Файл: shpora.doc

В 1990 р. уряд СРСР розробив програму переходу до ринко­вих відносин під жорстким державним контролем, але вона не дістала підтримки Верховної Ради СРСР. Не була підтримана й більш радикальна програма групи Шаталіпа («500 днів»). Зреш­тою, Верховна Рада СРСР затвердила «Основні напрямки стабі­лізації народного господарства та переходу до ринкової еконо­міки», втім ця програма не мала під собою твердого грунту й не могла дати позитивних результатів. Унаслідок цього всього криза радянської економіки поглиблюється. Непослідовна, без­системна перебудова призвела до невідворотного розвалу ра­дянської економіки та розпаду СРСР.

134. Реформи 60-90-х рр хх ст спроба вдосконалення радянської господарської сис-ми.

Питання щодо кардинальної економічної реформи вперше було поставлене на червневому (1987 р.) Пленумі ЦК КПРС. Спершу її пов'язували з концепцією «вдосконалення господар­ського механізму», тобто із наданням підприємствам більшої самостійності в розвитку виробництва, оновленні продукції, ма­теріальному стимулюванні робітників залежно від фінансових результатів діяльності підприємства, тобто із фактичним повер­ненням до ідей реформи 1965 р. Власне економічна «перебудо­ва» розпочалася у червні 1987 р., коли було ухвалено «Закон про державне підприємство», згідно з яким підприємства набу­вали права самостійно планувати свою діяльність, базуючись на рекомендованих, а не директивних завданнях, на контрактах із постачальниками та споживачами та державних замовленнях. Відтепер діяльність підприємств мала регулюватися не міністер­ствами та відомствами, а довготривалими економічними норма­тивами.Назагал механізм цієї реформи не відповідав задекларованим цілям. Фактично він не допускав плюралізму власності (в серед­ній та великій промисловості), не зачіпав основ адміністратив­но-командної системи управління (зберігалася система міні­стерств з їхньою бюрократичною опікою над підприємствами, певною мірою зберігалося й директивне планування) та не змі­нював мотивацію до праці. Оскільки реформа не змінила відно­син власності, розширення прав підприємств не супроводжува­лося відповідним підвищенням їхньої відповідальності за ре­зультати господарської та фінансової діяльності. Істотне підви­щення частки прибутку, що залишалася в розпорядженні під­приємств, зумовило зростання не капітальних вкладень, а лише заробітної плати, що поклало початок активним інфляційним процесам. Стосовно українських підприємств Закон навіть не створив відповідних умов для отримання ними достатньої само­стійності, адже вони залишалися залежними від союзних орга­нів, котрі й надалі розподіляли матеріальні ресурси, зокрема си­ровину, матеріали, устаткування, обладнання, та державні за­мовлення, які майже на 100 % охоплювали виробництво продук­ції державних підприємств. Таким чином, директивно-планові регулятори були порушені, а ринкові так і не запроваджені. По­ловинчасте, непродумане реформування внеможливлювало роз­в'язання пайгостріших економічних проблем, натомість поглиб­лювало народногосподарські диспропорції, розбалапсованість економіки як країни загалом, так і України зокрема.

135. Стан економіки України на момент проголошення незалежності.

Розпад СРСР був зафіксований 1 грудня 1991 р. Але першим кроком до незалежної (і політично, і економічно) держави — України було проголошення «Декларації про державний сувере­нітет України» (16 липня 1990 р.) та прийняття «Акту проголо­шення незалежності України» (24 серпня 1991 р.). Проголошення незалежності України означало створення цілком іншої політич­ної й соціально-економічної ситуації.Власне, за роки існування союзного народногосподарського комплексу було практично вичерпано продуктивний потенціал Донбасу, багаторічні проблеми якого (технологічна застарілість, моральна й матеріальна зношеність, ускладненість умов видобут­ку вугілля, соціальні проблеми) виявилися проблемами винятко­во України. Отже, українська економіка впродовж багатьох років виконува­ла функції сировинного придатку, продукція, що тут вироблялася для кінцевого споживання, не перевищувала третини загального виробництва в республіці. Союзний уряд, особливо у 1970—1980-х роках постійно обмежував капітальні вкладення, необхідні для ефективного функціонування економіки республіки, відбува­лося невпинне «старіння» основних фондів, знижувався коефіцієнт їх придатності, що стало дуже гострою проблемою української економіки, особливо за умов розбудови незалежної держави. Величезні структурні диспропорції, що сформувалися в україн­ській економіці, призвели до катастрофічних наслідків в екології, до втрат природних і людських ресурсів. Отже, економіка країни потребувала глибокої й докорінної перебудови, здійснення швидких, радикальних перетворень, спря­мованих на заміну існуючої економічної системи іншою з метою забезпечення її ефективного функціонування.

136. Перехід від командно-адміністративної до ринкової ек-ки та способи його обгрунтування в екоомічній літературі.

Проблема трансформації директивної економіки на ринкову викликала доволі активну полеміку щодо шляхів та основних на­прямів економічної політики перехідного етапу. Цим проблемам присвячено наукові дослідження відомих українських учених, зокрема А. Гальчинського, В. Геєця, С. Данилишина, С. Єрохіна, Б. Кваснюка, В. Кононенка, І. Лукінова, В. Черняка та ін. Найваж­ливішим аспектом цих досліджень була спроба знайти й обґрун­тувати шляхи переходу від централізованого планово-директив­ного господарства до ринкової економіки. Погляди вітчизняних учених формувалися під впливом альтернативних концептуаль­них теорій, що існували у світовій економічній науці, на підставі яких сформувалися два напрями такого переходу.

Перший напрям виник під впливом ліберальної (монетарист-ської, або ортоліберальної) концепції.Другий напрям у підґрунті мас кейнсіанську методологію з її теорією державного регулювання економіки. Ще у 1990—1991 роках Верховною Радою було затверджено Концепцію переходу України до ринкової економіки (грудень 1990), в якій визначалася етапність переходу, підготовка законодавчого поля, для чого було прийнято цілу низку законів, а саме: «Про власність», «Про бюджетну систему», «Про підприємницт­во», «Про банки і банківську діяльність» тощо, які певною мірою створювали передумови ринкової трансформації української еко­номіки.

Наступний етап, відповідно до Концепції, безпосередньо пере­хідний, мав забезпечити формування засад ринкової інфраструк­тури через роздержавлення власності, створення суб'єктів ринку, формування національної грошової системи, перехід до вільного ціноутворення, свободу підприємництва тощо. На практиці цей етап реалізовано не було, і Україна вже від початку 1992 р. ступи­ла на шлях безпосередніх ринкових перетворень, не маючи для цього ані чіткої програми, ані відповідної теоретичної та практич­ної бази.

На практиці від початку 1992 р. був запроваджений в обіг купон-карбованець як розрахунковий знак і попередник повноцін­ної національної валюти— гривні.

У березні 1992 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи національної економічної політики України», що було наступним кроком на шляху розбудови національної економіки. «Основи» передбачали низку заходів, зокрема роздержавлення, приватиза­цію, структурну перебудову й модернізацію промисловості, від­мову від деяких принципових положень, прийнятих під час ство­рення СНД (Україна залишається у складі СНД, але остаточно виходить з рублевого простору, що стало можливим завдяки за­провадженню купоно-карбованця), перехід до взаєморозрахунків із країнами Співдружності на основі світових цін, переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні рийки тощо. Певного мірою прий­няття цієї програми було умовою вступу України до Міжнарод­ного валютного фонду (МВФ) у квітні 1992 р.

Власне, вступ до МВФ та певні кроки, зумовлені його вимо­гами, більшість українських економістів розглядають як винятко­во негативний фактор для економіки України, стверджуючи, що «економічна політика, що її проводили в Україні, привела країну до глибокої економічної кризи. Власне, реформи хоча й проголошувалися, але на ділі не про­водилися. Аналізуючи цю ситуацію, академік І. Лукінов зауважу­вав, що «таке бездумне трансформування, яке несе у собі елементи необгрунтованого романтизму або авантюризму, є антинародним і вступає у суперечність із прогресивним напрямом економічного зростання та розвитку. Саме через відсутність всебічно обгрунто­ваної комплексної програми ринкових реформ та механізму їх по­слідовного практичного втілення Україна потрапила в особливо складне економічне становище» [9, с. 6]. Своєю чергою, А. Галь­чинський назвав ці процеси «імітацією реформ». Економіка України переживала глибоку системну кризу, про що переконливо свідчили панівні в цей період в економічній сфері тенденції. Передусім цс катастрофічне падіння основних економічних показників.Падіння виробництва й стрімке зростання собівартості продукції різко зменшили бюджетні над­ходження від промисловості, тоді як видатки бюджету невпинно зростали. Надзвичайно знизився життєвий рівень населення. Боротися з інфляцією уряд намагався звичними директивними методами: було запроваджено фіксований курс купоно-карбованця відносно долара, але цей крок лише інтенси­фікував поширення «тіньової економіки», збільшив втрати вітчиз­няних експортерів, а також посилив відплив капіталів за межі України, що знекровлювало економіку країни. До того ж поси­люється бартеризація зовнішньої торгівлі, причому бартер був надзвичайно невигідним для української економіки: як правило, експорт відбувався за заниженими цінами, а імпорт — за завище­ними. Нееквівалентні експортно-імпортні операції зумовили зро­стання зовнішньої заборгованості України.