ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 05.07.2024
Просмотров: 113
Скачиваний: 0
Вихід XI
Голохвостий сам.
Голохвостий (озирається). Ух! Ху! От баня, так баня, аж три пота зійшло, єй-богу! (Утирається). От це вскочив, так вскочив - понікуди!
( Зміна місця дії)
Вихід II
Явдокія Пилипівна і Прокіп Свиридович.
Прокіп Свиридович (виходить потягаючись). Якось мені невірно… чи недоспав, чи переспав… Мовби хочеться чогось - чи хвигів, чи солоних огірків? (Сідає коло Явдокїї Пилипівни). Як тобі здається?
Явдокія Пилипівна. А як же мені про те знати! Хіба в мене твій рот?
Прокіп Свиридович. От бач, ти й не знаєш, чим мені догодити, а мене, як тебе не бачу, то й сум бере!
Явдокія Пилипівна. Добрий сум! Пішов в свою кімнату та й хропе, аж кімната дрижить, а я тут сама горюю: нема до кого й слова промовити.
Прокіп Свиридович. Скучила? Як ми бралися, то гули, як голубочки, і до смерті будемо густи: гулю-гулю, моя старесенька!
Явдокія Пилипівна. Забуркукав, мій сивесенький! (Присовується ближче і поправля йому чуба).
Прокіп Свиридович. А чи пам'ятаєш, Явдоню, як я присватувавсь до тебе? Як я тоді вертівся коло тебе!
Явдокія Пилипівна. Згадай іще колишнє! Минулося! От уже в нас і дочка на порі…
Прокіп Свиридович. Та так, так! Уже давно б час!
Явдокія Пилипівна. Чого давно? Ще вони молоді!.
Прокіп Свиридович. Ти уже в таких літах третьою ходила; тільки бог прибрав.
Явдокія Пилипівна. Мало чого мні: мені нічого було перебирати, а Проні треба неабиякого; вони на панію повернуті і всяким делікатностям вивчені.
Прокіп Свиридович. Вивчені ж; та он з тими делікатностями й сидять, і ніхто не бере!
Явдокія Пилипівна. Хіба в неї було мало женихів?
Прокіп Свиридович. Так чому ж не йшла?
Явдокія Пилипівна. Бо простота, а нашій дочці треба або дворанина, або хоч купця.
Прокіп Свиридович. Заманулось чорти батька зна чого, а по-мойому - наш би брат краще.
Явдокія Пилипівна. По-твойому б, дитину хоч за шмаровоза.
Прокіп Свиридович. Не за шмаровоза, а за міщанина, трудящого чоловіка; такий би і гроші не розтринькав, і дитину б жалував, і нас би не зневажав, держався б свого звичаю; а як вишукаєте якого-небудь гонивітра чи завалящого лодаря, то той зараз переверне все по-модньому: нас, як простих, заплює, добро все розмантачить і дочку кине.
Явдокія Пилипівна. Ти знов дратуватись хочеш? Чого б же він кинув Проню? Чим же вони дворанину не жінка, коли усяких мод, усяких наук знають. Це вже здурів би чисто, якби і такою розумною жінкою погребав!
Прокіп Свиридович. Толкуй! По-моєму, оті панські науки та примхи тільки перекрутили дочку: кому вона потрібна з своїми переборами? Який її дворанин візьме? Дворанин чи офіцер шукатиме жінки гарної, а наша Проня, нівроку, на тебе схожа! (Махнув рукою).
Явдокія Пилипівна. Що ж це, ти знов мене уїдати? Ото напасть! Заслужила!
Чути дзвін.
Прокіп Свиридович. Та годі, не сердься; вже до вечерні дзвонять… (Хреститься). Піти, так щось ноги болять… може, бог простить уже.
Явдокія Пилипівна. Та і Проня ж просили, щоб конешне дома були, не виходили…
Прокіп Свиридович. Що ж там?
Явдокія Пилипівна. Про те вже вони знають… Либонь, гостя якогось важного приведуть.
Прокіп Свиридович. А! То давайте чаю або горілки.
Явдокія Пилипівна. Горілки і не думай, бо Проня сердитимуться, як побачать.
Прокіп Свиридович. Що ж це? Уже ні з'їсти, ні пити не можна? Ет! Отой пенціон у мене ось де! (Показує на потилицю).
Явдокія Пилипівна. Ти знов уже почав?
Прокіп Свиридович. Та й мовчу ж… Та давайте ж хоч чаю абощо!
Явдокія Пилипівна. Химко, Химко!
Вихід IV
Ті ж і Проня.
(Проня вривається в кімнату)
Явдокія Пилипівна (оторопівши). Де це ви, доню, ходили?
Проня. На Хрещатику була: ось для вас покупку принесла.
Прокіп Свиридович. Що ж там?
Явдокія Пилипівна. Чи не черевики купила?
Проня (розвиває папір і виймає чепчик з червони ми стрічками). Ось що я вам, мамо, купила. (Хоче надіти матері на голову).
Мати одхиляється.
Явдокія Пилипівна. Що це ви, дочко? Схаменіться! Чи годиться ж мені на старість убратись у чепчик, та ще з червоними стрічками?…
Проня. Така саме мода.
Явдокія Пилипівна. Пізно вже мені, дочко, до тих мод призвичаюватись!
Проня. Ну, вже як хочете, а оту міщанську хустку з ріжками скиньте!
Явдокія Пилипівна. І мати, і бабка моя таку носили, у такій уже й мене в труну положите…
Проня. Та що ж ви зі мною робите? Говорить не вмієте, ходить як люде не вмієте: у хаті й кругом простота, то хто ж до нас з благородних і зайде?
Прокіп Свиридович. Простота, Проню, не гріх.
Проня. Так нащо ж було мене по-благородньому вчити?
Прокіп Свиридович. Правда і то - пенціон! (Чуха потилицю).
Проня. Та не ходіть і ви, тату, розхристаними!
Прокіп Свиридович. Жарота ж тепер.
Проня. То що, а все не гаразд. Он сьогодні буде у мене благородний кавалер; мене свата і прийде просить руки.
Прокіп Свиридович і Явдоха Пилипівна. О! Хто? Хто?
Проня. Голохвастов.
Прокіп Свиридович. Чи не цилюрник з-за Канави?
Проня. Не цилюрник, а палікмахтер: образований, гарний, багатий.
Явдокія Пилипівна. Та чи багатий же? Розпитайтесь добре!
Проня. Що ви знаєте?
Прокіп Свиридович. А правда, що дочка краще знають.
Явдокія Пилипівна. Та про мене.
Проня. Глядіть же, щоб усе було гаразд.
Прокіп Свиридович. Добре, добре! Я зараз пошлю за горілкою.
Проня. Горілки?! Ви б ще цибулі або путрі поставили!
Явдокія Пилипівна. А то чого ж, доню?
Проня. Чімпанцького треба: так водиться.
Явдокія Пилипівна. Та то ж дороге; та ми коло нього не вміємо й ходити.
Проня. І того жалієте для дочки!
Явдокія Пилипівна. Господь з вами! Старий…
Прокіп Свиридович. Та я й нічого… Ось і гроші. (Виймає пуляреса, у платок завірчєного).
Проня. Дайте Химці, а я напишу… Химко! Химко! (виходить та зупиняється) Та дивіться, як буде у нас гість, то щоб тітка не притетюрилась!
Явдокія Пилипівна. А що ж їй робить? Не вигнати ж сестру?
Прокіп Свиридович. Та вона не поміша! лишній родич у хаті.
Проня. Добрі родичі, що не знаю, як і одкадитися! Нагноїть у хаті, розговори заведе такі! Гнилицями насмердить, уп'ється... (виходить)
Явдокія Пилипівна. (вдогонку) Та, може, ще й не уп'ється.
Вихід VII
Явдокія Пилипівна, Прокіп Свиридович і Секлита.
Секлита (вліта з кошиком). Добривечір вам у хату!
Явдокія Пилипівна. Здрастуй, сестро!
Прокіп Свиридович. Здрастуйте!
Секлита (кида до порога кошик і розлягається на стільці). Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцем, доки не випродала усіх яблук; а це думаю, давай забіжу до Сірка та ковтну чарку-другу горілки!
Прокіп Свиридович. До якого Сірка? В мене був собака Сірко, та я його давно прогнав з двору, що так погано дражнили.
Секлита. Хіба ж вас не Сірком дражнили та й тепера дражнять усі на Подолі?
Прокіп Свиридович. Не Сірко, а Сєрков!
Секлита. Куди ж пак? Запаніли наші! А в однім чоботі ходите!
Прокіп Свиридович. Я в своїй хаті властен і голий ходити!
Явдокія Пилипівна А хоч би й запаніли, так дочку яку маємо!
Прокіп Свиридович. Треба вам якось краще нас величати!
Секлита. (виймає пляшку горілки). Та про мене, хоч і Сєрков чи й Рябков! (До Явдокії Пилипівни). Чого стоїш? Станови на стіл.
Явдокія Пилипівна (тихо до Прокопа Свиридовича). І душі нема, як ввійдуть Проня; таке буде!
Секлита. (починає сама хазяйнувати, накривати на стіл) Та чого ви там воркочете, старі? Ще не наворкотались? Вам би уже пора скубтися!
Прокіп Свиридович. Та не кричіть-бо хоч так дуже!
Секлита. Чому ні? Хіба в мене горло куповане?
Явдокія Пилипівна. Тай вуха ж у нас не позичені. (дивляться як Секлита хазяйнує) Та чи воно годиться? У нас така дочка!
Секлита (бере пляшку і налива зараз чарку та в рот). Велика цяця! Носитесь ви з нею, як з бандурою!