ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.12.2019
Просмотров: 670
Скачиваний: 1
У морської свинки довжина сліпої кишки 15 см.
У кролів сліпа кишка довга (50-60 см), велика, об’ємна з добре розвинутим апендиксом і спіралеподібними перехватами. Займає 2/3 черевної порожнини, ділянку мечоподібного відростку, а також латеро-вентральну частину мезогастрію. За рахунок перехватів сліпа кишка поділяється на 23-26 комірок. Діаметр сліпої кишки на початку становить 3-3,5 см, поступово звужуючись в середній ділянці – 2,4 см та 1,3 см – в кінці. Клубова кишка при вході в сліпу кишку утворює заслінку із двух складок слизової оболонки. Сліпа кишка має дві лімфоїдні бляшки– більшу ля устя клубової кишки в межах другої спіралеподібної складки та меншу – бяля дивертикула.
Сліпий відросток (апендикс) це звужена частина сліпої кишки у вигляді пальцеподібного виростка довжиною 10 см, широною 1,5 см. Він білуватого кольору, стінки його рівні, потовщені (3 мм). Розміщений косо упоперек (справа на ліво) в поперековій ділянці, де кріпеться за допомогою короткої брижі. В товщі слизової оболонки розміщені лімфоїдні утвори, тому має губчатий характер, за рахунок глибоких крипт.
Ободова кишка у м’ясоїдів має вигляд простого обода, який розміщується в горизонтальній площині в дорсальній частині правої і лівої здухвин (права висхідна та ліва низхідна частини) та поперековій ділянці (поперечна частина). У морської свинки довжина ободової кишки– 70 см.
У кролів ободова кишка має форму спіралеподібного обода і відповідає висхідній частині ободової кишки у великих тварин. Ободова кишка поділяється на товсту та тонку ободові кишки. Товста ободова кишка досить коротка (20 см), в діаметрі близько 2 см, має 3 тенії та 3 ряди випинів, утворює неповну петлю або півобода. Розміщена в у правій здухвині та пупковій ділянці. Тонка ободова кишка має вигляд петлі, довша за товсту (близько 25 см) і тонше (діаметр 0,6-0,8 см), має 1 тенію і 1 ряд випинів. У верхній частині правої здухвини тонка ободова кишка при переході в передпряму кишку утворює сфінктер (м’язовий жом) у вигляді подушки і поздовжній складок. Слизова оболонка ободової кишки на початку ніжна ,гладка, а потім в ній з’являються зроговілі підвищення у вигляді сосочків, які до кінця тонкої ободової кишки зменшуються.
Передпряма кишка відповідає нисхідній частині ободової кишки і розміщена зверху малої кривини шлунка отворюючи невеликі зигзагоподібні петлі, довжиною 60-70,5 см. Тягнеться від шлунка вздовж хребта, досить вузька вузька, має вигляд чіток із-за розміщених в ній округлих екскрементів утворює багато петель і завитків. Вона поділяється на три відрізки: початкову петлю, подібну до малої ободової кишки, середню– має 2 закрутки, та задню
Пряма кишка тягнеться прямолінійно під хребетним стовпом (під крижею) до відхідника, утворюючи ампулоподібне розширення. Особливістю є наявність огинаючих навколовідхідникових залоз та залозистих мішечків – параанальних синусів (залоз).
У кролів пряма кишка довга, висить на довгій брижі і може зміщуватися, її поперекова ділянка досягає 20-21,5 см довжини, тазова – 13 см,. Зверху і з боків недалеко від отвору відхідника (за 1 см) під 1-м хвостовим хребцем лежать парні великі (довжина 1,2 см) подовжні , часточкові ректальні залози темно-сірого кольору. Відхідник розміщений на рівні 4-5-го хвостового хркебця і відвисає до низу (висячий відхідник), не утворюючи випуклості ззовні. При зігнутому хвості отвір направлений вентро-рострально, назустріч сечостатевовому отвору, щільно прилягаючи до нього.
ЛЕКЦІЯ №8.
ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ ОРГАНІВ ДИХАННЯ В ДРІБНИХ СВІЙСЬКИХ ТВАРИН
I. Особливості будови носу та носової порожнини
Передня ділянка носа в собак рухлива. Ділянка носа вкрита звичайним волосяним шкірним покривом, проте на передній ділянці (носовому дзеркалі) волосся відсутнє, тому епідерміс тут значної товщини і з поверхні розбитий багатьма бородавками на невеликі поля дзеркальця. Рельєф поверхні завжди має індивідуальний рисунок і може використовуватися для впізнавання тварини. В кішки на носовому дзеркальці є невеликі горбки. За білого забарвлення шерсті на лицевій частині голови носове дзеркальце не пігментоване, рожевого кольору. Носове дзеркальце в нормі вологе і дещо прохолодне від випаровування рідини. При патологічних станах з підвищенням температури ніс часто на дотик сухий та гарячий. Проте це не може розглядатися як вірогідна діагностична ознака.
Ніздрі в кішки та собаки вузькі. Бічний край кожної ніздрі має вирізку, внаслідок чого утворюються верхнє та нижнє крила носа. В м’ясоїдних м’язи в ділянці входу в носову порожнину розвинуті слабо, тому можливість активного розширення ніздрів дуже сильно обмежена. У зв’язку з цим у собак деяких брахіцефалічних порід через надто вузькі ніздрі спостерігається затруднене дихання, а інколи навіть інспіраторна задишка. В таких випадках потрібно оперативне розширення крилової борозни. Через вузькі ніздрі м’ясоїдних практично неможливе проведення будь-яких хірургічних втручань у носовій порожнині. Так, деформовані носові раковини можна видалити лише після оперативного відкриття кісткового склепіння носу. З огляду небезпеки пошкодження продірявленої пластинки решітчастої кістки і, разом з нею нюхового мозку, слід проводити видалення турбіналій решітчастої кістки з особливою обережністю.
Хрящова носова перегородка потовщується ближче до орального краю і формує невеликі (дорсальні й вентральні) бічні хрящі. Обширні носові порожнини заповнені складними складками слизової оболонки, тому їх повітряні простори невеликі. В складки слизової оболонки в ділянці присінка носа вставлені хрящові пластинки, а в більш глибоких відділах – тонкі кісткові. Завдяки цьому твердому остову складки слизової оболонки набувають пружності, повітряні ходи залишаються завжди відкритими, не спадають і дають можливість вільному ходу повітря через дуже звивисту носову порожнину. В носовій порожнині знаходяться дорсальна й вентральна раковини, а в її задній ділянці розміщені закрутки лабіринту решітчастої кістки.
Приносові синуси (пазухи) розвинуті слабо. В собаки є велика лобова пазуха, розділяється на передній та задній відділи, сполучається із середнім носовим ходом та верхньощелепний рецесус.
У кішки присутня лобова пазуха, верхньощелепний рецесус і додатково в тілі клиноподібної кістки є клиноподібна пазуха. Над клиноподібною пазухою проходять борозна зорового перехрестя та зоровий канал. Таким чином, патологічні процеси в клиноподібній пазусі інколи можуть впливати на зорові нерви.
Через хоани носова порожнина сполучається з носоглоткою. При введенні носо-шлункового зонду необхідно «перехитрити» носоглотку, яка знаходиться в положенні дихання. Зонд не повинен потрапити через гортань у нижні дихальні шляхи, його потрібно провести через внутрішньоглотковий отвір у стравохід. Тому використовується ковтальний рефлекторний рух, викликаний механічно проходженням зонду. При попаданні зонду в гортань виникає кашель.
II. Особливості будови гортані
Гортань відносно широка і майже кубічної форми. В м’ясоїдних вона починається каудально від гілок нижньощелепних кісток і тягнеться при витягнутій голові та шиї до рівня другого шийного хребця. Таким чином, вона легко доступна для пальпації. Хрящовий остов утворений кільцеподібним, щитоподібним, черпакуватими хрящами та чотирикутним надгортанним хрящем, які в дорослих тварин інколи костеніють. Слизова оболонка присінка гортані в собаки утворює бічні шлуночки (відсутні в кішки) із щілиноподібним входом. Вони досить глибокі, тому правий і лівий шлуночки вентрально стикаються. Вентральний шлуночок відсутній, голосові губи великі і спрямовані косо – вперед і вниз.
III. Особливості будови трахеї
У собаки та кішки в стоячому положенні на трахеї можна розрізнити три згини. Каудально від гортані трахея спочатку вигинається дорсально. На рівні останнього шийного хребця трахея, вигинаючись вентрально, проходить через краніальний отвір грудної порожнини в середостіння. Тут вона робить помітний поворот у бік основи серця. Після слабого дорсального опуклого згину трахея закінчується біфуркацією. Правий магістральний бронх порівняно з лівим має більший діаметр. Магістральні бронхи в ділянці біфуркації утворюють в собаки кут 63-68°, у кішки – 30-40°. При цьому лівий магістральний бронх сильніше відхиляється від осі трахеї, утворюючи з нею в собаки кут 45-50°. В цілому трахея циліндрична, в собаки складається із 40-46, у кішки – 38-43 кілець. Дорсальні кінці кілець не стикаються один з одним, поперечний трахейний м’яз проходить дорсально від хрящів.
IV. Особливості будови легень
В легенях зародка альвеоли маленькі, спалі. Вони вистелені ізопризматичним епітелієм. Легені містять тканинну рідину, яка з початком дихання після народження швидко заміщується повітрям. Легені мертвонароджених цуценят і кошенят внаслідок відсутності повітря тонуть при водній пробі.
В легенях з’єднані елементи повітряної та газообмінної систем. У процесі дихання легені виконують пасивну функцію. Коли діафрагма та м’язи-вдихачі скорочуються, об’єм грудної порожнини збільшується, і легені завдяки своїй еластичності розтягуються під дією присмоктувального негативного тиску в плевральному мішку. Потік повітря одночасно розправляє газообмінні структури (альвеолярну систему).
На противагу вдиху звуження грудної порожнини при акті видиху відбувається повністю пасивно. М’язи-вдихачі розслабляються, і грудна клітка повертається в положення видиху. Лише при затрудненому диханні внаслідок легеневих захворювань, а також при чханні та кашлі включаються м’язи-видихачі. Видих особливо активно підтримується м’язами черевного пресу шляхом підвищення тиску в черевній порожнині та зміщення розслабленої діафрагми в грудну порожнину. При паралічі діафрагми дихання може підтримуватися лише м’язами грудної клітки.
Вкриті легеневою плеврою легені оточені плевральними порожнинами. Знижений тиск у плевральних порожнинах допомагає розправленню легеневої тканини, яка знаходиться під атмосферним тиском. В кінці вдиху легеня щільно прилягає до стінки плевральної порожнини. Лише в ділянці кута, утвореного діафрагмою і грудною стінкою – реберно-діафрагмальній кишені, залишається вільний простір.
Частки легень відокремлені глибокими вирізками, які доходять до магістральних бронхів. Права і ліва легені мають три частки: верхівкову, серцеву і діафрагмальну, крім того на правій легені є додаткова частка. Малюнок на поверхні легень слабо виражений, трахейний бронх відсутній. Необхідно відмітити, що в дорослих собак і кішок у задньому середостінні правий і лівий плевральні мішки сполучаються.
У собак звужений верхівковий купол правого плеврального мішка – шийний синус – виходить за передній край першого ребра в шийну ділянку і завжди вміщує кінцеву частину верхівкової частки відповідної легені. Також у собаки виражені поперекові вирости плеври – поперекові синуси – це каудальні кінці плевральних мішків, які виступають за межі останнього ребра під поперек.
Для розмежування перкусійних полів легень у собаки та кішки, як і в інших свійських тварин, використовують так звані М-С-П-лінії: М-лінія – лінія, яка проходить через маклак; С-лінія – лінія, яка проходить через сідничний горб; П-лінія – лінія, яка проходить через плечовий суглоб. Каудально перкусійне поле обмежується дещо опуклою лінією, яка починається латерально від хребта в 12 міжребер’ї, перетинає М-лінію в 11 міжребер’ї, С-лінію – в 10 міжребер’ї та П-лінію – у 8 міжребер’ї. Вентральна межа також має дугоподібну форму і проходить до каудальної поверхні плечового суглобу. Краніо-дорсальна межа починається від плечового суглобу, проходить через лопаткову ость і закінчується поряд з хребтом латерально на дорсальних м’язах хребетного стовпа, які можна розглядати як дорсальну межу. Для оцінки перкусійного поля потрібно враховувати, що гострий (вентральний) край легені в процесі дихання змінює своє положення, тому каудальна межа перкусійного поля може зміщуватися на ширину одного міжребер’я.
В собаки та кішки внутрішньолегеневі ін’єкції виконуються, в основному, з метою евтаназії. В собаки місце введення голки розміщено каудально від триголового м’яза плеча в 5 або 6 міжребер’ї вентрально від каудального кута лопатки. Можна виконувати ін’єкцію на тій же висоті в 7 або 8 міжребер’ї, так як в цьому місці легеня досягає найбільшої товщини і нема ризику проколоти легеневу тканину наскрізь. У кішки внутрішньолегеневу ін’єкцію можна виконувати в правому 7 або 8 міжребер’ї. При введенні голки каудальніше 9 міжребер’я можна проколоти легеню і діафрагму наскрізь та попасти в праву частку печінки.
У морської свинки трахея довжиною 3,5 см, діаметром 3-5 мм. Хрящові кільця позаду не замкнені. Легені . Права розділена на 4 частки: верхівкову, серцеву, діафрагмальну та додаткову. Ліва три– верхівкову, серцеву та діафрагмальну.