Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ДРАМА ВЕЛИКОДНЯ

переносив частинки хреста із Латеранської церкви «Святого Хреста в Єрусалимі». Ця Служба завершувалася урочистою молитвою.

УVІІІ ст. літургію Страсної п’ятниці перейняла франкська Церква, і відправа

зпричастям розвинулася до mіssa praesanctіfіcatorumu. У німецькомовному середовищі сформувалася відправа з драматичними елементами — «чин Воскресіння», що складався з піднесення зображення Воскресіння, під час якого зі «святого гробу», як знак наслідування мироносиць (vіsіtatіo sepulchrі), виймали хрест або святі дари. Зі звичаїв Квітної неділі чи з обряду посвячення церков у пізньому

середньовіччі ввійшов до відправи обряд Tollіteportas — як відображення перемоги, яку Ісус здобув над дияволом при сходженні до Пекла.

На початку ІХ ст. Великодня процесія із ченців, дворян і «змішаного люду» (mіxtus populus) послідовно обходила три святилища, а подальше розширення літургійного співу й доповнення його тропами, тобто новими неканонічними

текстами, дало поштовх для появи у Х ст. теат­ральних­ елементів — уперше їх застосував творець Великоднього тропу Туотіло­.

З антифонів (співочих діалогів півхору) постав діалогізований переказ євангельського сюжету (тропи), присвячений похованню й Воскресінню Христа (дослідники висловлюють припущення, що саме від слова тропи походить назва trobador — трубадур, тобто той, хто винаходить тропи).

З переказу євангельського сюжету походить і перша Великодня гра — сцена

трьох Марій, що прийшли до Гробу Господнього. Ролі Ісуса й основ­них апостолів виконували священнослужителі, а для інших ролей наймалися комедіанти та мандрівні актори — clerіcі vagantes. Десь у XІV ст. для визначення цих обрядових дійств з’являються відповідні назви: Великодні ігри (лат. Ludus paschalіs; нім. Osterspіel, ігри Страстей Господніх), Пасії (Passіo, Раssіоn — Страсті, Страждання), Ordo (лат., священні тексти, священнодійства) та ін.

В одному з перших відомих Великодніх тропів сцена Воскресіння виконувалася таким чином. Між трьома Маріями — Марією Магдалиною, Марією Саломеєю

й Марією Клеоповою, матір’ю Якова, — та ангелами, що їх зустрічали, відбувався

діалог: «Кого ви шукаєте в могилі, християни?» — «Ісуса­ з Назарета, розп’ятого на хресті, небесні ангели». — «Його тут нема, Він воскрес, несіть благу вість, що Він устав із труни». Ця сцена вже потребувала певної партитури, жести якої черпалися з найдавнішого церковного ритуалу, що мав чіткий і жорстко визначений ряд алегоричних дій, відомих ще з VІІІ ст.: поклоніння хрестові (Adoratіo crucіs) у Страсну п’ятницю; положення хреста (Deposіtіo crucіs, відомо з ІX ст.); підняття хреста (Elevatіo crucіs); наступного після Великодня дня (що символізувало годину

Воскресіння) й відвідання жінками мироносицями Труни Христової (Vіsіtatіo).

Від Х ст. відомі й звернені до виконавців Великодніх ігор режисерські вказівки, що визначали особливості їхнього виконання. Серед співу та промов з розміщеної під вівтарем домовини виймали хрест, покладений туди у велику п’ятницю,

182

ДРАМА ВЕЛИКОДНЯ

ісвященик, убраний ангелом, у білому хітоні та з золотим сяєвом над головою, повідомляв про Воскресіння Христа, звертаючись до двох жінок — Божої Матері

йМарії Яковлевої, яких уособлювали двоє молодих священиків у жіночих плащах.

Умонастирському статуті «Regularіs concordіa monachorum» кінця Х ст. наведено сценарій Великодньої гри, що її інколи називають літургійною драмою: «Щоб

урочисто відсвяткувати положення в труну нашого Спасителя й кріпити віру неосвіченого простолюду й неофітів, ми й вирішили дотримуватися похвального звичаю деяких церковників. У частині вівтаря, де є отвір, має бути поміщено труну, завішену фіранкою. Повинні вийти двоє дияконів, тримаючи накритий саваном хрест, і понести його зі співом антифонів, доки не підійдуть до місця труни

йне покладуть хрест, так, неначе це було б тіло Добродія нашого, яке вони ховають. У цьому місці святий хрест повинен залишатися до самої ночі Воскресіння. У день святої Пасхи, перед ранковою службою, нехай церковні служителі піднімуть хрест, щоб помістити його в належне місце. Під час третього читання нехай четверо братів уберуться; один, убравшись в альбу, неначе для іншої служби, піде непомітно до труни й тихо сяде з пальмовою гілкою в руці. Під час співу третього антифону нехай троє, що залишилися, одягнені в ризи, з кадильницями прямують до труни, удаючи, ніби шукають щось. Це відбувається в наслідування ангела,

що сидить на камені, і жінкам, що прийшли натерти тіло Ісуса миром [освяченою обрядом мироваріння ароматною олією. — О. К.]. Коли ж той, що сидить, побачить, як до нього наближаються троє, неначе збилися зі шляху й шукають щось, нехай він почне спів тихим і ніжним голосом: ”Кого ви шукаєте?” Коли він проспіває, нехай троє разом в унісон відповідають: ”Ісуса Назарянина”, а він їм: ”Його немає тут; Він повстав, як раніш пророчив. Ідіть, повідомте, що Він повстав із труни”. По тому нехай вони звернуться до хору зі словами: ”Алілуя, Господь повстав!” Потім нехай ангел, який сидів, неначе назад їх кличучи, проспіває антифон: ”Прийдіть і подивіться місце…” При цих словах нехай він встане та зніме пелену та по-

каже їм місце, де немає хреста, але залишилася завіса, в яку загорнуто було хрест.

Ті, побачивши місце, покладуть туди свої кадильниці, візьмуть полотнища й покажуть його священикам, неначе вказуючи на ту обставину, що Господь воскрес,

ібільше не загортатимуть у завісу. Нехай потім проспівають антифон ”Воскрес Господь із труни” і покладуть завісу на престол. По закінченні антифону головний священик, радіючи разом з усіма, що Цар наш, перемігши смерть, воскрес, затяг-

не ”Тебе, Боже, хвалимо”. По закінченні нехай калатає дзвін».

Дія однієї з Великодніх ігор — «Наречений, або Діви мудрі й діви нерозумні», —

що виконувалася близько 1100 го р., спиралася на євангельську притчу. Розпо-

чиналося дійство з латинської проповіді (євангельський текст, покладений на вірші), після чого виконувалося дійство, написане латиною з невеличкими вставка-

ми на провансальському діалекті. Проповідник урочисто оголошував пришестя «жениха» — Христа, і мудрі діви готувалися до його зустрічі зі світильниками. Не-

183

ДРАМА ВЕЛИКОДНЯ

розумні ж діви не встигали підготувати своїх світильників. На прохання нерозумних дів допомогти їм мудрі діви відповідали порадою мерщій просити продавців:

«Нехай дадуть вам, лінивим, олії в лампади ваші». Але й продавці відмовляли нерозумним дівам і казали: «Милі дами, не слід вам тут бути. Ви просите світла — ми не можемо дати його вам; шукайте того, хто зможе дати вам світло». З’являвся

Христос і виголошував латиною: «Вам віщаю, Вас не знаю; Згасло ваше світло. Хто ним знехтував, Тому на мій поріг Ходу нема». Потім провансальською мовою до-

давав: «Йдіть, скорботні, йдіть, нещасні. Навіки приречені ви на муки: До Пекла вас зараз поведуть». Далі йшла латинська ремарка: «Нехай чорти схоплять або ки-

нуть в Пекло», — після чого з’являлися чорти і забирали нерозумних дів до Пекла. В іншому варіанті дійство починалося із закликів жінок: «Де Христос, Господь мій і син всевишній? Ходімо, подивимося на гріб!», на що Ангел охоронець біля гроба відповідав: «Того, кого ви шукаєте, тут нема…» Утім, гра так само завершу-

валася чортівнею й пророками юдейськими.

З обрядової церковної книги XІV ст. відомо «Плач трьох Марій» («Planctus Ma­ rіae et alіarum»), ремарки якого свідчать про особливості виконання храмових дійств. «Марія Магдалина (тут вона повертається до чоловіків, простягнувши

до них руки): О брати! (тут до жінок) і сестри! Де моя надія? (тут вона б’є себе в груди). Де моя розрада? (тут вона піднімає обидві руки) Де порятунок? (тут, опустивши голову, вона кидається до ніг Ісуса). О пане мій! (тут обидві Марії встають і простягають руки до Марії й Христа). Отче… і т. д. Марія старша (тут вона вказує на Марію Магдалину): О Маріє Магдалино (тут вона вказує на Христа), сина мого найсолодша ученице (тут вона цілує Магдалину й обіймає її обома руками).

Оплакуй скорботно разом зі мною (тут вона показує на Христа) смерть мого найсолодшого сина (тут вона вказує на Магдалину) і смерть твого вчителя (тут вона вказує на Христа), смерть того (тут вона вказує на Магдалину), хто так тебе любив

(указує на Магдалину), хто тебе звільнив (тут вона звільняє свої руки й роняє їх)

від усіх твоїх гріхів (тут вона обіймає й цілує Магдалину, як у перший раз, закінчує вірш), найсолодша Магдалино! Марія Магдалина (тут вона вітає Марію обома руками): Мати Ісу­са розп’ятого (тут вона витирає сльози), разом з тобою я буду оплакувати смерть Ісуса…»

Незважаючи на те, що Великодні ігри розігрувалися латиною, вони все ж по-

ширилися у Х ст. на більшій частині християнської Європи і сприяли подальшій театралізації служби.

Назва літургійна драма в ті часи ще не вживалася; вона з’явилась, очевидно,

не раніше від XVІІІ ст. Натомість вживаються слова Mіnіsterіum, Offіcіum, Offіcіa, Myste­rіum,­ Sacramentum, Ludі, Ludі Paschalіs, Spіel та ін. З плином часу Великодні

ігри ускладнилися, костюми виконавців стали цікавішими, з’явилися докладні

режисерські інструкції з точними вказівками щодо тексту й рухів, урізноманітни-

лися технічні пристрої (блоки для «вознесіння», люки і т. ін.), і збільшилась видо-

184

ДРАМА ВЕЛИКОДНЯ

вищність вистав, а кліриків, що виконували ігри, дедалі частіше почали називати

нашими трагіками (tragіcus noster).

На цій стадії розвитку Великодні ігри вступають у конфлікт із загальним характером літургії, що провокує 1210 р. указ Папи Інокентія ІІІ, яким показ Великодніх ігор у церквах забороняється, після чого гра виходить на profandum (місце поза

храмом, паперть, церковний ґанок), і цей перехідний жанр згодом дістає назву

напівлітургійної драми.

Зазвичай напівлітургійні драми розпочиналися з процесії, що прямувала за місто, неначе повторюючи шлях Ісуса на Голготу. Спочатку вона містила сцени зради, суду й страти, однак поступово обросла подробицями. Тут з’явилися персонажі, про яких у Біблії не було й згадки (торговець запашною маззю; сцена, в якій юдеї виконували пісні в присутності Пилата й сперечалися із солдатами

стосовно платні за їхню працю й ціни на миро; Марія Магдалина співала пісню, яку сучасний німецький дослідник порівняв із шансоном: «Торгаш, подай рум’яна ці, я ними щічки нарум’яню, щоб хлопця заманити, інакше врода моя зів’яне!»).

Упролозі до однієї з німецьких Великодніх ігор двоє ангелів викладали зміст гри: «Хочемо вам в образах представити, як смерть піти змусив Господній Син

Ісус Христос, який у жертву вам життя приніс своє, як Він воскрес, коли прийшла пора. Дивіться ж хоч до ранку!»

Під час виконання вистави група юдеїв сперечалася, чи не накличе на них неприємності історія з розп’ятим Христом. За їхні гроші Пилат виставляв біля труни Ісуса охоронців, які, одержавши свої гроші, хвалькувато заявляли, що той, хто насмілиться підійти до труни, змушений буде мірятися силами з гігантами. Однак

підходили ангели, торкалися охоронців і ті засинали. Христос уставав із труни,

йшов до брами Пекла, щоб урятувати полонені душі і, побачивши, що вони за-

мкнені, перетворював засув у друзки. Ангели проводжали душі до Раю.

Усцені Воскресіння спочатку лунав страшний гуркіт, ніби землетрус, потім Ісус уставав із могили й виголошував такі рядки: «І в Пекло хочу спуститися, звільнити Адама з Євою й усіх, кого люблю, хто був для радості народжений, але Люципером

уПекло відправлений». Біля брами Пекла Ісус співав: «Брами Пекла хочу Я злама-

ти й душам усім волю дати. Я альфа й омега, хай буде всім відомо, хто опинився

уцій безодні. Я перший і останній, Я єсмь пророк Давид! Про це засвідчує мій вид». Коли охоронці прокидалися і знаходили труну порожньою, вони накидалися

на юдеїв і розпочиналася бійка. Коли ж торговець мазями рекламував свій товар

і шукав собі помічника, йому на очі потрапляв простак Рубін, який, не соромля-

чись, брався товкти в ступці всілякі трави й пропонував різні мазі: бабам — для омолодження, молодичкам — для повернення цнотливості: «Беру я комашиний

жир і бичачої крові доливаю, від мухи мозок додаю й трохи дзенькоту від дзвонів».

Тоді з’являлися три Марії і, виконавши пісню, купували мазь, за яку «медикус»

вимагав чималі гроші.

185

ДРАМА ВЕЛИКОДНЯ

І знову розігрувалася комічна сценка з участю ме­дикуса, його дружини й слуги Рубіна: дружина сварила чоловіка за те, що він дешево продає безцінні мазі

(їй не вистачає грошей на нову сукню), але чоловікові набридало слухати дружину, він бив її і лягав спати. Тоді до жінки підкрадався Рубін і підмовляв її тікати ра-

зом із ним. В іншій сцені Рубін звертався до публіки: «Дивіться, старі ви матраци, та відкривайте гаманці. Дивіться, дохлі карасі, доки чорт дупу вам не відкусив».

В українському театрі важливою подією для поширення пасійних драм, на думку В. Рєзанова, став київський собор 1629 р. митрополита Йова Борецького, який «запровадив до церковної відправи пасії <…> це було явне наслідування католицькій літургійній страсній (пасійній) драмі».

До драм Великоднього циклу В. Рєзанов відносив такі твори: «Дійство на страсті Христові списане», «Царство Натури Людської…», «Свобода от віков вожделен-

ная…», «Мудрость Предвічная…», «Торжество Естества Человеческого…», «Тра­ гедо­ комедія» Сильвестра Ляскоронського, «Властотворній образ человеколюбія Божія» Митрофана Довгалевського, «Образ страстей міра сего» і Великодню драму без заголовка. Але все це не були чисті пасійні драми, адже, за висновком дослідниці українського театру Л. Софронової, Великодня п’єса надто легко «пе-

ретворюється на панегірик, а панегірик сплітається з кульмінаційною точкою Великодньої драми».

З початку XVІІ ст. відомо анонімну Великодню драму «Слово про збурення Пек­ ла» («Слово о збуренії Пекла, єгда Христос, од мертвих вставши, Пекло збурив»), жанрова природа якої сьогодні недостатньо зрозуміла, адже дослідники вислов­ люють різні припущення щодо можливих умов виконання цього твору. Одні пов’язують його з традицією шкільної драми, інші — з народним театром. Невеличкий за обсягом уривок анонімного твору зазвичай друкується як Великодня пасійна драма, позаяк мотив Сходження Христа до Пекла в ній запозичено з апокрифічного «Никодимового євангелія», віднесеного до заборонених книг ще Ні-

кейським собором 325 р. Проте починаючи з ХІІІ ст. мотив сходження Христа

до Пекла пов’язується в західній літургійній практиці з Великоднім циклом, Великодньою всенічною і обрядом Tolliteportas як відображенням Христової перемоги над Дияволом при сходженні його до Пекла. Німецьку містерію про сходження Христа до Пекла датовано 1464 роком; твір насичено постановочними ефектами — приміром, від помаху руки Христа падали засуви і відмикалися замки.

У1630 р. вчитель львівської братської школи Андрій Скульський видрукував пасійну декламацію «Вірші з трагодіи ”Христос Пасхон”» Григорія Богослова —

переробку написаної у Візантії у ХІ–ХІІ ст. трагедії, своєрідного зліпку трагедій Еврипіда, Есхіла («Прометей», «Агамемнон»), Лікофрона, а також Євангелій та апокрифів. Основні події драми — смерть Ісуса та його Воскресіння.

У1631 р. у Львові було видано «Розмышляннє о муці Христа, спасителя нашего. При тым веселая радость з триумфалного єго воскресеніа. Віршами напысаный

186