ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.11.2019
Просмотров: 1017
Скачиваний: 1
3. Судовий етикет.
4. Етично-психологічні якості судді, слідчого, прокурора
-
Поняття і зміст культури процесуальної діяльності.
Культура кримінального процесу є якісною характеристикою цього виду державної діяльності, що спирається на загальне поняття культури, а також уявлення про юридичну культуру.
Термін "культура" (від латинського cultura - виховання, освіта, розвиток) застосовується широко і тлумачиться неоднозначно, залежно від того, до якої галузі знання або практичної діяльності він відноситься (від культури людського суспільства до культури рослин або мікроорганізмів).
Найбільш загальне поняття "культура" означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених і створюваних людством, сукупність всіх видів преобразовательной діяльності по виробництву цих цінностей, що характеризують рівень розвитку суспільства.
Культура є досягненнями суспільства у виробничому, суспільному і духовному житті. В той же час вона характеризує рівень, ступінь розвитку якої-небудь галузі господарської або розумової діяльності.
Прийнято розрізняти матеріальну і духовну культуру. Матеріальна культура включає всю сферу матеріальної діяльності і її результати. Це знаряддя праці, житла, предмети повсякденного ужитку, засоби транспорту, зв'язки, одяг і так далі Духовна культура охоплює сферу свідомості, духовного виробництва. Це наука, пізнання, моральність, релігія, міфологія, виховання, освіта. Сюди відносяться філософія, право, етика, естетика, література, живопис, архітектура і так далі
Іноді культуру розуміють лише у вузькому сенсі, тільки як стан духовного життя даного суспільства.
Культура включає і загальнолюдські, і національні цінності. Вона знаходиться в безперервному розвитку.
Складовою частиною духовної культури є правова культура. Правова культура - це досягнутий суспільством рівень правового регулювання соціальних відносин, правової захищеності особи, забезпечення правопорядку. Вона характеризується ступенем розвитку і юридичної захищеності прав і свобод особи, досконалості нормативного регулювання суспільного життя, рівнем правосвідомості суспільства, станом правопорядку і способами його підтримки. Кінець кінцем правова культура оцінюється по здатності прав забезпечувати соціальну справедливість, по ступеню його внеску в гуманізацію суспільства, його прогрес.
Правова культура знаходиться у зв'язку з іншими елементами культури: з філософією, політикою, релігією і так далі Вона історично мінлива, але в той же час зберігає спадкоємність в частині сприйняття і розвитку накопичених цінностей. Таке, наприклад, римське право, яке і сьогодні вивчають юристи і інститути якого служать людству в сучасних умовах.
Правова культура тісно пов'язана з етичною культурою: чим вище моральність суспільства, тим вище і правова культура.
Правова культура - область духовної культури. Але не можна не бачити її залежності від культури матеріальної і, більш того, певних складових її елементів, що відносяться до матеріальної сфери. Наприклад, стан кадрів правоприменителей, їх професійні і етичні якості, кадровий потенціал юридичної системи характеризують рівень правової культури в даній країні. Матеріальна база судів, слідчих і прокурорських органів (приміщення, транспорт, засоби зв'язку, науково-технічні засоби і ін.) не може не враховуватися при оцінці правової культури.
Правова культура, що є в основному духовною, залежить від культури матеріальної і, у свою чергу, робить на неї певний вплив.
Кримінальний процес як вид державної діяльності, детально регульованої правом, може оцінюватися з позицій рівня правової культури, а вдосконалення законодавства і правозастосовчої діяльності, зрозуміло, повинне сприяти підвищенню правової культури.
У розумінні суті культури кримінального процесу різні автори на перше місце висувають разные її елементи. Так, Л. Д. Кокорев и Д. П. Котов пишуть: "Культура кримінального процесу - це високий ступінь досконалості, досягнутий слідчими, суддями, прокурорами, адвокатами і іншими учасниками кримінального судочинства в їх процесуальній діяльності на основі точного виконання закону і норм нравственности"*. Інші автори використовують терміни "судова культура", "культура правосуддя", "культура судової діяльності", що відноситься повною мірою і до кримінального процесу в цілому. Так, В. В. Леоненко вважає, що судова культура - "сукупність досягнень в області судової діяльності, направлених на оптимально повний і правильний дозвіл завдань, що стоять перед судом. Судову культуру слід розглядати і як ступінь (рівень) досконалості в оволодінні судовою діяльністю, що проводиться в рамках правових і етичних норм" **. А. Л. Лікас визначає культуру правосуддя як єдність "юридичних, економічних, науково-технічних, організаційних, особових і інших засобів і прийомів, що забезпечують якість судової діяльності по здійсненню правосуддя відповідно до сучасного рівня розвитку радянського суспільства" ***. Особливості правової культури судочинства цей автор бачить "в сукупності загальних вимог судово-професійної культури поведінки, культури відчуттів, етичної культури особи, в співвідношенні правових і моральних норм, властивих судовому процесу. У поняття "культура" входять не тільки її результати, підсумок трудових зусиль, але і культура їх отримання - технологічний процес судочинства".
Зміст культури судової діяльності включає: 1) раціональну організацію праці в суді, 2) професійна майстерність працівників суду, 3) судову етику, 4) судовий етикет. Рівень культури роботи в суді визначається, поза сумнівом, і рівнем освіти, ерудицією працівників суду, перш за все суддів, їх здатністю грамотно і література писати, умінням говорити, умінням тримати себе на людях і так далі
З урахуванням всього раціонального в приведених думках, слід прийти до висновку, що культура кримінального процесу і правосуддя по кримінальних справах в широкому сенсі включає: рівень розвитку і ступінь досконалості прав, яким керуються і яке застосовують суд і правоохоронні органи; строге дотримання законів і етичних норм в кримінальному процесі; якісний склад суддів, слідчих, прокурорів, адвокатів, рівень їх професіоналізму, соціальний статус; матеріально-технічне забезпечення судів, слідчого апарату, прокуратури, адвокатури; впровадження початків наукової організації праці в діяльність суддів, працівників правоохоронних органів.
Культура кримінального процесу покликана сприяти досягненню його завдань, забезпечувати охорону прав і свобод особи, її достоїнства у зв'язку з участю в процесуальній діяльності
2. Культура процесуальних документів
Всі слідчі і судові дії і рішення в кримінальному процесі відповідно до закону фіксуються в процесуальних документах. Ці документи складають в більшості випадків посадових осіб, ведучі виробництво у справі. Культура процесуального документа відображає культуру його укладача.
Загальні вимоги до процесуальних документів визначені законом. Під кутом зору процесуальної культури можна виділити найбільш істотні вимоги до слідчих і судових документів.
Кожен процесуальний документ повинен відповідати вимогам закону відносно офіційних реквізитів і змісту. УПК, як правило, встановлює основні атрибути процесуальних документів і позначає (лаконічно або детально) елементи їх змісту. Починаючи з ухвали про збудження кримінальної справи і аж до вироку суду і визначення (ухвали) вищестоящої судової інстанції УПК указує, що повинне містити письмовий виклад того або іншого рішення. Протоколи слідчих і судових дій також складаються з дотриманням правив, визначених законом.
Відступи від встановлених законом вимог можуть позбавити протокол юридичної сили або спричинити відміну судового рішення. Протокол пред'явлення для пізнання, не підписаний двома понятими, не має сили доказу. Вирок суду, не підписаний ким-небудь з суддів, підлягає обов'язковій відміні, а вирок, в якому за наявності суперечливих доказів з приводу головного факту не приведені мотиви ухвалення одних доказів і відхилення інших, підлягає відміні або зміні. Процесуальний документ, складений з істотним порушенням вимог закону щодо його змісту і форми, позбавляється юридичної сили. А ці порушення противоречат і вимогам культури процесуальної діяльності, що включає правильне розуміння і застосування закону.
Культура процесуального документа виражається в його загальній і юридичній письменності. Елементарна вимога до будь-якого юриста - бездоганне володіння мовою судочинства, уміння грамотне висловлювати факти, аргументи, рішення, якщо останні входять в його компетенцію. Юрист, який в своїх письмових документах демонструє невміння грамотно формулювати те або інше положення, підриває свою репутацію. Уявимо собі відношення обвинуваченого, що прочитав протокол свого допиту, складений з поряд орфографічних помилок, до того, хто його допитав. Граматичні помилки, допущені слідчим або суддею, залишаються в кримінальній справі, "закріплюються" в офіційному документі. Вони стають надбанням учасників процесу, суддів вищестоящих судів.
Юридична письменність документа - це його відповідність матеріальному і процесуальному праву, сучасним науковим уявленням про зміст і тлумачення тих або інших інститутів і норм прав.
Культура процесуальних документів включає культурну мову і стиль викладу в них фактів і рішень, складових суть документів. Процесуальні документи повинні бути логічними, ясними, несуперечливими. Мовна культура документа припускає таке його виклад, який виключає бюрократичні обороти мови, канцеляризми, словесні штампи різного роду.
Мова процесуального документа - звичайна мова культурної людини, зрозуміла всім. Не існує якоїсь особливої мови, зрозумілої тільки юристам, вибраним. Адже судочинство ведеться в середовищі звичайних людей, зачіпає найрізноманітніші сфери їх життя, для їх захисту, а не ради яких-небудь спеціальних кастових потреб. В той же час в кримінальному процесі, природно, широко застосовуються юридичні терміни і формулювання.
Іноді, на жаль, зустрічаються невдалі, шаблонні словесні обороти, що не спираються на закон і мовні норми. Такі, наприклад: "проходить у кримінальній справі"; "мають місце факти"; "по потребі, що зустрілася"; "по миновании потребі"; "привів себе в стан сп'яніння"; "ні у чому негожому відмічений не був"; "проводив час на свій розсуд" і тому подібне Іноді можна зустріти вирази: "безпосередній очевидець", "вдячливі свідчення". У процесуальних документах небажані скорочення, які уживаються юристами в розмовній мові (вещдоки, держвласність, бомж, сизо...) або, по суті, жаргонні слова (приватник, що наглядає, зональний...).
Ініціали, як правило, не можуть замінювати в документі ім'я і по батькові згадуваної в нім особи.
Процесуальні документи повинні складатися розбірливо, акуратно, з правильним розташуванням тексту. Рукописні документи повинні бути написані розбірливим почерком. Наприклад, якщо протокол допиту написаний незрозуміло, то це не тільки створює труднощі для ознайомлення з ним, але і може послужити підставою для непорозумінь при подальшому користуванні протоколом. Слідчому, прокуророві, адвокатові, судді бажано частіше удаватися до машинописного виготовлення процесуальних документів, що підвищує культуру ведення виробництва у справі. Проте це можливо не завжди. Наприклад, вирок, а у багатьох випадках і протокол огляду місця події доводиться виготовляти рукописний.
У одному із зарубіжних суден поганий почерк судді закінчився для нього плачевно. Головний суддя зимбабвийского міста Мутаре був звільнений з роботи "за порушення службових обов'язків". Воно полягало в тому, що при власноручному записі ходу судових засідань суддя вів стенограми таким чином, що сам розбирав їх насилу. У судах Зімбабве в цілях економії були скорочені посади стенографісток і судді самі вимушені були вести протоколи. Як повідомляли газети, звільнений суддя опротестував вирішення уряду, пославшись, зокрема, на те, що Діккенс, Байрон і інші крупні літератори володіли огидним почерком.
Будь-який процесуальний документ повинен складатися і висловлюватися культурно. Проте підвищені вимоги пред'являються до документів, що закріплюють основні процесуальні акти, мають принципове значення. До них в першу чергу слід віднести обвинувальний висновок, що підводить підсумки попереднього слідства і оповіщене в суді, і вирок суду - акт правосуддя.
Сам процесуальний закон формулює деякі вимоги, що відносяться до змісту і форми вироку, визначають початки його культури як процесуального документа. УПК передбачає логічну структуру вироку і наказує круг питань, що підлягають освітленню в кожній з трьох його складових частин (ст. 312-317).
Закон же наказує, щоб вирок складався "в ясних, зрозумілих виразах". Спеціально визначається, хто підписує вирок, яким чином і коли в його текст можна вносити виправлення і як упевняється їх правильність.
3. Судовий етикет
Судовий етикет є невід'ємною частиною культури правосуддя, служить авторитету судової влади.
Ч. Беккаріа (1738-1794) писав, що "формальність і урочистість необхідні при відправленні правосуддя, щоб нічого не залишати на свавілля судді, щоб народ знав, що суд твориться на підставі твердих правил, а не безладно і упереджено".
Урочистість, обрядова сторона правосуддя знаходить закріплення в праві як ознака особливої ролі суду в суспільстві, житті людей. Так, Закон про статус суддів встановив символи судової влади: Державний прапор на будівлі суду; зображення Державного герба і Державний прапор в залі судових засідань; мантії, в які одягаються судді при здійсненні правосуддя.
Забезпеченню урочистості правосуддя, охороні і підтримці авторитету судової влади служать правила судового етикету.
Етикет в загальному сенсі є сукупність правил поведінки, регулюючих зовнішні прояви людських взаємин (поводження з тими, що оточують, форми звернення і вітань, поведінка в суспільних місцях, манери і одяг). Етикет - складова частина зовнішньої культури людини і суспільства. Відомо, що існує дипломатичний етикет, придворний етикет, етикет "вищого суспільства" і так далі Етикет грунтується на законах пристойності, чемності, сприяє виробленню доброзичливого і поважного відношення до людей, установ. В цілому етикет співпадає із загальними вимогами ввічливості і такту, люб'язності. Але в той же час не можна забувати, що строге дотримання зовнішніх правил поводження з іншими не виключає неповажного відношення до них, недоброзичливості.
Судовий етикет - це сукупність правил поведінки суб'єктів судового процесу, регулюючих зовнішні прояви взаємин між судом і особами, що беруть участь в справі, форми їх спілкування, засновані на визнанні авторитету органів правосуддя і необхідності дотримання пристойності поведінки в державній установі .
Судовий етикет сприяє створенню атмосфери необхідної урочистості при відправленні правосуддя, вихованню пошани до судової влади, до закону, який вона представляє. Важливо і те, що дотримання вимог судового етикету створює певні передумови для всестороннього, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, спокійної, коректної і ділової обстановки розгляду справи судом за участю сторін.