Файл: PRAV10crime.doc

Отже замах на злочин має місце тоді, коли особа вчиняє діяння, яке передбачене об’єктивною стороною відповідного складу злочину, але з причин, які від не залежать не доводить його до кінця. В кримінальному праві України розрізняють закінчений і незакінчений замах на злочин.

Закінчений замах має місце, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Наприклад злочинець з метою викрадення грошових коштів зламав двері приміщення каси, відкрив сейф, а грошових коштів у сейфі не було (або як варіант – спрацювала сигналізація і він з переляку утік)

Незакінчений замах має місце тоді, коли особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.Наприклад, як у тому ж випадку, що ми розглянули вище – злочинець проник шляхом зламу замків до приміщення каси, де стояв сейф, однак не зміг його відкрити.

Оскільки стадії готування до злочину та замаху на злочин є видами незакінченого злочину, законодавець у ст.17 КК (Добровільна відмова при незакінченому злочині) заохочує дії осіб, які з будь-яких мотивів вирішили відмовитися від доведення злочину до кінця.

Поняття добровільної відмови закріплено у ч.1 ст 17 КК, яка визначає, що добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Проаналізуємо, які умови є необхідними для добровільної відмови.

По-перше, відмова від вчинення злочину здійснюється виключно з волі самої особи (тобто особа свідомо, зі своєї власної волі припиняє злочинну діяльність, при цьому мотив такого припинення не має значення.

По-друге, така відмова повинна бути остаточною, що означає безповоротність та кінцевість такого рішення і відсутність умислу щодо продовження злочину у майбутньому.

По-третє, особа повинна усвідомлювати наявність у неї можливості доведення злочину до кінця – особа усвідомлює відсутність будь-яких перешкод, які би могли завадити їй довести злочин до кінця, проте припиняє злочинну діяльність.

По-четверте, добровільна відмова можлива лише в незакінченому злочині.

Правовий наслідок добровільної відмови полягає в тому, що особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, не підлягає кримінальній відповіладьності. Виключення становлять випадки, коли фактично вчинене особою діяня містить склад іншого злочину. Наприклад особа викрала зброю з метою здійснення вбивства, але в подальшому від нього відмовилася. В такому випадку від кримінальної відповідальності за готування до вбивства особу буде звільнено, однак вона буде нести відповідальність за викрадення зброї.

8. Співучасть у злочині. Форми співучасті. Ексцес виконавця

В повсякденному житті досить часто трапляються випадки, коли у вчиненні злочину бере участь не одна, а декілька осіб (дві і більше), що й породжує питання про співучасть у злочині.

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочин. (ст.26 КК). З цього визначення випливає, що співучасть можлива тільки при вчиненні умисних злочинів. Крім того співучасть має місце лише тоді, коли у вчиненні злочину беруть участь як мінімум дві особи, які можуть бути суб’єктами відповідного складу злочину.

В залежності від того, яку саме роль виконує у злочинному діянні той чи інший співучасник, ч.1 ст.27 КК розрізняє: виконавця, організатора, підбурювача та посібника.

Виконавець (співвиконавець) – це особа, яка у співучасті з іншими особами (які є суб'єктами злочину) безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які не є суб’єктами злочину вчинила конкретний злочин (ч.2 ст.27 КК).

Організатором відповідно до ч.3 ст.27 КК є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором визнається також й та особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації"

Підбурювач — це особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину (ч.4 ст.27 КК). Підбурювання має за мету сформувати в особи стійкий намір вчинити конкретний злочин.

Пособником визнається особа (ч.5 ст.27 КК), яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Розрізняють фізичне та інтелектуальне пособництво. Фізичне пособництво полягає в: наданні засобів чи знарядь, усуненні перешкод, у сприянні злочину іншим чином, а також у приховуванні злочину. Інтелектуальне пособництво полягає в наданні порад, вказівок, а також у заздалегідь обіцяному приховуванні злочинця, засобів чи знарядь вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, або у придбанні чи збуті таких предметів.

Форми співучасті – це об’єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними.

За характером виконуваних ролей розріняють: просту та складну співучасть.

Проста співучасть (або співвиконання) має місце тоді, коли всі співучасники злочину виконують роль виконавців, обто приймають безпосередню участь у вчиненні злочинного діяння.

Складна співучасть (співучасть з розподілом ролей) проявляється в тому, в тому, що разом із виконавцем діють й інші співучасники — організатор, підбурювач, пособник.

За іншим критерієм – стійкістю суб’єктивних зв’язків (стійкістю умислу) ст.28 КК передбачає наступні форми співучасті:

1) вчинення злочину групою осіб;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

3) вчинення злочину організованою групою;

4) вчинення злочину злочинною організацією.

Злочин вважається вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчиняють як мінімум дві особи (або більше), які є виконавцями злочину і між ними відсутня попереднья домовленість (змова) щодо вчинення цього злочину (ч.1 ст.28 КК).

Згідно із ч.2 ст.28 КК злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у випадках, коли його спільно вчиняють як мінімум дві особи (або більше), які заздалегідь, але обов’язково до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Злочин вважається таким, що вчинений організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь як мінімум три особи (і більше), які попередньо утворили стійке об’єднання для вчинення саме цього, а також інших злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій кожного з учасників групи, що повинні забезпечити виконання такого плану, яким повине бути відомий всім учасникам групи (ч.3 ст.28 КК).

Частина 4 ст. 28 КК закріплює, що злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким об'єднанням, яке має ієрархічну побудову, складається з п’яти і більше осіб, за умови що члени такого об’єднання або його структурні частини за попередньою змовою зорганізовуються для спільного вчинення тяжких або особливо тяжких злочинівї, керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як саме цієї злочинної організації, так і інших злочинних груп .

Ексцес виконавця (ч.5 ст.29 КК) має місце тоді, коли виконавцем вчиняються такі злочинні дії, які не охоплювалися умислом співучасників. За ексцес відповідає тільки сам виконавець, а співучасники несуть відповідальність лише за ті діяння, які охоплювалися їх умислом. Наприклад при домовленості вчинити крадіжку, виконавець вимушений був застосувати насилля і вчиняє грабіж або розбій. В такому випадку виконавець бути нести відповідальність за розбій або грабіж, а інші співучасники – за співучасть у крадіжці.