Файл: shpora.doc

75. Загальна характеристика розвитку господарств провідних країн Західної Європи та сша в кінці XIX - початку XX ст.

Перша промислова революція підготувала економічні перед­умови для здійснення другої технологічної революції (1870—-1918) в нових історичних умовах, які позначилися подальшим розвитком ринкового господарства в період монополістичної конкуренції.

У 1873 р. відбулася світова економічна криза, яка була наслід­ком циклічного розвитку капіталістичної економіки в умовах віль­ної конкуренції. Криза співпала з початком розгортання другої науково-технологічної революції, що позначилася значними від­криттями в галузі науки й техніки. Наука перетворилася на ру­шійну силу технічного прогресу, почала активно впливати на розвиток продуктивних сил суспільства.

Кінець XIX — початок XX ст. позначився новими технологіч­ними процесами одержання чорних та кольорових металів, крекін­гом нафти, одержанням штучних барвників, добрив та ліків. У цей період були створені принципово нові двигуни; електромо­тор, електрогенератор, парова та гідравлічна турбіни, двигуни внутрішнього згорання. Були створені нові засоби пересування: автомобіль, тепловоз, електровоз, мотоцикл, літак. Однак, найбіль­шим досягненням останньої третини XIX ет. слід вважати заміну парової енергії на електричну та широке ЇЇ впровадження в про­мисловості, транспорті, зв'язку, у побуті людей. На духовну сфе­ру людства мало великий вплив винайдення радіо та поширення кінематографу. Значні зміни відбулися у виготовленні сучасного озброєння.

Збільшення обсягів виробництва товарів, зростання міст, освоєння корисних копалин у колоніях призвело до розвитку та вдосконалення транспорту. Швидкими темпами зростає довжина залізниць, будуються нові величезні канали — Суецький та Па­намський, почалась електрифікація залізниць. У великих містах створюються лінії трамваїв і метро, на залізницях почали впрова­джуватись тепловози та електровози.

Відбувається подальше зростання чисельності населення та Інтенсифікація руху робочої сили, переважно за рахунок імміграції.

Вагомим досягненням другої науково-технологічної революції було застосування в промисловості масового поточною вироб­ництва різних товарів: одягу, сірників, консервів, та конвеєрне Виготовлення автомобілів. З'явились науково обгрунтовані тех­нології поточного виробництва товарів, які дали можливість збіль­шити продуктивність праці в сотні разів.

Упровадження у всі сфери людського життя досягнень другої технологічної революції суттєво вплинуло на світове промислове Виробництво. Так, лише з 1870 по 1900 рр. обсяги продукції збіль­шилися в три рази.

Унаслідок технічних зрушень прискореними темпами розвивається важка промисловість, яка випереджає легку, а також сіль­ське господарство. У зв'язку з цим світове виробництво сталі зросло в 56 разів, а видобуток нафти за той же час —у 25 разів.

У важкій промисловості виникають і прискореними темпами розвиваються нові галузі: електротехнічна, нафтопереробна, хі­мічна, сталеливарна, автомобільна, верстатобудівна. Вони швид­ко освоюють нові види продукції, зокрема: турбіни, електровози, грамваї, верстати, сірчану кислоту, ліки, бензин, керосин, авто­мобілі, літаки та військову техніку.

У сільському господарстві відбувається подальший розвиток фермерства, зростає його товарність та кардинально поліпшуєть­ся механізація.

Продовжується освітня революція, яка розпочалася в середині XIX ст. У кінці XIX ст. країни особливий наголос зробили на розвитку середньої та вищої освіти, особливо технічної, щоб за­довольнити потреби промисловості у кваліфікованих кадрах. Розвиток освіти наприкінці XIX ст. дав небувалий поштовх для науки, техніки, технологій, літератури й мистецтва.

Технічний прогрес наприкінці XIX — на початку XX ст. актив­но вплинув на процес розширення виробництва, застосування нової техніки, що призводить до концентрації останнього, збіль­шення розмірів промислових підприємств і централізації капіталу і а виникнення монополій.

У період переходу від вільної конкуренції до монополій потрібно враховувати також вплив таких факторів, як: влада в краї­ні, соціально-економічна структура населення, освіта та наука, менталітет нації.

В умовах ринкової економіки за наявності монополій конку­рентна боротьба не зникає, а, навпаки, загострюється між утво­реними структурами за ринки збуту товарів і сировини.

У такій ринковій системі монополії набувають форми карте­лів, синдикатів, трестів та концернів, з виробництва, збуту та ке­рування підприємствами. Утворення монополій, застосування нової техніки і технологій вимагало додатково великих коштів, а тому після кризи 1873 р. широкого поширення набуває нова акціонерна форма організації господарства. Підприємці випускають цінні папери — акції, як один із засобів мобілізації вільних грошей, що дає можливість їх­нім власникам брати участь в управлінні підприємством та одер­жувати частину прибутку у вигляді дивідендів, а також активно впливати на розвиток монополії.

У провідних країнах Західної Європи та США посилюється вплив держави на економіку та утворюється державно-монопо­лістичний капіталізм. За цих обставин роль уряду в економіці по­силюється з метою її ефективного функціонування та забезпечення прибутками підприємців. Це призводить до виникнення різ­ них державних інспекцій (навчальних, медичних, санітарних, Податкових). Держава бере на себе витрати з будівництва доріг, каналів, лі­ній зв'язку. З метою ефективного функціонування ринку й обме­ження стихійних процесів в економіці вона захищає ринок від дії монополій — застосовує антимонопольне законодавство, стає на захист. конкуренції. Зважаючи на особливості економіки в цей період держава змушена проводити жорстку політику протекціонізму, захисту Національного товаровиробника шляхом встановлення митних бар'єрів, створюючи сприятливі умови їх оподаткування, забез­печуючи стандарти виміру та грошову систему, формуючи державний сектор в економіці. Поступово держава перетворюється їм координаційний центр господарської системи. Особливо цей процес посилився перед Першою світовою війною.

76. Маржинальний напрям економічної думки

Поява маржиналізму (marginal — гранич­ний) була об'єктивно зумовлена глибокими якісними змінами на мікро- та макрорівнях, які сталися в останній третині XIX ст. в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу, а саме: все більшою монополізацією економіки, формуванням складні­ших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивним процесом інтернаціоналізації ринків та ін. Значною мірою його поява стала наслідком величезного про­гресу науки, особливо її природничих і гуманітарних галузей. За­сновниками маржиналізму вважаються австрієць К. Менгер (1840—1921), англієць В. С. Джевонс (1835—1882) і француз Л. Вальрас (1834—1910).

Основна ідея маржиналізму — це до­слідження граничних економічних величин як взаємозв'язаних явищ економічної системи на рівні фірми, галузі (мікроекономіка) та національної економіки (макроекономіка). З погляду мето­дології головними принципами маржиналізму є: 1) ідеологічна нейтральність аналізу, тобто звільнення його від впливу ідеології та відокремлення від конкретно-економічних дисциплін для з'я­сування універсальних закономірностей, незалежних від місця і часу (щоб підкреслити «відстороненість» своїх досліджень, мар-жиналісти, починаючи з В. С. Джевонса і А. Маршалла, почали вживати замість терміна «political economy» нейтральніший — «economics»); 2) перегляд предмета дослідження: провідною стає проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів (за сло­вами М. Блауга, «економіка вперше стала наукою, яка вивчає взаємозв'язок між даними цілями і даними обмеженими засоба­ми, що мають альтернативні можливості використання»); 3) ме­тодологічний індивідуалізм, тобто пояснення економічних явищ поведінкою окремих індивідів, розгляд суспільства як сукупностіатомістичних індивідів, економіки як системи взаємозалежних суб'єктів господарювання, а економічних закономірностей як на­слідку взаємодій індивідуальних рішень, основаних на вільному виборі суб'єктів; 4) статичний підхід, оскільки досліджується не те, як змінюється економіка, а те, як вона улаштована, як може існувати і не руйнуватися система, котра складається з індивідів, що керуються власними інтересами; 5) рівноважний підхід; 6) економічна раціональність, яка означає максимізацію суб'єкта­ми господарювання своїх цільових функцій (корисності для спо­живачів і прибутку для виробників); 7) граничний аналіз; 8) ма­тематизація, тобто широке використання математичних методів, зокрема диференціального числення.

Знання основної ідеї та методологічних принципів маржиналі-зму необхідне для розуміння, чому перехід в останній третині XIX ст. від цінностей класичної школи (загального бачення, ме­тоду і навіть предмета) до теоретико-методологічних цінностей маржиналізму було визнано «маржинальною революцією» в еко­номічній теорії.

З'ясувавши це, слід приділити увагу питанням генези й ево­люції маржиналізму. Тому важливо розглянути погляди поперед­ників маржиналізму Г. Госсена (J810—1858), Ж. Дюпюї (1804— 1866), А. Курно (1801—1877), Й. Тюнена (1783—1850) і етапи «маржинальної революції», простежити особливості маржиналь-них концепцій різних шкіл.