ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 172
Скачиваний: 1
Тема 2.3. Сукупні витрати та ВВП
1. Модель економічної рівноваги “витрати–випуск”.
2. Модель економічної рівноваги “вилучення–ін’єкції”.
3. Коливання рівноважного ВВП навколо потенційного рівня.
Основні поняття і терміни
Класична модель макрорівноваги. Повна зайнятість. “Кейнсіанський хрест”. Мультиплікатор державних витрат. Мультиплікатор податків. Вилучення. Ін’єкції. Інфляційний розрив. Дефляцій ний розрив.
Рекомендована література до теми: [1 (171-177с., 179-210с.); 2 (111-125с.); 3 (104-132с.), 4(221-253с.)].
1. Модель економічної рівноваги “витрати–випуск”
Рівноважний обсяг виробництва забезпечує загальні витрати, яких достатньо для закупівлі наданого обсягу продукції, тобто при рівноважному рівні ВВП загальна кількість вироблених товарів дорівнює кількості закуплених товарів.
Для визначення рівноважного національного виробництва використовують два методи:
1. Метод порівняння сукупних витрат та обсягу виробництва.
2. Метод заощадження – інвестиції (або вилучень - ін’єкцій).
Моделі, що будуть розглянуті у даній темі є похідними від базової моделі економічної рівноваги “AD – AS”. У реальному житті економічні агенти не знають обсягів сукупного попиту та сукупної пропозиції, але за AD стоять сукупні видатки, а за AS – вироблений ВВП.
Метод “планові витрати – обсяг виробництва” або “кейнсіанський хрест”.
Цей метод акцентує увагу на тому, що планові витрати – це фактор, що визначає рівень виробництва, зайнятості та доходу.
Сукупний попит у моделі представлено плановими видатками, тобто сумою, яку домогосподарства та фірми мають намір витратити на купівлю товарів та оплату послуг.
AD = С + І
Сукупна пропозиція AS представлена доходом У або реальним випуском.
Передумови кейнсіанської моделі рівноваги:
- економіка є приватною;
- і планові, і фактичні витрати є функцією від доходу і не залежать від рівня цін, який є фіксованим;
- в модель на включено амортизаційні витрати та непрямі податки, а тому будемо вважати, що ВВП = ЧВП = НД.
Згідно з цим методом ВВП стає рівноважним, коли загальний обсяг виробництва дорівнює плановим витратам.
Спочатку, необхідно побудувати криву планових витрат для всієї економічної системи. Мова йде про графічну залежність між обсягом реальних планових витрат на придбання товарів та послуг при кожному конкретному обсязі реального ВВП. На вісі абсцис позначаємо величину ВВП, на вісі ординат – сукупні або планові витрати, які складають витрати населення та фірм, тобто суму інвестицій та споживання.
AD (планові витрати) Y (AS)
M1
AD
= C0
+ I0
+ MPC * Y
M0
M2
C0 + I
Y2
Y0
Y1
Y
(дохід,
випуск)
Рисунок 9.1 – Кейнсіанський хрест
Стан, при якому вся величина виробленого ВВП буде спожита населенням та фірмами, тобто дорівнюватиме їх витратам, можна графічно відобразити у вигляді прямої лінії під кутом 45. У будь-якій точці бісектриси сукупні витрати = величині ВВП (рівноважний ВВП).
У точці М0 виникає рівновага, при якій на весь вироблений продукт буде попит з боку населення і фірм.
2. Модель економічної рівноваги “вилучення–ін’єкції”
Цей метод акцентує увагу на нерівності сукупних витрат та ВВП за всіма рівнями виробництва, окрім рівноважного.
Суть методу: виробництво будь-якого обсягу продукції дає адекватний розмір доходу після сплати податків. Частину цього доходу домашні господарства можуть заощадити. Отже, заощадження – це вилучення потенційних витрат з потоку витрат - доходів. Якщо існують заощадження, споживання стає меншим загального обсягу виробництва. У зв’язку з цим самого по собі споживання недостатньо, щоб вибрати з ринку весь обсяг виробленої продукції і це призводить до зниження загального рівня обсягу виробництва. Проте, підприємці не продають всю продукцію тільки кінцевим споживачам. Частина продукції у формі засобів виробництва та інвестиційних товарів буде реалізовуватись у середині підприємницького сектору. Тому, інвестиції це ін’єкції витрат у потік витрати – доходи. Вони компенсують кошти, що заощаджуються.
Припустимо, що інвестиції постійна величина, яка не залежить від величини ВВП (пряма лінія). Графічний аналіз показує, що оптимальний обсяг ВВП (Q) у точці перетину (Е) кривих І та S, тобто заощадження населення дорівнюють інвестиціям.
Якщо заощадження більші, ніж інвестиції, то фактично населення утримується від додаткового споживання. У результаті зменшується попит, нагромаджуються товарно-матеріальні запаси, що не стимулює зростання виробництва та інвестиції.
В
иробництво
ВВП зайнятість
д
оходи
заощадження.
І
,
S
S
Е І
ВВП
Рисунок 9.2 – Рівноважний ВВП за методом “вилучення - ін’єкції”
Якщо заощадження менші за інвестиції (Е2), населення заощаджує менше ніж фірми бажають інвестувати. Скорочуючи заощадження, населення пред’являє більший попит. Це стимулює фірми до збільшення виробництва.
В
иробництво
ВВП зайнятість
д
оходи
заощадження
Тільки у точці Е досягається такий обсяг ВВП, який не приведе до коливань у макроекономічній системі. Рівноважний стан S=І у точці Е визначатиме оптимальний обсяг ВВП.
3. Коливання рівноважного ВВП навколо потенційного рівня
Безінфляційний рівень ВВП за умов повної зайнятості – це бажана мета будь-якого суспільства. Відхилення від цього рівня означає дефляційний або інфляційний розриви.
Інфляційний розрив – це відхилення сукупного попиту (AD) від стану рівноваги в умовах повної зайнятості в бік збільшення при стабільній пропозиції (AS), як показано на рисунку 9.3. Наслідком його є підвищення ціни незмінного фізичного обсягу продукції в економіці. Підприємці в цілому не здатні відреагувати на надлишок попиту розширенням реального обсягу виробництва, тому виникає інфляція попиту.
Інфляційний розрив – величина, на яку має скоротитися сукупний попит для того, щоб зменшити рівноважний рівень ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості.
Р
AS
AD
M0
K
L
YF YM0 Y
Рисунок 9.3 – Інфляційний розрив KL
Інфляційний розрив утворюється, коли сукупний попит (AD) зростає на класичному відрізку кривої сукупної пропозиції (AS) (рис. 9.4).
Р
AS
К
AD
L
AD’
YF Y
Рисунок 9.4 – Інфляційний розрив
Подолання інфляційного розриву можливе за рахунок стримування сукупного попиту (AD) і переміщення його з AD в AD' (рис. 9.4), тобто за умови переміщення рівноваги з точки К в точку L. Скорочення рівноважного сукупного доходу У буде дорівнювати:
величина мультиплікатор
У = інфляційного X автономних
розриву витрат
Дефляційний розрив – це відхилення сукупного попиту (AD) від стану рівноваги за умови повної зайнятості в бік зменшення при стабільній пропозиції (AS) (рис. 9.5). Дефляційний розрив має місце, коли загальний рівень цін (Р) падає.
Р
AS
M
AD
M0 В
YMO YF Y
Рисунок 9.5 – Дефляційний розрив MB
Дефляційний розрив – величина, на яку має зрости сукупний попит для того, щоб підвищити рівноважний рівень ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості.
Дефляційна політика спрямована на стримування зростання споживання і створює сприятливі умови для заощадження і нагромадження.
Економіка після кризи 1923-1933 років знаходилась у стані депресії. Головною метою економістів було вивести із стану застою шляхом використання різних стимулюючих методів. Одним з таких стимулів вважались державні видатки на суспільні роботи. В умовах надвиробництва товарів важливо було створити додатковий попит, а не виробляти нові партії товарів. Так, будівництво доріг забезпечує приріст грошових доходів зайнятих, але не додає ще більше товарів. Усі власники факторів виробництва, які надали ресурси для організації суспільних робіт отримують свій дохід. Наприклад, робітники частині свого заробітку будуть витрачати на інші товари на споживчому ринку (купівля телевізору). Інша частина доходу робітника заощаджується. Отже, у виробників телевізорів зростуть грошові доходи. Частину його виробники телевізорів витрачають на купівлю споживчих товарів, наприклад, автомобілів. Інша частина доходів буде заощаджуватися. Процес починає охоплювати багато населення, які отримав свої доходи, купують споживчому ринку інші товари.
Тому первісні 1000 $ у вигляді інвестицій викличуть зростання сукупного попиту, або використаного НД на деякий коефіцієнт. Це і є мультиплікатор. Таким чином, мультиплікатор – це посилений вплив інвестицій на НД, коли приріст інвестицій викликає зростання НД на величину більшу, ніж сам приріст.
Мультиплікатор – це чисельний коефіцієнт, що показує в скільки разів зміниться НД при даній зміні інвестицій. Мультиплікатор інвестицій – це відношення приросту доходу до приросту інвестицій.
М = Q / I = 1 / (1 – МРС)
З рис. 9.6 видно, що відстань між паралельними лініями С та С + І, яка дорівнює I, менша ніж різниця QF - QE.
Дж. М. Кейнс розробляв теорію мультиплікатора в умовах, коли суспільство перебувало в стані глибокої кризи з високим рівнем безробіття і недовикористаними виробничими потужностями. Саме за цих умов проявляється ефект мультиплікатора. Зростання інвестицій під дією мультиплікатора забезпечує більш повне використання наявних виробничих ресурсів, що призводить до зростання зайнятості та реального ВВП. Якщо економіка перебуває в умовах високої кон'юнктури (в умовах повної зайнятості), то результатом дії мультиплікатора буде підвищення цін та рівня інфляції, які викликані надлишковим попитом, за незмінного обсягу реального ВВП.
С
C
+ I
C1
+ I1
F
I
C
C1
Е
0 QE Qf Q
Рисунок 9.6 – Модель мультиплікатора: С - функція споживання; С + І - зростання сукупного попиту під дією автономних інвестицій; Qe - рівноважний обсяг виробництва; Qf - потенційний обсяг виробництва.
Явище мультиплікатору основане на двох фактах:
1. Економіку характеризують потоки доходів та витрат, які безпосередньо повторюються.
2. Будь-яка зміна доходу несе собою зміну у споживання та заощадженні у тому ж напрямку, що і зміна доходу, при цьому пропорціональність споживання та заощадження зберігається, тому що вони визначаються MPC та MPS.
Практичне значення мультиплікатору в тому, що відносно невеликі зміни у планах підприємців або в планах домашніх господарств приводять до значно більших змін рівноважного обсягу національного виробництва. Треба звертати увагу, що мультиплікатор діє в обох напрямках.