ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.11.2019
Просмотров: 575
Скачиваний: 2
Основою
формування доходів бюджету є податки.
Податковий метод формування доходів
бюджету, на відміну від неподаткового,
має такі характерні риси, як примусовість,
без еквівалентність, законодавче
регламентований порядок стягнення
податків, однаковий підхід до всіх
платників.
Податки з'явилися у
процесі історичного розвитку одночасно
з виникненням держави. У міру розвитку
товарно-грошових відносин розвивалися
форми податку. Цікаво простежити в цьому
зв'язку, як змінювалися погляди платників
податків на необхідність утримувати
державу. Спочатку у відносинах між
державою і населенням превалювала ідея
подарунка, потім уряд просив народ про
підтримку, далі виникла ідея допомоги
державі, потім — жертовності особи в
інтересах держави, ще пізніше у платника
податку розвивається почуття обов'язку
і, нарешті, перемагає ідея примусу з
боку держави, без будь-якої залежності
від волі платника. Одночасно змінювались
і назви відповідних доходів держави:
приношення, дар, дань, подать, повинність,
податок.
розвитком ринкових форм
відносин між відокремленими суб'єктами
господарювання формування державних
доходів набирало все більш примусового
характеру. І це було об'єктивним явищем,
оскільки у процесі історичного розвитку
держава, яка раніше була чи не найбільшим
власником і тому могла формувати свої
доходи Розвиток поняття «податок» в
історичному аспекті свідчить, що разом
із непримусовим шляхом, поступово
передавала право власності приватним
особам, що сприяло розвитку ринкових
відносин. При цьому держава здобувала
право виконання функцій, пов'язаних з
управлінням відокремленої від неї
власності. Тобто внаслідок відокремлення
держави-функції від держави-власності
з'явився такий економічний феномен, як
податок.
Поряд з примусовим
характером важливою ознакою податку
називають його безеквівалентність.
Слід зазначити, що безеквівалентність
в економічних відносинах, пов'язаних
зі сплатою податку, полягає у тому, що
кожний платник в момент сплати податку
не отримує відповідний товар або послугу.
З погляду суспільства в цілому
безеквівалентність податкових відносин
є дещо умовною, оскільки у цьому разі
все, що держава отримує через податки,
вона витрачає на суспільні потреби. У
ширшому розумінні безеквівалентність
можна визначити як односторонній напрям
економічних відносин, пов'язаних з
перерозподілом вартості ВВП від фізичних
та юридичних осіб на користь
держави.
Законодавча регламентація
податкових відносин є результатом
розвитку демократичних засад у державному
управлінні. Вона дає змогу суспільству,
а отже платникам, контролювати встановлення
нових і зміну існуючих податків.
Однаковий
підхід до всіх платників податків, на
відміну від диференційованого при
прямому вилученні доходів державою,
зумовлений законодавчим регламентуванням
стягнення податків, установленням
однакових ставок оподаткування, наданням
пільг не стільки окремим суб'єктам
оподаткування, скільки визначеним
пріоритетними напрямам діяльності.
У
системі доходів бюджету особливу роль
відіграють офіційні трансферти, їх
можна розділити на дві групи: внутрішні
і зовнішні. Внутрішні, або бюджетні,
трансферти відображають перерозподіл
коштів між окремими ланками бюджетної
системи. Виступаючи доходами одного
бюджету, вони одночасно є видатками
іншого, а тому з позицій бюджету держави
у цілому не є доходами. Зовнішні
трансферти, наприклад гранти та дарування
від юридичних і фізичних осіб даної
країни чи з-за кордону, є реальними
доходами. Але це доходи разового і
випадкового характеру, які не відіграють
відчутної ролі.
Фінансування
бюджету може здійснюватись за рахунок
грошової емісії та державного внутрішнього
і зовнішнього запозичення. Ці методи
суттєво відрізняються як за економічним
змістом, так і за ставленням до них. Так,
використання грошової емісії як джерела
покриття бюджетного дефіциту у більшості
країн світу, у тому числі й в Україні,
офіційно заборонено. Використання ж
державних позик вимагає надійної системи
управління державним боргом і певного
його обмеження.
Емісійний дохід
є сумою перевищення доходів, отриманих
державою від емісійних операцій, над
витратами, пов'язаними із забезпеченням
цих операцій. При цьому грошова емісія
як метод фінансування бюджетного
дефіциту застосовується лише в країнах
з нерозвинутим ринком цінних паперів
або в умовах недовіри населення до
чинного уряду, який не несе відповідальності
за позичені кошти. Наслідком емісії є
інфляція, яка негативно впливає на
процеси відтворення основного капіталу
та життєвий рівень населення, оскільки
знецінює оборотні кошти, накопичення
для реконструкції та модернізації
підприємств, грошові заощадження
населення.
3. Податкові надходження. Державні позики,емісійний дохід та їх значення у системі доходів бюджетів.
Податок - це обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Податкового кодексу.
Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок учинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.
Зауважимо, що зміст збору, плати та внеску у Податковому кодексі ототожнюється, хоча це різні за сутнісними характеристиками платежі. Крім того, навряд чи можна погодитися, що платник збору може мати якусь спеціальну вигоду від сплати цього платежу. Наприклад, яку спеціальну вигоду можуть мати платники збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства, якщо по суті цей збір є непрямим податком.
З прийняттям Податкового кодексу України кількість податків та інших обов' язкових платежів, які мають сплачуватися до бюджету, зменшилася: загальнодержавних податків - з 25 до 16, місцевих податків - з 18 до п' яти.
Істотне зменшення кількості місцевих податків і зборів та скасування комунального податку, податку на рекламу і ринкового збору, які формували найбільші надходження в системі місцевого оподаткування, дають підстави для висновку, що роль місцевих податків у формуванні доходів місцевих бюджетів послабиться. Що ж до загальнодержавних податків, то такий висновок є передчасним. По-перше, необхідно врахувати зміни, внесені в механізми справляння кожного податку, збору та плати окремо. По-друге, платники мусять сплачувати й інші обов' язкові платежі, такі як державне мито, судовий збір та деякі інші, залежно від специфіки.
діяльності (наприклад, банки - збір до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб). Ці платежі справлялися і до прийняття Податкового кодексу України, але згідно з бюджетною класифікацією не входили до складу податкових надходжень.
Податковому кодексі ми не знаходимо принципів стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції та стимулювання підприємницької виробничої діяльності. Щодо другого, то його виключення не зрозуміле, оскільки Податковий кодекс містить значно більше пільг, зокрема з оподаткування прибутку підприємств, ніж попереднє законодавство, що призводитиме до зменшення надходжень цього податку. Саме через надання пільг реалізується принцип використання податків як фінансових регуляторів. Звісно, Податковий кодекс не забезпечує системного підходу в пільговому оподаткуванні, але говорити, що стимулювання підприємницької діяльності немає, все ж таки безпідставно.
Принцип обов 'язковості замінено принципом загальності оподаткування. У цілому суть принципу загальності визначена правильно. Проте варто зауважити, що принцип обов' язковості містив дуже важливий нюанс, а саме: обов' язком платника було сплачувати податки, визначені на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період. На нашу думку, принцип загальності оподаткування реалізований в Україні не повною мірою, унаслідок чого бюджет не отримує належних платежів. Так, лише частина зареєстрованих платників фактично сплачують податки. Однак не всі з них достовірно декларують об' єкти оподаткування, про що свідчать дані перевірок податкових органів. Значна сума прихованих податків залишається невиявленою.
Змінено зміст принципу соціальної справедливості. У попередньому законодавстві він був визначений конкретніше. Не зрозуміло, якими мають бути податки залежно від платоспроможності платників. Це питання є дискусійним. Крім того, саме поняття соціальної справедливості чітко не визначене, і кожний платник її розуміє по-своєму. На нашу думку, реалізація принципу соціальної справедливості в напрямі збільшення податкового навантаження на заможні верстви населення має значні резерви збільшення податкових надходжень до бюджету.
Таким чином, характеристика принципів оподаткування, відображена в українському законодавстві, потребує вдосконалення і розвитку. Зміст окремих принципів не визначений взагалі або трактується надто загально. Проте головною проблемою залишається навіть не пошук найкращих трактувань, а практична реалізація закріплених у законодавстві принципів.
Державні позики,емісійний дохід та їх значення у системі доходів бюджетів.
Вважається, що ідеальне виконання державного бюджету - це повне покриття видатків доходами і створення залишку коштів, тобто перевищення доходів над видатками. А залишок уряд може використати при непередбачених обставинах, для довгострокових виплат, або перевести його в доход бюджету наступного року.
Перевищення витрат над доходами призводить до створення бюджетного дефіциту, який, як правило, покривається державними позиками - внутрішніми та зовнішніми. Вони здійснюються у вигляді продажу державних цінних паперів, позик у позабюджетних фондів і в порядку отримання кредитів у банків, у т.ч. і у Центрального банку країни.
Державні позики (тобто державний кредит - одне з джерел доходів держави) - не єдиний шлях покриття дефіциту бюджету. У більшості країн з розвинутою ринковою економікою з часу переходу від золоіого до паперово-грошового обігу накопичено значний досвід покриття бюджетного дефіциту шляхом додаткової емісії грошей (емісійний дохід є ще одним джерелом державних доходів). Уряди осооливо часто застосовують це джерело в критичних ситуаціях під час війни, тривалої кризи. Наслідки такої емісії загальновідомі -розвивасіься неконтрольована інфляція, підриваються стимули для довгострокових інвестицій, знецінюються заощадження населення.
З метою збереження економічної і соціальної стабільності уряди розвинутих країн всебічно уникають невиправданої емісії грошей. Для цього в більшості країн існує конституційно закріплена незалежність Центрального (емісійного) банку від виконавчої влади.
Головний банк країни, її емісійний центр не зобов'язаний фінансувати уряд, а отже, так ставиться заслін інфляційному вибуху, що міг би статися, якби гроші друкувались за бажанням уряду.
Державні позики менш шкідливі ніж емісія, але вони також здійснюють певний негативний вплив на економіку країни. По-перше, в певних ситуаціях уряд застосовує примусове розміщення державних цінних паперів і порушує цим ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі державних цінних паперів, то державні внутрішні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку позичкових капіталів, звужують можливості отримання кредиту приватними фірмами.
3.1. Неподаткові доходи бюджету,їх склад і призначення.
Неподаткові доходи є частиною доходів держави (державних доходів). Відомо багато визначень поняття державні доходи, проте загалом усі вони зводяться до того, що під державними доходами розуміють сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, які використовуються нею для здійснення її завдань і функцій.
Уся система державних доходів складається з доходів децентралізованих, під якими розуміють доходи державних підприємств, установ, організацій, що формуються здебільшого за рахунок їхнього прибутку, та доходів централізованих, які надходять на формування централізованих грошових фондів: Державного і місцевого бюджетів, Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, Державного інноваційного фонду та ряду інших.
Поняття державних доходів значно ширше від поняття доходів Державного бюджету. Воно охоплює не тільки доходи Державного бюджету, а й доходи інших централізованих і децентралізованих фондів коштів. У розрізі цієї статті дане застереження необхідне тому, що значна частина неподаткових доходів надходить до різноманітних державних цільових фондів, а також у місцеві бюджети.
Неподаткові доходи є частиною системи державних доходів, яка являє собою “внутрішню єдність, що склалася на даний період часу … всієї сукупності доходів, з одного боку, та її диференціацію на окремі групи і види – з іншого”. Єдність і диференціація всієї сукупності доходів зумовлюється єдністю економічного джерела утворення державних доходів – національного доходу, який створюється у сфері матеріального виробництва, і різноманітністю окремих видів доходів. Різноманітність видів державних доходів дозволяє класифікувати їх за багатьма критеріями, зокрема, за суб’єктами і об’єктами відносин, які виникають, бюджетним значенням, формами, методами і умовами залучення, територією стягнення коштів тощо.
До неподаткових доходів належать державне мито, реєстраційні збори, плата за ліцензії та інші послуги, що надаються державою, збори до державних цільових фондів (Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування та ін.), надходження, пов’язані з використанням майна, яке є державною власністю (плата за спеціальне використання природних ресурсів, надходження від приватизації державного майна, орендна плата тощо), доходи штрафного та компенсаційного характеру, добровільні внески фізичних та юридичних осіб, доходи від проведення грошово-речових лотерей та ін. Отож, склад даної групи державних доходів вельми неоднорідний. Саме тому неподаткові доходи відрізняються конкретними умовами акумуляції коштів, змістом, призначенням, але їх об’єднує одна ознака негативного плану: всі вони не є податками . Отже, є потреба порівняти неподаткові доходи з податками, встановити грані відмінностей, а також подібність, схожість цих двох видів державних доходів, з тим, щоб визначити суть і призначення неподаткових доходів, їх характерні риси.
Податки являють собою обов’язкові платежі юридичних та фізичних осіб до бюджету. За їхнім економічним змістом – це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.
Існує не один десяток визначень податку – від зовсім невдалих до близьких до істинного визначення. На наш погляд, найоптимальнішим із цих визначень податку, яке найповніше відображає його суть, властивості та юридичні ознаки, є наступне: податок – це встановлений законом для досягнення загальнодержавних або місцевого значення цілей обов’язковий (або примусовий) індивідуально безвідплатний грошовий платіж, який вносять юридичні та фізичні особи у державний або місцевий бюджет (чи розподіляється між ними) за наявності матеріальних передумов (доходу, прибутку чи майна) у чітко визначені строки та у законодавчо передбачених розмірах і не призначений для конкретних витрат .
На відміну від податків, неподаткові доходи можуть перераховуватися не тільки до бюджетів, а й до різноманітних державних цільових фондів і навіть на рахунки державних органів, установ (у визначеній пропорції), які надають чи вчиняють певні дії на користь платників.
Неподаткові доходи досить часто мають цільовий характер, тобто кошти створених за допомогою неподаткових надходжень фондів використовуються за наперед визначеною метою (приміром, для виплати пенсій, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи тощо), а податкові доходи не мають цільового характеру.
Зазначені платежі на відміну від податків мають, здебільшого, не односторонній, а двосторонній відплатний або компенсаційний характер (державне мито, штрафи за порушення законодавства, плата за використання водних ресурсів та ін.).