Файл: PRAV10crime.doc

Обмеження волі (ст.61 КК) полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах) без ізоляції від суспільства з обов'язковим залученням засудженого до праці і призначається на строк від 1 до 5 років.

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст.62 КК) — застосовується виключно до військовослужбовців строкової служби на строк від 6 місяців до 2-х років.

Позбавлення волі на певний строк (ст.63 КК) являє собою ізоляцію засудженого від суспільства на строк від 1 до 15 років в установах закритого типу (колоніях). Це найбільш суворий вид покарання. В окремих випадках, передбачених КК цей вид покарання може бути призначений і на строк понад 15 років, але його термін не може становити більше 25 років.

Довічне позбавлення волі (ст.64 КК) застосовується за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Додаткові покарання – це такі покарання, що призначаються лише на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть. До них належать: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна. КК передбачає можливість приєднання до основного покарання двох і більше додаткових покарань.

Покарання, які можуть призначатися і як основні, і як додаткові – штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

12. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

Враховуючи особливий статус осіб, які вчиняють злочини у неповнолітньому віці, КК визначає певні особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх, що безперечно свідчить про гуманне ставлення держави до цієї категорії правопорушників.

Кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з 16 років, і тільки за найбільш суспільно – небезпечні злочини – з 14 років. Неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18-ти річного віку.

Закон (ст. 97 КК) передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру, які за своїм змістом не є покаранням.

До примусових заходів виховного характеру належать (ч.2 ст.105 КК): 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

До неповнолітніх можуть бути застосовані лише 5 видів основних покарань з 12, передбачених законом: 1) штраф; 2) громадські роботи – від 30 до 120 год.; 3) виправні роботи – від 2 місяців до 1 року; 4) арешт – від 15 до 45 діб; 5) позбавлення волі на певний строк – від 6 місяців до 10 років. При вчиненні особливо тяжкого злочину, пов’язаного із умисним позбавленням життя іншої людини – до 15 років. Разом з тим, цей вид покарання не може призначатись неповнолітнім, які вперше вчинили злочини невеликої тяжкості.

14