Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ДРАМА З КЛЮЧЕМ

ДРАМА З КЛЮЧЕМ (фр. drame а clef; англ. play with a key) — у французькому театрі XVII ст. — п’єси, ситуації та дійові особи яких у прихованій формі натякають

на реальних осіб і реальні події. Для розуміння прихованого змісту глядач мусить мати ключ — певні знання про осіб і події, що робить п’єсу прозорою. У річищі цієї традиції писав кардинал Ришельє, чиєю трагедією «Маріям» 14 січня 1641 р.

в Парижі відкрився театр «Пале Кардиналь». П’єсу оприлюднено за підписом письменника Демаре де Сен Сорлена, і в ній прозоро натякалося на стосунки королеви Анни Австрійської з герцогом Бекінгемом. Невдовзі, завдяки впливові Ришельє, подібні видовища увійшли в традмицію французького театру. Подібні вистави здійснювалися під патронатом мадам Франсуази де Ментенон, завдяки клопотанню якої 1686 р. в містечку Сен Луї Сен Сір, що поблизу Парижа, було створено перший у Західній Європі Інститут шляхетних дівчат.

ДРАМА ЗАСТОЛЬНА (нідерл. Tafelspel) — у Нідерландах XV–XVIII ст. популярна драматична форма, різновид інтерлюдії, що виконувався під час святкових бенкетів.

ДРАМА ЗВИЧАЄВО ПСИХОЛОГІЧНА (пол. dramat obyczajowo psycho­ logiczny) — різновид драми, що спирається на відображення звичаїв і психоло-

гічних мотивів поведінки персонажів. Зазвичай лексема вживається стосовно драматургії Г. Ібсена, А. Чехова, І. Карпенка Карого та ін. ► ДРАМА ПОБУТОВА, ДРАМА

ПОБУТОВО ПСИХОЛОГІЧНА

ДРАМА ЗООЛОГІЧНА, ЗООДРАМА (англ. zoodrama, animal­ play) — у європейському театрі кінця XVIII ст. — синтетичний, театрально цирковий жанр з участю тварин. Жанр набув популярності тоді, коли два видовищних мистецтва­ — театр

і цирк — ще не було диференційовано: театри могли мати назву театр цирк,

а на арені цирку показувалися театральні вистави. Спершу до сценічної дії вво-

дився собака, а згодом — мавпи, птахи, коні та ін. Участь тварин у п’єсі стала майже необхідним складником мелодрами, що й призвело до появи цілої низки зо­ одрам. Так, у 1730 х рр. великим успіхом користувались вистави Рудольфа Ланга, який виступав у Франкфурті, Аугсбурзі та інших містах Німеччини: його песики Моше і Гансвурст «виконували ролі» Мефістофеля й Фауста. Жанр зоодрами інко-

ли обурював театральних діячів, однак користувався успіхом.

У 1817 році до Ваймара прибув мандрівний комедіант і звернувся до керівника Ваймарського придворного театру Гете з проханням дати йому дозвіл на виступ перед місцевими глядачами в одноактній драмі «Собака Обрі» з участю дресиро-

ваного пуделя. Та прохання комедіанта Гете не вдовольнив і коли той отримав

дозвіл у герцога Ваймарського, ображений Гете змушений був залишити театр.

Вукраїнському театрі зоодрама також дістала поширення («[у Харкові 1840 х —

О.К.] балаганы со зверинцами, восковыми фигурами, вольтижерами, акробатами

и другими фокусами приезжих артистов для детей и простолюдинов — марио-

нетки, собачьи комедии, панорамы и проч.» — М. Черняєв). ► ДРАМА ВЕРХОВА

196

ДРАМА ІДЕЙ

ДРАМА ІДЕЙ (нім. Ideendrama; англ. drama of ideas) — різновид драми, в якій обговорююься актуальні проблеми громадського життя: роль жінки в суспільстві,

класові конфлікти, проблеми моралі тощо. Г. Товстоногов вважав, що в цих творах відбувається «зіткнення не характерів, а позицій» («Натан Мудрий» Г. Лессінга, «Іфігенія» Й. Гете, твори Г. Ібсена, Б. Шоу та ін.). Інколи вживається синонім дра­

ма інтелектуальна. На відміну від драми на тезу, котра пропонує розв’язання проблеми (зазвичай у межах чинних конвенцій), драма ідей лише порушує питання.

ДРАМА ІСТОРИЧНА (фр. drame historique; англ. drama historical; нім. historisches

Drama; Geschichtsdrama) — у театрі кінця XVIII ст. — жанр драматургії, предметом дослідження якого є історія. Жанр сформувався у творчості Ф. Шиллера та Й. Гете. Наближені до цього жанру українські шкільні драми «Милость Божія, Україну от неудобносимих обид лядських чрез Богдана Зіновія Хмельницького, преславного войськ Запорозьких гетьмана, свободившая, і дарованная єму над ляхами побідами возвеличившая, на незабвенную толиких єго щедрот пам’ять репрезентованная­ в школах Кієвських 1728 літа» і «Владимер» Т. Прокоповича.

Деякі­ дослідники (Тері Ходгсон та ін.) небезпідставно вважають першою історич­ ною драмою світового репертуару «Персів» Есхіла (472 до н. е.). Іван Франко вважав,­ що «“Богдан Хмельницький” д. Старицького був, мабуть, чи не першою укр[аїнською] історичною драмою, якій удалося вибороти доступ на сцену». І. Нечуй Левицький писав: «Чим повинна бути історична драма? Історична дра-

ма не повинна бути намальованням тільки правдивого історичного життя. <…> Для того єсть у нас наука історії. <…> Театральна сцена не мусить бути тільки

ігрищем, де актори будуть в особах і в костюмах представляти які небудь істо-

ричні школярські учебники та вчені історичні розправи. <…> Драматичні осо-

би історичної драми не повинні бути тільки такими, якими вони обмальовуються в учених історичних системах <…>. Класична школа штучності тим не має тепер жадної ваги, що вона стоїть за мертву, хоча й чудову минувшість». ► ДРАМА АРТИС-

ТИЧНА, ДРАМА ДОКУМЕНТАЛЬНА

ДРАМА КАМЕРНА (англ. chamber drama, chamber play) — драматичний твір,

призначений для виконання у камерному просторі, без декорацій і костюмів, для обмеженої аудиторії. Термін утворено за аналогією до камерної музики (chamber music) і застосовувався на початку ХХ ст. до п’єс А. Стріндберга. ► театр інтимний ДРАМА КАНІКУЛЯРНА — у шкільному театрі — різновид драми, що готувала-

ся до літніх вакацій (кінця навчального року). Теми й сюжети пов’язані з навчаль-

ним процесом, уславленнями фундаторів навчальних закладів, ювілеями тощо, проте головним змістом видовищ було оспівування знань і вченості як запоруки

найвищої почесті навіть для простого смертного. ► театр шкільний ДРАМА КІНЕМАТОГРАФІЧНА — у 1920 х рр. — термін щодо драматургії

спрощеної епізодної (монтажної) побудови. ► ДРАМА ЕПІЗОДНА, ТЕАТР ЕПІЧНИЙ

197

ДРАМА КІННА

ДРАМА КІННА ► ДРАМА ВЕРХОВА, ДРАМА ЗООЛОГІЧНА, театр тварин

ДРАМА КЛАСИЧНА (англ. classic drama) — у вузькому значенні — антична­

драматургія (драматургія XVII ст. називається псевдокласичною, або класицистичною, класицистською). У ширшому значенні — драматичні твори, визнані

за взірцеві. «Класична драма, — зазначав Лесь Курбас, — реалістична через те, що класика визнає, що зовнішній світ досконалий».

драма книжна — в українському театрі ХІХ ст. — драма для читання. ► ДРА-

МА ДЛЯ ЧИТАННЯ, театр читця

драма кОЛЕКТИВНА, П’ЄСА КОЛЕКТИВНА — у театрі XVIII ст. — назва,

що її використовував Карло Гольдоні на позначення жанру своїх п’єс, у яких усі ролі рівноцінні і немає другорядних персонажів.

ДРАМА КОСМІЧНА (англ. Cosmic Drama) — у театрі середньовіччя — назва­ п’єс, приурочених до свята Тіла Господнього (Corpus Christi) і в яких було представлено всесвітню історію від Створення Світу до Страшного Суду включно. ►

ДРАМА РЕЛІГІЙНА, містерія релігійна середньовічна, театр релігійний

ДРАМА КОСТЮМОВА, ДРАМА КОСТЮМОВАНА (пол. dramat kostiumowy, англ. cos­tume­ play, costume comedy) — в англійському театрі XVIII ст. — вираз

щодо драматургії Р. Шерідана та інших драматургів, постановки творів яких вимагали аристократичних костюмів. У ХІХ ст. — вистава, герої якої вбрані в екзотичні історичні костюми. В українському театрі термін відомо з ХІХ ст. (І. Франко).

► ДРАМА ІСТОРИЧНА, хроніка

ДРАМА КРИВАВА [СЕНЕКІАНСЬКА, ТРАГЕДІЯ КРИВАВА, МЕЛОДРАМА КРИВА­­ ВА, (англ. drama of blood, tragedy of blood, Senecean drama) — в англійському теат­рі доби­ Відродження — різновид трагедії, яка, наслідуючи твори Сенеки, досягала психологічного впливу шляхом зображення жахів і кривавих злочинів. Кривава драма — це переважно трагедія помсти («Іспанська трагедія» Т. Кіда, «Мальтійський єврей» К. Марло, «Тит Андронік» В. Шекспіра). Жанр користувався популяр-

ністю й упродовж наступних століть, особливо на англійській сцені. У 1669 р. в ан-

глійському примірнику обробки «Поліевкта» Корнеля у трупі Фельтена містяться такі ремарки: «Двох персів християн вішають на хрестах посеред палаючого вогнища… Один із солдатів підходить до розіп’ятого і б’є його списом у серце. Той трохи мучиться і помирає. При цьому вбивають й інших християн — одного камінням, іншого саджають на палю. Після того, як кат піднімає відрубану голову,

колоду прибирають, кати залишають сцену, а трупи залишаються лежати на сцені для огляду, без голів, у калюжі крові. Спускаються з неба під звуки барабана чорні

духи із запаленими смолоскипами. Дух Поліевкта з’являється, тримаючи в руках власну відрубану голову, щоб глядачі добре бачили, як ворушиться його закри-

вавлена шия. ► театр ЄЛИЗАВЕТИНСЬКий

ДРАМА КУРТУАЗНА (фр. courtoіs, від court — двір, чемний) — термін щодо іспанської драми золотого віку, епохи бароко (Кальдерон). На відміну від свого по-

198

ДРАМА КУХОННОЇ МИЙКИ

передника, театру коралю, куртуазний теа­тр здійснював вистави у закритому приміщенні, використовуючи штучне освітлення. Це був театр переважно візу-

альний, постановочний. ► театр бароко

ДРАМА КУХОННОЇ МИЙКИ (англ. kitchen sink drama) — в Англії 1950 х — протестна драматургія, присвячена робітничому класові. Термін походить від назви

п’єси Арнольда Вескера «Кухня» і застосовується до драматургії розгніваних, сер­ дитих молодих людей (Дж. Осборн, А. Вескер, Дж. Арден, Ш. Ділені), творам яких притаманні ознаки натуралізму. ► театр НАТУРАЛІСТИЧНий

драма латинська — в європейському театрі Відродження — твір, написа-

ний латиною або за взірцями­ давньоримських комедій. ► драма вЧЕНа, ДРАМА ШКІЛЬ-

НА, комедія вчена, театр шкільний

драма лЕГЕНДА, П’ЄСА ЛЕГЕНДА (нім. Legendenspiel) — у німецькому теа-

трі — синонім­ до міраклю (Mirakelspiel). ►ДРАМААГІОГРАФІЧНА,ДРАМАЧУДЕС,ДРАМАШКІЛЬНА

ДРАМА ЛІРИЧНА — поняття на позначення міжродових жанрових утворень початку ХХ ст. (твори А. Чехова, «Патетична соната» М. Куліша, «Варшавська ме-

лодія» Л. Зоріна та ін.).

ДРАМА ЛІТЕРАТУРНА (англ. literary drama) — драматичний твір, який має літературні чесноти, однак не відповідає вимогам сцени; синоніми — драма для чи­ тання (англ. closet drama), літературний театр (англ. literary theatre), розмовна драма (англ. spoken drama).

ДРАМА ЛІТУРГІЙНА (фр. drame lіturgіque; англ. lіturgіcal drama; нім. geіstlіsches Spіel; ісп. drama lіturgіco, пол. dramat liturgiczny) — сучасний термін на позначення інсценівок епізодів Євангелія як складників церковної служби (літургії) в като-

лицькій церкві Х–ХІІ ст. Після заборони у XIII ст. показу літургійної драми у храмі

драма вийшла на вулицю і трансформувалася у напівлітургійну драму. ► ДРАМА

ВЕЛИКОДНЯ, ДРАМА РЕЛІГІЙНА

ДРАМА ЛЮДОВА (пол. dramat ludowy) — в українському та польському театрі ХІХ ст. — народна драма («Відьма». Українська людова драма у 5 діях з прологом.

Фабула позичена з криміналу уголовного, народних повирій і обичаїв. К. Ванчен-

ко, 1896). ► ДРАМА НАРОДНА, театр народний

ДРАМА ЛОКАЛЬНА, МІСЦЕВА (нім. Localstück; анл.local play) — у Відні кінця

XVIII ст. — п’єса, написана місцевим діалектом; інколи в цьому значенні вживається термін народна драма (нім. Volkstück, Volksspiele). ► ДРАМА діалектна, драма НАРОДНА,

ДРАМА ФОЛЬКЛОРНА

ДРАМА МАНЬЄРИСТСЬКА (англ. mannerist drama) — в англійській драматургії

XVI–XVII ст. — стиль драматургії, що розвинувся під впливом метафізичної поезії.

ДРАМА МАСЛЯНА [МАСНИЧНА], ГРА МАСЛЯНА­ [МАСНИЧНА] (англ. shrovetide play, нім. Fastnachtspiele) — у шкільному театрі — різновид драми, що виконувалася на Масляну. Її героєм був грішник — п’яничка, вбивця чи тиран на троні. Упродовж дії він міг перетворитися на праведника, однак частіше такі твори де-

199

ДРАМА МАШИННА

монстрували його остаточне падіння і спілкування із силами Пекла. У традиції жанру у ХVIII ст. численні версії про Фауста і Дон Жуана.

драма маШИННА (фр. pièce а machine; англ. machine play, machine drama) — у театрі XVII–XVIII ст. — мелодрама, опера чи будь-який інший твір, розрахований на використання сценічних ефектів: машин, пристроїв тощо. У французькому театрі жанр пов’язаний із творчістю сценографа Дж. Тореллі, постановками «Андромеди» Корнеля, «Амфітріона» Мольєра та ін.

ДРАМА МИСТЕЦЬКА — визначення С. Чернецького для драми, позбавленої утилітарних мотивів. Чернецький писав: «Нову­ епоху в історії українського театру — епоху мистецької української драми — почав Іван Котляревський своєю “Наталкою Полтавкою” та “Москалем чарівником”». ► ДРАМА АРТИСТИЧНА

ДРАМА МІНІМАЛІСТСЬКА (фр. drama mіnіmal; англ. mіnіmalіst drama; нім. Mі­ nіmaldrama; ісп. drama minіmo) — з 1950 х — драматургія, що мі­німізує засоби виразності,­ немовби прагнучи довести, що головне слід шукати в онтологічно не-

вимовному (С. Беккет). Витоки мінімалістської драми — в експериментах футуристів (синтези) і дадаїстів (наддрама), у традиції драми мовчання (М. Метерлінк)

ітеатру мовчання (Ж. Ж. Бернар), у мінімалістському танцю (М. Каннігем) та ін.

ДРАМА МІЩАНСЬКА, ДРАМА БУРЖУАЗНА, ДРАМА СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ, ДРА-

МА СЛІЗНА, ТРАГЕДІЯ МІЩАНСЬКА [ДОМАШНЯ] (фр. drame bourgeoіs; англ. bour­ geoіs drama; нім. Bürgerlіsches Drama, Schauspiel; пол. dramat mieszczanski; ісп. dra­ ma burgues; інші назви: драма сімейна, мелодрама,­ трагедія домашня;­ фр. tragedіe domestіque; англ. domestic tragedy; пол. tragedia domowa; нім. Trauerspіel —

досл. сумна, траурна п’єса, або Bürgerliches Trauerspіel — бюргерська сумна драма; Familienkatastrophe — трагедія сімейна, трагікомедія, драма слізна; пол. drama placzliwe; англ. weeping comedy) — у театрі другої половини XVIII ст. — проміжний або змішаний жанр, який посідає середнє місце між трагедією та комедією (в одному з російських джерел XVIII ст. зазначено: «Драма <…> значит всякаго рода

театральное действие, и для того называются печальныя комедии, не принадлежащия ни к истинной комедии, ни к трагедии общим сим названием»).

У XVIII–ХІХ ст., термін драма вживався щодо тих сценічних творів, які не спираються на закон трьох єдностей.

Перші міщанські драми — «Лондонський купець, або Історія Джоржа Барнауелла» (1731) Дж. Лілло, «Позашлюбний син» Дені Дідро (1756). Ці твори написано в часи, позначені змінами в жанровій структурі драматургії. Якщо в естетиці класицизму вважалося, що існує лише два основних жанри (високий — траге­

дія і низький — комедія), то відтепер з’явився ще один основний жанр — драма.

Міщанська драма сформувалась у боротьбі з аристократичною ідеологією­ і виражала інтереси третього стану, отже й нового замовника. Подальшого розви-

тку міщанська драма дістала у творчості Е. Мура в Англії, Л. Мерсьє у Франції, Г. Лессінга, А. Коцебу та Я. Ленца, Й. Гете («Клавіго», «Стелла» і навіть лінія Фауста

200