Файл: Трудове право-2012.doc

В Україні упроваджено нову систему соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Ці відносини регулюються таким нормативно-правовими актами: Законами України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 р.; "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22 лютого 2001 р.; Порядком визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загально обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2000 р. № 423; Порядком проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. № 826 тощо.

Всі працівники вважаються застрахованими від нещасного випадку або професійного захворювання. Відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові, перекладено з роботодавця на страховика - спеціально утворений орган, корпоративний фонд підприємців, де працює система солідарної відповідальності усіх роботодавців за потерпілого. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція.

Наповнення бюджету Фонду переважно здійснюється за рахунок страхових внесків роботодавців. Розмір внесків визначається для кожного підприємства окремо з урахуванням класу професійного ризику (від 0,84

до 13,8 %). Усього для підприємств і установ визначено 25 видів диференційованих тарифів. Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку. Кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу державного бюджету України, використовуються виключно за їх прямим призначенням і зараховуються на єдиний централізований рахунок Фонду. Суттєвим є те, що працівники вважаються застрахованими незалежно від сплати підприємством страхових внесків. Держава гарантує соціальний захист за цим видом соціального страхування.

Сплативши певну суму внесків, підприємство не несе надалі матеріальних затрат у разі нещасного випадку. Потерпілий має звертатися безпосередньо до виконавчої дирекції Фонду, яка здійснює 12 видів соціальних виплат - лікарняного листка у разі стійкої втрати працездатності та пенсій по інвалідності, одноразової та щомісячної страхової виплати у разі тимчасової втрати працездатності, страхової виплати і пенсії в разі втрати годувальника, відшкодування на поховання, якщо нещасний випадок був зі смертельним наслідком, компенсації на лікування та реабілітацію потерпілих, санаторно-курортне лікування та ін.

ТЕМА 11: Охорона праці

План лекції:

1. Поняття охорони праці. Нормативно-правові акти з охорони праці.

2. Організація роботи з питань охорони праці.

3. Розслідування та облік нещасних випадків , професійних захворювань і аварій. Порядок відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням його здоров’я при виконанні ним трудових обов’язків.

1. Поняття охорони праці. Нормативно-правові акти з охорони праці.

За своєю суттю охорона праці є турботою про людину в процесі використання її праці.

Охорона праці – це система правових норм, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини саме в процесі трудової діяльності.

Зміст охорони праці розглядають у соціальному, технічному, медико-біологічному, юридичному аспектах.

Соціальний аспект – передбачає забезпечення всебічного соціального розвитку кожної працюючої особи, її захист. До соціального аспекту належить запобігання шкідливим наслідкам, до яких може привести ігнорування вимог техніки безпеки та гігієни праці на виробництві.

(Технічним та санітарним правилам надається сила правових норм; запроваджується нагляд та контроль за додержанням норм з охорони праці; встановлено відповідальність за невиконання норм з охорони праці).

Технічний аспект – спрямований на удосконалення засобів праці, техніки та технологій.

Медико-біологічний – враховується при нормуванні праці.

Юридичний аспект – полягає у забезпеченні права працівника на належні, безпечні і нешкідливі умови праці.

Нормативно-правові акти з охорони праці.

Закон України «Про охорону праці» визначає основні положення щодо реалізації права громадян на належні безпечні умови праці і встановлює єдиний порядок організації охорони праці.

Також, охорона праці регламентується багатьма підзаконними нормативними актами: правилами, нормами, положеннями, стандартами, інструкціями.

Розробка, прийняття нових, перегляд і скасування чинних нормативно-правових актів з охорони праці провадиться:

• спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

• профспілками;

• Фондом соціального страхування від нещасних випадків;

• з органами державного нагляду за охороною праці.

2. Організація роботи з питань охорони праці

Згідно зі ст. 13 Закону України „Про охорону праці” роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у сфері охорони праці.

У відповідності зі ст. 14 Закону України „Про охорону праці” працівник зобов’язаний :

• дбати про особисту безпеку і здоров’я , а також про безпеку і здоров’я людей, що їх оточують в процесі виконання будь-яких робіт, чи під час перебування на території підприємства;

• знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, користуватися засобами колективного і індивідуального захисту;

• проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Обов’язкові медичні огляди .

Роботодавець зобов’язаний за свої кошти забезпечити фінансування та проведення попереднього та періодичних медичних оглядів. Це стосується працівників, що працюють на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці і обов’язкового щорічного огляду осіб до 21 року.

За результатами оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Якщо працівник ухиляється від проходження медичного огляду, то роботодавець може притягнути його до дисциплінарної відповідальності, а також відсторонити від роботи без збереження заробітної плати.

Роботодавець забезпечує і позачергові огляди :

• на вимогу працівника, якщо він вважає, що погіршення стану здоров’я пов’язане з умовами праці;

• за своєю ініціативою, якщо стан здоров’я не дозволяє працівнику виконувати свої обов’язки.

За час проходження огляду за працівниками зберігається робоче місце (посада) і середній заробіток. Якщо за результатами медичного висновку працівнику не можна займатися попередньою трудовою діяльністю, роботодавець повинен перевести його на легшу роботу.

На підприємствах з кількістю працюючих більше 50 працівників створюються служби з охорони праці. Коли ж їх менше 50 – функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, що мають відповідну підготовку. Якщо працюючих менше 20 осіб – до виконання функцій охорони праці залучаються сторонні особи, що мають відповідну підготовку на договірних засадах.

Ліквідація служби з охорони праці допускається лише з ліквідацією підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

3. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій. Порядок відшкодування шкоди заподіяної працівнику ушкодженням його здоров’я при виконанні ним трудових обов’язків

Роботодавець повинен організовувати і вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій.

Ця процедура здійснюється відповідно до Положення Кабінету Міністрів України „Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві”

За підсумками розслідування нещасного випадку роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він повинен віддати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

Якщо роботодавець відмовляється складати акт, або потерпілий не згоден зі змістом такого акту, це питання вирішує посадова особа органу державного нагляду за охороною праці. Рішення такої особи обов’язкове для роботодавця.

А рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може оскаржуватися лише у судовому порядку.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим або членам його сім’ї додаткові виплати.

За працівниками, що втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком на підприємстві, зберігається робоче місце (посада) та середній заробіток на весь період до відновлення працездатності.

Якщо потерпілим неможливе виконання попередньої роботи проводяться його перекваліфікація, а також працевлаштування згідно з медичними рекомендаціями.

Час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві, зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи зі шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах.