Файл: Инвестирование.doc

Інвестиційний процес характеризується трьома групами показників: загальний обсяг інвестицій та їх структура; обсяги проектно-дослідницьких робіт; обсяги будівельно-монтажних робіт.

Індикативне планування інвестицій здійснюється відповідно до головних індикаторів розвитку національної економіки та визначених пріоритетів. Їх обсяг визначається відповідно до прирощення виробничих потужностей та основних фондів усіх виробничих галузей і соцільної сфери. Таким чином, головний по­казник інвестиційного плану (прогнозу) є введення в дію виробничих потужностей та об’єктів соціальної сфери, який визначається в натуральних одиницях виміру (тис. т цукру на рік або тис. м полотна на рік тощо).

Індикатор введення в дію виробничих потужностей узагальнюється стосовно відтворної структури інвестицій, тобто підсумком: за рахунок нового будівництва, реконструкції та переозброєння, за винятком потужностей, вибуття яких очікується в плановому періоді. Відповідно до цього індикатор введення в дію виробничих потужностей у періоді Мі, що планується, може бути визначений за формулою:

Мі = Мnn + Мнб + Мдп – Мв,

де Мnn — величина виробничої потужності на початок періоду, що планується;

Мнб — збільшення потужності за рахунок нового будівництва;

Мдп — приріст потужності на діючих підприємствах за рахунок реконструкції, технічного переозброєння і розширення виробництва;

Мв — зменшення потужності через вибуття застарілих нерентабельних виробництв.

Введення в дію об’єктів соціальної сфери визначається стосовно підвищення життєвого рівня населення. Так, планований обсяг нового житла встановлюється, виходячи з потреби одного жителя та приросту населення в певному регіоні з урахуванням вибуття жилої площі. Таким же чином обчислюються індикатори розвитку освіти, культури, науки, охорони здоров’я тощо.

Індикатори введення в дію основних виробничих і невиробничих фондів визначаються у вартісному виразі. Їх балансова вартість дещо нижча від суми інвестиційних витрат: приблизно на 7 % — по виробничих фондах і 5 % — по невиробничих. Різниця утворюється через те, що в кошторисах передбачаються витрати, які не збільшують вартість основних фондів. Це можуть бути вкладення у тимчасові будівлі та споруди; підготовка експлуатаційних кадрів; відчуження або оренда будівельного майданчика; експертиза, технічний нагляд та моніторинг інвестиційних проектів. В окремих випадках за рахунок інвестицій формуються також початкові оборотні фонди та фонди обігу.

На макрорівні визначаються також індикатори незавершеного будівництва, тобто обсяг неосвоєних інвестицій і невведених у дію основних фондів. Ці показники визначають майбутні витрати фінансових і матеріально-технічних ресурсів, які повинні бути передбачені в наступному плановому періоді. У вартісному виразі незавершене будівництво — це заділ, який потрібно подовжити або закінчити у наступному році. З одного боку, це інвестиції, що будуть освоєні у наступному році, і основні фонди, що перейдуть на баланс інвестора, а з іншого, — обсяги підрядних робіт, які повинен виконати підрядник у наступному році. Будівельний заділ виникає зазвичай при будівництві об’єктів з тривалими строками виконання робіт. У свою чергу, будівельна фірма повинна його передбачати, щоб забезпечити собі в майбутньому необхідний фронт робіт і ритмічність виробництва.

Таким чином, індикативні плани (прогнози) передбачають обсяги необхідних і бажаних інвестицій як у державному, так і недержавному секторах економіки і, звичайно, обчислені в них показники мають приблизний характер. Наприклад, потреба в інвес­тиціях визначається як відсоток у національному доході, а можливі їх обсяги від різних джерел фінансування на найближчу перспективу можна визначити за проектами, що вже реалізуються (перехідними), та тими, що передбачаються в плані і, головне, мають відкрите фінансування.

Найперше, що потрібно передбачити в індикативному плані, — це реальні джерела фінансування та їх структуру. Ці індикатори необхідні для:

• формування державного бюджету всіх рівнів, визначення його дохідних і витратних розділів, а також для того, щоб зафіксувати рівень його дефіциту;

• визначення часткової участі державних і недержавних інвесторів у фінансуванні проектно-дослідницьких і будівельно-мон­тажних робіт за проектами, що будуть реалізовуватися;

• визначення обсягів і вартості підрядних проектно-дослід­ницьких, будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт та обсягів виробництва матеріально-технічної бази будівництва;

• визначення обсягів інвестиційної діяльності фінансово-кре­дитних установ.

Таким чином, після визначення першої групи індикаторів, що характеризують очікувані обсяги інвестицій і їх структуру, можна передбачити відповідні індикатори двох інших груп — обсягів проектно-дослідницьких робіт та обсягів будівельно-монтажних робіт.

Регулювання економічних процесів на рівні підприємства забезпечується шляхом розробки бізнес-планів його розвитку. Основою для формування плану підприємства є, з одного боку, дані стосовно кон’юнктури ринку і попиту на його продукцію, реальних можливостей матеріально-технічного забезпечення виробництва, з іншого — наміри уряду щодо обсягів державного контракту (обов’язкового як для державних, так і недержавних підприємств).

Бізнес-план — це документ, який містить усі основні аспекти комерційного підприємства, що створюється. У ньому мають бути відображені питання ємності і перспективи майбутнього ринку збуту; оцінені всі витрати, які співвідносяться із доходами від запланованого продажу продукції з метою визначення потенційної прибутковості справи, що започатковується. Розробляється бізнес-план на перспективу (3—5 років) з розподілом по роках, причому перший рік подрібнюється на квартали і місяці.

Узагальнення досвіду роботи іноземних і вітчизняних бізнесменів дозволяє уявити методику формування бізнес-плану, його основні розділи і структуру. Найважливішою ланкою в інвестиційному процесі є проектування, тобто створення комплексу технічної документації, що містить техніко-економічне обґрунтування, схеми, технологічні, конструктивні розрахунки, які необ­хідні при створенні нового підприємства, реконструкції або технічному переозброєнні існуючого.

Бізнес-план інвестиційного проекту може мати такий вигляд. Перший розділ «Загальні цілі проекту» повинен містити інформацію:

• найменування і суть проекту. У цьому пункті зазначається потужність з випуску нової продукції чи обсяги надання послуг, сервісного обслуговування, впровадження розробок;

• інвестиції, які потрібні для здійснення проекту. Слід зазначити поряд із вартістю всього проекту необхідні власні кошти і додаткові вкладення;

• прибуток, який очікується від реалізації проекту, і термін окупності вкладень у проект. Тут необхідно зазначити також термін життєвого циклу інвестицій, окупність кожного його періоду;

• організаційно-правова форма реалізації проекту. Треба визначити, чи це буде збільшення обсягів виробництва на діючому підприємстві, чи мається на увазі створення акціонерного товариства, колективного підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю, консорціуму тощо;

• форма участі інвестора в проекті: з визначенням максимальної частки інвестора в акціонерному капіталі, надання креди­ту, компенсаційна угода, створення спільного підприємства та ін.;

• фінансові гарантії проекту. У цьому пункті вказуються строк і графік погашення кредиту, а також гарантійні умови: застава майна, державні гарантії, гарантії місцевих адміністрацій, банків тощо.

Другий розділ «Опис проекту» містить таку інформацію:

• коротка характеристика товару чи послуг, їх якісні характеристики та сфера використання. У цьому пункті зазначається, які потреби задовольняє продукт чи послуга, що пропонується, її головні особливості, чому можна віддати перевагу перед продукцією конкурента. Треба охарактеризувати також дизайн, специфіку упаковки, організацію сервісу товару;

• зазначаються особливості проекту, які повинні забезпечити його комерційний успіх. Це можуть бути найновіші технічні рішення, відносно низькі витрати на виробництво продукції, наявність дешевої робочої сили, високі екологічні оцінки, забезпечення експортного потенціалу, енергозбереження тощо;

• технічна характеристика проекту. Доцільно в таблиці зіставити основні параметри аналогічних зразків устаткування чи продукції, відомі світовому ринку, з посиланням на джерело інформації про них. Слід вказати переваги товару перед аналогами, а також порівняно з кращими вітчизняними та світовими зразками. Необхідно також зазначити, якими патентами чи авторськими свідоцтвами захищені особливості даного проекту, які є «ноу-хау», ліцензії, публікації і т. п.

Третій розділ «Оцінка ринку збуту» містить:

• відомості про географію та ємність ринку. Потенційна ємність ринку — це загальна вартість товарів, які покупці, що знаходяться в певному регіоні, в змозі придбати за певний період часу (місяць чи рік). Вона залежить від багатьох факторів — соціальних, кліматичних, національних особливостей жителів регіону, а головне економічних, тобто рівня доходів потенційних покупців, структури їх витрат, темпів інфляції тощо;

• оцінка конкурентів. У цьому пункті необхідно дати коротку характеристику конкуруючих товарів і фірм. Вона повинна містити показники рівня якості, дизайну, думку покупців, рівень цін. Слід вказати проблеми в стратегії конкуруючих фірм чи в якісних характеристиках інших товарів для того, щоб визначити, де відкривається реальний шанс досягти успіху. Треба навести об’єктивну оцінку не тільки вітчизняних конкурентів, а й іноземних;

• обсяг продаж, що планується. Необхідно визначити можливих конкурентів і зіставити переваги та уразливі місця свої і суперників щодо таких запитів споживачів: якість продукту, низькі ціни, асортимент, винятковість товару, надійність, місцезнаходження, умови доставки, гарантії, консультування, доступність та ін. Якщо переваги проекту, що пропонується, порівняно з конкурентами вищі всього на 30 %, то це достатньо низька конкурентоспроможність. При перевагах у 30—50 % — становище фірми стійке, при 70 % — можна повністю контролювати ринок. Необхідно мати на руках контракти чи хоча б протоколи про наміри на поставку продукції. Обсяг продажу продукції, що налічується, вказується для внутрішнього і зовнішнього ринку з розподілом по роках у натуральних показниках та в грошовому виразі у цінах на фіксовану дату;

• маркетингові заходи або стратегія маркетингу. До елементів плану маркетингу належать: схема розповсюдження товарів, ціноутворення, реклама, методи стимулювання продажу і т. д. Необхідно стисло викласти, як продаватиметься товар — через власну торговельну мережу фірмових магазинів, інші торговельні точки, через оптову мережу торгівлі. Вказується бажаний рівень рентабельності вкладених коштів; кошти, що спрямовуються на рекламу продукції; шляхи зростання обсягу продажу. Якщо підприємству надане право експорту своєї продукції, то в даній ситуації стратегія маркетингу полягає у визначенні ринкового потенціалу товару на зовнішньому ринку за цінами, що забезпе­чують необхідний рівень рентабельності, тощо.

Четвертий розділ «План проведення робіт за проектом й випуску продукції» є найбільшим за обсягом і дуже важливим. Він містить такі питання:

• ступінь освоєння продукції, що пропонується до виробництва, яка відображає науково-технічні розробки по даній продукції, наявність дослідних або лабораторних зразків, проектування, можливо, дрібносерійне виробництво;

• наявність документації за проектом і його правове забезпечення. Це може бути техніко-економічне обґрунтування вкладення коштів, проектно-конструкторська, проектно-кошторис­на документація, різноманітні договори з організаціями, необхідні для нормального процесу інвестування, акти відводу земель, дозвіл на будівництво, договори на оренду та інші юридичні документи;

• обсяги коштів і роботи, які вже були виконані за даним проектом за рахунок власних джерел ще до складання бізнес-плану інвестиційного проекту, але які є його невід’ємною частиною;

• наявність виробничих площ, у тому числі розміри земельної ділянки, існуючі і ті, що проектуються, будівлі та цивільні споруди, допоміжні споруди і службові приміщення та ін.;

• необхідні закупівлі устаткування — технологічного, допоміжного та іншого, можливі місця його придбання;

• забезпечення майбутнього виробництва сировиною, матеріалами, комплектуючими виробами і напівфабрикатами. При виборі постачальників необхідно насамперед виходити з надійності партнера, його престижності, досвіду роботи з ним, ділової репутації. Варто також прогнозувати економічну доцільність такого партнерства, враховуючи витрати на транспортні перевезення, потребу у транспортних засобах, заготівельно-складські витрати, які необхідно звести до мінімуму. Постачання напівфабрикатів і комплектуючих повинно бути узгоджено з урахуванням можливості їх виготовлення власними силами. В цьому пункті слід також вказати, чи існують протоколи про наміри або договори з постачальниками, яка якість сировини й матеріалів, відносний рівень цін тощо;

• забезпеченість трудовими ресурсами. Тут треба вказати, які спеціалісти необхідні для виконання даного проекту, їх кваліфікаційна характеристика (фах, освіта, досвід), яка оплата праці. Розглядається організаційна структура управління підприємством, взаємодія між службами з питань виробничої і комерційної діяльності;

• виробнича схема реалізації проекту. В цьому пункті зазначаються всі координати організацій-співвиконавців даного проекту і порядок взаємодії і взаєморозрахунків з ними, інші зв’язки по кооперації для реалізації проекту. Розробляється календарний графік і найважливіші заходи з реалізації проекту.

П’ятий розділ «Фінансовий план» є узагальнюючим розділом бізнес-плану інвестиційного проекту. До структури цього розділу включені кілька документів:

• прогноз обсягів реалізації продукції, який складений з урахуванням географії та ємності ринку, оцінки конкурентів. Обсяги реалізації розробляються у гривнях або вільно конвертованій валюті терміном на три роки з розподілом першого року по місяцях;

• баланс грошових витрат і надходжень. У цьому документі відображається сума грошових коштів, які необхідно вкласти в проект протягом певного періоду часу за статтями витрат, у тому числі на устаткування і технології, сировину і матеріали, науково-дослідні і дослідницько-конструкторські роботи, підготовку кадрів, витрати на інвестиційний проект та інші витрати. Мета балансу полягає у перевірці синхронності надходження і витрачання грошових коштів у часі. Таблиця доходів і витрат покликана показати формування і динаміку прибутку по роках освоєння проекту. Вона містить доходи від реалізації продукції, собівартість виробництва товару з розподілом по статтях витрат, сумарний прибуток від реалізації, загальновиробничі витрати і чистий прибуток, податок на прибуток і прибуток після оподаткування;

• зведений баланс активів і пасивів, який складається на початок і кінець першого року реалізації проекту. Графік прибутковості і розрахунки до нього наводяться з урахуванням цін, які вказані у плані маркетингу;

• оцінка ризику й страхування. В цьому документі необхідно передбачити всі типи ризиків, з якими може зустрітися підприємство, що створюється, у своїй господарській діяльності. Ризики можуть бути різними — від форс-мажорних обставин до різноманітних законодавчих та економічних змін. Необхідно розробити заходи скорочення ризиків і мінімізації збитків, що спричинені ними. Це можуть бути альтернативні програми збуту продук­ції, матеріально-технічного забезпечення, а також страхування від ризиків у різноманітних комерційних страхових компаніях. Можна вказати, які типи страхових полісів й на які суми планується придбати.

Таким чином, у цьому розділі розробляється стратегія фінансування, викладається план отримання коштів для створення або розширення підприємства, визначаються кількість цих коштів, джерела й форма їх отримання; уточнюються терміни повного повернення вкладених коштів й отримання інвесторами доходу на них.