Файл: Уривок За двома зайцями.docx

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 05.07.2024

Просмотров: 115

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

Вихід XIV

    Т і ж без Го­лох­вос­то­го.

    Проня. Що ви ме­не со­ро­ми­те? Що ви тут на­ка­за­ли - три мішки гре­ча­ної вов­ни?

    Явдокія Пи­липівна. Та я ж мов­ча­ла…

    Проня. Та ще ви так-сяк, а що батько, то й ци­люр­ню, і хвос­та, і дя­ка, і та­ба­ку вте­лю­щив!

    Прокіп Сви­ри­до­вич. Не знаю вже, як з уче­ни­ми…

    Проня. Ідіть, про­сю вас, звідси обоє, бо помішаєте ще мені пред­ло­женіє ро­бить.

    Прокіп Сви­ри­до­вич. Ціка­во б пос­лу­ха­ти, як то вчені…

    Явдокія Пи­липівна. Мо­же б, хоч двері од­чи­ни­ти?

    Проня. Та ідіть, ідіть, ка­жу… от на­ка­заніє!

    Прокіп Сви­ри­до­вич. Ходімо, це, бач, у них по-модньому!

    Явдокія Пи­липівна. По-модньому ж!

    Виходять з кімна­ти.     

Вихід XV

    Проня й Го­лох­вос­тий.

    Голохвостий (з папіро­сою). Звольте! За­куріть!

    Проня за­ку­рює, Го­лох­вос­тий ку­рить і ози­рається.

    Проня. Ва­ша папірос­ка шквар­чить.

    Голохвостий. Ето в грудє моєй-с!

    Проня. Чо­го?

    Голохвостий. Од люб­ви!

    Проня. Ах, што ви!

    Голохвостий. То єсть тут у нутрє у ме­ня та­кая стре­ми­тельность до вас, Про­ню Про­ко­пов­но, што хоч крозь огонь го­тов прой­тить!

    Проня (набік). По­чи­нається, по­чи­нається! (До Го­лох­вос­то­го). Ах, ето ви ка­ва­лерські надсмєшки… Мо­жет, по ко­му дру­го­му; у вас стольки ба­ри­шень…

    Голохвостий. Ето ви пу­щаєте кри­ти­ку; я своєї душі, Про­ню Про­ко­пов­но, не по­ки­ну лиш би гдє. Развє-хіба там, гдє ва­ша ду­ша, - і больше в ніко­то­ро­му мєстє.

    Проня. А ви знаєте уже, яка моя ду­ша?

    Голохвостий. Ах, Про­ню Про­ко­пов­но, не рвіть ме­ня как пук­лю! По­то­му відітє, ка­кой я погібший єсть че­ловік.

    Проня. Чо­го ж логібший?

    Голохвостий. По­то­му здєсь у ме­ня (по­ка­зує на сер­це) та­коє смертєльноє вос­палєніє за­ве­лось, што аж ши­пить!

    Проня. Ког­да б заг­ля­нуть мож­на бу­ло вам у сер­це.

    Голохвостий. То ви би там увиділі, што зо­ло­ти­ми слов'янськи­ми бук­ва­ми на­пи­са­но: Про­ня Про­ко­пов­на Сєрко­ва. Ах, но єжелі б зо­ло­той ключ од ва­шо­го сер­ца та ле­жав у моєй душі у кар­мані, вот би я бив щас­ли­вий! Я би кож­ну ми­ну­ту од­ми­кав ва­ше сер­це і смотрєл би; не мив­ся б, не по­ма­див­ся б, не пив, да­же не ку­рив би по три дні, та всьо б смотрєв би!


    Проня. Ах, ког­да б же то­му бу­ло прав­да? (Набік). Чо­го він нав­колішки не стає?

    Голохвостий. Да пу­щай ме­ня алад'ябль скор­чить, ког­да, зна­чить, бре­шу. (Стає нав­колішки). В грудє моєй Ви­зувій так і кле­ко­тить! Рішай­те судьбу мою не­щас­ную: про­шу у вас ру­ку й сер­це!

    Проня. Ой, ма­мо моя! Я так стри­во­же­на… так ста­лось нес­подьова­но… я… я… вас, ви знаєте… чи ви ме­не не об­ма­нюєте, чи лю­би­те? Я ще мо­ло­да… не зна­юсь у цім ділі…

    Голохвостий. Ви не вєритє? Так знай­те ж, що я рєшітельно ніко­го не лю­бив, не люб­лю і не лю­би­ти­му, ок­ро­мя вас! Без вас мінє не жи­ти на свєтє. Да еслі б я лю­бив так Братську іко­ну, то міня б ян­го­ли взя­ли жи­вим на не­бо!

    Проня. Так ду­же лю­би­те?

    Голохвостий. То єсть го­во­рю вам - кип'яток!

    Проня. Ой, страш­но!

    Голохвостий. Не без­по­кой­тесь… об­хождєніє понімаю…

    Проня. І я вас ду­же люб­лю! Душ­ка мой! (Дає ру­ку і цілує йо­го). Я сог­лас­на… буть ва­шою по­ло­ви­ною. От только спро­сить бла­гос­ло­венія… Па­понько, ма­монько!

    Голохвостий хо­че вста­ти, але Про­ня за­дер­жує йо­го.

    Ні, стійте!

    


Вихід XVI

    

    Проня, Го­лох­вос­тий, старі Сірки.    

    Проня. Сви­рид Пет­ро­вич Го­лох­вас­тов дєлаєт мині пред­ло­женіє. |

    Голохвостий. Про­ко­пе Сви­ри­до­ви­чу, і ви, Яв­докіє Пи­ли­пов­но! Я пе­ре­го­во­рил з ва­шою ро­зум­ною доч­кою Про­нею Про­ко­пов­ною про од­ну сек­рет­ную вєщ. Я ско­ро­пос­тиж­но хо­чу же­ни­ти­ся на їх, і во­ни сог­ласні. Те­пер я про­шу у ро­ди­телів, чи сдєла­ють во­ни честь поб­ла­гос­ло­вить, зна­чить, ето са­моє предпріятіє.

    Прокіп Сви­ри­до­вич. Як моя доч­ка, Про­ня Про­ко­пов­на, так хо­тять, то нам, ста­рим, нічо­го пе­ре­чи­ти.

    Явдокія Пи­липівна. Еге ж, ка­жу, нічо­го пе­ре­чи­ти. Я ж ка­жу, нічо­го пе­ре­чи­ти.    

    Явдокія Пи­липівна. Те­пер і поцілу­ва­тись мож­на, так го­диться!

ЗАВІСА.