Файл: IUK_metodichka.pdf

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

Давньоямна культурно-історична спільність рубежу енеоліту-брон-

зової доби 30 –23 ст. до н.е. продовжила основну лінію розвитку степових ско- тарсько-землеробних племен часів енеоліту. Її пам’ятки відомі на величезній території від Південного Уралу на сході до Балкано-Дунайського регіону на заході. У стаді домашніх тварин переважала мала рогата худоба, розводили також велику рогату худобу, коней. Не викликає сумніву переважно м’ясна спрямованість скотарства. Про рухливий спосіб життя свідчить відсутність довготривалих поселень, поява поховань в глибинних степових районах. Носії давньоямної культури ховали небіжчиків у глибоких прямокутних ямах (звідки пішла назва культури і спільності) під насипами курганів. В ряді поховань знайдено деталі чотириколісних возів – найдавніших колісних транспортних засобів у Східній Європі. Провідні дослідники вбачають у головній масі представників давньоямної культурно-історичної спільності перших індоаріїв.

***

3.Культурні новації бронзового віку.

Доба бронзи– період, коли набувають широкого розповсюдження знаряддя праці та зброя з бронзи - першого штучного матеріалу в історії людства.

Бронзові знаряддя твердіші та якісніші за мідні. Крім того, бронза плавиться при температурі, нижчій за мідь (700-900 замість 1083 ). Для багатьох регіонів Європи бронзовий вік охоплював 3 - 2 тис. до н.е.

В епоху бронзи в Європі набуло поширення орне землеробство, про що свідчать знаряддя для оранки - дерев’яні рала. Перші рала на тязі тварин походять з Південної Месопотамії 4 тис. до н.е. У Єгипті рала почали використовувати лише на рубежі 4 - 3 тис. до н.е. спочатку для загортання посівів. У Європі їх знаходять в болотах і торфовищах Данії, Швейцарії, Німеччині, Чернігівської області України, Брянської області Росії. Відомі також зображення сцен оранки на скелях Швеції та Італії, кам’яних стелах Південної України (Бахчі-Елі). Запровадження орного землеробства не одразу виявило свої переваги у порівнянні з ручним. Річ у тім, що орне землеробство у Європі стало розповсюджуватися лише тоді, коли природні властивості найбільш родючих ґрунтів, завдяки діяльності неолітичних та енеолітичних землеробів, були значно виснажені. Кризова ситуація змушувала людей освоювати ділянки, віддалені від річкових заплав, де архаїчні прийоми оранки призводили до швидкої ерозії ґрунтів. Як наслідок, врожай на полях землеробів бронзового віку міг бути у 3 - 6 разів нижчим, ніж за умов ручного землеробства раннього неоліту. Падіння врожайності компенсувалось збільшенням площ оброблюваних ґрунтів.

Подальший розвиток скотарства був пов’язаний з формуванням молочного напрямку. Ефективність використання великої та частково малої рогатої худоби значно підвищилась за рахунок використання білків у молочних продуктах, а також дорослих тварин у якості тяглової сили.

Успішний розвиток скотарства у Євразії був тісно пов’язаний з одомашненням коня в енеоліті. Розвиток конярства супроводжувався спробами вико-

32

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

ристання коней у транспорті. Біля 18 ст. до н.е. в похованнях перших іранців південної частини Східної Європи, представлених катакомбною культур- но-історичною спільністю, з’являються колісниці для кінської запряжки. Близько 15 ст. до н.е., тут, у похованнях іранців зрубної культурної спільності, з’являються деталі вуздечки для верхової їзди. Починається багатовіко-

ва історія вершництва й кінноти.

Завершення процесу перетворення конярства на важливу галузь скотарства сприяло оформленню кочового скотарства в степах Європи та Азії. Річ у тім, що в євразійських степах критичним чинником для кочівництва є характер зимових пасовиськ, зокрема товщина снігового покрову. Не усі домашні тварини здатні до видобування корму з-під снігу (табенювати). Велика рогата худоба та верблюди взимку вимагають підгодівлі з боку людини. Мала рогата худоба може випасатись сама за потужності снігового покрову до 1012 см, а коні досить легко видобувають з-під снігу корм на глибині до 60 см. Ось чому з другої половини 2 тис. до н.е. табуни коней, керовані пастухамивершниками, разом з отарами малої рогатої худоби утворили основу кочового скотарства в північних районах Великого Степу від Дунаю до Тянь-

Шаню.

Процес розкладу первісних відносин у різних куточках Європи та Старого Світу у бронзовому віці йшов нерівномірно і мав різні наслідки: подекуди з’явились державні утворення, міста, класові відносини, в інших суспільствах ці процеси ще не мали суттєвого значення.

Семінарське заняття до теми 3

1.Поясніть характерні ознаки «неолітичної революції». Наведіть приклади взаємозв’язку змін у характері економічної діяльності та іншими рисами культури.

2.Поясніть особливості різних теорій становленні відтворюючого господарства. Які первині центри становлення відтворюючого господарства Ви знаєте?

3.Які спільні риси раннього землеробства і скотарства у різних куточках нашої планети Ви знаєте?

4.Розкажіть про особливості процесу становлення землеробства і скотарства в Європі. Пригадайте характерні риси буго-дністровської археологічної культури.

5.Розкажіть про основні етапи становлення кольорової металургії в енеоліті.

6.Розкажіть про господарство, побут, вірування населення трипільської культури.

7.Розкажіть про особливості культури найдавнішого населення євразійських степів (середньостогівська та давньоямна культурно-історичні спільності).

8.Пригадайте найважливіші культурні новації бронзової доби.

33

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

Теми індивідуальних завдань

1.Сутність «неолітичної революції» і основні аспекти проблеми становлення відтворюючого господарства.

2.Первинні центри становлення відтворюючого господарства та їх особливості.

3.Основні археологічні культури України епохи становлення відтворюючого господарства – буго-дністровська, трипільська, давньоямна.

4.Культурні новації бронзового віку та їх значення.

Література

Археология СССР: Энеолит. – М., 1982.

Археологія України. Курс лекцій / За ред. Залізняка Л.Л. – К., 2005. Енциклопедія трипільської цивілізації / Ред. Бурдо Н.Б., Відейко М.Ю. – Т.1. -

К.,2004.

Бойко Ю.М., Нестеренко В.А. Історія української культури: Навчальний посібник. – Вінниця, 2014.

Даймонд Дж. Ружья, микробы и сталь. – М.,2009.

История первобытного общества: Эпоха классообразования. – М., 1988. Монгайт А.Л. Археология ЗападнойЕвропы: Бронзовый и железный века. – М., 1974.

Шнирельман В.А. Возникновение производящего хозяйства. – М., 1989.

Тема 4: Передумови формування української культури у скіфську добу

План

1.Початок епохи заліза

2.Грецька колонізація Північного Причорномор’я

3.Скіфія та її населення. Культура кочівників українського Степу 7 – 4 ст. до н.е.

4.Культура землеробів-скотарів українського Лісостепу

8 – 4 ст. до н.е.

Опорний конспект лекції

1. Початок епохи заліза.

Епоха заліза – це час, коли набувають розповсюдження різноманітні знаряддя і вироби з найбільш поширеного у світі металу - заліза. Здавна людям відоме метеоритне залізо, поодинокі прикра-

си з якого знайдені в єгипетських похованнях 4 тис. до н.е. Одержати залізо з

34

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

Карта 4.1. Археологічні культури України передскіфського часу

руди набагато важче, ніж мідь. Плавка заліза була неможливою для стародавніх металургів, оскільки для цього потрібна дуже висока температура (1528°). Спосіб одержання заліза з руди було відкрито лише в 2 тис. до н.е. хетами у Передній Азії і коштувало воно тоді у 5 разів дорожче за золото і у 40 разів дорожче за срібло. Залізо одержували у тістоподібному вигляді за допомогою сиро-

дутного процесу. Він полягав у відновленні заліза вуглецем при температурі 1110-1350° у спеціальних печах з нагнітанням ковальськими міхами не підігрітого атмосферного повітря через сопло. На дні сиродутного горну утворювалась криця – шматок пористого, тістоподібного заліза вагою 1-8 кг. Для надання кричному залізу більшої твердості було винайдено загартування та цементацію виробів з нього. Більш високі механічні властивості заліза і дешевина нового матеріалу забезпечили витіснення ним бронзи, а також каменю.

В Україні початок епохи заліза, раннього залізного віку, припадає на 10 – 9 ст. до н.е. У лісостепу це час формування і розквіту кількох етнокультурних утворень, нащадки яких будуть визначати характер і особливості розвитку українського Лісостепу і в подальші історичні епохи, а у степовому Причорномор’ї - культур перших справжніх кочівників, що належали до кола давньоіранських народів (карта 4.1.).

35

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

На заході та південному заході сучасної України проживали племена фракійців11, виразно представлені голіградською та молдавською групами археологічних пам’яток, на північному заході кельтські племена, представлені висоцькою культурою, на північному сході етноси фіно-угорської мовної сім’ї, відображені пам’ятками лебедівської та бондарихінської археологічних культур. Основне населення Лівобережного лісостепу складали нащадки індоіранської зрубної культури бронзового віку. Широкі простори лісостепу між Дністром і Дніпром на Правобережжі та басейн Ворскли на Лівобережжі України займали племена чорноліської культури 10 – першої половини 8 ст. до н.е. Їх господарство базувалось на орному землеробстві у поєднанні з приселищним скотарством. Досить розвиненим було гончарне виробництво, кольорова і чорна металургія. Поселення представлені неукріпленими селищами та невеликими городищами для захисту від кочівників. Носії чорноліської культури відносились до східної групи стародавніх фракійців, відомих з часів Геродота під спільним ім’ям «неври».

У степах Північного Причорномор’я в той час жили кочівники-іранці, що завдяки своїм походам до Передньої Азії у 9 – 7 ст. до н.е. першими серед мешканців Східної Європи потрапили на сторінки писаної історії ассирійців, вавилонян, іудеїв, греків під збірною назвою гамірра-кіммерой, або кіммерійці. Ве- ршники-кочівники розробили досконалу систему керування конем та відповідного озброєння. Досить частими були грабіжницькі наскоки кочівники на землеробів Лісостепу, що змушувало тих будувати укріплення, переймати вершництво і зброю своїх супротивників. Більше того, частина озброєння самих кочівників, принаймні сталеві мечі, виготовлялась придніпровськими ковалями на поселеннях чорноліської культури. За давньою легендою, збереженою для нас у переказі Геродота, кіммерійці з Причорномор’я були витіснені новою хвилею іраномовних кочівників – скіфів.

***

2. Грецька колонізація Північного Причорномор’я.

Важливим чинником, врахування якого є необхідним для правильного розуміння ролі раннього залізного віку в передісторії української культури, став

початок грецької колонізації Північного Причорномор’я.

Біля північних берегів Чорного моря, яке називалося Понтом Евксінським - морем гостинним, або частіше просто Понтом, елліни з’явилися в середині 7 ст. до н.е. Поселення в чужій країні вони називали «апойкія», що дослівно означає «виселок». Чисельність переселенців була невелика - від 100 до 1000

11 Фракійці – спільна назва групи споріднених індоєвропейських етносів, що у бронзовому та ранньому залізному віках мешкали на північному сході Балкан, у середньому та нижньому Подунав’ї, в Карпатському регіоні, на Правобережній Україні, на північному заході Передньої Азії. Найбільш відомими фракійцями були легендарні Арес, Діоніс, Орфей та цілком історична особа – Спартак.

36

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

осіб. Більшість становили вільні громадяни, переважно молоді чоловіки. Звичайно до колонії переселялися жителі одного поліса. Нове місто відразу ж ставало повністю незалежним по відношенню до своєї метрополії. Найбільшу роль у грецькій колонізації північних берегів Чорного моря відіграло місто Мі-

центрів Середземномор’я. Перше поселення мілетян з’явилося на нинішньому острові Березань, недалеко від сучасного Очакова. Називалося воно, згідно з хронікою грецького письменника Євсевія, Борисфеном, або Борисфенідою, і було засноване близько 645/644 року до н.е. У період грецької колонізації Березань була півостровом площею біля 5 га, оскільки рівень Чорного моря стояв нижче на 8 – 9 м від сучасного.

Наприкінці 7 – на початку 6 ст. до н.е., після прибуття нової великої групи колоністів з Мілету, березанці-борисфеніти взяли участь у заснуванні нового поліса - Ольвії, якому призначено було стати головним центром округи. Вже сам вибір назви міста (Ольвія у перекладі з давньогрецької означає «щаслива») показує, що елліни добре знали умови регіону й були впевнені у своєму майбутньому. Ольвіополіти зуміли встановити цілком дружні відносини з сусідніми племенами калліпідів та алізонів, яких Геродот назвав «мікселлінами», тобто змішаними з греками. Про це свідчить повна відсутність слідів будь яких укріплень на міських та сільських поселеннях і поховань осіб, загиблих в боях, на їхніх некрополях. Такі відносини сприяли поширенню ольвійської сільської округи на великій території й зростанню ремесел у самому місті. Розквіт Ольвії припав на 5 - третю чверть 3 ст. до н.е. У першій чверті 5ст. до н.е. були споруджені кам’яні міські стіни й вежі для захисту від кочівників-скіфів, що перемістилися сюди з Північного Кавказу. Біля середини століття до Ольвії приїжджав Геродот, збираючи інформацію про Скіфію. «Скіфське оповідання» Батька Історії стало найважливішим писе-

мним джерелом з історії півдня Східної Європи раннього залізного віку.

Іншими значним античним центрами у Північному Причорномор’ї були Херсонес в Криму та Пантикапей на Керченському півострові.

Грецькі поліси-колонії мали розвинене аграрно-ремісниче господарство і не залежали від надходження продуктів харчування з боку місцевого населення. Торгівля колоністів з «варварами» мала переважно колоніально-посеред- ницький характер, причому торговців-греків більше цікавили мешканці Лісостепу, у найбільших центрах якого існували постійні факторії. Від скіфівкочівників частіше просто відкупалися через коштовні «подарунки» їхнім царям та аристократам. Загалом, враховуючи певні позитивні моменти встановлення контактів еллінів з мешканцями Скіфії, не слід штучно перебільшувати їх значення, з огляду на суттєві відмінності менталітету греків і «варварів».

***

37