Файл: Уривок За двома зайцями.docx

За двома зайцями

Голохвостий (до се­бе). А славні тут дівчат­ка-міща­ноч­ки, до­ло­жу вам: чис­тоє амб­ре! Ду­мав, що знай­ду між ни­ми ту, що ко­ло Вла­ди­ми­ра ба­чив, - дак не­ма, а во­на, здається, з цього кут­ка. От пи­поч­ка, що прос­то тільки - а-ах та пе­ре-ах! Од­но сло­во - ка­нах­вет­ка, только смок­чи! Тро­хи чи я да­же не улю­бив­ся у єйо, чес­не сло­во: прос­то з го­ло­ви не йдьоть… Гос­по­ди! Що ж це я? Чи не проґавив за нею глав­но­го пред­ме­та, Проні?

Тре­ба сьогод­ня на ней­о ріши­тельно на­ляг­ти. Здається, я єй понд­ра­вил­ся… Ну, да ко­му я не понд­рав­люсь? А вот, што­би Проні не ви­пус­тить з рук, то не­об­хо­ди­мо. Ба­га­та: який дом, сад! А лав­ка, а дєнєг по скри­нях! Ста­ро­го Сірка як струс­ну, то так і по­сип­ляться кар­бо­ванці! Од­на надія на її при­да­не, бо іна­че не мо­жу поп­ра­ви­ти своїх ділов: та­кий скрут, хоч вішай­ся. Довгів стільки, як блох у кур­ни­ку! З до­му вий­ти удень страш­но, щоб який жи­дю­га не піймав, ей-бо­гу, прав­да. Та як­би за­пус­тить па­зу­ри у Сіркову скри­ню, то ми при боці за­ве­де­мо та­ке мон­пасьє, що тільки пальці об­ли­зуй! От би, приміром, ту дівчи­ну, що ко­ло Вла­ди­ми­ра га­няв! А-ах!

    Голохвостий і Га­ля.

    Галя (іде з ко­ши­ком, при­див­ляється). От як ми опізни­ли­ся на старім го­роді з ма­мою, уже й розійшли­ся всі на нашім кут­ку… Ні, он хтось стоїть, чи не Сте­пан? (Збли­жається, щоб тро­хи роз­ди­ви­тись).

    Голохвостий (зуз­дрівши). А, на лов­ця й звір біжить. (Підліта). Ціп-ціп, куріпоч­ко!

    Галя. Ой, це чу­жий хтось! (Хо­че тіка­ти, але Го­лох­вос­тий зас­ту­па до­ро­гу).

    Голохвостий (при­ди­вив­шись). Гос­по­ди! Це ж та са­ма кра­су­неч­ка, що я ко­ло Вла­ди­ми­ра ба­чив! От ціпонька! (До неї). Не тремтіть-бо: чо­го ля­ка­тись, моя зо­зу­леч­ко, - хіба з'їм?

    Галя. От, єй-бо­гу, ко­ли не пус­ти­те, то ка­ла­вур зак­ри­чу і бу­дош­ни­ка пок­ли­чу.

    Голохвостий. Ви­га­дай­те! Тольки крикніть, то я та­ко­го на­го­во­рю, што за­раз і в часть вас по­са­дять.

    Галя. За що? Що ви ґвал­туєте се­ред ночі, то я маю сидіти?

    Голохвостий. Слу­хай­те, сер­денько, не ле­мен­туй­те, бо я тольки по­го­во­рить хотів з ва­ми, моя зіроч­ко крас­на. Як по­видів я вас ко­ло Вла­ди­ми­ра, то з тієї ночі і про­па­даю, - прос­то вхо­пи­ли моє сер­це щип­ця­ми, гвозд­ком у го­лові си­ди­те, хоч і брит­ви не бе­ри в ру­ки!

---

    Галя. Ба­чи­те: га­ня­ли, га­ня­ли там, та й тут пе­рес­ту­паєте до­ро­гу; со­ро­му не­ма, а ще па­нич!

    Голохвостий. Да ко­ли улюбльон, да так улюбльон, що хоч візьміть в ру­ки піштолєта і прост­реліть тут грудь мою!

    Галя. Так і повіри­ли! Шу­кай­те собі пан­но­чок!

    Голохвостий. Да­ви луччі за са­мих най­кра­щих пан­но­чок; ви прос­то та­ка ціпонька, що аж сли­на ко­титься, - вірте!

    Галя. Хо­ро­ша по­ро­ша, та не для вас!

    Голохвостий (роз­па­лю­ючись). Чо­го ж так - не для ме­не? Яка ти стро­га, не­люб'язна! Да у ме­не, го­лу­боч­ко моя, вся­ко­го доб­ра - па­ро­ви­ця­ми , да я озо­ло­чу те­бе, брильянта­ми об­сип­лю на весь Київ…

    Галя. Об­си­пай­те ко­го іншо­го, а мені ва­шо­го зо­ло­та не тре­ба.

    Голохвостий. Да хіба я разві по­га­ний? При­ди­вись, по­жа­лус­та, пер­вий хви­сон…

    Галя. Та що - що гарні!

    Голохвостий (бе­ре її за ру­ки). Сер­денько, пу­колько моя! Улю­бись у ме­не, бо, єй-бо­гу, заст­ре­люсь отут за­раз пе­ред то­бою, щоб тобі на­пасть зро­бить!

    Галя. Ой, що ви ка­же­те?

    Голохвостий. По­то­му хоч нож­ни­ця­ми пе­рет­ни моє сер­це, то там тільки од­на лю­бов стри­мить…

    Галя. Пустіть же, як­що лю­би­те, бо, бо­ронь бо­же, хто зди­ба, то бу­де ли­хо…

    Голохвостий. Ніхто не зди­ба! Куріпоч­ко моя! (Обніма).

    Галя. Пустіть-бо! Так не го­диться! Бач який! Пустіть, бо кри­ча­ти­му!

    Голохвостий (при­тис­кає ще більше). У-ух! Про­пав я! По­жар!

    

---

Вихід IX

    Ті ж і Сек­ли­та.

    

    Секлита (зуз­дрівши) Ой, ли­хо моє! Ой, не­щас­тя моє! Добіга­лась, ка­торж­на! От і ус­те­рег­ла! Ах ти под­ла! (Підска­кує до Галі).

    

    Голохвостий ото­ропів.

    

    Галя (пла­чу­чи). Ма­мо! На­че­пив­ся, хто йо­го зна хто й звідки, та й ґвал­тує, як роз­би­ша­ка…

    Секлита. Як! Хто йо­го знає? А ти не знаєш - свя­та та бо­жа!    

    Тим ча­сом Го­лох­вос­тий, оп­ра­вив­шись, хо­че тіка­ти. Сек­ли­та йо­го ха­пає за по­ли.

        Секлита. А ти, па­ни­чу, ку­ди? Навтіка­ча? Ні, з моїх рук так не вий­деш! Я за свою доч­ку тобі очі ви­де­ру з ло­ба!

    Голохвостий (замішав­шись). Хіба це ва­ша доч­ка?

    Секлита. А то ж чия?

    Голохвостий. На вас анітрішеч­ки не по­хо­жа, у неї го­ло­сок, як со­ло­вей­ко в лузі, а ви як з боч­ки гур­каєте!

    Секлита. Ах ти, хар­циз­ни­ку! Ти ще сміятись зду­мав? На­ро­бив беш­ке­ту та й зу­би ска­лить!

    Голохвостий. Та не зіпай­те так, бо всіх ко­жум'яцьких со­бак збен­те­жи­те!

    Галя. Ма­мо, го­лу­боч­ко, киньте йо­го! Не робіть сла­ви! Єй-бо­гу, на­че­пив­ся впер­ве!

    Секлета. Зас­ту­паєшся! Геть мені за­раз до­до­му! Ще на гу­бах мо­ло­ко не об­сох­ло, а во­на уже з хлоп­цем обнімається. Я тобі до­ма обірву оті патлі, сибірна!

    Галя (пла­че). За віщо ви, ма­мо? Хіба я вин­на?

    Голохвостий (набік). От вло­пав­ся!

    Секлита (до Галі). Іди звідси! Не слинь мені! До­ма по­ба­ла­каємо!

    

    Галя відхо­дить пла­чу­чи.

    

Вихід X

    Секлита і Го­лох­вос­тий.

    

    Голохвостий ки­нув­ся бу­ло тіка­ти, але Сек­ли­та не ви­пус­ти­ла піджа­ка, так що він аж злетів з од­но­го ру­ка­ва. Сек­ли­та тоді вхо­пи­ла обо­ма ру­ка­ми за жи­лет­ку.   

    Секлита. А ку­ди, ка­торж­ний? Щоб ще та­ко­го ше­лих­вос­та не вдер­жа­ти, та не бу­ла б я Сек­ли­та Ли­ма­ри­ха!

    Голохвостий. Що ви? Чи при своїм умі? Не робіть, по­жа­лус­та, шкан­да­лю! (Все по­зи­ра на дім Сірків). Я вам зап­ла­чу, я ба­га­тий…

    Секлита (ще дуж­че). А щоб ти не діждав, щоб я за доч­ку гроші бра­ла? Щоб я рідну ди­ти­ну про­да­ва­ла? Не діждеш! Не вте­чеш! Не пу­щу! У ме­не од­на ди­ти­на, як од­но сон­це у небі! На­що ти зво­диш її з ума?!

    Голохвостий (набік). От ре­пе­тує бісо­ва ба­ба; роз­бу­дить усю ву­ли­цю! (До неї). Та я, єй-бо­гу, не чіпав ва­шої доч­ки - тільки по­ба­ла­кав.

---

    Секлита. Бре­шеш, на­щад­ку іродів! Са­ма ба­чи­ла, як обніма­лись! Знаю я вас, па­ничів! Знаю, як ви об­ду­рюєте та з ума зво­ди­те дівчат!

    Голохвостий. Та щоб я лус­нув, ко­ли зво­див!

    Секлита. До­ка­жи, до­ка­жи! Я не повірю твоєму сло­ву: твої сло­ва гнилі, як яб­лу­ка! Ти хар­ци­за, во­ло­цю­га!

    Голохвостий. Та що ж ви лаєтесь? Я не пе­ре­куп­ка: об­ма­ню­ва­ти не бу­ду! Од вас не мож­на ні одп­ро­си­тись, ні од­мо­ли­тись!

    Секлита. Ти ду­маєш, що як я пе­ре­куп­ка, то ме­не мож­на й зне­ва­жа­ти? Я на шаг об­ду­рю, а на кар­бо­ван­ця вам, сибірним, прав­ди ска­жу! От що! Стріляй на ме­не, а я та­ки на своєму ста­ну, за прав­ду ста­ну! (Б'є ку­ла­ком об ку­лак). Ко­ли зачіпаєш, то зачіпай чес­но: не без­честь ме­не й моєї доч­ки, бо ми тобі не іграш­ка!

    Голохвостий (набік). От, не вир­вусь! (До Сек­ли­ти). Та, при­сягаюсь, і не ду­мав без­чес­ти­ти! (Хо­че зно­ву вир­ва­тись).

    Секлита. Не пру­чай­сь! Не пу­щу! Ґвалт, ґвалт! Поліція! Поліція! Квар­тальний!

    Голохвостий (набік). Ой, про­пав я! (До Сек­ли­ти). Цитьте! Не кричіть-бо!

    Секлита. Що-бо? Кри­чу, бо маю пра­во! Поліція, поліція!

    Голохвостий (набік). По­то­пить, бісо­ва ба­ба, чис­то по­то­пить! Гос­по­ди, ну що йо­го ро­би­ти! (До Сек­ли­ти). Слу­хай­те сю­ди…

    Секлита. Ка­ла­вур!...

    Голохвостий. Слу­хай­те сю­ди, не кричіть! Я всю прав­ду ска­жу! Ми лю­би­мось з ва­шою доч­кою, тільки я чес­не маю на думці: я її хо­чу сва­та­ти…

    Секлита. Ду­ри ко­го іншо­го, а не ме­не: знаємо ми вас, па­ничів!

    Голохвостий. Та я не па­нич, а прос­тий міща­нин, - то тільки звер­ху на мені об­ра­зо­ван­ность!

    Секлита. Бре­шеш!

    Голохвостий. Та щоб я лус­нув… Не­да­ле­ко тут мій дом! Я ро­дич Сви­на­ренків.

    Секлита. Яко­го? Пет­ра?

    Голохвостий. Еге ж, Петрів пле­мен­ник.

    Секлита. Та хіба ж міща­ни­ну прис­та­ло бу­ти сви­нею?

    Голохвостий. Єй-бо­гу, я ва­шу Га­лю люб­лю так, як зо­ло­то, і хо­чу сва­тать, от хоч за­раз од­дай­те, то візьму.

    Секлита. При­сяг­нись мені, ходім до церк­ви!

    Голохвостий. Та чи я ж чо­ловіка вбив, щоб се­ред ночі при­ся­га­ти! Вірте мені, я чо­ловік бла­го­род­ний, об­ра­зо­ван­ний, і бо­жусь, і при­ся­га­юсь, що не підду­рюю; бо­дай я завтрішнього дня не діждав, бо­дай я завт­ра на своїх ремінних па­сах повісив­ся, бо­дай я зарізав­ся в своїй хаті своєю брит­вою, ко­ли не віри­те!

---

    Секлита (бе­ре груд­ку землі). Їж свя­ту зем­лю, то повірю! На, їж!

    Голохвостий. Хіба ж я вовк, щоб їв зем­лю?

    Секлита. Їж, то повірю!

    Голохвостий. Та ме­не ж од тієї землі скор­чить, то і чо­ловіка вашій дочці не бу­де!

    Секлита. Та ви бре­ше­те! При­сягніться мені хоч на Братській!

    Голохвостий. Не­хай ме­не по­ка­ра­ють всі пе­черські святі! Не­хай ме­не пок­риє ве­ли­кий лаврський дзвін, ко­ли я бре­шу.

    Секлита. Ні, та­ки при­сягніть нав­колішках до Братської!

    Голохвостий (набік). От, не од­сах­нусь. (Стає на коліна). Ну, хай ме­не поб'є Братська бо­жа матір, ко­ли бре­шу!

    Секлита. Ну, те­пер вірю, те­пер вірю!

    (Голохвостий встає, обтру­шує шта­ни).

    Секлита. Про ме­не, про­си­мо; тільки за моєю Га­лею нічо­го не­ма - знай­те!

    Голохвостий. На­що мені? І сво­го дос­таль! Аби Га­ля!

    Секлита. Так за­ходьте ж; раді бу­де­мо!

    Голохвостий. А де ж ва­ша ха­та?

    Секлита. За­раз за яром. Спи­тай­те Сек­ли­ту Ли­ма­ри­ху: увесь По­дол зна. Глядіть же, не об­дуріть; а то і жи­вим не ви­пу­щу! Од Ли­ма­ри­хи не схо­ваєтесь!

    Голохвостий. Та бу­ду ж, бу­ду!

    Секлита ви­хо­дить.

---