Зв'язок категорії часу з категорією виду. Форми теп часу в значенні майбутнього вживаються для визначення наказу виконати якусь дію: За годину перша рота займає позицію біля озера, а друга – заходить в тил ворогові.

31. Словосполучення як синтаксична одиниця. Синтаксичний зв’язок між компонентами словосполучення.

Це структурна синтаксична одиниця, утворена поєднанням 2ох або більше слів, що поєднуються сурядним або підрядним зв'язком на позначення єдиного розчленованого поняття або єдності понять. Синтаксис розглядає лише синтаксично вільні словосполучення(в них зберігаються самостійні лексичні значення усіх компонентів). Але є ще син-но нечленовані – невільні словосполучення, що називають одне поняття і в реченні виступають як один член. Не вважаються словосполученнями:

1) сполучення підмета з присудком – це називають предикативною сполукою.

2) Поєднання повнозначного слова і службового: біля лісу.

3) складені форми ступенів порівняння прикметників: найбільш вдалий.

4) складені ф-ми майбутнього часу: буду заробляти.

5) фразеологізми: накивати п’ятами.

Ознаки словосполучення як синтаксичної одиниці:

1) як і слово: - некомунікативна одиниця, - виконує номінативну функ­цію; - характеризується певною системою форм, - є будівельним матеріалом для речення.

2) на відміну від слова: - має складнішу від слова будову, - дає розгорнуте найменування предметам і явищам, - розчленовує свою семантику на основі синтаксичного відно­шення між компонентами на окремі поняття, а отже, щоразу будується за певною моделлю (структурною схемою), здатною виражати певний тип відношень — атрибутивних, об'єкт­них, обставинних.

3) як і речення: - складаються з слів; - характеризуються формальною організацією компонентного складу їх за структурними схемами, власти­вими мові.

4) на відміну від речення: не має таких ознак, як предикативність, модально-часова віднесеність висловленого до дійсності, інтонаційне оформлення, що характеризують речення як комунікативну одиницю. В реченні синтак­сичне словосполучення, компоненти якого звичайно функ­ціонують як два різні члени, можуть ставати синтаксично нерозкладними і виконувати роль одного члена.

22. Загальна характ. дієслова як. частини мови. Система дієслівних форм. Дві основи дієслова та форми, що утворюються4 від них. Дієвідмінювані та недієвідмінювані форми дієслів. Це частина мови, яка означає дію або стан предмета і відповідає на питання що робити? що зробити? що робиться з предметом? у якому стані він перебуває? Дієслово, на відміну від прикметника чи іменника, називає дію або стан як змінну ознаку, як процес, що триває в часі. Якщо іменник тиша називає ознаку опредмечено, як певну річ (можна домогтися тиші, скористатися тишею тощо),
прикметник тихий передає ознаку безвідносно до часу й до будь-яких змін, то дієслово тихнути подає це саме явише як
змінний процес певної тривалості. В одних формах дієслова ця його властивість більше виражена, в інших — менше, але
вона властива всім його формам.

---

Система дієслівних форм:

1) Інфінитив-неозначена ф-ма дієслова(спати);

2) Особові ф-ми дієслова(роблю, робиш);

3) родові форми(робив, робила, робило);

4) іменні ф-ми-дієприкметники(зроблений);

5) дієприслівники(роблячи).

Ф-ма дієсл.	На яке питання відповідає	Як змінюється	Яким членом речення виступає
Неозн.	що  робити? що  зробити?	незмінна фор­ма	будь-яким
Способова	що   роблю? що  робив? що  буду робити? що  робив  би? що  роби? тощо	за способами, часами, осо­бами або ро­дами, числами	присудком
Дієприкм.	який?	за відмінками, родами й чис­лами	означенням, іменним присудком
Безос ф-а на -но,-то	що   зроблено?	незмінна форма	присудком у безособовому реченні
Дієп рисл.	що   роблячи? що зробивши?	незмінна фор­ма	обставиною

Дві основи дієслова:

1) основа інфінітива - рос(ти): Від неї творяться ф-ми мин. часу, умов. спосіб, активні дієприкметники доконаного виду (позеленілий), пасивні дієприкметники з основою на -а-(поча(ти) — початий) та відпо­відні форми на -но, -то (прочита-но, поча-то) і дієприслівни­ки доконаного виду (поча-вши). 2) основи теперішнього часу - від 3-ї ос. одн. відкидаємо особове закінчення -є або -ить (-іть): жив(е), говор(ить): Від неї творяться ф-ми наказ. способу (живи), активні дієприкметники недок. виду (живучий) та дієприслівники недоконаного виду (живучи).

Дієвідмінювані та недієвідмінювані форми дієслів: Дієвідмінювання - це система змінних форм дієслова. Дієслова змінюють свою форму за особами, часами, способами, числами, а в минулому часі і умовному способі - за родами. Інфінітив, дієприкметник і дієприслівник не змінюють своєї форми за особами, не мають способу і тому не дієвідмінюються. Як дієвідмінювані, так і недієвідмінювані форми дієслів творяться від двох дієслівних основ.

29. Загальна характеристика сполучників як частини мови. Типи за значенням та структурою. Це службова частина мови, яка вживається для поєднання членів речення, ч-ин складного речення й окремих речень у тесті. Сп-ки, як і прийм-ки, не мають самостійно вираженою лек-ого значення. Особливість - виражають смислові стосунки між однорідними або з лексичного чи логічного боку зіставлюваними членами речення, а також між частинами складного речення, тоді як прийменники разом з відмінковими формами іменних частин мови виражають смислові відношеня між неоднорідними членами речення.

За структурою поділяються на:

1) невивідні, або прості(морфологічно не розкладаються на ч-ни: а, і, та, але, бо, чи.); 2) вивідні(утворені від інших частин мови.):

а) складні - утворені внаслідок об'єднання в одне слово 2ох ч-н мови, наприклад: щоб = що + б; проте — про +те;

---

б) складені – утв-ся поєднанням відмінкових форм займ.-ка той або якоїсь іншої повнозначної ч-ни мови з спол-ми що, щоб або прислівником як, наприклад: тому що, через те що, для того щоб, в міру того як, незважаючи на те що та ін.

За значенням поділяються на: 1)Сп-ки сурядності - виявляють зв'язки синтаксично рівно­правних елементів мови: вони з'єднують а) однорідні члени, б) прості речення в складносурядному і за значенням поділяються на три основні групи—єднальні (і, й, та, також), протиставні (а, але, та, проте, зате, однак), розділові (або, то, чи, хоч).

2)Сп-ки підрядності служать для виявлення характеру залежності одного речення (підрядного) від другого (головного) і разом тим для виявлення смислових взаємозв’язків між ними. Поділяються за значенням на: 1) причинові: тому що, тим що, бо, через те що;

2) мети: щоб, щоби, для того щоб;

3) наслідку: так що;

4) умовні: якщо, як, коли б, раз;

5) допустові: хоч, хоча, дарма що;

6) порівняльні: мов, мовби, немов;

7) часові: щойно, як тільки, тільки-но, ледве, скоро, в міру того як.

23. Граматичні категорії дієслова. Категорія виду. Видові пари дієслів, способи їх творення. Зв'язок категорії виду з категорією часу.

1)Час(мин., теп., майб.); 2) спосіб(дійсний, наказовий, умовний); 3) стан(актив., пасив., зворотно-середній); 4) перехідність(перех./неперех.); 5) вид(док., недок.); 6) особа(1,2,3);

7) рід(чол.,); 8) число(однина, множина); 9)відміна(I,II)/

Категорія виду. Процес протікання дії має різний характер. Одні дієслова означають дію, яка в часі ї протікання обмежена, а інші – таку, час тривання якої необмежений. Дієслова док виду означають дію з вказівкою на її завершеність у мин чи майб часі, на її результативність. Що зробити? Не бувають у теп часі. Дієслова недок виду означають дію без вказівки на її завершність. Що робити? Вживаютьсяе у всіх часах. Видові значення вир-ся за доп.: префіксів (писати- написати, грати- зіграти); суфіксів (зітхати- зітхнути, кричати- крикнути); наголосу (розкидaти- розкuдати); чергування звуків: сидіти- сісти (и- і), скакати- скочити (к- ч); різних основ (ловити- піймати, брати- взяти).

Коли творимо видову пару, зважуємо на те, щоб до твореного слова не додавалося додаткове значення. Зв'язок категорії виду з категорією часу. Основним зна­ченням дієслів недоконаного виду є вираження тривалості дії без обмеження її в часі (летіти, володіти). Додат­ково ж вони можуть означати: 1) ритмічну повторюваність незавершеної дії, що супроводжує якусь іншу дію; з преф-ми при-, від- і суф-ми -ува-, -а- (-я): приспівувати, причепурю­вати, причісувати;

2) нерегулярну повторюваність дії, яка виникає час від часу; творяться за доп преф-ів на-, під-, по- та суф-ів -ува-, -а-: пописувати, підписувати 3) у дієсловах на означення руху — протяжність дії у певному напрямі (брести, бігти, везти) або повторю ваність дії, яка означає необмежений рух (бігати, бродити,).

---

Дієслівні форми, що означають одноразову протяжну дію - дуративні, означають повторювану дію - Ітеративні. Якщо взяти два приклади — Кінь біжить і Кінь бігає, то в першому з них діє­слово біжить означає певний рух у певному напрямі, а в 2му бігає—рух взагалі. Значення протяжності і повторюваності дії найчастіше виража­ться чергуванням звуків в основі слова: нести — носити, мести — ічмітати, гонити — ганяти.

Основним значенням дієслів доконаного виду є вираження заверщеної дії в певних межах (прочитав, зносив, збіг). Має такі додаткові відтінки:

1) Вказівку на початок дії, обмеженої в часі: зашуміти, заспівати, загуркотіти, 2) Тривалість завершеної дії: поспати, посидіти,

3) Досягнення результату завершеної дії: вивчити, виконати.

І) Раптовість дії: грюкнути, стукнути, моргнути, (це за доп суфікса -ну-).

5) Несподіваність або різкість одноразової завершеної дії: стуконути, грюконути, штовхонути (за доп. суфікса -ону-).

6) Мпогократність обмеженої в часі дії: попереписувати, перетаскати.

26. Категорія особи, числа і роду дієслова. Виражає відношення дії до дійової особи з погляду того хто говорить. Такі відношення можуть бути трьох типів, а тому в дієслові і роз­різняється три особи: перша, друга і третя.

1ша особа означає, що зміст дієслова пов'язується з дійовою особою, яка сама розповідає про свою дію, або пов'язується з групою людей, до якої належить і той, хто говорить. 2га ос означає, що зміст дієслова пов'язується з дійовою особою, до якої спрямована мова. Ця особа виступає як співрозмовник – адресат.

3тя ос озн-є, що зміст дієслова пов'язується з дійовою особою, яка сама не бере участі в мові, а про неї розповідає той, хто шпорить.

Граматична категорія особи виражається за допо­могою закінчень, або особових форм, а саме: Однина

1-а ос: -у (-ю): веду, роблю;

2-а ос:-еш (-єш), -иш (-їш), -и: ведеш, знаєш, робиш,

чи, веди, роби;

3-я ос:-є (-є), -ить (-їть): веде, знає, робить, стоїть.

Множина

1 -а ос:-емо (-ємо), -имо (-їмо), -ем, -им, -імо (-ім):

чо, знаємо, робимо, стоїмо, ведімо, робімо, робім;

2-а ос:-ете (-єте), -ите (-їте), -іть, -те: ведете, зна-

робите, стоїте, ведіть, робіть, стійте;

3-я ос:-уть (-ють), -ать (-ять): ведуть, співають. У вживанні категорії особи є деякі особливості: 1)Ф-ма 1ої ос мн може виражати граматичне знач-я 1ої ос одн в наукових творах, доповідях: подивимося, що пише і цієї статті; як ми вже говорили в попередньому розділі;

2) Ф-ма 1ої ос мн іноді вживається в значенні 2ої ос

одн і мн у звертанні з відтінком іронії: Як ми себе почуваємо?

3)Ф-ма 2ої ос мн при звертанні до людей може вжи­ватися в значенні 2ої ос одн (це так звана пошанна множина): Не плачте, мамо, нетреба.

4) 2га ос одн і мн без особового займенника часто вживається з узагальненим значенням, тобто відно ситься не до якогось одного, а до будь-якого суб'єкта дії при висловлюванні інтимних переживань, а також у прислів'ях для передачі якоїсь загальної дії. Наприклад: Коли лежиш у полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній є щось не земне, а небесне(Коцюб.). . Без клинка не розколеш пенька В узагальненому значенні може іноді виступати також і 1ша ос дієслова теп або майб часу, хоч і рідше, ніж 2га. За Батьківщину будем битись до загину.

---

5) Дієслова 3ої ос на відміну від дієслів 1ої і 2ої ос озн-ють не лише дію людей та інших істот, а й дію будь-якого предмета: Безтрепетні руки тримають штурвал. Якщо суб'єкт при дієслові в третій особі не названий і його не можна визначити з контексту, дієслово набирає неозначено-узагальне значення:. На нашому

щаводі починають працювати о 7-й годині ранку.

6)У формі мин часу і умов способу дієслова категорії особи не мають. Значення особи при таких дієслівних формах передається лексично, вживанням відповідних особових займенників: я знав, ти знав, він знав і т. д.

27. Прислівник. Розряди за значенням, походженням та структурою. Це невідмінювана ч-на мови, що виражає якісну або кількісну ознаку дії чи стану, ступінь вияву іншої ознаки. У реченні виступає у ролі обставини. У ролі підмета і додатка прислівник буває тільки тоді, коли він субстантивується (вживається в значенні іменника), наприклад: Мене не задовольняє твоє завтра. Найчастіше прислівник відноситься до дієслова (дієприслівника, дієприкметника): По-новому живемо, Прислівник, що означає міру або ступінь якості, відноситься до прикметників і прислівників, наприклад: Надзвичайно ясний та веселий був ранок (М. В.) Прислівник може відноситись і до іменника, якщо він виступає у синтаксичній функції означення: довгий шлях уперед Морфол ознаки - незмінність (виняток - якісні прислівники, які можуть змінюватись за ступенями порівняння: широко — ширше, найширше).

- особливі, характерні для них суфікси -о, -є (ясно, добре), суфікси -и, -ому, -ему у при­слівниках, що мають префікс по-, наприклад: по-українськи - лексична і словотворча співвід­носність їх з усіма відмінюваними частинами мови (високо — високий, внизу — низ, по-моєму — мій). Ця співвідносність дає можливість вияснити походження прислівників та їх творення.

Розряди за значенням:

Означальні: 1) якісно-означальні: голосно, дбайливо.

2) кількісно-означальні: особливо, досить, виключно.

3) означальні способу дії: верхи, жартома, по-селянськи

Обставинні: 1) місця: поблизу, довкола, вгорі, праворуч, додому,

2) часу: тепер, тоді, взимку, щоп 'ятниці, 3) причини: згарячу, спересердя, зопалу, спросоння;

4) мети: навмисне, напоказ.

За структурою: 1)Первинні, що утворились давно і не співвідносяться з іншими частинами мови: тут, ледь, тоді, коли, поки, всюди, так, усяк, ледве.

2)Вторинні, що зберігають смисловий зв'язок з іншими

частинами мови і поділяються за походженням: 1) Прислівники прикметникового походження. Утворилися від форм Н.в. сер. роду + зак-ня -о(чисте- чисто) а також від не членної форми прикм-ів у поєднанні з прийменником(здалека, згарячу, заново, помалу).

2) Прислівники іменникового походження: - прийменникове творення від ім.-ка З./Р./М.в. одн(зверху, знадвору, щодня/вголос, навпростець, навхрест/ вночі, надалі, навшпиньках).

---

Смотрите также файлы

• М. Кочеган. Загальне мовознавство.doc

• Історія України самостійна 2013.doc

• Історія України самостійна 2011.doc

• Загальне мовознавство, курс 5.doc

• Омонiми.Мовознавство.doc