ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 28.03.2024
Просмотров: 1699
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
2. Господарство як підсистема сус-ва та обєкт економічної науки.
3. Історичні типи та форми організації господарства та їх еволюція.
4. Економічне зростання і його детермінанти.
5. Економічний розвиток його критерії та детермінанти.
6. Предмет історії ек. Та ек. Думки.
7. Метод істор. Ек. Та ек. Думки.
8. Завдання курсу істор. Ек. Та ек. Думки.
9. Етапи та напрямки розвитку історії економіки.
10.Етапи розвитку історії екогомічної думки.
11. Підходи та критерії періодизауії господарського розвитку сус-ва.
13. Привласнююче та виробничо-відтворююче гос-во: визначення, стук-ра, досягнення та обмежиність.
14. Неолітична революція та її вплив на господарський роз-к первісного сус-ва.
15. Еволюція гос-ва в давньому Єгипті та його відображення в памятках економчної думки.
16. Господарський роз-к та економіч. Думка Месопотамії. Закони Хаммурапі.
18. Особливості госп-го роз-ку та ек.Думки Давнього Китаю.
19. Господарська діяльність в первісній історії Укр. Трипільська куль-ра та її знач.
20. Сис-ма „влада-власність” та її роль у роз-ку гос-ва Давнього Сходу.
21. Осьовий час та його роль у формуванні Зх. Та Сх. Цивілізацій.
22. Загальна характеристика Сх. Та Зх. Цивілізацій в осьовий час.
23. Гос-во Індії в другій половині і тис.До н е.”Артхашастра”
24. Господарський роз-к Китаю в осьовий час та його ек.Думка.
25. Господарський роз-к Давньой Греції в осьовий час. Реформи Солона.
26. Ек.Погляди Ксенофонта, Платона, Арістотеля.
27. Особливості гос-кого роз-ку Давнього Риму доби республіки. Закони хіі Таблиць
29. Криза рабовласницької сис-ми гос-ва та її висвітлення у працях Луція Колумелли.
30. Загальна характеристиеа Сх. Та Зх.Цвілізації доби Середньовіччя.
31. Особливості господар-го роз-ку сус-ва Європейської цивілізації у V-Xст.
32. Господарський роз-к держави франків у у-Хіст., загальна характеристика.
34. Феодальні форми гос-ва та їх висвітлення у „Капітулярії про вілли”.
35. Господарська система Західної Європи в хі – XV ст.
36. Середньовічне місто та його роль у становленні ринкових відносин в Західній Європі.
37. Корпоративні форми організації господарської діяльності у середньовічному місті(ремісничі
38. Економічні погляди Хоми Аквінського
39. Господарство Київської Русі. «Повість минулих років»
41. Місто та міське господарство в Київській Русі. «Руська Правда»
46. Вплив цивілізаційних факторів на становлення ринкового господарства в
47. Передумови та суть Великих географічних відкриттів
49. Наслідки Великих географічних відкриттів та їх значення для розвитку світової економіки
52. Господарська система Голландії у XVI – XVII століттях та причини її занепаду.
53. Піднесення Англії та створення ринкового устрою її економіки (XVI-XVII ст.)
55. Історичні передумови виникнення, загальна характеристика та етапи розвитку меркантилізму.
57. Особливості господарського розвитку українських земель у XVI – xviIст.
58. Економічні погляди в.Петті та п.Буагільбера.
61. Промисловий переворот, його суть і значення для ринкового господарства.
68. Парцелярна система у Франції. Її суть і роль розвитку ринкової економіки країни.
69. Особливості розвитку ринкового господарства у Німеччині(середина XVI - середина XIX ст.).
70. Історичні та соціально – економічні умови виникнення сша.
74. Історична школа: причини виникнення, сутність та етапи розвитку.
76. Маржинальний напрям економічної думки
80. Основні тенденції господарського розвитку Франції наприкінці XIX – початку XX ст.
83. Становлення Інституціональної наукової традиції в українській економічній думці.
84. Вплив німецької історичної школи на розвиток економічної думки в Україні.
86. Синтетична теорія цінності м.І.Тугана – Барановського.
95. Світове господарство в роки стабілізації. Плани Дауеса та Юнга, їх суть та мета.
107. Німецьке економічне „диво” та роль представників німецького лібералізму в його підготовці.
108. Економічне зростання у сша в 50-70-ті рр хх ст. Кейнсіансько-неокласичний синтез.
111. Економічні зміни в провідних країнах світу у 1970-х рр та їх відображення в посткейсіанстві.
115. Роз-к світової економіки в останній третині хх-ххі ст. „Рейганоміка” та „Тетчеризм”.
116.Грошовий сектор економіки та економічна суть монетаризму. М. Фрідмен.
117. Теорії економіки пропозиції іраціональних очікувань та їх практичне використання.
119. Зміна галузевої структури вир-ва та становлення і роз-к теорії постіндустріального сус-ва.
121. Трансакційний сектор ек-ки, теорія прав власності та трансакційних витрат. Теорема р.Коуза.
122. Інтеграція Європи та особливості економічного роз-ку в її умовах.
125. Політика „воєнного комунізму” та її відображення в дискусіях 20-х рр хх ст.
127. Радянська індустріалізація, її джерела і соц-економіч.Наслідки.
129. Вибір економічної стратегії роз-ку в повоєнний період. Джерела відбудови та роз-ку гос-ва.
130. Спроби лібералізації адміністративно-командної сис-ит гос-ва в період „хрущовської відлиги”.
133. „Горбачовська перебудова” як спроба трансформції радянської сис-ми.
134. Реформи 60-90-х рр хх ст спроба вдосконалення радянської господарської сис-ми.
135. Стан економіки України на момент проголошення незалежності.
138. Становлення та роз-к засад ринкової ек-ної сис-ми в Укр.(друга половина 90-х рр)
139. Основні напрями теоретичних досліджень в укр. Ек-ній літературі 90-х рр хх ст.
Політика уряду з перетворення Англії на колоніальну державу розширювала сировинну та фінансову базу англійської промисловості, забезпечувала її ринками збуту. У XVIII ст. Англія стала могутньою колоніальною державою з колоніями в Індії, Північній Америці та в інших частинах світу.
Таким чином, до другої половини XVIII століття в країні сформувалися передумови для промислового перевороту (1760— 1780 рр.). Великий попит на англійські товари в середині країни та за її межами, виникнення масового платоспроможного споживача, становлення ринку капіталів, ринку праці, ринку цінних паперів, інституцій, які захищають права власності відокремленого (незалежного) економічного суб'єкта, розвиток поділу праці та спеціалізації виробництва, потребували пової форми господарства, що задовольнила б рівень розвитку названих показників. Такою формою господарства стала фабрика.
Фабрика прийшла на зміну мануфактурі, як новий тип виробна, заснований на використанні системи робочих машин і парового двигуна. К. Маркс наводить, на його думку правильне, Визначення фабрики, яке дав англійський економіст Е. Юр (1778—1857). «Фабрика, — читаємо у першому томі «Капіталу» - це величезний автомат, складений із численних механічних і свідомих органів, що діють узгоджено і без перерви для виробництва одного і того ж предмету, так що усі ці органи підпорядковані одній рушійній силі, яка сама приводить себе в рух» . Тут висвітлюється основна ідея К. Маркса: фабрика, цей «величезний автомат», включає і людей — робітників у юному технологічному, виробничому й соціальному статусі. Воно є об'єктом, а автомат — суб'єктом, і він панує над робітниками. Фабрика підвищила продуктивність праці, прискорила темпи економічного зростання та істотно збільшила, порівняно з мануфактурою, випуск товарної продукції. Вона позначила перемогу ринкового великотоварного виробництва, і не випадково основним показником звершень промислового перевороту в тій чи іншій країні є переважання фабричних виробів у загальній кількості продукції, що виробляється в країні.
65. Загальна характеристика економічних теорій епохи вільної конкуренції та їх значення для розвитку ринкового господарства в країнах Європейської цивілізації (Класична економічна теорія, історична школа, марксизм)
Розвиток капіталістичних відносин призвів до занепаду меркантилізму передовсім в Англії — найрозвиненішій економічно країні. Буржуазна революція середини XVII ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій на європейському континенті. Буржуазія поступово приходить до влади. Починається бурхливий розвиток промисловості. Цей розвиток був неможливим без наукових знань. XVII ст. стало століттям розвитку природничих наук, особливо механіки, математики, фізики, астрономії. Великого значення набуває філософія. Усе це сприяло також і розвиткові економічної думки. Було покладено початок формуванню політичної економії як науки. За цих умов і виникла класична політична економія. Вона зародилась в Англії в кінці XVII ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму.
Уперше термін «класична політична економія» ужив К. Маркс стосовно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства.
до класиків належали економісти від В. Петті до Д. Рікардо в Англії і від П. Буагільбера до С. Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політичної економії Маркс називає праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на його думку, класична школа вичерпала себе, її, за Марксом, заступила «вульгарна», тобто ненаукова політекономія. Цей перехід він пов'язував із загостренням класової боротьби.
У західній літературі визначення хронологічних меж класичної політекономії є іншим, її зародження часто пов'язують із фізіократами. До класичної політекономії західні економісти фактично відносять усю післярікардіанську політичну економію XIX ст.
Історичні умови формування марксизму слід розглядати з двох сторін: перша — загострення соціальних суперечностей, що знайшли втілення у боротьбі робітничого класу за свої права (цей клас був згуртований і численний); і друга — нові тенденції в розвитку економічної науки.
Ідея соціалістичної та комуністичної організації суспільства, сформульована з класичних позицій соціалістами-утопістами, зі зростанням соціальної нестабільності в першій половині XIX ст., набуває все більшої популярності.
Саме в цей час у розвитку економічної науки настає період певної невизначеності: класичні теорії пережили себе, почалася боротьба різних наукових поглядів, унаслідок чого поряд з класичними догмами виникають різноманітні вчення, що принаймні частково заперечують їх. Так, крім соціал-утопізму, можна назвати інтервенціонізм, який обґрунтовує необхідність втручання держави в економіку для розв'язання соціальних суперечностей; національну систему політичної економії (альтернативну школу). Усі вони ревізували метод класичної політекономії: соціалісти-утопісти піддавали критиці принцип індивідуалізму, інтервенціоністи — принцип невтручання держави, альтернативна школа — обидва ці принципи, а також принцип космополітизму. Це було зрозумілим, адже капіталістична система саморегулювання поступово втрачала ефективність, що негативно позначалося не лише на економічній, а й на соціальній стабільності.
Але ці вчення не давали вичерпних відповідей на низку актуальних питань, були недостатньо доказовими, особливо щодо пояснення природи недоліків капіталізму та моделювання основ нового ладу.
Більше того, спроба реалізувати їх на практиці під час французької революції 1848 р. провалилась, остаточно їх дискредитувавши, А між тим нова соціальна сила — робітничий клас — нагаль-но потребувала теорії, що відбивала б її інтереси. Саме тому і виникає особлива течія в політичній економії — марксизм, засновниками якого були К. Маркс (1818—1883) і Ф. Енгельс (1820— 1895). За оцінками французьких науковців, Ш. Жида та Ш. Ріста, ця течія була «...не простим виразом великодушних устремлінь, а справжньою науковою системою...». Початок їй було покладено виходом першого тому «Капіталу» К. Маркса.
Цю теорію умовно поділяють на 2 частини:
— марксизм як економічне вчення; — марксизм як соціальне вчення.
Ясна річ, що обидві ці частини марксизму не можна вважати цілком самостійними, оскільки перша створювалась для обґрунтування другої, тобто для доведення необхідності докорінних соціальних перетворень суспільства.
Марксистське бачення таких перетворень було, на відміну від соціальних утопій їхніх попередників, радикальним: пропагувало революційні (насильницькі), а не еволюційні зміни форм власності. Водночас економічне обгрунтування необхідності таких змін було значно переконливішим від утопічних учень.
У середині ХІХ ст. надзвичайно загострилася класова боротьба у Німеччині. Результатом цього загострення були європейські революції 1848-1849 рр. У 40-х роках у Нім. на політичну арену виходять Маркс і Енгельс. Так, у ХІХ ст. в Нім. як реакція на марксизм і класичну школу виникає так звана історична школа.
Засновниками були В.Рошер, Б.Гільдебранд, К.Кніс. Вони намагалися визначити і проаналізувати тенденції сусп. розвитку. Представники ІШ заперечували загальні закони суспільно-економічного розвитку. Основоположником І.Ш. був професор В.Рошер (1817-1894). В праці “Короткі основи курсу ПЕ з точки зору історичного методу(1843)- стверджує, що немає загальних з-нів соціальної економії, а є тільки закони розвитку економічних факторів. Р. ставить перед собою завдання доповнити і розвинути загальновизнану теорію класичної школи.
Ідеї І.Ш. найпослідовніше проводив К.Кніс (1821-1898). Його робота “ПЕ з точки зору історичного методу” була прикладом наполегливого і послідовного вирішення цієї проблеми, чого не спостерігалось у Рошера. К. вважає, що рівень економічної мудрості суспільства і теоретичні концепцїї, які відображають стан цього суспільства, є результатом певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягло воно на даний момент, є перехідною фазою його подальшого прогресу.
Б.Гільдебранд (1812-1878) Основна праця “Політична економія суч.і майбутнього”. Г. рішуче здійснює нападки на класичну політекономіюмію: не визнає об’єктивності дії економічнихх законів, принципу індивідуалізму
66. Розвиток ринкового господарства в Англії(середина XVII – середина XIX ст.).Висвітлення цих процесів у теоріях а.Сміта та д.Рікардо.
Внаслідок буржуазно-демократичної революції (1640—1659) та «Славного перевороту)) (1688) в Англії була встановлена конституційна монархія під парламентським контролем. Таким чином, система політичної влади забезпечила доступ (через парламент , пізніше — і через кабінет міністрів) представникам великого капіталу до державного управління. Це дозволило зорієнтувати економіку країни на створення умов, необхідних для подальшого розвитку складових ринкового господарства.
Діяльність уряду насамперед сприяла розвитку сільськогосподарської галузі. Суть його заходів полягала в захисті та заохоченні розвитку фермерських господарств, особливо тих, які вирощували зернові. Та лише в другій половині XVIII ст. в Англії був здійснений аграрний переворот, в результаті якого майже повністю було знищено дрібне селянське господарство. Влада робила ставку на великі фермерські господарства, що використовували найману працю селян що лишились без землі. На заробітну платню ці робітники купували собі все необхідне, таким чином уряд гарантував платоспроможного споживача та збільшував товарно – грошовий обіг. На ринок капіталів надходили вільні грошові ресурси фермерів, які були їхнім прибутком від сільськогосподарського виробництва, і частина земельної ренти землевласників. Механізм утворення прибутку фермерів і ренти землевласників дослідиви Д. Рікардо в роботі «Основи політичної економії та оподаткування» (1817).
У своєму дослідженні вчений виходив з того, що вартість сільськогосподарських товарів визначається витратами праці на їх виробництво за най не сприятливіших умов. Тоді фермери, які використовують гіршу землю, отримують лише середній прибуток на вкладений ними капітал. Рента на такій землі для ЇЇ власників не виникає. Ті ж фермери, які використовують середню й кращу землю, отримують дохід, що перевищує середній прибуток відповідно до якості і місцерозташувания земельних ділянок. Цей прибуток визначається як різниця між витратами виробництва на ділянках, які вони обробляють, і на гірших землях. Середній прибуток привласнюється фермером. А надлишок доходу над середнім прибутком і є земельною рентою, яку отримує землевласник. Таким чином, рента у Д. Рікардо розцінюється як суто соціальний феномен, що пов'язаний із виникненням приватної власності на землю. А джерелом ренти є праця найманих робітників у сільському господарстві, а не власне земля. Та К. Маркс у «Капіталі» показав, що це не зовсім правильно: в умовах приватної власності на землю землевласник не віддає даром в оренду навіть найгіршу ділянку. Рікардівську ренту К. Маркс назвав диференційною (тобто зв'язаною з природною різницею земельних ресурсів).