Файл: PRAV10crime.doc

9. Обставини, що виключають злочинність діяння

У повсякденному житті іноді виникають ситуації, коли людина за певних обставин вимушена здійснювати такі вчинки, які за своїми ознаками хоча й схожі зовні на певний злочин, проте не тягнуть за собою кримінальної відповідальності, оскільки визнаються суспільством правомірними. У кримінальному праві такі вчинки називаються обставинами, що виключають злочинність діяння.

Обставини, що виключають злочинність діяння – це передбачені КК, а також іншими законодавчими актами зовнішньо схожі зі злочинами суспільно корисні (соціально прийнятні) і правомірні вчинки, які здійснені за наявності певних підстав і виключають злочинність діяння, а тим самим і кримінальну відповідальність особи за заподіяну шкоду.

Чинний КК передбачає 7 видів обставин, що виключають злочинність діяння: необхідна оборона; затримання особи, що вчинила злочин; крайня необхідність; фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпорядження; діяння, пов'язане з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Розглянемо більш детально ті з обставин, з якими пересічний громадянин може найбільш часто зустрітися у повсякденному житті. На нашу думку до таких обставин належать необхідна оборона та крайня необхідність.

Поняття необхідної оборони закріплено у ч.1 ст.36 КК – необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільна небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони .

Сутність необхідної оборони полягає у правомірному заподіянні шкоди людині, яка здійснює суспільно небезпечне посягання іншою людиною, яка реалізує своє право на захист інтересів, що перебувають під захистом закону про кримінальну відповідальність. Проте про стан необхідної оборони можна говорити лише за наявності певних умов, які науковці умовно поділяють на 2 основні групи: 1) умови, які характеризують суспільно небезпечне посягання; 2) які характеризують захист

---

До першої групи умов належать: 1) суспільна небезпечність посягання , яка полягає в тому, що дії особи, яка здійснює посягання повинні бути злочинними, тобто кваліфікуватись за відповідною статтею Особливої частини КК України; 2) наявність посягання – посягання або напад вже розпочався і ще не закінчився у часі, або існує реальна загроза такого посягання (якщо посягання вже закінчилося, стан необхідної оборони буде відсутній); 3) дійсність (реальність) посягання – воно повинно існувати реально (об'єктивно), а не в уяві особи, яка здійснює захист .

До другої групи – умов правомірності захисту належать: 1) захист визнається правомірним лише стосовно тих прав і інтересів особи, яка захищається, іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави, які охороняються законом про кримінальну відповідальність; 2) шкоди завдається лише тій особі, яка здійснює посягання (напад), а не іншій особі; 3) захист не може перевищувати меж необхідної оборони. Сутність останньої умови полягає в тому, що захист має відповідати характеру посягання (не є правомірним позбавлення життя чи заподіяння тяжкої шкоди особі, яка вчиняє крадіжку)ї.

Разом з тим закон (ч.5 ст. 36 КК) передбачає, що не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Наступною обставиною, яка виключає кримінальну відповідальність є стан крайньої необхідності, сутність якого законодавчо закріплена у ч.1 ст.39 КК – не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в дати обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Сутність крайньої необхідності полягає в тому, що з метою усунення небезпеки одним суспільним інтересам, шкода завдається іншим. Проте знову таки, особа не буде при цьому нести кримінальну відповідальність, якщо буде дотримана низка наступних умов: 1) така небезпека повинна бути наявною, а її джерелом можуть бути: дії сил природи (пожежі, повені, землетруси і т.ін.); фізіологічні та патологічні процеси, які проходять в організмі людини (хвороба, спрага, голод і т.ін.); дії машин та механізмів, технологічні процеси; дії тварин; дії людей, які не можуть визнаватись суб'єктами злочину; 2) небезпека повинна бути реальною; 3) така небезпека інтересу, що охороняється, не може бути усунена без заподіяння шкоди іншому інтересу. Якщо є можливість відвернути таку шкоду, без заподіяння шкоди іншому інтересу стан крайньої необхідності відсутній. Класичним прикладом, який наводиться в літературі для ілюстрації цього положення, є такий: якщо розлючений бугай напав на людину, то у разі можливості втекти, а не вбивати його, особа не повинна вбивати бугая для відвернення загрози заподіяння ним шкоди; 4) шкода при крайній необхідності заподіюється лише третім особам; 5) шкода, яка заподіюється при вчиненні дій у стані крайньої необхідності, повинна бути меншою, ніж шкода відвернута, оскільки при заподіянні більшої чи рівної шкоди стан крайньої необхідності відсутній.

---

---

10 . Звільнення від кримінальної відповідальності

Про гуманність чинного КК свідчить наявність в ньому інституту звільнення від кримінальної відповідальності. Це означає, що особа, яка вчинила злочин, за певних обставин може не нести за це відповідальності. Звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється виключно за рішенням суду і лише у випадках прямо визначених у КК, а також на підставі закону України про амністію або акту помилування (ст..44КК).

Звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування до особи, яка вчинила злочин заходів кримінально-правового впливу, яка здійснюється за рішенням суду за наявності передбачених законом підстав.

Чинний КК визначає вичерпний перелік підстав для звільнення від кримінальної відповідальності:

1) добровільна відмова від доведення злочину до кінця (ст.17 КК);

2) дійове каяття (ст.45 КК);

3) примирення винного з потерпілим (ст.46 КК);

4) передача особи на поруки (ст.47 КК);

5) зміна обстановки (ст.48 КК);

6) закінчення строків давності (ст.49 КК);

7) застосування примусових заходів виховного характеру – виключно для неповнолітніх (ст. 97 КК);

8) акти амністії та помилування (ст.ст. 85-87 КК).

Як ми вже казали вище закон чітко визначає умови, за яких особа звільняється від кримінальної відповідальності. Для прикладу розглянемо декілька з них.

Наприклад звільняється від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК) особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв 'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК) може мати місце, якщо особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Підстави та умови звільнення особи при добровільній відмові від доведення злочину до кінця ми вже розглядали вище.

Всі названі вище нами підстави передбачені у нормах Загальної частини КК. Проте крім них існують і так звані спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності, які зазначені безпосередньо у окремих нормах Особливої частини КК .Це зокрема ч.3 ст. 263 (”Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”), ч.4 ст. 289 (”Незаконне заволодіння транспортним засобом”) та цілий ряд інших.. Наприклад особа, яка незаконно придбала, зберігала чи носила вогнепальну зброї і добровільно її органам влади звільняється від кримінальної відповідальності.

---

11. Покарання: поняття та види

Поняття покарання, так само як і поняття злочину є однією із базових категорій кримінального права. Як визначає ч.1 ст. 50 КК покарання - це захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Отже сутність покарання полягає в тому, що певні права засудженого обмежуються відповідно до санкцій відповідної статті Особливої частини КК. Наприклад позбавлення волі обмежує права засудженого на свободу і особисту недоторканість, а також право на вільне пересування; штраф обмежує матеріальні (майнові) права засудженого тощо. Це і є кара за вчинений злочин. Проте крім кари, метою покарання є ще й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Всього ст. 51 КК передбачає 12 видів покарань, які за порядком призначення поділяються на 3 групи: 1) основні покарання; 2) додаткові покарання; 3) покарання, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові.

Основні покарання – це покарання, які можуть призначатися лише як самостійні покарання. До засудженого може бути застосоване лише одне основне покарання. Охарактеризуємо коротко ці види покарань.

Громадські роботи (ст.56 КК) полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільне корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Призначаються на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більше як 4 години на день.

Виправні роботи (ст. 57 КК) – призначаються на строк від 6 місяців до 2 років і відбувається засудженим за місцем його роботи. Із заробітку засудженого здійснюються відрахування в дохід держави у межах від 10 до 20% .

Службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК) – це спеціалізований вид покарання, який застосовується до засуджених військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) на строк від 6 місяців до 2 років. Його сутність полягає в тому, під час його відбування військовослужбовець не може бути підвищений у посаді та у військовому званні, а з його заробітку (грошового забезпечення) в доход держави здійснюються відрахування в розмірі від 10 до 20% (ч.2 ст.58 КК).

Арешт (ст.60 КК) – по суті є короткостроковим позбавленням волі і призначається на строк від 1 до 6 місяців.

---