Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ДІЯ ДРАМАТИЧНА

ся якась ланка­ подій. У першій дії зазвичай подається експозиція і відбувається

зав’язка; в останній — розв’язка.

В українському театрі термін дія вживається у кількох значеннях: драматична дія; сценічна дія; елемент поділу п’єси на структурні елементи (акт); п’єса («Антигона», драматична дія Софокла, з грецької на українську перевіршував Петро

Ніщинський, 1911; «Сапфо», драматична дія Л. Старицької, 1908; «Назар Стодоля», малороссійськая дія Тараса Шевченка, 1843; «Страшна помста», фантастична дія у 8 картинах, з повісті Н. Гоголя переробив М. Старицький, 1887). Інколи в цьому самому значенні вживають терміни акт, справа («Спокуса» Панаса Мирного) та ін.

Майже всі теоретики та практики сценічного мистецтва­ вважали дію основним засобом виразності в театрі, однак трактування терміна істотно різнилися. Приміром, «Танцовальный словарь, содержащий в себе историю, правила и основания танцевального искусства с критическими размышлениями и любопытными анекдотами, относящимися к древним и новым танцам» Ш. Компана, виданий у перекладі з французької у 1790 р. в Росії, подає таке визначення: «Аctiоn théatrale. Театральное действие. Все действия, каковыя только на Лирическом театре усматриваются, т. е. трагическия, комическия,­ пастушеския, магическия и проч., могут быть приличны танцованию. <…> Каждое театральное представле­ние должно иметь

три существенныя части. Живым разговором или другим произшествием дается сведение зрителю­ как о материи, имеющей предложиться глазам его, так и о характере, качестве и нравах представляемых лиц. Cиe называется изъяснением­ (l’Exposition). Обстоятельства и препятствия, раждаю­щияся­ из существенности материи, не редко запутывают и удерживают продолже­ния­ действия, не останавливая его одна­кож совсем. Равным образом в действующих лицах случается иногда некоторое помешательство, потушающее вовсе любопытство в зрителе, которому способ, могучи отвратить оное, бывает неизвестен; и сие то называют узлом (le Noeud). Из сего замешательства по немногу видна становится неожидаемая

ясность, которая открывает действие и препроводит оное по нечувствительным

степеням к замысловатому заключению; именуется развязкою (le Dénouement)». У системі Станіславського умовно розрізняються:

—дія психічна, метою якої є вплив на психіку партнера — на його почуття, свідомість, волю (об’єктом психічної дії може бути не тільки свідомість партнера, але й власна свідомість виконавця);

—дія словесна (фр. action parlee; англ. speech act, різновид психічної дії: вплив словом на психіку партнера);

—дія фізична, — сценічна дія, мета якої — внесення змін у довкілля людини; ці дії вимагають витрат переважно фізичної енергії;

—дія безпредметна, пустишка — дія, що її здійснює актор з уявним предметом; один з основних елементів тренінгу акторської психотехніки, комплексна

вправа на «пам’ять фізичних дій і відчуттів»;

169

ДІЯ ДРАМАТИЧНА

—дія наскрізна персонажа — «дієве внутрішнє прагнення через всю п’єсу двигунів психічного життя артисто ролі», прагнення кожного з персонажів задо-

вольнити свої нагальні потреби;

—дія наскрізна вистави — боротьба за вирішення головного завдання, наслідок сукупності наскрізних дій персонажів; сума наскрізних дій персона-

жів, — конкретна реальна боротьба, що відбувається на очах у глядачів, формується у зав’язці й вичерпується у розв’язці; Г. Товстоногов дав такі визначення наскрізної дії: «мета в межах п’єси»; «наскрізна дія мусить бути елементарною, як і фізична задача»; «це те, за чим ми стежимо»; наскрізна дія не закладена у п’єсі об’єктивно, її розуміння привноситься у п’єсу режисером;

—дія контрнаскрізна (контрдія, протигра)— вчинки й обставини, що заважають носіям наскрізної дії досягти своєї мети, протидія наскрізній дії («Будь яка

дія, — писав К. Станіславський, — зустрічається з протидією, причому друга викликає і посилює першу. Тому в кожній п’єсі поряд із наскрізною дією, у зворотному напрямі, розгортається зустрічна, ворожа їй наскрізна дія»; Г. Товстоногов писав, що в п’єсі відбувається боротьба наскрізної дії з обставинами;

—інколи застосовується поділ на прості (фізичні) та складні (психологічні) дії.

Практики театру так визначали наскрізну дію вистави і окремих персонажів:

—«наскрізна дія — протестувати проти несправедливості» («Бенкет під час чуми» О. Пушкіна, К. Станіславський);

—«наскрізна дія Туанетти: висміяти, дискредитувати медицину в очах Аргана, щоб врятувати його» («Хворий та й годі» Ж. Б. Мольєра, К. Станіславський);

—«наскрізна дія Сальєрі — ненавидіти Моцарта. <…> Хочу бути першим і тому

зіштовхую Моцарта, хоча нічого не маю проти нього. <…> Порятунок мистец­тва» («Моцарт і Сальєрі» О. Пушкіна, К. Станіславський);

—«для Графа наскрізна дія — оволодіти Мірандоліною» (Граф, «Господиня заїзду» К. Гольдоні, К. Станіславський);

—«господиня жінка, яка панує не лише у готелі, а й у серцях чоловіків» (Міран-

доліна, «Господиня заїзду» К. Гольдоні, К. Станіславський);

—«наскрізна дія — прагнення ідилії, чистого любовного життя і прагнення до нього, а для партії Фоми контрдія — руйнування ідилії» («Село Степанчиково» за Ф. Достоєвським, К. Станіславський);

—«наскрізна дія вистави — пошук насолоди, радості, задоволення від байди-

кування, тобто теревеніти, проповідувати,­ пліткувати, підкопуватися, інтригувати, лаяти, критикувати інших» («На всякого мудреця доволі простоти» О. Остров-

ського, К. Станіславський);

—«наскрізна дія Штокмана — служити правді, робити все, що посилає доля»

(«Доктор Штокман» Г. Ібсена, В. Немирович Данченко);

—«наскрізна дія п’єси — люди чимось незадоволені» («Три сестри» Чехова,

В.Немирович Данченко);

170

ДРАМА

—«стати міністром» (Тартюф, «Тартюф» Ж. Б. Мольєра, К. Станіславський);

—«наскрізна дія п’єси і наскрізна дія керівників, режисури, акторів — торже-

ство революції» («Любов Ярова» К. Треньова, В. Немирович Данченко);

—«наскрізна дія Наташі у другій дії — врятувати дім Прозорових» («Три сестри» А. Чехова, Г. Товстоногов);

—«наскрізна дія — боротьба за існування» («Три сестри» А. Чехова, Г. Товстоногов);

—«наскрізна дія «Гравців» — боротьба за виграш» («Гравці» М. Гоголя, Г. Товстоногов);

—«наскрізна дія п’єси О. Корнійчука «Загибель ескадри» — боротьба за ескадру» (В. Неллі).

Французький письменник XVIII ст. Жан Франсуа Мармонтель писав, що «дія

драматичної поеми — це загадка, відповіддю до якої служить розв’язка».

В англомовному театрі термін action вживається в кількох значеннях: фізичний рух актора, пантоміма; рух сюжету або подія, що має фізичний або словесний вияв.

Термін застосовують також до форм акційного мистецтва. ► АКТ, дія контрна-

скрізна, дія наскрізна, ДРАМА, СИСТЕМА СТАНІСЛАВСЬКОГО, СЮЖЕТ, ФАБУЛА

ДРАМА (лат. drama; італ. drama, dramma; нім. Drama; англ. та фр. drama; від грец. δραμα— drama, що, в свою чергу, походить від dromеnа — діяння, дія,

таїнство)­ — рід літератури, предметом якого є цілісна дія, що простежується від зав’язки­ до розв’язки й утворюється в результаті вольових зусиль індивідів, які, прагнучи досягнення поставлених цілей, вступають у боротьбу з іншими індивідами й об’єктивними обставинами. Драма — це система образів та ідей, виражена в дієвій формі через зіткнення характерів, а з філософської точки зору — процес переоцінки цінностей. У найтрадиційнішому значенні драма — це конфлікт, зображений у вигляді діалогу дійових осіб, із ремарками автора. З функціонального погляду драма — це літературний твір, написаний у формі діалогів,

монологів і ремарок та призначений для виконання на сцені.

Жанрове визначення драма вперше вжили античні­ філологи для характеристики комедій Епіхарма, в яких відсутній коммос. За доби середньовіччя для позначення драматичних творів побутує термін гра (лат. ludi, англ. play, нім. spiel);

зXVI–XVII ст. — п’єса (фр. pièce de théatre). З 1707 р. у Франції зафіксовано термін drame (у Російській імперії — з 1750 х у формі драмма, драмматический («в об-

щем смысле драмою называется всякое театральное сочинение»; «драма <…> значит всякаго рода театральное действие, и для того называются печальныя комедии, не принадлежащия ни к истинной комедии, ни к трагедии общим сим на-

званим»). Відтоді терміни драма і п’єса вживаються як синоніми. Однак у першій

половині XVIII ст. драма виокремлюється у самостійний жанр драматургії, поряд

зкомедією та трагедією. Це драма буржуазна або міщанська, конфлікт якої зазвичай має соціальний чи моральний характер.

171

ДРАМА

В англомовному театрі за способом побудови розрізняють драму атмосферну

(play of atmosphere), драму характерів (play of character), драму ідей (play of ideas),

п’єсу ситуацій (play of situation) та ін.

З уявлень ХІХ ст. про драму сформувалася одна з категорій тогочасної теорії театру — драматизм (драматичне), що з точки зору гегелівської та постгегелів-

ської естетичної теорії сприймається як конфліктність, утілена в поведінці дійо­ вих осіб.

Інколи драматизм невиправдано ототожнюють з театральністю, хоча насправді між ними немає взаємозалежності: драматичне не входить до складу

театральності, і навпаки — театральність не є складником драматичного. Небезпека ототожнення термінів драматизм і театральність зумовлена тим,

що таким чином скасовується ціла низка безконфліктних театраль­них­ жанрів

іформ, побудованих радше на плутанині, ніж на драматичному конфлікті: це без­ конфліктна драма (теорія безконфліктності); лірична комедія і лірична драма; пастораль; дивертисмент; селянка, ідилія, зразки якої відомі не лише у балеті (приміром, дослідники української драматургії 1945–1970 х рр. цілком виправ-

дано — щоправда, у негативному сенсі — вживали словосполучення пейзанська ідилічність для характеристики деяких творів цього періоду); водевіль; комедія помилок (положень) та її різновид — комедія ляпасів. І ця проблема загострюється в контексті жанрів другої половини ХХ ст. (театр абсурду, акціонізм тощо).

Зіставлення категорій драматичне і театральне виявляє ще одну проблему: подеколи чи не найпопулярніші твори театрального мистецтва­ майже позбавлені драматизму (деякі твори О. Корнійчука, А. Софронова, в основу яких покладено «конфлікт передового, прогресивного з відсталим, закостенілим» та ін.)

Однак існування подібного недраматичного театру аж ніяк не суперечить природі театру, принаймні жанрам, від яких бере початок європейський театр.

Адже «від античної трагедії, — зауважував Б. Варнеке, — ми маємо, як і від усі-

єї античної драми, лише лібрето, словесний текст. Повністю зникли її партитури, хоча музичний супровід мав суттєве значення <…> Свідчення древніх змушують нас вважати грецьку трагедію попередницею якщо не опери, то ораторії».

«У класичній естетиці, — писав Ганс Леманн у праці «Постдраматичний театр», — діалектиці драми та її філософському значенню належало центральне

місце. Драму й трагедію вважали найвищою формою вияву Духу. Драма взяла

на себе провідну роль у мистецькому каноні через діалектичність жанру (діалог,

конфлікт). В результаті і теоретики марксизму, і Зонді стверджували, що діалекти-

ка драми виявляє діалектику історії, а історики почали звертатися до метафори

драми, трагедії, комедії, щоб описати зміст і внутрішню єдність історичних процесів. Таким чином, французька революція з її парадними входами, промовами,

жестами і виходами була задумана як драма з конфліктом, героїчними ролями

іглядачем. <…> “Поетика” Аристотеля осмислювала красу і функцію трагедії

172