних, емоціонально-експресивних та модальних відтінків. В порівнянні із сполучниками і прийменниками, які мають певну службову функцію — виявляти відношення, що реально існують між явищами і предметами,— головною рисою часток в укр.-ій мові є їх семантико-синтаксична функція: виражати загальні логіко-смислові, емоційні і модально-вольові відтінки окремого слова, словосполучення або речення в цілому. Ч-ки не слід змішувати з модальними словами й вигуками. Мо­дальні слова більш самостійні з лексичного боку: вони виражають суб'єктивно-об'єктивне ставлення того, хто говорить, до висловленого.

Вигуки самі по собі вира­жають різні емоції і волевиявлення, тоді як частки надають певного емоційного відтінку слову, словосполученню чи цілому реченню.

Деякі частки виконують словотворчі і формотворчі функції і цим наближаються до морфем.

За значенням ч-ки поділяються на:

1) Ч-ки, що вир. Різні смислові відтінки слів і речень: а) Вказівні: ось, осьде, он, онде, от, то: Ось і дворище б) Означальні - залежно від граматичних умов, можуть виступати в реченні то як означальні прислівники, то як частки. Кількісно-означальні частки — вир-ють додаткові семантичні відтінки кількісної неповноти чи приблиз­ності: майже, мало не, трохи не, ледве не: Яке тобі від цього може бути задоволення, якщо я сам знаю, що став ледве не гірше за тебе (Горьк.). Другі — визначувальні (власне, саме, якраз, якраз саме, рівно, точно, справді, дійсно) —підкреслюють вказівку на якийсь предмет для уточнення в реченні смислу того слова, до якого відноситься частка: Мотря якраз того дня полізла в піч, щоб її вимазати. в) Обмежувально-вивідні: тільки, лише, лиш (лишень), хоч, хоча, хоч і, хоч би, виключно. Обмежують щось єдино можливе при даних обставинах, наприклад: А у небі, як у лісі,—темнота, тільки онде біла зірочка літа (Нех.).

г) Підсильно-видільні: і, й, та, таки, аж, навіть, вже, ж, же, бо, наприклад: Навіть не вірилось, що в темряві за тією тишею причаївся фронт (Коз.).

2)Модальні частки

а) модально-вольові: хай, нехай, би, б, ну, давай, годі, бодай.

б) Стверджувальні: атож, еге, так. Вживаються при відповіді, яка стверджує правильність думки. в) Заперечні: не, ні, ані.

г) Питальні: чи, хіба, невже, що за.

Частки хіба і невже не тільки виражають питання, а й надають відтінку сумніву або недовір'я, наприклад: Хіба самому написать таки посланіє до себе та все дочиста розказать? (Шевч). Невже ви поїдете в таку непо­году?

3) Емоційно-експресивні частки:

а) частки, що відтіняють емоцію вислов­лення, наприклад, частка що за: Ой, що ж то за шум учинився? (Н. тв.): б) експресивно-підсилювальні частки (просто, адже, адже ж) та сполучення часток (от уже, куди тут, де там), які не надають нового відтінку тому чи іншому слову, а тільки підсилюють виразність мови: Куди там співати йому.

---

За функцією бувають:

Словотворчі - творять нові слова: аби-, будь-небудь, де-, казна-, хтозна-, -завгодно: абихто, абиякий, абикуди, будь-хто, де-небудь, дехто, казна-хто, казна-коли, хтозна-який; ч-ки би (б), же (ж), за допомогою яких утворюються сполучники якби, щоб, якже, ніж та ін. - заперечні частки не, ні, за доп. яких утв-ся заперечні займенники й прислівники ніхто, ніщо, ніколи, ніде. - частки ось, он, які надають прислівникові відтінку вказів-ності: осьде, онде.

Формотворчі творять граматичні форми:

а) би, б, - форми умовного способу: знав би, ходила б;

б) хай, нехай, за - описова форма наказового способу Хай живе Радянська влада! в) –ся(-сь) - зворотні ф-ми дієслова: хотілось;

г) був, була, було- ф-ми давно­минулого часу: ходив був, ходила була, ходило було.

34. Підмет. Структура підмета та способи його вираження. Підмет – це граматично незалежний головний член речення, що означає предмет.

Простий виражається ім.-ом або іменою частиною мова, вжитою в значенні ім.-ка уформі Н.в.: - виражений ім.-ом у Н.в.: Місяць стояв у зеніті й висів над безоднею (М.Хвильовий).

• вир-ий займ-ом у Н.в.: Але більш за все на світі любив_я музику (О.Довженко).

• вир-ий інфінітивом дієслова: Не вірить людям -твій щоденний труд (М.Бажан).

• вир-ий прикм-ом чи дієприкм-ом, які перейшли в іменники: Вартовий перестає бити у стінку, не в силі обірвати пісню (І.Багряний).

• виражений числівником: - на піску лежать переді мною в своїй крові безсмертні двадиять шість... (В.Сосюра).

• виражений вигуками та частками: 1 кожне "ні"— вогненне чує "так " (М.Рильський).

• виражений стійкими словосполученнями: У центрі міста - середня школа, дитячий садок.

Складений підмет вир-ся синтаксичним словосполученням, компонентами якого можуть бути :

• ім.-ки (займ-ки) у Н.в. з ім.-ом (займ-ом) в О.в.: Ми з батьком пішли геть (О.Довженко). На третій день свят Гриць з Григорієм вирушили до Хабаровська

(І. Багряний).

! Присудок у таких реченнях

стоїть у формі множини.

• кількісні числівники або слова з кількісним значенням(багато, трохи) із ім.-ом (займ-ом) у Р.в.: Мільярди вір зариті у чорнозем, мільярди шасть розвіяні у прах (В.Симоненко).

• прізвище, ім’я по батькові людини чи іншою власною назвою: Справді за якусь хвилину пролунав дзвінок, і з'явився Юрій Олександрович Славенко -високий чорнявий молодик, рівно зачісаний, з довгастим енергійним обличчям(В. Підмогильний).

• речення: Розпочався зорепад - це серпень.

32. Типи словосполучень і способи зв'язку слів у словосполученні.

Словосполучення із сурядним зв'язком складається з граматично рівноправних компонентів: сонце і небо; не блиск, а сяйво; то дощ, то сонце. Словосполучення з підрядним зв'язком складається із головного та залежного слова. Головне слово - те, від якого ставиться питання; залежне слово - те, до якого ставиться питання: парк (який?) міський, говорити (як?) голосно, думати (про кого?) про тебе. Словосполучення є простим (елементарним), якщо складається з двох повнозначних слів, і складним, якщо утворене поєднанням більше ніж двох повнозначних слів.

---

За способом вираження головного слова:

1) іменникові: тиха розмова,;

2) прикметникові: приємний на смак;

3) числівникові: другий за списком;

4) займенникові: хтось із юрби;

5) дієслівні: розробив програму;

6) прислівникові: надто спокійно.

За загальною семантикою

1) атрибутивні - залежне слово

відповідає на питання означення

(який? чий? котрий? скількох? скільком? і т. д.) зелена трава,;

2) об'єктні(кого? чого? кому? чому? кого? що? і т.д.): допомогти другові;

3) обставинні(як? коли? де? куди?

чому? навіщо? іт. ін.): гуляти над річкою, налитий ущерть.

За формою підрядного зв'язку

1)узгодження - форми залежного слова уподібнюються формам

головного слова (у роді, числі, відмінку): моя земля, моєї землі, моїй

землі. – повне узгод. . Неповне узгодження: місто Черкаси, інженер

Злобіна.

2) керування - головне слово вимагає

від залежного слова певної форми непрямого відмінка: зустріти

брата, зустріне брата, зустріла брата.

-сильне(гол. Слово семантично неповноцінне і для розкриття своєї семантики вимагає обов’язково зал слово у певному відмінку: зустрів друга);

- слабке( гол. Слово семантично повноцінне, не потребує зал. Слова, щоб розкрити семантику і зал. Слово може змінювати семантику: лежить на столі/під столом/біля стола).

3) прилягання - залежне слово позбавлене форм словозміни і поєднується з головним лише за змістом: солодко спати, наважився відповісти, іти наосліп.

3алежними словами в таких словосполученнях є прислівники, дієприслівники та інфінітиви дієслів.

33. Поширені й непоширені речення. Головні та другорядні члени речення. їх семантика та способи вираження.

Речення, яке складається тільки з головних членів, називається непоширеним: Заметіль відходили..(Б. Олійник). Речення яке складається з головних та хоча б одного другорядного члена, називається поширеним: Заметіль підходила швидко. Див далі.

35. Присудок. Структура присудка та способи його вираження. Це головний член двоскладного речення, який граматично підпорядкований підмету і означає його дію, стан, ознаку. Типи присудків:

1) Простий :

- виражений дієсловом у формах дійсного, умовного, наказового способів або інфінітива: І засяяли відтоді блакиттю кулясті бані собору... (О.Гончар).

- вир-ий фразеологізмом: Це вже ви передали куті меду

(Марко Вовчок). ! Простий присудок може бути ускладненим. А він дивиться не надивиться. Вона ходить-походжає.

2) Складений:

- дієслівний, який складається з допоміжного дієслова та інфінітива: Красивим доля не поспішає важити щастя (М. Стельмах). Могла б я одягти і сірячину (Л.Костенко).

- іменний, який складається з дієслова-зв'язки (є, бути,

ставати, виявлятися, робити і т.п.) та іменної частини мови (іменника, прикметника, займенника, числівника), дієприкметника чи стійкого словосполучення: Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була (П. Тичина).

---

! Дієслово-зв'язка може бути пропущене: Життя — така велика ковзаниця (Л.Костенко).

- прислівниковий: А канонада все ближче й ближче (М. Хвильовий).

3) Складний: утворений комбінацією різнотипних складених присудків: Сонце заходить криваво-червоне (О. Довженко). Молодиця горювала засмучена (Г. Квітка-Основ’яненко).

43 Складносурядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складносурядних речень.

Складносурядні речення

Ознаки:

• Рівнозначність предикативних частин , кожна з предикативних частин виступає як відносно самостійна, зберігає значення окремого повідомлення.

• Предикативні частини поєднуються сполучниками сурядності.

• Ніколи один з його компонентів не може знаходитися усередині іншого.

Складносурядні реч. – це складне речення, що утворюється з двох або більше предикативних одиниць,в яких прості реч рівноправні за змістом і повязані сурядним сполучником.

Коми немає коли спільний другорядний член ;спільний не тільки повнозначне слово, а й не повнозначне – лише, тільки

Тире перед спол і, та(п.з.і) коли в простих реч говориться про швидку зміну подій, або 2 реч мітить у собі несподіваний наслідок, чи різке протиставлення

36. Другорядні члени речення. Семантика та способи їх вираження.

Є синтаксично залежними від головних або інших другорядних членів речення.

1) Означення – другорядний член речення, який вказує на ознаку предмета, поєднується з означуваним словом зв’язком узгодження або керування(іноді прилягання) і відповідає на питання який? чий? котрий? Типи означень:

- Узгоджене означення(набувають тієї ж форми роду, числа й відмінка, що й означуване слово, а отже, поєднуються з ним зв'язком узгодження) можуть бути виражені: прикметником, дієприкметником або дієприкметниковим зворотом, займенником, порядковим числівником, кількісним числівником у непрямому відмінку.

- Неузгоджене означення

(поєднуються з означуваним словом зв'язком керування або прилягання) можуть бути виражені: ім.-ом у непрямому відмінку , прислівником, інфінітивом: мистецтво міряти); дієприслівником: положення сидячи;

присвійними займенниками все життя їх було скорботним, словосполученням: Канделябр на дві свічі тускло горить

(М.Хвильовий).

- Прикладка — означення, виражене ім.-ом, який узгоджується з означуваним словом у відмінку й числі. Прикладка займає проміжну позицію між узгодженим та неузгодженим означенням. Прикладки бувають:

1) непоширені(одиничні): дерева-великани

2) поширені: До літературного життя почав причащатись і молодий письменник Стефан Радченко (В.Підмогильний);

3) комбіновані: Дядько мій, Микита-чорнокнижник, швець і мрійник, славний чоловік, все життя розповідав про ніжність... (А.Малишко).

2) Додаток – це другорядний член речення, що означає об’єкт дії і відповідає на питання непрямих відмінків. Різновиди додатків:

---

Смотрите также файлы

• М. Кочеган. Загальне мовознавство.doc

• Історія України самостійна 2013.doc

• Історія України самостійна 2011.doc

• Загальне мовознавство, курс 5.doc

• Омонiми.Мовознавство.doc