Файл: IUK_metodichka.pdf

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

домі кілька наземних легких каркасних жител і землянок. На поселеннях Придністров’я серед рослинних домішок до глини посуду знайдені відбитки пше- ниці-однозернянки, двозернянки та спельти. Про заняття землеробством на родючих ґрунтах заплав свідчать знахідки рогових мотик. Відбитки на керамічному посуді вказують також на розвиток збирання диких рослин. Племена бугодністровської культури були знайомі і зі скотарством. Вони розводили овець, кіз, велику рогату худобу, свиней, але скотарство ще мало другорядне значення порівняно з мисливством та рибальством. У цілому ця культура генетично була пов’язана з населенням північних Балкан і може вважатись прикладом привла-

снюючо-відтворюючого господарства перехідного типу за доби неолітичних зрушень в Європі.

***

2. Енеоліт. Трипільська, середньостогівська та давньоямна культур- но-історичні спільності.

Енеоліт - подальша визначна віха у розвитку культури людства. Принципово важливе значення мало виникнення кольорової металургії. Першим металом стала мідь, на основі якої пізніше було винайдено сплав – бронзу.

Загальна лінія історичного розвитку кольорової металургії реконструюється таким чином:

обробка самородної міді спочатку методом холодного, а згодом і гарячого кування;

одержання міді з руди та опанування техніки лиття;

виготовлення штучних сплавів на основі міді.

Для Південної, Центральної та Східної Європи принципове значення мав розвиток Балкано-Карпатської металургійної провінції, яка почала функціону-

вати з другої половини 6 тис. до н.е. Балканська металургія характеризувалась надзвичайною потужністю: 95 виробів належали до категорії масивних знарядь праці та предметів озброєння. Домінувала ливарна техніка з використанням двосторонніх та багатоскладових форм, що для енеоліту більше ніде не зафіксовано. Вироби виготовляли переважно з чистої міді, а з кінця 4 тис. до н.е.

інколи навіть з бронзи. На Південному Заході Східної Європи в енеоліті набув розвитку трипільський осередок кольорової металургії, тісно пов’язаний з Балканами. Спочатку трипільці імпортували зливки міді, але з середини 4 тис. до н.е. почали завозити й мідну руду. Через трипільців метал потрапляв далі на схід.

Енеоліт - це час, коли в багатьох регіонах світу процес переходу від привласнюючих до відтворюючих форм господарства наближався до завер-

шення. На території України вже чітко простежувались дві великі господарсь- ко-культурні зони, що визначатимуть особливості її культурного розвитку на багато тисячоліть уперед:

лісостепова, осіле господарство мешканців якої віднині базуватиметься переважно на землеробстві та приселищному скотарстві, різноманітних ремеслах, торгівлі;

29

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

степова, де переважатиме спочатку рухливе, а згодом і кочове скотарство. Розглянемо особливості становлення цих відмінностей на прикладі три-

пільської, середньостогівської та давньоямної культурно-історчиних спільно-

стей (КІС) часів енеоліту і самого початку бронзового віку.

Трипільська культурно-історична спільність. Перші цілеспрямовані розкопки пам’яток трипільської культури були проведені в 1897р.9 біля села Трипілля недалеко від Києва археологом Вікентієм В’ячеславовичем Хвойкою10

. Відомо кілька тисяч поселень та сотні поховань цієї культури. Виділяють

три основні етапи її розвитку:

ранній– 48-45 ст. до н.е., коли перші пам’ятки трипільської культури з'являються в лісостеповій течії Дністра та Нижнього Дунаю;

середній– 44-40 ст. до н.е., коли починається процес просування трипільських племен в басейн середньої течії Південного Бугу та на Правобережжя Дніпра;

пізній– 39-30 ст. до н.е., коли ареал трипільських пам’яток стає найбільшим, охоплюючи Волинь, Середнє Придніпров’я, Побужжя, Придністров’я, степові райони між Дніпром і Дунаєм.

Зраннього етапу трипільської культури, землеробство мало стійкі традиції. Воно було ручним і основним знаряддям обробки ґрунту залишалася рогова мотика. У той час вирощували пшеницю (однозернянку, двозернянку і спельту), ячмінь (плівчастий та голозерний), просо, бобові. На одному з поселень на території Молдови знайдено кісточки абрикосу. На середньому етапі Трипілля з’являється виноградарство. На пізньому етапі трипільської культури в землеробстві зростає питома вага проса та бобових, з’являється примітивна слива (гібрид малоазійської аличі з диким абрикосом). Для збирання врожаю використовували складні серпи з крем’яними вкладишами, вставленими під кутом у дерев’яну чи рогову основу. Зерно зберігали в глиняних горщиках, ямах і переробляли на дрібну крупу за допомогою зернотерок і дерев’яних ступок.

Скотарство базувалось на розведенні переважно великої рогатої худоби або свиней. Кістки інших домашніх тварин зустрічаються рідше. На пізньому етапі помітне збільшення частки малої рогатої худоби у населення степової зони.

Можна говорити про три варіанти господарської системи трипільських племен: землеробно-скотарський, скотарсько-землеробний, мисливсько- скотарсько-землеробний.

Основну кількість знарядь виготовляли з кременю придністровських та волинських родовищ. Мідних речей спочатку було дуже мало (шила, риболовні гачки, дрібні прикраси). Певні зрушення в кольоровій металургії спостерігаються на пізньому етапі Трипілля. У середньому Трипіллі в Придніпров’ї відкрито велику гончарну майстерню з двоярусним гончарним горном. Подальшого розвитку гончарна справа набула на пізньому етапі трипільської культури.

9Відкрита у 1893 р.

10Він був чехом за походженням.

30

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇКУЛЬТУРИ. МЕТОДИЧНИЙПОСІБНИК

Домашніми промислами були ткацтво, обробка шкіри, дерева, будівельна справа.

Найбільш ранні поселення були невеликими, площею до кількох гектарів, інколи мали кільцеву систему планування і складались з наземних та напівземлянкових жител. На середньому етапі трипільської культури площа поселень збільшується до кількох десятків гектарів, типовою залишалась циркульна система планування, за якої будинки розташовувались одним чи кількома колами. В західній частині ареалу трипільської культури будинки могли бути двоповерховими. На першому поверсі розташовувались господарські приміщення з печами, місцями для переробки зерна, низькими глинобитними лавами. На другий поверх потрапляли зовні або через отвори в стелі за допомогою драбин. Особливої уваги заслуговують великі поселення трипільської культури, які існували на початку пізнього періоду - Майданецьке (300 га), Доброводи (250 га), Талья-

нки (400 га).

Поховальна обрядовість носіїв трипільської культури відома переважно за пам’ятками пізнього періоду. Більшість поховань зроблено за обрядом тілопокладення в ґрунтових могилах. В Середньому Придніпров’ї широко відоме тілоспалення з похованням решток у керамічних урнах. На півдні досліджені поховання під курганними насипами. Зрідка зустрічаються поховання на території поселень, в тому числі під підлогою будинків. Нечисленні антропологічні реконструкції дозволяють бачити у трипільцях представників середземноморської раси

Духовну культуру трипільців можна хоча б частково реконструювати також за предметами і комплексами, пов’язаними з релігійними віруваннями. Культове значення мала орнаментація посуду, в тому числі нанесена кольоровим розписом. Великий інтерес викликає глиняна пластика, представлена антропоморфними та зооморфними статуетками, моделями жител та побутових речей, культовими посудинами. Серед антропоморфних статуеток переважають зображення жінок, тоді як чоловічі скульптури зустрічаються дуже рідко. Зооморфна пластика представлена образами бика, корови, барана, козла, свині, собаки. Досить різноманітними були форми глинобитних вівтарів.

Середньостогівська культурно-історична спільність ряду археологіч-

них культур середини 5 – середини 4 тис. до н.е. була першим масштабним утворенням степового енеоліту Східної Європи, що охоплювало в окремі періоди існування територію степу та південних районів лісостепу від Нижнього Дунаю до Волги. Господарство базувалось на приселищному і рухливому скотарстві з розведенням переважно малої та великої рогатої худоби. Почався

процес одомашнення коня й під кінець існування спільності в межиріччі Дніпра та Сіверського Дінця коні вже становили більше половини стада домашніх тварин. М’ясне конярство почало відігравати помітну роль в економіці та системі харчування степовиків, хоча використання коней у якості тяглової сили, а тим більше для верхової їзди, стане важливою рисою степової культури лише з середини-кінця бронзового віку.

31