Правом створення цiльових фондiв надiленi як органи центральної, так i мiсцевої влади. На регiональному рiвнi формуються свої цiльовi фонди за рахунок мiсцевих джерел. Загальнодержавнi цiльовi фонди мають свої територiальнi вiддiлення i передають частину коштiв у розпорядження територiальних владних структур.

Утворення державних цiльових фондiв вiдбувається або шляхом вiдокремлення видаткiв державного бюджету на певнi цiлi, що мають першочергове значення для країни в даний момент, або через формування спецiальних фондiв, якi мають самостiйнi джерела доходiв.

Принципи органiзацiї централiзованих фондiв фiнансових ресурсiв можна сформулювати так:

·        вiдрахування до фондiв централiзовано визначаються державою вiдповiдними законами i є власнiстю держави;

·        вiдрахування до фондiв є обов’язковими платежами й можуть стягуватися примусово;

·        витрати з фондiв здiйснюються лише на певнi потреби, якi передбаченi законом.

На сьогоднiшнiй день в Українi створено і дiють чотири iз п’яти передбачених Основами законодавства «Про загальнообов’язкове державне соцiальне страхування» цiльові страховi фонди:

1.     Пенсiйний фонд України.

2.     Фонд загальнообов’язкового державного соцiального страхування України на випадок безробіття.

3.     Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

4.     Фонд соцiального страхування від нещасних випадкiв на виробництві та професiйних захворювань.

1.2. Доходи державного бюджету. Форми їх вияву та матеріальне втілення.

Бюджети 2012 та 2013 років у порівнянні

В очі відразу кидається невтішна ситуація з бюджетним дефіцитом. По-перше, вже за результатами 11 місяців 2012 року зафіксовано перевищення закладеного в бюджет дефіциту на 2,4 млрд. гривень, або 6,2%. Сумнівно, що в останньому місяці року бюджетне сальдо могло покращитися. По-друге, дивує, що в умовах другої хвилі світової фінансової кризи, коли практично всі країни світу активно застосовують заходи бюджетної економії, Україна запланувала для себе збільшення бюджетного дефіциту на 30,2% (11,7 млрд. гривень). Виглядає це, відверто кажучи, як мінімум безвідповідально. А при великому бажанні можна приписати можновладцям намір свідомо довести Україну до надмірного боргового навантаження, слідом за яким прийде дефолт. Або ж, як альтернативний сценарій, довести країну до такого стану, коли вступ до Митного Союзу стане для країни порятунком, а ті, хто підпише відповідний договір - рятівниками.

Ліміт держборгу, зазначений у відповідному рядку, показує суму прямого державного боргу. До неї ще необхідно додати суму гарантованого державою боргу, який на 30.11.2012 становив 95 326,1 млн. гривень. І в держбюджеті на 2013 рік передбачено, що уряд може видати державних гарантій на суму в 50,0 млрд. гривень. Іншими словами, загальний державний борг України до кінця 2013 року може досягти 628 358,1 млн. гривень (без урахування можливих погашень гарантованого державою кредитів).

---

Куди витратили наші податки 2012-2013 р.

Окремим рядком хочу зауважити, що в державному бюджеті 2012 року на обслуговування державних боргів було закладено 29 582.9 млн. грн., і ще 6 152.4 млн. грн. було виділено на «поступову компенсацію громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень» (виплати вкладникам Ощадбанку СРСР). У державному бюджеті 2013 обидві ці статті об'єднані в одну і на них виділено 34 966.5 млн. грн. Однак якщо врахувати той факт, що Кабінет Міністрів України ще в квітні 2012 року прогнозував, що в 2013 році на обслуговування державних боргів буде витрачено 35,1 млрд. гривень (постанова Кабміну України № 318 від 05.04.2012), то можна з упевненістю заявити, що в цьому році вкладники колишнього Ощадбанку СРСР обіцяної виплати компенсацій («Вітіної тисячі») не дочекаються.

Не тішить 42%-ве збільшення фінансування на покриття дефіциту Пенсійного Фонду України. Це означає, що зборів Пенсійного Фонду з зарплат працюючого населення недостатньо для забезпечення виплат пенсій усім пенсіонерам країни, і тому центральному бюджету доводиться підтримувати його через дотації. Треба сказати, що це явне невиконання обіцянок і намірів уряду.

Головний автор пенсійної реформи віце-прем'єр Сергій Тігіпко заявляв, що скорочення дефіциту Пенсійного фонду України відбудеться вже найближчим часом. Всупереч очікуванням, пряме фінансування дефіциту Пенсійного фонду зросте на 6 439,9 млн. гривень, а загальне фінансування Пенсійного Фонду (в рядку «Субвенції та додаткові дотації» 61 469,8 млн. грн. виділено йому) виросте з 64 494,1 млн. грн. до 83 233,6 млн. гривень (на 29,1%). В уряді твердять, що метою збільшення дотацій є стабілізація та подальше зростання пенсійних виплат. Дуже хотілося б сподіватися на те, що пересічний український пенсіонер дійсно відчує 30%-ве збільшення фінансування Пенсійного Фонду.

Себе, як ми бачимо, уряд не обділив. У 2013 році держава понесе на 6 333,0 млн. гривень більше видатків «на загальнодержавні функції». І хоч 5 383,6 млн. гривень з цієї суми підуть на збільшення обслуговування державного боргу, варто врахувати, що в 2013 році в країні не буде масштабних виборів, а тому на Центральну виборчу комісію виділено на 2 024,9 млн. гривень менше, ніж у попередньому році. Наприклад, видатки споживання на законотворчу діяльність Верховної Ради збільшені на 55,8 млн. грн., в тому числі на оплату праці - на 36 млн. грн. Таким чином, всього на програму буде виділено 516 млн. грн., в тому числі на оплату праці - 262 млн. грн. Сума ця в порівнянні з загальними витратами держбюджету не така вже й велика, проте підхід можновладців до питання не тішить.

Проте урізані витрати «на економічну діяльність» (-32,2% в той час, коли країна потребує активізації економічної діяльності - неподобство!) і «на духовний та фізичний розвиток» (-17,2% - мабуть, уряд вважає, що українці і так духовно і фізично розвинені). Звісно, що у 2013 році Україні вже не треба готуватись до Євро-2012, але ж треба усвідомлювати, що економічна діяльність українців є основою ВВП країни і державних доходів, отож необхідно підтримувати її усіма можливими методами. 

---

2.Класифікація доходів державного бюджету. Принципи організації системи доходів бюджету та джерела їх формування.

Класифікація доходів бюджету означає їх групування відповідно до джерел формування, визначених законодавчими актами.

Класифікація доходів бюджету призначена для чіткого розмежування доходів бюджетів різних рівнів за об’єктивними характерними ознаками з детальним розподілом їх на такі розділи:

-- податкові надходження;

-- неподаткові надходження;

-- доходи від операцій із капіталом;

-- трансферти.

Визначальною базою формування складу й обсягів доходів, форм їх мобілізації до державного й місцевих бюджетів є відносини власності, рівень соціально-економічного розвитку національної економіки, обсяг бюджетних видатків.

Податкові надходження посідають провідне місце серед різних методів мобілізації бюджетних ресурсів та інструментів державного регулювання економіки, вони є найбільш адекватним і об’єктивним відображенням стану національної економіки (економічного зростання або спаду).

Згідно з бюджетною класифікацією загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) та місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів) як джерел наповнення доходів бюджетів передбачено їх систематизацію в такі групи податкових надходжень:

-- податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості;

-- податки на власність;

-- збори за спеціальне використання природних ресурсів;

-- внутрішні податки на товари й послуги;

-- податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції;

-- інші податки.

До першої групи податкових надходжень зараховані податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості (податок з доходів фізичних осіб та податок на прибуток підприємств).

До другої групи податкових надходжень належать податки на власність (періодичні податки на чисту вартість майна: податок на нерухоме майно підприємств та податок на нерухоме майно громадян, а також податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів).

До третьої групи податкових надходжень входять збори за спеціальне використання природних ресурсів (збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, збір за спеціальне водокористування, платежі за користування надрами, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, плата за землю та плата за використання інших природних ресурсів).

До четвертої групи податкових надходжень зараховані внутрішні податки на товари й послуги (податок на додану вартість, акцизний збір із вироблених в Україні товарів, акцизний збір із увезених на територію України товарів, податки на окремі категорії послуг, плата за ліцензії на певні види господарської діяльності, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, погашення бюджетної заборгованості за невідшкодованими сумами податку на додану вартість із простроченим терміном повернення).

---

П’ята група податкових надходжень об’єднує податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне мито; вивізне мито; кошти, отримані за вчинення консульських дій; інші надходження від зовнішньоекономічної діяльності; надходження від реалізації квот на ввезення цукру-сирцю тростинного).

До шостої групи податкових надходжень входять інші податки (місцеві податки і збори, фіксований сільськогосподарський податок, єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва, збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства).

Неподаткові надходження є важливим джерелом доходів бюджетів різних рівнів. Проте їх обсяг значно менший від податкових надходжень.

Важливою складовою доходів бюджету є доходи від операцій із капіталом. Згідно зі ст. 9 Кодексу до доходів від операцій із капіталом зараховані надходження від продажу основного капіталу (надходження коштів від реалізації безхазяйного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави або територіальної громади, та скарбів, знахідок, а також валютні цінності і грошові кошти, власники яких невідомі, надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, а також надходження від відчуження майна, яке належить Автономній Республіці Крим, та майна, що перебуває в комунальній власності); надходження від реалізації державних запасів товарів (надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву, надходження від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву).

Найбільшу питому вагу у доходах бюджету нашої країни займає податковий метод формування доходів. В умовах поширення ринкових відносин податкова система постає дійовим елементом фінансового механізму перерозподілу уже створеної вартості. З позиції організації діяльності держави головне місце посідають видатки бюджету, обсяг і структура яких визначається бюджетною моделлю суспільства. Проте, при плануванні бюджету на певний період, має враховуватися сума доходів, що формується за рахунок податків. «Навряд чи може бути впроваджена практика, коли при прийнятті бюджету під додаткові програмами та цілі, встановлюються нові податки чи вносяться корективи у чинне податкове законодавство або підшукуються додаткові неподаткові джерела».

Доречно нагадати, що в ринковій економіці механізм формування державних доходів ґрунтується на розподілі уже створеного національного продукту, що поділяється на первинний розподіл та перерозподіл. При первинному розподілі проходить процес розподілу і в ньому беруть участь лише ті суб’єкти, що зайняті у створенні ВВП та формують первинні доходи:фізичні особи – зарплата та виплати, суб’єкти підприємницької діяльності – прибуток, держава – непрямі податки, використання державних ресурсів. А ось перерозподіл полягає в тому, що створюються і використовуються вторинні доходи через сплату податків та обов’язкових платежів. Методика розподілу ВВП основана на відносинах власності та являє собою вирішальний чинник при формуванні функції податків.

---

Доходи бюджетів посідають важливе місце в економічному та соціальному житті суспільства, що відображається у існуванні тісних зв'язків, які виникають в процесі їх формування та використання. Слід зазначити, що принципи мобілізації грошових коштів, структура доходів бюджету значною мірою залежить від форм і методів господарювання та соціально-економічних завдань, які вирішуються суспільством.

Отже, доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів. Для удосконалення формування доходів Державного бюджету необхідно врахувати всі економічні дослідження бюджету, його роль в економічних та соціальних процесах розвитку країни, необхідно також врахувати міжнародний досвід у вирішення питання Державного бюджету.

2.1. Методи формування доходів державного бюджету.

Формування бюджету може здійснюватись на різних засадах, залежно від чого розрізняють доходи бюджету та джерела його фінансування. Доходами бюджету є ті кошти, що надходять державі у постійне користування на безповоротній основі. Вони забезпечують стабільність формування бюджету і фінансування його видатків. Джерелами фінансування бюджету, а точніше бюджетного дефіциту, є кошти, що надходять лише у тимчасове використання на поворотній основі — державні запозичення. Сюди також належить використання грошової емісії, яка, по суті, є фіктивним доходом.

Мобілізація доходів бюджету може проводитись на податковій і неподатковій основі. Податковий метод характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави, який регламентується податковим законодавством. Неподаткові доходи формуються від продуктивної діяльності держави та від реалізації її майнових прав. Доходи від продуктивної діяльності надходять від підприємницької діяльності держави (державний сектор економіки) та від надання певних послуг, а доходи від майнових прав — у вигляді доходів від використання державного

майна та угідь. У такий спосіб виділяються три методи формування доходів держави:

від підприємницької діяльності;

від державного майна, угідь і послуг;

податковий.

Доходом держави від підприємницької діяльності є прибуток державних підприємств і організацій, який належить їй на правах власника засобів виробництва. Водночас не весь цей прибуток спрямовується в бюджет, адже певна його частина залишається на потреби соціально-економічного розвитку підприємства. Централізація частини прибутку державних підприємств у бюджеті може здійснюватись двома способами. По-перше, прямим вилученням, що було притаманно адміністративній економіці. По-друге, на основі оподаткування цих підприємств на загальних підставах, що характерно для ринкової економіки. Але при цьому слід враховувати, що подібні платежі державних підприємств до бюджету є податками лише за формою, а не за змістом, бо переходу вартості від одного власника до іншого, по суті, не відбувається. У сучасних умовах доходи від підприємницької діяльності держави не мають відчутного бюджетного значення, оскільки державний сектор має обмежені рамки, а державні підприємства переважно є або малоприбутковими, або функціонують на засадах неприбутковості чи взагалі збиткові, що пов'язано насамперед із соціальним спрямуванням їхньої діяльності.

Отримання доходів у вигляді платежів за використання державного майна та угідь і від надання послуг теж не має відчутного фіскального значення. Таким платежам, на відміну від податків, притаманний еквівалентний характер взаємовідносин їх платників з державою. Доходи від державного майна можуть надходити на постійній основі — орендна плата, чи разово — доходи від приватизації державного майна. Доходи від державних угідь можуть формуватись у два способи. По-перше, від передання відповідних угідь чи родовищ корисних копалин під концесію. По-друге, у вигляді плати за використання природних ресурсів. В Україні встановлена плата за спеціальне використання лісових і водних ресурсів та за видобування з надр корисних копалин (при цьому слід зазначити, що віднесення їх згідно з діючою бюджетною класифікацією до податкових доходів необґрунтоване, оскільки це еквівалентні взаємовідносини їх платників з державою). Доходи від державних послуг надходять у формі державного мита за вчинення нотаріальних дій, видачу різноманітних документів, патентів, ліцензій тощо.

Окрім розглянутих вище доходів від підприємницької діяльності держави та від державних майна, угідь і послуг, є особлива група надходжень, які можна визначити як супутні доходи бюджету. Це різноманітні штрафні санкції та адміністративні стягнення. Вони створюються не як доходи бюджету, а як засоби фінансового впливу на порушників чинного, у тому числі і фінансового, законодавства. Надходження їх до бюджету пов'язане з тим, що при встановленні відповідних санкцій держава визначає їх спрямування в бюджет (слід зазначити, що окремі види штрафних платежів можуть надходити в інші фонди чи окремим суб'єктам).

---

Смотрите также файлы

• Звіт.docx

• 3 тема.docx

• 1.docx

• курсова 2.docx

• курсова.docx