Файл: Теория гос-ва и права-2010.doc

До громадянства України не приймається особа, яка: вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид; засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості); вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином. Законодавством чітко визначені підстави припинення громадянства України: внаслідок виходу з громадянства України; внаслідок втрати громадянства України; за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

В Основному Законі України закладено конституційні засади інституту українського громадянства. До них належать такі положення:

•/ в Україні існує єдине громадянство (ст. 4 Конституції України, ст. 2 Закону України «Про громадянство України»), відповідно — при набутті українського громадянства обов'язковою є відмова від іноземного громадянства;

•/ громадяни України не можуть бути позбавлені громадянства і права змінити громадянство. Чинне законодавство передбачає підстави набуття та припинення громадянства України. Законодавством чітко визначені і підстави припинення громадянства України: у разі виходу з громадянства України; внаслідок втрати громадянства України (громадянство України втрачається внаслідок вступу особи на військову службу, у службу безпеки, у поліцію, органи юстиції або інші органи державної влади та управління в іноземній державі без згоди на те державних органів України; якщо громадянство України набуто внаслідок свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів; якщо особа, котра перебуває за межами України, не стала на консульський облік протягом п'яти років; за підставами, передбаченими міжнародними договорами України;

у громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі (ч. 2, ст. 25 Конституції України);

/ Україна гарантує піклуЕшння та захист своїм громадянам, які неребуваютьза її межами (ч. З, ст. 25 Конституції України). Конституцією України закріплено широкий спектр прав та свобод людини і громадянина.

Права та свободи людини і громадянина за Конституцією України:

• кожна людина має незаперечне право на життя; ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’;/ інших людей від протиправних посягань (ст. 27 Конституції України);

• кожен має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при тому не порушено прав і свобод інших людей (ст. 23);

• кожен має право на повагу до його гідності: ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському чи такому, що принижує його гідність, покаранню або поводженню (cm. 28);

• кожна людина має право на недоторканість, тобто ніхто не може бути заарештований або утримуваний під вартою інакше як за рішенням суду (cm. 29);

• кожна людина має право на недоторканість житла, тобто — проникнення в житло чи інше володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку без наявності мотивованого рішення суду є протиправними (cm. ЗО);

• кожному гарантована таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (cm. 31);

• ніхто не може втручатися в особисте та родинне життя людини, заборонено збирання, зберігання і використання конфіденційної інформації про особу без її згоди (cm. 32);

• кожен, хто перебуває на території України на законних підставах, мас право вільно обирати місце проживання, свободу пересування, право вільного покидання території України та повернення в Україну у будь-який час (cm. 33);

• усі громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, мають право на свободу світогляду та віровизнання (cm. 35);

• право на свободу об єднання у політичні партії та громадські організації, научаешь у професійних спілках (cm. 36);

• право на участь в управлінні державними справами, у всеукраїнських та місцевих референдумах, виборче право при обранні державних органів та органів місцевого самоврядування (сіп. 38);

• право збиратися мирно без зброї і проводити збори, мітинги, демонстрації (сіп. 39);

• кожен має право надсилати в державні органи влади й управління, органи місцевого самоврядування, до посадових і службових осіб цих органів індивідуальні чи колективні письмові звернення (заяви, скарги, пропозиції).

---

Конституція України закріплює для кожного право приватної власності як непорушне. Ст. 41 Конституції передбачає, шо кожен має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої власності. Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Кожен має право на підприємницьку діяльність, працю (ст. 42, 43), на житло (ст. 47), на достатній для себе і своєї сім'ї життєвий рівень (ст. 48), на охорону здоров'я (ст. 49), на забезпечення життя і здорове довкілля (ст. 50), на освіту (ст. 53) тощо. Для тих, хто працює, Конституцією України окремо передбачено право на страйк і право на відпочинок (ст. 44,45). Громадяни України мають також право на соціальний захист (ст. 46).

Громадянам України гарантовано свободу літературної, мистецької, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, шо виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності (ст. 54).

Кожному гарантоване право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55). Кожен має право на правову допомогу, кожному гарантовано право знати свої права і обов'язки (ст. 57, 59); кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56).

24.2 Обов'язки людини та громадянина за Конституцією України:

• захист Вітчизни;

• захист незалежності та територіальної цілісності України;

• шанування державних символів України;

• обов’язок не чинити шкоди природі, культурній спадщині;

• обов’язок відшкодовувати завдані збитки;

• обов’язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (при тому всі громадяни щорічно зобов’язані подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік);

• обов язок неухильно дотримуватись Конституції та законів України;

• обов’язок не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей (cm. 65—68).

Окреме положення містить Конституція України щодо обов'язку військової служби: «Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону (ч. 2, ст. 65). Так, відповідно до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» військова служба є почесним обов'язком кожного громадянина, особливим видом державної служби, пов'язаної з виконанням громадянином України загального військового обов'язку та службою на конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах України та інших військах, створених відподвідно до законодавства України.

---

Встановлено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин; військова служба для жінок за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків та мічманів, офіцерського складу; військова служба за контрактом на посадах прапорщиків та мічманів; військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів кафедр військової підготовки (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів; військова служба за контрактом офіцерського складу.

Загальний військовий обов'язок встановлено для забезпечення комплектування Збройних Сил України, Внутрішніх військ України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, Цивільної оборони України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, а також підготовки населення до захисту України. Загальний військовий обов'язок охоплює підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; призов на військову службу; проходження за призовом або добровільно військової, альтернативної (невійськової) служби; виконання військового обов'язку в запасі; /дотримання правил військового обліку.

Громадяни України, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я та віком, зобов'язані: прибувати за викликом військового комісаріату для приписки до призовних дільниць, проходження і медичногоогляду, скерування на підготовку для одержання військової спеціальності, призову на військову службу або збори: проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку.

Загальний військовий обов'язок не поширюється на іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно проживають на території України.

---

Тема 25.ЗАХИСТ ПРАВ ІНВАЛІДІВ. КОНВЕНЦІЯ ООН ПРО ПРАВА ІНВАЛІДІВ

ПЛАН

1.Конвенція ООН про права інвалідів

2. Закон «Про реабiлiтацiю iнвалiдiв в Українi»

25.1 Конвенція ООН про права інвалідів. 13 грудня 2006 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію ООН про права інвалідів.

Мета цієї Конвенції полягає у заохоченні,захисті та забезпечені повного користування всіма людьми з інвалідністю усіма правами людини та основоположними свободами, а також в заохочені поваги до властивої їм гідності.

Ця Конвенція відносить до інвалідів ociб із стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар'єрами можуть заважати їх повій i ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.

Конвенція загалом налічує 50 статей, з них статті 1-33 за змістом присвячені різноманітним аспектам забезпечення рівних прав та можливостей для інвалідів у тих чи інших сферах суспільного життя, а також загальним цілям та принципам практичного забезпечення такого недискримінаційного підходу до потреб oci6 з обмеженими можливостями.

У статтях 34 - 50 сформульовані певні зобов'язання держав - учасниць Конвенції щодо надання створеному при ООН Комітету з прав інвалідів відповідної інформації про виконання положень Конвенції та юридичні засади i механізми їх імплементації у правове поле (законодавство) держав, що підписали та ратифікували цей документ .

Основними принципами цієї Конвенції є:

a) повага до властивої людині гідності, його особистої самостійності,
включаючи свободу робити на свій власний вибір, i незалежності;

2. недискримінація;

3. повне i ефективне залучення i включення у суспільство;

d) повага до особливостей людей з інвалідністю та їх прийняття як
компоненту людського різноманіття i частини людства;

5. рівність можливостей;

6. доступність;

7. рівність чоловіків i жінок;

h) повага до здібностей дітей-інвалідів, що розвиваються, i повага до права дітей-інвалідів зберігати свою індивідуальність .

Станом на 1 березня 2009 року

143 країн підписали Конвенцію про права інвалідів

81 країна підписала Факультативний протокол

50 країн ратифікували Конвенцію про права інвалідів

29 країн ратифікували Факультативний протокол .

Понад 650 мільйонів людей, що становить приблизно 10-15% населення світу, живуть з інвалідністю. Згідно з оцінками Світового Банку 20% найбільш бідних жителів Землі складають інваліди. Згідно офіційної статистики кількість людей з обмеженими можливостями в Україні – 2,67 мільйонів, що становить близько 5,2% від кількості всього населення держави [17]. З прийняттям Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1982 року Всесвітньої програми дій стосовно людей з інвалідністю, міжнародне співтовариство одержало директивну основу для активізації роботи щодо дотримання та захисту прав людини. Тому на порядку денному стоїть питання відповідності українського законодавства щодо Конвенції ООН про права інвалідів. Конвенція ООН про права інвалідів вступила в силу 3 травня 2008 року. Її підписали 137 держав. На даний час Україна знаходиться на стадії підготовчих дій щодо ратифікації Конвенції. Основним питанням процесу недискримінації інвалідів у Конвенції є стаття 27 про працю та зайнятість. Розглянемо це питання з погляду українського досвіду [7].

---

Нині питання працевлаштування та зайнятості інвалідів в Україні та світі набувають особливої актуальності у зв'язку із загальною тенденцією проведення політики інтеграції цієї категорії населення у суспільне життя та сферу трудових відносин. Крім того, через високу вартість життя, медичного обслуговування, невеликі розміри пенсій та інших матеріальних виплат вказаній категорії населення доводиться бути соціально активними-шукати роботу та працювати, щоби підвищити рівень і якість свого життя [26].

В Україні вже створена законодавчо-нормативна база щодо зайнятості та працевлаштування інвалідів, зокрема прийнято Закони України: «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» [3], «Про реабілітацію інвалідів в Україні» [4], діяла «Національна програма професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001-2005 рр.», розроблено проект Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями та психічними захворюваннями на 2007-2011 рр., у рамках якої через п'ять років планується повернення до професійної та суспільної діяльності понад 170 тис. громадян із особливими потребами [29].

25.2 Закон «Про реабiлiтацiю iнвалiдiв в Українi»

У цьому Законi наведенi нижче термiни вживаються в такому значеннi:

iнвалiд - особа зi стiйким розладом функцiй органiзму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслiдками) або вродженими вадами розумового чи фiзичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдiяльностi, викликає в особи потребу в соцiальнiй допомозi i посиленому соцiальному захистi, а також виконання з боку держави вiдповiдних заходiв для забезпечення її законодавчо визначених прав;

дитина-iнвалiд - особа вiком до 18 рокiв (повнолiття) зi стiйким розладом функцiй органiзму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслiдками) або вродженими вадами розумового чи фiзичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдiяльностi та викликає необхiднiсть надання їй соцiальної допомоги i захисту;

iнвалiднiсть - мiра втрати здоров'я та обмеження життєдiяльностi, що перешкоджає або позбавляє конкретну особу здатностi чи можливостi здiйснювати дiяльнiсть у спосiб та в межах, що вважаються для особи нормальними залежно вiд вiкових, статевих, соцiальних i культурних факторiв;

втрата здоров'я - наявнiсть хвороб i фiзичних дефектiв, якi призводять до фiзичного, душевного i соцiального неблагополуччя;

життєдiяльнiсть - повсякденна дiяльнiсть, здатнiсть органiзму особи здiйснювати дiяльнiсть у спосiб i в межах, звичайних для людини;

обмеження життєдiяльностi - повна або часткова втрата особою внаслiдок захворювання, травми або вроджених вад здатностi або можливостi самообслуговування, самостiйного пересування, спiлкування, орiєнтацiї, контролювання своєї поведiнки;

---