Процес формування сучасної системи державного регулювання ринку банківських послуг в основному припадає на період 1991-2002 рр., за цей час розроблена правова база для здійснення діяльності комерційних банків та її регулювання. Відповідно до чинного законодавства основним регулюючим органом з боку держави виступає Національний банк України, до основних функцій якого належить здійснення банківського регулювання та нагляду, а також ведення Державного реєстру банків, здійснення ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках.

В лютому 2010 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято нову редакцію Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, відповідно до якої було уточнено та розширено перелік основних завдань ДКРРФП.

Належний рівень державного регулювання ринку фінансових послуг може бути забезпечений лише за умови ефективного функціонування його механізму. Розглянемо основні структурні елементи механізму державного регулювання ринку фінансових послуг України.

Відповідно до чинного законодавства, суб'єктами механізму державного регулювання ринку фінансових послуг виступають: Національний банк України, який регулює функціонування ринку банківських послуг; Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, якій підпорядкований ринок цінних паперів та похідних цінних паперів; спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, який контролює діяльність інших ринків фінансових послуг. А об'єктами системи державного регулювання є складові сектори ринку фінансових послуг, що охоплює ринок банківських послуг, ринок цінних паперів та похідних цінних паперів.

Важливим аспектом дієвості існуючої організаційної структури державного регулювання ринку фінансових послуг є забезпечення належної співпраці і координованості між основними регуляторами. З цією метою нормативною базою передбачено, що Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, Національний банк України та Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку зобов'язані проводити оперативні наради у визначені терміни.

Разом з тим, як свідчить аналіз наукової літератури, основною проблемою у формуванні механізму державного регулювання ринку фінансових послуг є відсутність такого співробітництва та нечіткий розподіл повноважень між регуляторами ринків фінансових послуг. Зазначені проблеми зумовлені, перш за все, недосконалою законодавчою базою, яка не визначає чіткого розмежування сфер впливу кожного з регуляторів та передбачає дублювання регулятивних повноважень. На нашу думку, відсутність ефективної співпраці та координації діяльності в сфері регулювання ринку фінансових послуг зумовлена специфікою правого статусу державних регуляторів. Так, Національний банк України є особливим органом державного управління, який не включений до структури жодної з гілок державної влади; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг виступають державними органами державної влади і, відповідно, залежать від урядової політики, оскільки зазначені комісії перебувають у підпорядкуванні різних органів державної влади [3]. Така інституційна структура державного регулювання ринку фінансових послуг справляє негативний вплив на розвиток підконтрольних ринків, а в деяких випадках обумовлює відмінність між розумінням форм, методів та інструментів державного регулювання.

---

Відмітимо, що сучасна система регулювання ринку фінансових послуг має базуватися на принципах, що передбачають: захист прав та інтересів учасників з боку держави, прозорість та доступність інформаційної бази, необхідної для прийняття рішень, підтримку добросовісної конкуренції, існування державного органу регулювання з чітко визначеними функціями і повноваженнями, підтримку інновацій у даній галузі. Ефективність механізму державного регулювання ринку фінансових послуг України може бути досягнена лише за умови дотримання зазначених принципів.

У результаті проведеного детального вивчення наукової літератури нами встановлено, що основною метою функціонування механізму державного регулювання ринку фінансових послуг має бути забезпечення єдності й сприятливих умов для розвитку та функціонування ринку фінансових послуг, нагляду за фінансовим станом його учасників та додержання ними законодавства, захисту інтересів споживачів фінансових послуг.

Повноцінна реалізація зазначеної мети передбачає виконання даним механізмом комплексу функцій, які становлять сутність його функціонального призначення, а саме:

-інституційної, що полягає у забезпеченні розвитку конкурентного середовища на ринку фінансових послуг, рівноправність учасників ринку, вільне входження та вихід з нього. Визначальна роль у цьому належить процесу розробки та прийняття законодавчих та нормативних актів;

-регулюючої, що передбачає здійснення регулювання процесу організації ринку фінансових послуг, регулюванню діяльності його сегментів;

-захисної, яка забезпечує захист від внутрішніх та зовнішніх загроз як ринку фінансових послуг в цілому, так і захист прав споживачів фінансових послуг зокрема;

-контрольної, спрямованої на виявлення порушень чинного законодавства та застосування заходів впливу до порушників;

-координаційної, що сприяє налагодженню взаємодії між регулюючими органами державної влади;

-інтеграційної - функції сприяння входженню у світовий фінансовий ринок.

Важливе місце у формуванні системи механізму державного регулювання посідають його елементи, що забезпечують цільовий вплив на об'єкти - форми, методи, інструменти. Так, відповідно до чинного законодавства, державне регулювання ринку фінансових послуг здійснюється у формі:

ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ

нагляду за діяльністю фінансових установ;

застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.

Як свідчить досвід розвинених країн, саме поєднання ринкових і неринкових методів впливу на ринок фінансових послуг здатне забезпечити належ ну дієвість механізму державного регулювання. Так, механізм державного регулювання ринку фінансових послуг впливає на зовнішнє середовище за допомогою ринкових інструментів, у складі яких доцільно виділяти фіскальну, грошово-кредитну, інвестиційну та амортизаційну політики уряду.

---

У свою чергу, непрямі методи державного регулювання ринку фінансових послуг справлятимуть позитивний вплив лише за умови поєднання їх з прямими. Основними інструментами прямого впливу на розвиток та функціонування ринку фінансових послуг України є наступні:

-розробка та прийняття нормативно-правових актів;

-ліцензування діяльності;

-проведення наглядової діяльності та впровадження заходів впливу.

-нагляду за діяльністю фінансових установ;

-застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

-проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.

Як свідчить досвід розвинених країн, саме поєднання ринкових і неринкових методів впливу на ринок фінансових послуг здатне забезпечити належну дієвість механізму державного регулювання. Так, механізм державного регулювання ринку фінансових послуг впливає на зовнішнє середовище за допомогою ринкових інструментів, у складі яких доцільно виділяти фіскальну, грошово-кредитну, інвестиційну та амортизаційну політики уряду.

У свою чергу, непрямі методи державного регулювання ринку фінансових послуг справлятимуть позитивний вплив лише за умови поєднання їх з прямими. Основними інструментами прямого впливу на розвиток та функціонування ринку фінансових послуг України є наступні:

-розробка та прийняття нормативно-правових актів;

-ліцензування діяльності;

-проведення наглядової діяльності та впровадження заходів впливу.

Узагальнюючи вищевикладене, під механізмом державного регулювання ринку фінансових послуг України, на нашу думку, слід розуміти взаємопов'язану систему форм, методів та інструментів впливу на учасників ринку фінансових послуг з метою забезпечення єдності й сприятливих умов для розвитку та функціонування ринку фінансових послуг, з врахуванням інтересів споживачів цих послуг та вимог законодавства, що в цілому спрямовано на покращення інвестиційного клімату в країні.

Таким чином, практичне впровадження запропонованих заходів щодо удосконалення механізму державного регулювання ринку фінансових послуг сприятиме розвитку та ефективності функціонування учасників вітчизняного ринку фінансових послуг.

2. Необхідність державного регулювання

2.1. державного регулювання фінансового ринку на етапі становлення його функціональної системи

В Україні ринкові процеси відбуваються на фоні гострої нестачі інвестиційних ресурсів, необхідних для розвитку економіки. Питання гарантування прав та визначення законодавчих рамок інвестиційної діяльності повинно бути однією з пріоритетних функцій держави і суспільства. При визначенні внутрішнього інвестиційного потенціалу та засобів його використання завданням державного регулювання фінансового ринку в будь-якій країні є не стільки впорядкування діяльності позичальників капіталу і фінансових посередників, забезпечення стабільного розвитку і функціонування фінансового ринку в цілому, скільки детермінація кола та пошук шляхів вирішення проблем інвесторів, захист інвесторів, перш за все, дрібних і найменш захищених.
Регулювання фінансового ринку повинно передбачати встановлення правил інвестиційного процесу, обов'язкових для всіх - і для дрібних, і для великих інвесторів. Завдяки цьому стає очевидним те, що є закон, який захищає кожного інвестора, і є покарання для тих, хто його порушить. Це підтримує віру людей у необоротність позитивних змін, без якої не може розвиватись ринкова економіка. Що стосується великих інвесторів і емітентів цінних паперів, деякі обмеження їх "свободи" державним контролем - лише невелика плата за стабільність, довіру і забезпечення законності в їх сфері, які дозволять забезпечити державний контроль.

---

Весь досвід економічного розвитку показує, що висока якість фінансових активів підвищує якість ринку і тим самим стимулює економічне зростання.

По-перше, високоякісний, добре відрегульований фінансовий ринок знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов'язують з конкретною країною. Завжди знайдуться ті, хто буде проти жорстких мір і норм, що регулюють ринок цінних паперів. Але кожного разу, коли якась фірма надає неправильну і не таку інформацію, або коли хтось здійснює тиск з метою змінити інформацію, не оголошені раніше зміни в системі продажу цінних паперів, падає престиж держави на світових ринках капіталу, що приносить збитки всім підприємствам і користувачам капіталу в країні. Тому потрібен якісний контроль над фінансовим ринком, який починається на ранніх етапах його розвитку і з часом завойовує повагу як з боку користувачів капіталу, так і з боку інвесторів.

По-друге, якісний, добре відрегульований ринок - це незамінний інструмент для залучення в процес економічного розвитку всього обсягу заощаджень населення.

Сьогодні іноземні джерела капіталу складають значну долю в загальному обсязі інвестуючих заощаджень. Та внутрішні заощадження можуть і повинні відігравати важливу позитивну роль в економіці.

По-третє, висока якість фінансового ринку підвищує динамічність системи та її репутацію, що дуже важливо для того, щоб населення поступово схвалило перехід до ринкової економіки. Справа в тому, що пайова форма фінансування, використання акцій для забезпечення економічного зростання створюють враження економічного плюралізму і закріплюють ідеологічну основу змін. Населення бачить, що перехід до ринкової економіки створює шляхи для розвитку особистості та росту благополуччя. Але сам контроль над фінансовим ринком не в змозі вирішити соціальні проблеми, коріння яких сягають в історію.

За допомогою планів і директив неможливо досягти позитивних результатів на фінансовому ринку, повному ризику і невизначеності. Але завжди можна правильно організувати процес і отримати позитивні результати. Фінансовий ринок - це та сфера економіки, що відчуває найжорстокіший політичний тиск - адже фінансове законодавство регулює гігантські потоки капіталу. При цьому користувачі капіталу можуть бути зацікавлені в тому, щоб приховати свої справжні наміри і рішення та певною мірою дезінформувати ринок. Тут навіть чесне ім'я має свою ціну. З іншого боку, інвестори намагаються знайти можливість заробити і використовують усі зусилля, щоб отримати згоду чи інформацію, недоступну іншим інвесторам. Для них також характерне прагнення обмежити конкуренцію між тими, кому вони надали капітал. І як часто буває, жертвою в цій грі опиняється найбільш беззахисна сторона - дрібний індивідуальний інвестор, який тяжко заробляє собі на хліб, з великими зусиллями накопичує невеликі заощадження, інвестує їх. Будь-яка з подібних дій ставить під сумнів цілісність фінансового ринку і вимагає втручання органів контролю. Тому для регулювання фінансового ринку, і особливо ринку цінних паперів, втручання держави повинно бути обов'язковим.

---

2.2. Національний банк як орган державного регулювання фінансового ринку

Національний банк як орган державного регулювання фінансового ринку
Нацiональний банк України (далi - Нацiональний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управлiння, юридичний статус, завдання, функцiї, повноваження i принципи органiзацiї якого визначаються Конституцiєю України та iншими законами України.

Нацiональний банк має статутний капiтал, що є державною власнiстю. Розмiр статутного капiталу становить 10 мiльйонiв гривень. Він може бути змiнений за рiшенням Ради Нацiонального банку.
Джерелами формування статутного капiталу Нацiонального банку є доходи його кошторису, а при необхiдностi - Державний бюджет України. Нацiональний банк є економiчно самостiйним органом, який здiйснює видатки за рахунок власних доходiв у межах затвердженого кошторису, а у визначених цим законом випадках - також за рахунок Державного бюджету України.

Нацiональний банк є юридичною особою, має вiдокремлене майно, що є об'єктом права державної власностi та перебуває у його повному господарському вiданнi.
Нацiональний банк не вiдповiдає за зобов'язаннями органiв державної влади, а органи державної влади не вiдповiдають за зобов'язаннями Нацiонального банку, крiм випадкiв, коли вони добровiльно беруть на себе такi зобов'язання.

Нацiональний банк не вiдповiдає за зобов'язаннями iнших банкiв, а iншi банки не вiдповiдають за зобов'язаннями Нацiонального банку, крiм випадкiв, коли вони добровiльно беруть на себе такi зобов'язання.
Основна функцiя. Вiдповiдно до Конституцiї України основною функцiєю Нацiонального банку є забезпечення стабiльностi грошової одиницi України. Для виконання своєї основної функцiї Нацiональний банк сприяє дотриманню стабiльностi банкiвської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цiнової стабiльностi.
Iншi функцiї. Нацiональний банк виконує такi функцiї:

1) вiдповiдно до розроблених Радою Нацiонального банку України основних засад грошово-кредитної полiтики визначає та проводить грошово-кредитнуполiтику;

2) монопольно здiйснює емiсiю нацiональної валюти України та органiзовує її обiг;

3) виступає кредитором останньої iнстанцiї для банкiв i органiзовує систему рефiнансування;

4) встановлює для банкiв та iнших фiнансово-кредитних установ правила проведення банкiвських операцiй, бухгалтерського облiку i звiтностi, захисту iнформацiї, коштiв та майна;

5) органiзовує створення та методологiчно забезпечує систему грошово-кредитної і банкiвської статистичної iнформацiї та статистики платiжного балансу;

6) визначає систему, порядок i форми платежiв, у тому числi мiж банками та фiнансово-кредитними установами;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банкiвських технологiй, створює, координує та контролює створення електронних платiжних засобiв, платiжних систем, автоматизацiї банкiвської дiяльностi та засобiв захисту банкiвської iнформацiї;

---

Смотрите также файлы

• игпзс 4 модуль.docx

• ответы (1).docx

• Дипломна робота.docx

• Методи ФР.docx

• Документ Microsoft Office Word (3).docx