Файл: IUK_metodichka.pdf

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

Археологічні пам’ятки об’єднують в археологічні культури. Археологічна культура – сукупність територіально, хронологічно, типологічно споріднених пам‘яток археології. Може розглядатись у якості матеріального відповідника культури стародавнього етносу чи груп споріднених етносів, хоча і не завжди. Назви археологічних культур утворюються різними способами:

1)за назвою населеного пункту, урочища, біля якого було відкрито перші пам’ятки даної культури, наприклад, трипільська культура;

2)за основним ареалом розповсюдження пам’яток, зокрема, буго-дністровська культура;

3)за деякими найбільш типовими ознаками пам‘яток, наприклад, давньоямна культура(за особливостями устрою поховальної камери);

4)за історичною назвою носіїв даної археологічної культури, збереженою у писемних джерелах, як це має місце відносно скіфської культури.

Декілька археологічних культур, наділених важливими спільними озна-

ками, можуть утворювати культурно-історичні спільності.

Складною є проблема датування тих чи інших археологічних пам’яток або цілих епох історії людства, які представлені виключно речовими джерелами чи окремими, не повними даними археологічних знахідок з текстами писемних джерел ранніх цивілізацій. На допомогу нам приходить хронологія - наука про співвідношення речей, подій та явищ у часі. Одержувані дати можуть бути від-

носними (раніше, пізніше або одночасно з якимись іншими подіями, об’єктами, явищами без використання певних одиниць виміру часу) чи абсолютними (те ж саме, але з прив’язкою до певної системи виміру часу).

Для найдавніших епох у нагоді стають методи, прийняті в точних науках - геології, хімії, фізиці, ось чому у деяких країнах саму археологію теж відносять до кола точних наук.

Відносне датування:

Фторний аналіз, прийнятий для відносного датування найдавніших археологічних знахідок, базується на тому, що фтор, який міститься у ґрунтових водах, поступово заміщує кальцій в кістках, що потрапили у ґрунт. Чим старшим є вік кісткових решток, тим більше фтору накопичується в них.

Термолюмінесцентний метод відносного датування найчастіше використовують для вивчення стародавніх керамічних виробів. При нагріванні їх до високої температури, спостерігається «світіння», яке змінює інтенсивність, залежно від віку зразків.

Абсолютне датування:

Радіокарбонний метод абсолютного датування, відкритий у 1946 р. американським фізиком ,сьогодні є досить поширеним для датування знахідок з

органічних речовин. Він базується на тому, що протягом життя усі організми на нашій планеті отримують з атмосфери ізотоп вуглецю С14, а після їх загибелі процес набуває зворотного спрямування - розпаду. Період напіврозпаду

ізотопу 5570 30 р. дозволяє обчислити дату смерті організму і датувати археологічну знахідку. При цьому слід пам'ятати, що концентрація ізотопу в

19

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

атмосфері Землі у минулому не була постійною. Ось чому цей метод використовують лише після відповідного калібрування (уточнення) за даними інших методів датування, перш за все дендрохронологічного.

Дендрохронологічний аналіз для абсолютного датування був розроблений в 1929 р. американцем А. Дугласом. Він базується на вивченні динаміки наростання річних кілець на стовбурах дерев, які використовували для тих чи інших споруд. Найдавніші зразки належать каліфорнійським секвоям віком близько 6500 р.

Археологічна періодизація стародавньої історії базується на об’єктивному факті поступової зміни основних матеріалів для виготовлення знарядь праці та предметів озброєння:

І. Епоха каменю (3 млн. – 5 тис. до н.е.)

Палеоліт – стародавній кам’яний вік (3 млн. – 10 тис. до н.е.): а) ранній – 3 млн. – 300 тис. р. тому, б) середній – 300 – 40 тис. р. тому, в) пізній – 40 – 10 тис. р. до н.е.

Мезоліт – середній кам‘яний вік (10 – 8 тис. до н.е.) Неоліт – новий кам’яний вік (7 – 5 тис. до н.е.

ІІ. Епоха ранніх металів (5 – 2 тис. до н.е.):

Енеоліт – мідникам’яний вік (5 – 3 тис. до н.е.) Бронзовий вік (2 тис. до н.е.)

ІІІ. Епоха заліза (1 тис. до н.е. – 15 ст. н.е.): Ранній залізний вік (1 тис. до н.е. – 5 ст. н.е.). Раннє середньовіччя (5 – 15 ст. н.е.).

Завершення періодизації 15 століттям для Європи обумовлено початком книгодрукування і швидким збільшенням об’єму інформації, що міститься у писемних (друкованих) джерелах.

***

2. Культура палеоліту.

Карл Лінней відніс людину до загону приматів, що поділяється на два сімейства – антропоморфних (сучасні та викопні людиноподібні мавпи) та гомінід (людина та її викопні предки).

Більше ніж півтора століття цілеспрямованих досліджень археологів, біологів, антропологів, генетиків дозволяють окреслити основні етапи станов-

лення людини та формування засад її культури, що співпадають з палеолітом та його внутрішньою періодизацією:

І. Для раннього палеоліту відомо кілька десятків знахідок найдавніших гомінід. Найближчими родичами людини серед викопних антропоморфних мавп були австралопітеки, котрі існували на африканському континенті від 5,5 до 2 мільйонів років тому. Австралопітеки мали зріст біля 120 см, масу тіла до 40 кг, об’єм мозку близько 600 см³. В цей час сформувалось прямоходіння, яке звільнило передні кінцівки для праці. Приблизно 2,6 млн. років тому вони почали виготовляти найпростіші знаряддя праці з кістки та каменю.

20

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

Наступну ланку історичного ланцюга між мавпою та людиною було заповнено ще до відкриття австралопітеків. У 1890-1891 рр. Євген Дюбуа на острові Ява знайшов фрагменти черепа і кінцівок істоти, що отримала назву пітекантроп(«мавполюдина»). Ареал розповсюдження пітекантропів охоплював Африку, південно-східні райони Азії, центральну та західну Європу. Об’єм мозку пітекантропів збільшився до 900 см³. Проблема абсолютного датування часу існування роду пітекантропів остаточно не вирішена: за останніми даними це мало місце між 2 млн. – 300 тис. років тому. Найважливіші для розуміння еволюції ранніх гомінід знахідки були зроблені починаючи з 1927 р. на півночі Китаю у печері Чжоукоудянь. Тут був розкопаний табір первісних мисливців, знайдені рештки майже 40 особин – чоловіків, жінок, дітей, які загинули під обвалом під час землетрусу. Цей різновид пітекантропів одержав назву синантроп. Він мав дещо більший за класичного пітекантропа об’єм мозку (до 1050 см³), полював на великих тварин і використовував для проживання печери. Найважливішим було те, що синантроп приблизно 600–500тис. років тому почав користуватись вогнем.

Найдавніші відомості про перебування первісної людини на території сучасної України відносяться до заключної фази раннього палеоліту, близько 1 млн. років тому, що збігається з прогресуючим похолоданням. Відомо біля 30 археологічних пам’яток цього часу па Півдні Східної Європи.

У ранньому палеоліті з’являються перші артефакти і починається іс-

торія матеріальної культури. Найважливішим знаряддям праці було універсальне кам’яне рубило. Частину знарядь виготовляли з кам’яних відщепів, які отримували зі спеціальних заготовок – нуклеусів. Якість знарядь підвищилась, коли край почали підправляти дрібними сколками – ретушшю. У такий спосіб виготовляли скребла, скребла-ножі, скобелі. У цілому, археологічна культура раннього палеоліту характеризується досить примітивними знаряддями праці, початком використання вогню, появою перших виразних стоянок, у тому числі в гротах печер, пануванням примітивного мисливства і збиральництва.

ІІ. Перехід від раннього до середнього палеоліту пов’язаний з появою морфологічних типів, перехідних до сучасної людини. Цей вид отримав наукову назву Homo primigenius («Людина примітивна»), або інакше неандертальська людина, за назвою знахідки у долині р. Неандерталь в Німеччині у 1856 р. Неандертальці були людьми середнього зросту, кремезної статури, у яких сила поєднувалась з великою спритністю. За об’ємом мозку (1200-1600 см³) вони наближались до сучасних людей, але його структура була ще відносно примітивною через слабкий розвиток лобних долів, де зосереджуються асоціативні центри, відповідальні за функції мислення, а також центри гальмування. Як наслідок, у неандертальців були обмежені здібності до логічного мислення, а підвищена збудливість вела до частих конфліктів. Для середнього палеоліту в Україні відомо більше 200 пам’яток.

Довгий час існування неандертальського типу на Близькому Сході та в Європі (350 - 26 тис. років тому, а на території сучасної України – 130-28 тис. років тому) співпадає зі значними змінами у матеріальній культурі первісної

21

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

людини. Дещо вдосконалюються знаряддя праці, разом зі стоянками у гротах печер з’являються перші наземні житла, що мало принципове значення в умовах різкого погіршення клімату. В межах України найдавніше наземне житло виявлене під час розкопок стоянки Молодове І на Дністрі. Споруда мала форму викладки з великих кісток мамонтів уздовж скупчення культурних решток площею 5 х 8 м. Каркас був зроблений з жердин, вкритих шкурами тварин, притиснених бивнями та іншими важкими кістками мамонтів. У самій споруді простежені плями від 15 вогнищ.

До середнього палеоліту відносяться незаперечні свідчення існування у

Людини примітивної духовності та зачатків духовної культури у її першій релігійній формі. В археологічному відношенні це фіксується через появу поховань та поховальної обрядовості. В межах України такі поховання неандертальців відомі у Криму. Перша пам’ятка знаходилась у гроті печери Кіїк-Коба і представлена похованнями жінки 35-40 років та маленької дитини. Тіло дорослої жінки лежало на правому боці головою на північний схід у неглибокій прямокутній могилі, видовбаній у скелястому ґрунті. Трохи північніше у окремій ямці знаходилось тіло 5-7 місячної дитини, покладене на лівому боці у скорченому стані. Друга пам’ятка представлена похованням 18-20 місячної дитини у гроті печери Старосілля.

ІІІ. Пізній палеоліт збігається у часі з появою людини сучасного фізич-

ного типу і заключною фазою льодовикової доби, що відзначалась суворим кліматом. Відбувається заселення Америки та Австралії, з’являються антропологічні раси. Основою господарства залишається колективне полювання на великих холодолюбних і стадних копитних тварин. З’являються довготривалі поселення мисливців у гротах печер та на відкритій місцевості.

Північна частина України тоді входила до зони розповсюдження мамонтів у Європі. Від дорослого мамонта можна було одержати до 2 тон м’яса, що достатньо для нормального харчування 30-50 осіб протягом місяця. Між 20 і 13 тисячоліттями тут функціонувало багато довготривалих поселень мисливців на мамонтів, серед яких всесвітньо відомим є Мізинське. На поселенні існувало п’ять господарсько-побутових комплексів, кожен з яких складався з наземного житла, майданчиків для обробки кременю та кістки, ям-сховищ для зберігання припасів. В культурному шарі знайдено 113 тис. переважно крем'яних виробів, серед яких приблизно 4,5 тис. були інструментами. Південніше, у холодних степах, проживали мисливці на бізонів. Основним способом полювання на цих та інших стадних копитних тварин було колективне заганяння їх до яру чи іншого урвища.

Ускладнення духовного світу пізньопалеолітичної людини призвело до появи мистецтва – другої форми існування духовної культури7, тісно

7 Третя форма існування духовної культури – наука – з’являється у 6 ст. до н.е. спочатку у Стародавній Греції.

22