ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 669
Скачиваний: 1
У морської свинки застінні залози мають значні розміри, особливо піднижньощелепова. Слинні залози продукують слину постійно, але почерзі – ліва потім права.
Із мигдаликів – язиковий відсутній, є парні піднебінні, які лежать у широких мигдаликових пазухах, випинаючись із них у вигляді потовщень мигдалеподібної форми та непарний глотковий, який знаходиться у задній стінці глотки між отворами слухових труб. У кішки є бічний білянадгортанний мигдалик, який представляє собою невелику, вкриту окремими лімфатичними вузликами пластинку на основі надгортанника.
В. Глотка має типову будову, межа між нею і стравоходом добре помітна.
II. Особливості будови органів передньої кишки
Завдяки ритмічним скороченням мускулатури головної і передньої кишки відбувається рух харчової грудки через зів у глотку, стравохід і шлунок – процес ковтання; в шлунку відбувається початкова фаза перетравлення білків під дією фермента – пепсина, подальша механічна обробка харчової маси і формування хімуса, частково всмоктується вода, мінеральні солі, спирт і деякі інші низькомолекулярні речовини, а також відбувається евакуація хімуса в тонку кишку.
Стравохід у собаки має три частини - шийну, грудну і дуже коротку черевну. В дистальній третині шиї стравохід зміщується на латеральний бік трахеї, де його можна пальпувати і легко здійснювати оперативний доступ. Проходження шийної частини стравоходу і, особливо, його згини можуть змінюватися залежно від положення та рухів голови і шиї.
Ділянки переважної закупорки (обструкції) або тривалих судорог мускулатури (ахалазії) стравоходу розміщуються:
1. на рівні каудальних констрикторів глотки;
2. при вході в грудну порожнину;
3. поблизу аорти, особливо при персистенції дуги аорти;
4. над біфуркацією трахеї;
5. на рівні стравохідного отвору діафрагми.
Слизова оболонка вистелена плоским багатошаровим незроговілим епітелієм, зібрана в поздовжні складки, що легко розправляються, так як має добре розвинутий підслизовий шар. На поверхні слизової оболонки відкриваються численні слизові залози, які розсіяні по всьому стравоходу в собаки, а в кішки – є лише в краніальній третині. М’язова оболонка в собаки повністю побудована із посмугованої м’язової тканини, складається в основному з двох шарів: внутрішнього – колового і зовнішнього – поздовжнього. Непосмугована мускулатура з’являється лише перед входом у шлунок, тому для собаки характерна легка здатність до блювоти. В кішки посмуговані м’язові волокна є лише в краніальній третині стравоходу, а потім змінюються непосмугованою м’язовою тканиною. Перед входом у шлунок стравохід лійкоподібно розширюється з одночасним потовщенням стінки. Зовнішня оболонка шийної частини представлена адвентицією, грудної – плеврою, а черевної – очеревиною.
Шлунок однокамерний, кишкового типу. Шлунок досліджується в лівому підребер’ї (9-12 м. р. п.) та ділянці мечоподібного хряща, пілорична частина – в правому підребер’ї. Проте його розміри та форма, а також положення можуть сильно коливатися залежно від ступеню наповненості. В стані помірного наповнення шлунок має форму U-подібного зігнутого мішка, який прилягає своєю краніальною парієтальною поверхнею до діафрагми та печінки, а каудальною вісцеральною поверхнею повернений до кишечнику. Пустий шлунок має форму V-подібно зігнутої не дуже широкої трубки з випином – наповненим повітрям дном шлунку. При попаданні корму спочатку розширюється тіло шлунку і присінок пілоруса, в той час як канал пілоруса залишається відносно вузьким. За сильного наповнення U-подібна форма шлунку вже не розпізнається, шлунок скоріше набуває округлі обриси. Особливо це помітно в собаки: максимально наповнений шлунок має вигляд мішка без форми, який заповнює все ліве підребер’я. Одночасно із зміною форми відбувається і зміщення шлунку. Вже в помірно наповненому стані він може виступати в пупкову ділянку і прилягати до вентральної черевної стінки. За подальшого наповнення шлунок випинається із підребер’я і в крайньому випадку може доходити з лівого боку до входу в таз. При цьому також збільшується площа контакту з вентральною черевною стінкою і остання може помітно випинатися.
Положення шлунку залежить також від положення тіла. Кардія та пілорус у собаки, яка стоїть розміщується на рівні 9 міжребер’я, в положення лежачи на животі – на рівні 10 міжребер’я. В положенні лежачи на боці кардія та пілорус знаходяться на різних рівнях: в положенні лежачи на лівому боці кардія розміщується на рівні 8 міжребер’я, пілорус – на рівні 9 міжребер’я; в положення лежачи на правому боці кардія розміщується на рівні 10 міжребер’я, пілорус – на рівні 8 міжребер’я. В положення лежачи на спині кардія розміщується на рівні 11 міжребер’я, пілорус – на рівні 10 міжребер’я. Це свідчить про те, що незважаючи на фіксацію шлунку на вході і виході, переміщення органу все ж відбувається. Перекручування шлунку відносно часто відбувається у великих собак, які активно рухаються із повним шлунком. На противагу цьому в кішки шлунок достатньо міцно зафіксований, так що можливості його зміщення сильно обмежені. Розтягування шлунку в кішки, як і в собаки, досить значне. З огляду конусоподібної форми грудної клітки в кішки пустий шлунок не завжди повністю знаходиться в лівому підребер’ї, проте в будь-якому випадку, як і в собаки, пустий шлунок не торкається вентральної черевної стінки. Для наповненого шлунку кішки в принципі характерні всі особливості, описані для шлунку собаки.
Слизова оболонка в м’ясоїдних містить залози на всій поверхні шлунку. В пустому шлунку слизова оболонка збирається у вільні складки, які розправляються при його наповненні. Три види шлункових залоз локалізовані в собаки та кішки так, що кардіальні залози займають вузьку смужку біля входу в шлунок; зона донних або власних залоз шлунку вкриває ділянку дна та тіла шлунку, тобто приблизно дві третини всієї площі. При цьому є велика різниця між собакою та кішкою: в кішки ця зона є однорідною; в собаки в ділянках, близьких до кардії, слизова світліша, тонша і вкрита добре помітними ямочками, а в ділянках, близьких до пілорусу, товста слизова оболонка має темне червонувато-коричневе забарвлення і шлункові ямочки розрізняються погано. Слизова оболонка, яка містить пілоричні залози, в м’ясоїдних знаходиться в пілоричній частині шлунку. Вона червонувата з легким жовтуватим відтінком. У мертвої собаки слизова оболонка шлунку може набувати зеленуватого відтінку в зв’язку із відтоком жовчі із дванадцятипалої кишки. М’язова оболонка складається із шарів непосмугованих м’язових волокон. Уся зовнішня поверхня шлунку вкрита серозною оболонкою – очеревиною, яка на більшій та меншій кривизні переходить у дорсальну та вентральну брижі шлунку. Більший сальник – добре розвинутий, охоплює кишки з вентрального та латеральних боків. Печінка, сечовий міхур та низхідна частина дванадцятипалої кишки лежать поза сальником. Зліва на нього накладається селезінка.
У морських свинок шлунок розміщений в лівій половині черевної порожнини. З боку слизової оболонки кардіальна частина шлунку відокремлена від дна складкою.
У кролів шлунок однокамерний кишкового типу, підковоподібної форми. Поділяється на дві частини: початкову– велику і широку, яка прилягає до входу в шлунок– донний відділ і кінцевий, невеликий і звужений, який веде із шлунка – пілоричний відділ. З середини шлунок поділяється глибокою серпоподібною складкою.
У крис та нутрій шлунок однокамерний стравоходно-кишкового типу. Стравохід входить в шлунок майже посередині з боку малої кривини шлунка.
III. Особливості будови органів середньої кишки
Відбувається практично повне перетравлення кормової кашиці, яка потрапляє сюди із шлунка, під дією ферментів підшлункової залози (трипсина, що діє на білки, ліпази – на жири, амілази – на вуглеводи) і секрету печінки – жовчі яка емульгує жири. В тонкій кишці, зокрема порожній і клубовій, відбувається всмоктування в кров і лімфу перетравлених кормових речовин через епітелій ворсин слизової оболонки. Порівняно з іншими свійськими тваринами довжина кишечнику відносно невелика, так як малооб’ємний м’ясний корм швидко перетравлюється і не вимагає великої довжини кишечнику: собака – 1-5 м (залежно від породи), кішка – в середньому 1,3 м.
Незважаючи на те, що травлення в усіх ссавців відбувається за загальним принципом, структура і функція відділів травного тракту суттєво відрізняються, що зумовлено характером їх живлення. Так, у м’ясоїдних тварин основна маса корму перетравлюється в шлунку і менше в тонкому відділі кишечнику.
|
Вид тварин |
Відносний об’єм, % |
||
|
Шлунка |
Тонкої кишки |
Товстої кишки |
|
|
Собака |
63 |
23 |
14 |
У кролів тонка кишка характеризується великою довжиною у 12 раз перевищує довжину тіла, загальна довжина близько 5 м.
У нутрії довжина кишечника складає 6-7 м і перевищує довжину тіла в 10-12 разів.
Дванадцятипала кишка в собаки порівняно коротка, підвішена на довгій брижі. Досліджується в правому підребер’ї, дистальний кінець - у поперековій (нирковій) ділянці (позаду нирок).
Порожня кишка – найдовша ділянка тонкого кишечнику, підвішена на довгій брижі, вентрально прикрита сильно розвинутими листками сальника. Порожня кишка утворює 6-8 досить великих петель, які розміщуються між шлунком та печінкою з одного боку і входом у таз з іншого. При цьому вони вкриваються більшим сальником і через нього щільно прилягають до вентральної та бічних черевних стінок. Відносно велика рухливість петель дозволяє здійснювати власні рухи кишки, необхідні для перемішування харчової кашиці та її руху, а також забезпечує розтягування при різних положеннях тіла або різному наповненні сусідніх органів (шлунок, сечовий міхур, матка). За наявності грижевих воріт петлі порожньої кишки часто в них попадають. Досліджується в пупковій ділянці, вентральній частині правої та лівої здухвин, також може заходити в підребер’я, ділянку мечоподібного хряща та лобкову ділянку.
Порожня кишка у кроля довга 200-225 см.
Клубова кишка досліджується в поперековій ділянці, відкривається на межі сліпої та ободової кишок у товстий відділ втулкоподібно.
Скупчення лімфатичних вузликів у тонкій кишці невеликі – 7-8,5 мм, лише в каудальному відрізку клубової кишки досягають 10-40 см.
У морської свинки довжина кишок досягає 2,3м і перевищує розміри тіла в 10 разів. Довжина 12-палої кишки близько 12 см, порожньої– 1-1,4 м.
У кроля клубова кишка коротка, у формі петлі, її довжина досягає 36 см. Стінка потовщена, бо в ній розташовані численні лімфоїдні структури: 2 пейєрові бляшки по вільному краю, а перед впадінням в сліпу кишку лежить лімфоїдний дивертикул. Він неправильної трикутно-овальної форми розміром 2,8×1,8 см. В його стінці розміщені крипти, через які лімфоцити потрапляють у просвіт кишечника, де під час їх руйнування виділяють лейкіни– речовини, які діють на мікрофлору кишечника подавляють ріст ентерококів, залишаючи кишечну паличку. Лужний сік лімфатичного дивертикулу нейтралізує органічні кислоти, які утворюються в результаті життєдіяльності мікробів, що розщеплюють клітковину. Таким чином посилюючи процеси бродіння.
Печінка у м’ясоїдів має чіткі частки, які відокремлені одна від одної глибокими вирізками. Ліва і права частки поділені додатково на латеральні і медіальні. Середня частка розділяється на невелику квадратну та добре розвинуту хвостату із сосочковим і хвостатим відростками, на останньому виділяється ниркове втиснення. Жовчний міхур не досягає гострого краю печінки, його видно як з вісцеральної, так і з діафрагмальної поверхні. Жовчна протока відкривається разом і з протокою підшлункової залози в дванадцятипалу кишку слабо помітним сосочком. Досліджується печінка в правому та лівому підребер’ях по останнім ребрам та ділянці мечоподібного хряща. При наповненні шлунку печінка може зміщуватися і справа прилягати до правої нирки.
У морської свинки печінка темно-бурого кольору, об’ємна масою 18,5 г т.б. 3,9 % від маси тіла. В печінці розрізняють 6 часток: ліву медіальну та латеральну, серединну, квадратну (невеликих розмірів), латеральну та медіальну праву, а також хвостату, на якій виділяють сосочковий, що нависає над ворітьми та хвостатий відростки з втисненням для правої нирки. Серед часток найбільших розмірів досягає ліва латеральна частка. Жовчний міхур видовженої форми .
У кроля печінка велика 80-120г т.б. 4,0-4,5 % ваги тіла, товста,буро-червоного кольору, поділена на лопасті. Поділяється на велику ліву латеральну і медіальну та невелику праву. Жовчний міхур поділяє праву частку на праву латеральну і вузьку деформовану квадратну . Дорсально над ворітми розміщена хвостата частка, яка має сосцевидний відросток і сильно відокремлений хвостатий (довжиною 3,2 см), на якому є втиснення для правої нирки. Печінка розміщена в куполі діафрагми більше зліва, лівий край доходить 10-го ребра, а правий 8-го. На дорсальному краї є глибока округла вирізка для каудальної порожнистої вени та зліва для стравоходу. Жовчний міхур зеленуватого кольору, витягнутий. Протока відкривається на 1 см від пілоруса.
У криси печінка велика (12-16 г) т.б.4-6 %, поділяється на 6 часток: латеральну і медіальну ліву та праву, хвостату і додаткову, жовчного міхура немає. Протока відкривається 20-30 мм від пілоруса
Підшлункова залоза – вузька, видовжена, за формою нагадує бумеранг. Тіло залози складається із двох часток. Права частка розміщена в брижі дванадцятипалої кишки і називається дуоденальною часткою (дуоденальна ніжка). Ліва частка простягається в дорсальну брижу шлунку до дорсального кінця селезінки та називається селезінковою часткою (селезінкова ніжка). Обидві частки з’єднуються в коротке тіло підшлункової залози, яке розміщене поряд із краніальною частиною дванадцятипалої кишки.
Положення підшлункової залози відносно сусідніх органів визначається її розміщенням у дорсальній брижі шлунку та дванадцятипалої кишки. Права частка йде разом із низхідною частиною дванадцятипалої кишки до каудального згину і, таким чином, розміщується праворуч від висхідної ободової та сліпої кишок і під правою ниркою. Ліва частка стикається з пілоричною частиною шлунку, проходить перед поперечною ободовою кишкою та досягає дна шлунку і, в більшості випадків, також селезінки та лівої нирки.
Вивідних протоків два: основний у кішки відкривається разом із жовчною протокою, в собаки – окремо, а додатковий – на відстані 3-5 см позаду першого. В кішок інколи спостерігається утвір у вигляді підшлункового міхура.
У кроля підшлункова залоз є серозною гроноподібної або розрізнено часточкової форми, рожево-жовтого кольору. Має дві частки. Вивідна протока відноситься до правої частки, яка лежить на 12-палі кишці і відкривається на відстані 40 см від шлунка.
У морської свинки підшлункова залоза блідо-рожевого кольору і складається з двох часток. Права частка (близько 2 см) розміщена поблизу 12-палої кишки. Ліва частка (близько 8 см довжини та 1,5 см ширини) розміщена на великій кривині шлунка.
У криси підшлункова залоза подовжена, гроноподібна. Розрізняють тіло, ліву та праву частки. Довжиною 30мм, шириною –3 мм. Має 2 протоки, які відкриваються або в жовчну протоку або бяля нього в 12-палу кишку.
IV. Особливості будови органів задньої кишки
У м’ясоїдів відбувається незначне всмоктування поживних речовин та інтенсивне – води, а також формування та періодичне видалення через відхідник неперетравлених залишків корму.
Товста кишка характеризується в цілому відсутністю теній і випинів, невеликою довжиною і незначним діаметром.
У гризунів товста кишка довга, складає 1/3 довжини всього кишечника і досягає 200 см .В тостій кишці відбувається зброжування клітковини, її засвоєння, а також води і формування фекалій із неперетравних продуктів. .
Сліпа кишка у м’ясоїдів підвішена на короткій брижі і має вигляд у собаки – сліпої трубки з 2-3-ма згинами, довжина – 40-150 мм, у кішки – непомітний утвір у формі коми на висхідній ободовій кишці, довжиною 10-40 мм. Червеподібний відросток у собаки та кішки відсутній. Основа досліджується в поперековій ділянці, верхівка спрямована каудально (до тазової порожнини).