Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ДРАМА ВЕЛИКОДНЯ

през многогрішного инока Йоаникіа Волковича, проповідника слова Божого, и в Львові при церкви братской Успеніа Пречистыя Дівы Маріа, през отрочат

отпровованыи. Там же за благословенієм ero милости преподобнійшого отца Кир Петра Могилы, воєводича земль молдавских, великого архімандрита кієвопечерского до друку поданым року от рождества Христова 1631». Прикметно, що твір

цей присвячено «Побожному и благовірному мужу, пану Гаврієлю Марковичу Ланкгишу, славному купцу и мещанину лвовскому, добродієви своєму ласкаво-

му». «Смутныи трены в смутный день страстей Христа, спасителя нашого» починаються зі звернення Душі побожної І (у виконанні Георгієвича), потім з’являються Душа побожная 2 (Ланкгиш), Душа побожная 3 (Буневскій), Милость Божіа, Милосердіє Божіє, Ангел, одинадцятеро отроків, Розум, Пам’ять, Воля, Звитязство, Тріумф, Крест, Копіє, Вісники. Причому у творі є чимало ремарок («крест кочет в руки

взяти», «того ж кочет», «тримаєт крест моцно в рука», «всі три крест цілуют» та ін.). 1670 роком атрибутується одна з найдавніших пам’яток української драматургії, яку зазвичай відносять то до містерій, то до мораліте, хоча сам автор у тексті

твору вживає слово traiediia. Йдеться про анонімний «Dialogus de Passione Christi» («Діалог про страждання Христові»), що його розшукав і видав Іван Франко.

У1674 р. видрукувано «Вірші на Воскресеніє Христово» Лазаря Барановича, десь у ті самі роки — «Стихи на Страсти Господни» Димитрія Туптала та «Вірши на Воскресеніє Христово» Петра Поповича Гученського. Ці вірші створено в жан-

рі декламації, що передбачало їх виконання.

1685 р., очевидно, написана анонімна пасійна драма «Дійство на страсті Христові списане», темою якої є боротьба Богині ворожнечі Ерінніс з Любов’ю. Твір виконували студенти колегіуму в трапезній церкві Києво Братського монастиря

уВеликодню п’ятницю перед настінними образами страстей Христових. Пролог твору, вважає Ростислав Пилипчук, «дає підстави порівнювати його, як і всю дра-

му, з тим місцем у літописі Самійла Величка, де йдеться про раздвоенія, ізмене-

нія <…> междоусобія с кровопролитіем”».

Великодня містерія «Царство натуры людской прелестію разоренное, благода-

тію же Христа паки составленное и венчанное смутным же действом в Киевских Афинах <…> от благородных российских мледенцов извещенное…» (1698) відома лише за уривком, у якому йдеться про створення людини, її гріхопадіння і вигнання з Раю, а також про вихід юдеїв з єгипетської неволі. Дійовими особами виступають алегоричні постаті, які борються за Натуру Людську, — Всемогуща Сила, Віра, Надежда, Милость і ангели, а з другого боку — Люципер та його слуги: Злость,

Прелесть, Гордость, Смерть. Події відбуваються на небі, на землі, в Раю й у Пеклі.

У1703 р. створено Великодню драму «Мудрость Предвічная,­ во едемском душу разумную ветрограді наздавшая, самоизвольні же в плін Ада восхищенную от по-

гибели вічной ко первому рая блаженству Любві Божія довлетвореніем возведшая, через благородных Россіи младенцов во училищном коллекгіум Кіево Мо-

187

ДРАМА ВЕРХОВА

гилеанском стихотворным сложеніем 1703 явствовався». Драма починається творенням­ людини та введенням її до Раю, а завершується положенням Христа

угріб, тобто охоплює події Старого і Нового Заповіту. У п’єсі виводиться на сцену

Ворожнеча, яка святкує перемогу над світом і тішиться з приводу роз’єднання між Богом і людською душею. Любов бере на себе муки, щоб примирити душу з Богом.

У1727 році в Білгородському колегіумі виставлено Великодню драму «Благоутробие Божіє», текст якої не зберігся.

1729 року в Києві видано «Трагедо комедію» єромонаха Сильвестра Ляскоронського, джерелом якої, на думку В. Рєзанова, була п’єса «Царство Натури Людской». Ця драма Великоднього циклу завершувалася алегоричним антиепілогом,

уякому демонструвалась картина «Орел монарший перунами побиває льва». Виступав Орфей з гуслями, і хор співав, вихваляючи можновладців («князь з потентами»). Цей антиепілог, на думку В. Рєзанова, був відгуком панегіричних дійств, що їх виконували єзуїти. Твір Ляскоронського начебто написаний на Страсті Христові або Великдень, однак виставлявся в день Петра й Павла, тобто в день іменин царя Петра, на що вказують чотири сцени в другому акті, присвячені цим апостолам, — хоча ці сцени не мають органічного зв’язку з усім змістом твору. Крім того, автор вивів «монаршого орла», що «громами побиває льва» (Персію),

і таким чином надав драмі панегіричного забарвлення.

1746 року, ймовірно, створено ледь не останній твір шкільного театру в Україні — Великодню драму «Воскресеніє мертвих» тридцятирічного викладача Києво Могилянської академії Юрія (Георгія) Кониського. ► ДРАМА ЛІТУРГІЙНА

ДРАМА ВЕРХОВА, ДРАМА КІННА, ГІПОДРАМА (англ. equestrian drama, hypo­

drama) — у театрі XVIII ст. — кінна драма, різновид зоологічної драми (зоодра­

ми); синтетичний, театрально цирковий жанр з участю коней. Жанр сформувався

увидовищах Андре Дюкро, постановника кінних вистав («Битва під Ватерлоо», де при світлі смолоскипів і місяця зображувалися бої кінноти і піхоти; міста, що палають; розстріл шотландців; утеча Наполеона та ін.).

Серед перших зразків жанру у США — драма «Мазепа, або Дикий кінь Тата-

рії» Джона Говарда Пейна (1791–1852), першого американського виконавця ролі Гамлета, популярного драматурга й поета. У п’єсі Мазепу виведено як татарського шляхтича, якого тяжко покарано за якусь інтригу: його прив’язали до спини дикого коня, якого пустили степом. Наступною гіподрамою на цю саму тему була

п’єса­ «Мазепа, або Дикий кінь Татарії» Г. М. Мілнера, яку вперше виставлено 1833 р. в «Амфітеатрі» Астлея. 7 червня 1861 р. роль Мазепи у виставі за п’єсою Мілнера виконала Ада Ісаакс Менкен; одягнена в легкий шовковий костюм тілес-

ного кольору, що облягав її фігуру і створював враження наготи; акторка мала

шалений успіх і з цією виставою гастролювала по багатьох містах США, а також

уЛондоні й Парижі. У Парижі вона показувала виставу впродовж ста вечо-

рів; останнього вечора на спектаклі були присутні Наполеон ІІІ, грецький король,

188

ДРАМА ВИРОБНИЧА

герцог Единбурзький, англійський принц та ін. Велику кількість мазеппадрам виставляли й інші акторки в Америці. Наприкінці XІX ст. в серії «Ефіопська драма»

видрукувано п’єсу «Мазепа», дійовими особами якої були афроамериканці. Інший різновид гіподрами в 1880 х рр. створив Вільям Коді, на прізвисько Бу-

фало Білл; він організував шоу «Видовища Дикого Заходу», з яким понад тридцять років гастролював світом.

У1890 х рр. в Росії, в цирку Е. Труцці здійснювалися постановки гіподрам (цир-

кових пантомім) за повістю М. Гоголя «Тарас Бульба».

У1930 х рр. постановку гіподрами «Кармелюк» на арені Київ­ського цирку здій-

снив Гнат Юра. ► балет кінний, ДРАМА ЗООЛОГІЧНА, театр тварин

ДРАМА ВИРОБНИЧА — в СРСР наприкінці 1920 х — на початку 1930 х рр. — драматичний жанр, в основу якого покладено виробничий конфлікт. На відміну від драматургії експресіонізму, для якої характерне протистояння людини та машинізованого світу, у виробничій драмі пропагувалася індустріалізація й оспіву-

валася велич соціалістичного будівництва­.

Яків Мамонтов у праці «Основні компоненти драми» писав про виробничу драму: «В цих п’єсах драматурги намагалися відобразити наші великі соціалістичні виробництва, наші індустріальні досягнення: виводили силу людей, заповнювали десятки сторінок виробничими нарадами. А кінець кінцем виходило так, що в п’єсі багато людей, багато виробничих розмов, ще більше метушні і галасу

іжодного значного образу».

Устатті «Виробнича драма» (1932) Борис Алперс, спираючись на приклади по-

становок п’єс М. Погодіна, писав: «П’єси загуркотіли на сцені залізом і сталлю, запалали мартенівськими печами, заклубилися пилом новобудов. І водночас з цією об-

становкою хлинула на сцену армія будівників і виробничників. Індустріальні робіт-

ники в прозодязі, вуглекопи в брезентових куртках <…> Проте п’єси цього типу

іпобудовані на їхній основі вистави на сьогодні вичерпали себе. <…> Зазвичай ця схема має такий вигляд. На заводі або на будівництві йде напружена боротьба за виконання плану. У роботі виникає прорив. На ліквідацію прориву мобілізуються всі сили колективу. Але перешкодою стає несвідомість шкідників або куркулів.

На якийсь момент реакційні настрої беруть гору. Завод, фабрика або будівництво

на краю загибелі. В цей час відбувається подія, що розкриває істинний смисл того, що відбувається. Класовий ворог, який ховався по кутках, відкрито виходить на сцену. Вибух шахти, греблі, поламка машини — ці шкідницькі акти відкривають очі відсталій частині робітників на справжню природу їхнього опору. Наступає

перелом і протверезіння. Прорив ліквідується». ► ДРАМА АГІТАЦІЙНО ПРОПАГАНДИСТСЬКА ДРАМА ВІРШОВАНА (англ. verse drama) — драма, написана у віршованій фор-

мі. Першою віршованою драмою була давньогрецька трагедія, від якої традиція тягнеться й далі, доки у XVI ст. не сформується прозова драма, що в ХІХ ст., під

впливом­ вимог реалізму, стає провідною формою драматургії. У ХХ ст. драматур-

189

ДРАМА ВОСКРЕСНА

ги рідко звертаються до віршованої форми. Інколи вживається синонім віршо­ ваної драми (англ. poetic drama) — драма поетична, який має ширше значен-

ня, адже спирається на уявлення про поетичність і небуденність світу драми.

ДРАМА ВОСКРЕСНА — різновид Великодньої драми, присвяченої, на відміну від пасійної драми, подіям «по Ісусовім розп’яттю і похороненню» (І. Франко). ►

ДРАМА ВЕЛИКОДНЯ, ДРАМА ШКІЛЬНА

ДРАМА ВЧЕНА (англ. eruditedrama, від італ. lacommediaerudita; слово commedia

віталійській мові XV–XVI ст. означало не лише комедію, але й театр, наприклад: commedia erudita, comedia del arte тощо) — італійська драма доби Відродження, сформована на основі академічного театру й орієнтована на відродження тра-

дицій античного, переважно давньоримського театру.

Поштовхом до народження вченої драми було створення у Європі, починаючи з XІІ ст., низки університетів: Болонський університет (1119), Оксфордський (XІІ ст.), Монпельє (1180), Кембриджський (1202), Неапольський (1224), Сієнський (1240), Паризький (Сорбона, 1257), Римський (1303) та ін. Університети зазвичай

мали чотири факультети: вільних мистец­тв, медицини, права та обов’язково — теології. Саме поява університетів сприяла народженню вченого театру та його основного жанру, вченої комедії — італійської комедії інтриги доби Відродження, автори якої обрали за взірець твори Плавта і Теренція.

Першим твором ученого театру в жанрі вченої комедії вважається «Комедія про скриньку» Лудовіко Аріосто. Попередником вченого театру були вистави, що їх здійснив Помпоніо Лето (1427–1497), з ініціативи якого у Римській Академії було створено театр, який нагадував сцену римського театру і був орієнтований на постановку античної драматургії мовою оригіналу — латиною. Відомі, зокрема, постановки «Гіполіта» (за «Федрою» Сенеки), «Пунійця» Плавта та ін. Зіграні

всаду Помпоніо Лето, ці вистави стали приводом для звинувачення господаря

успробі реанімації поганства, що спонукало владу вкинути його до в’язниці. Про-

те не знайшовши в його діях складу злочину, судді дійшли висновку, що в цих виставах «більше гри, аніж справжньої небезпеки».

Починаючи з 1508 р. для потреб вченого театру створюються спеціальні п’єси мовою вольгаре — звичайною італійською мовою, а також новий тип сценічного оформлення: глибинний перспективний планшет сцени, на якому було зведено

перспективні декорації (театр у Феррарі, 1508).

Ужанрі вченої комедії в цей час активно працюють: Б. Довіцці, кардинал Бібі-

єна; Н. Макіавеллі; П. Аретіно; Дж. Бруно; Дж. Триссіно, Дж. Чінтіо, Т. Тассо та ін.

Основними жанрами вченого театру були вчена комедія, вчена трагедія і вчена пастораль. На відміну від академічного театру (театр Помпоніо Лето у римській

Академії), в якому твори давньоримських драматургів виконувалися латиною,

учені комедії написано італійською мовою. На думку багатьох дослідників, жанр

ученої комедії орієнтований радше на читання, ніж на сценічне виконання.

190