Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

ДРАМА ОБ’ЄКТИВНА

драма об’єктивна (англ. objective drama)— поняття, про яке, спираючись на ідеї Г. Гурджієва та Ю. Остерви, Єжи Гротовський писав: «Викликати до життя

дуже стару форму мистецтва,­ коли ритуал і художня творчість були одним цілим. Коли поезія була наспівом, наспів — декламацією, рух — танцем. Або, якщо завгодно: мистецтво­ до моменту емансипації — тоді, коли воно було безмежно по-

тужним у своєму впливові. Крізь дотик до нього кожен із нас, незалежно від філософських або теологічних мотивацій, може збагнути себе». Один з ключових термінів об’єктивної драми — фрагменти гри (англ. perfomative elements), у практиці Гротовського — рух, голос, ритм, звук, використання простору, які існували вже тоді, коли мистецтво­ ще не відокремилося від інших сфер життя.

драма ОДНОАКТОВА, П’ЄСА ОДНОДІЙНА (фр. pièce en un acte; англ. one-act- play; нім. Einakter; ісп. obra en un acto; укр. розмовне — одноактівка) — п’єса в одному акті тривалістю від двадцяти до п’ятдесяти хвилин; у другій половині ХІХ ст. вживався також польський термін bluetka (від фр. bluette). В одному акті написані грецькі драми сатирів, міми, середньовічні фарси і соті, інтермедії й інтерлюдії, декламації та діалоги, водевілі, скетчі та ряд інших тво­рів; особливо інтенсивно одноактна драматургія розвивається у ХІХ ст., а в ХХ ст. набуває популярності

утеатрах символістів, футуристів, експресіоністів, абсурдистів та ін.

Вукраїнській драматургії ХІХ–ХХ ст. цей різновид драми широко представлений такими авторськими жанрами, як водевіль інтермедія, діалог драматичний

(«Прощання» і «На полі крові» Лесі Українки); дума п’єса («Хвесько Андибер» Олександра Олеся); ескіз драматичний («Жах» С. Черкасенка); етюд драматич­ ний («Йоганна, жінка Хусова» Лесі Українки, «Останній сніп» Л. Старицької Черняхівської, «Трагедія серця» Олександра Олеся, «Зимовий вечір» М. Старицького, «Люблю женщину» Г. Хоткевича, «Третя ніч» Я. Мамонтова, «Зілля Королевич» С. Васильченка); жарт драматичний («Оказія з пампушкою» Г. Бораковського, «Як вони поженихалися» А. Володського, «Миротворці» Б. Грінченка); жарт

на одну дію («Муки українського слова» Л. Старицької Черняхівської, «Шантрапа»

П. Саксаганського, «На сіножаті» Л. Яновської); замальовка побутова, картинка, комедія фарс, малюнок на одну дію («Куди вітер віє» С. Васильченка); мелодра­ ма фрашка, мініатюра на одну дію з дивертисментом («Святий вечір» М. Янчука); міщанська пригода на одну дію («Тато на заручинах» Г. Цеглинського); нарис драматичний («Заспокоїлось…» А. Лисенка); начерк, новела образок, опера хви­

линка («Ноктюрн» М. Лисенка, лібрето Л. Старицької Черняхівської); оперетка драматична, сценка, фарс-мозаїка, шарж («Патріот» Олександра Олеся) та ін.

ДРАМА ПАРАБОЛА (англ. parable; нім. Parabel, Parabelstück; від грец. para­

bole — зіставлення,­ порівняння) — притча, зміст якої розкриває певну біблій-

ну заповідь або моральну істину (притча про блудного сина та ін.). Театральна парабола з’являється­ у періоди,­ позначені ідеологічними суперечками та бажан-

ням різних соціаль­них сил використати літературу й мистец­тво з дидактичною

205

ДРАМА ПАТЕТИЧНА

метою. Параболічна­ конструкція використовується у жанрах середньовічного театру (мораліте), у просвітницькій драмі («Натан Мудрий» Г. Лессінга, «Змова

Фієско» Ф. Шиллера, в епічному театрі Б. Брехта) та ін.

ДРАМА ПАТЕТИЧНА (англ. pathetic drama) — в англійському театрі другої половини XVII — XVIII ст. — серйозні п’єси, розраховані на те, щоб викликати у гля-

дача співчуття чи жаль. ► ДРАМА МІЩАНСЬКА

ДРАМА ПАТРІОТИЧНА — у чеському театрі XVIII ст. — жанровий різновид драми. Зокрема, один з творів цього жанру, спектакль «Вдячність і любов до Батьківщини», виставлявся в урочисто відкритому в 1786 р. Патріотичному театрі. Різновиди патріотичних драм: оригінальна патріотична драма, драма

зпатріотичної історії, патріотична п’єса зі співом та ін. ► ДРАМА МІЩАНСЬКА

ДРАМА ПЕЙЗАЖНА, ЛАНДШАФТНА (англ. landscape drama) — термін, який

з’являється­ в американському театрознавстві у зв’язку з драматургією Гертруди Стайн, Торнтона Вайлдера і Станіслава Віткевича (Віткаци), які сприймають те-

атр як пейзаж (Г. Стайн вважала, що п’єса — це пейзаж; Т. Вайлдер стверджував, що міф — це не історія, прочитана зліва направо, а річ, котра в усій своїй цілісності перебуває у полі зору впродовж всього часу). Роберт Вілсон для характеристики власних об’єктів уживає подібне поняття — audio landscape (аудіо пейзаж).

ДРАМА ПОЕТИЧНА (пол. dramat poetycki) — різновид драми, в якій реалістичну умовність порушено на користь лірики, розгорнутої метафорики, символізації, а подеколи й стилізації. Цей тип драми зазвичай відхиляється від драматургії аристотелівського типу й тяжіє до нетрадиційних форм як європейського, так

і неєвропейського театру. Поетична драма дістала розвиток у ХІХ ст. у драматургії М. Метерлінка, Ст. Виспянського, С. Черкасенка, Лесі Українки та ін. У другій

половині ХХ ст. термін поетична драма вживається також на означення драма-

тургії С. Беккета, Ж. Жене, Г. Пінтера та ін. Інколи поетична драма пояснюється за допомогою понять драма для читання, драма несценічна, театр читця тощо.

ДРАМА ПОЖЕЖНА (англ. fireman drama) — в англомовному театрі ХІХ ст. — драма, присвячена пожежникам, сценам пожежі та її гасіння.

ДРАМА ПРАВИЛЬНА, ДРАМА ЗАКОННА [ЛЕГІТИМНА] (лат. legitimate drama) —

у європейському театрі XVII–XІХ ст. — термін на позначення творів, написаних згідно з вимогами нормативної поетики (комедія правильна, трагедія правильна,

драма розмовна та ін.). Відтак домінантним жанром у творчості правильних драматургів стала трагедія a l’antіque, а головною книгою доби — «Поетика» Аристотеля, щоправда, інтерпретована у річищі закону трьох єдностей і моральних

чеснот доби абсолютизму.

В Англії XVIII–XIX ст. закон дозволяв патентним театрам (patent theatres) показувати лише законні драми у формі драматичних діалогів (legitimate drama).

Один з відтінків терміна пов’язаний зі статусом драматичного театру, адже незаконними у XVIII ст. вважалися пантоміми, ревю, сучасні твори тощо.

206

ДРАМА ПРЕДМЕТНА

драма предметна. ► театр синтезів

драма преромантична (англ. preromantic drama) — у театрі XVIII ст. — дра-

матургія періоду, що передував романтизмові і, зберігаючи риси просвітницької драми, виявляв ознаки романтизму. Фундатором преромантизму вважається

Ж. Ж. Руссо з його концепцією природної людини. У німецькій драматургії настрої преромантизму виявлені у творах Ф. Шиллера. Термін пре[д]романтизм впрова-

див у вжиток Деніел Морне (1909). ► ДРАМА ГОТИЧНА, ДРАМА ЛИЦАРСЬКА, ДРАМА РОМАНТИЧНА

драма преЦІОЗНА (від фр. precieux — коштовний, підкреслено вишуканий, демонстративно галантний, рафінований до абсурду) — різновид п’єс для салонових вистав, поширений у Франції у першій половині XVII ст., в колі маркізи Рамбуйє. Зміст таких вистав полягав у галантно авантюрних сюжетах, обрамле-

них двозначними дотепами, вишуканими метафорами і вигадливими манерами. Стиль преціозної поведінки, театру й драматургії (Арді, Буаробер, Скюдері та ін.) спародіював Ж.-Б. Мольєр у комедії «Кумедні манірниці». ► ДРАМА САЛОНОВА

ДРАМА ПРИНАГІДНА [ОКАЗІОНАЛЬНА] (англ. occasional drama) — п’єси і вистави, показ яких здійснюється з нагоди якоїсь громадсько-політичної події. Видовища такого типу дістали поширення ще в античному театрі. Так, близько 470 р. до н. е. Есхіл виставив спеціально написану на сицилійську тему трагедію «Етнеянки» (літературний сценарій масового театралізованого свята, як його

назвали б сьогодні) на честь заснованого Гієроном міста Етни. У Римі влаштовувалися видовища з приводу виборів, похорону видатних громадян і т. ін.

Найбільший розквіт принагідних видовищ пов’язаний з релігійним театром. Так, перша французька мімічна містерія була виставлена у 1313 р. з нагоди в’їзду

до Парижа короля Філіпа ІV Красивого. Принагідний характер мала діяльність паризького «Братства Страстей Господніх», яке розігрувало мімічні містерії (mystères mіmes) з нагоди королівських виїздів та інших офіційних свят. З нагоди влаштовувалися й різноманітні паратеатральні видовища. Так, в Іспанії вони відбувались з приводу повернення короля (1424), затвердження конституції та при-

вілеїв Каталонії (1458); в Толедо було влаштовано аутодафе, присвячене королеві Єлизаветі Валуа (1560); подібним чином були влаштовані урочистості з нагоди

народження принца, сина Єлизавети Бурбон (1632); на честь шлюбу Марії Луїзи Орлеанської з іспанським королем Карлом ІІ влаштовано два видовища — спочатку аутодафе, а після нього — бій биків (1673); у Мадриді відбулося аутодафе

знагоди весілля Карла ІІ і французької принцеси Марії Луїзи Бурбон (1680).

ДРАМА ПРОБЛЕМНА (англ. problem drama, problem play; нім. Problemstück) —

термін, який вживається в кількох значеннях: стосовно творів Шекспіра та деяких драматургів доби Відродження, які не вписуються в усталену систему жанрів то-

дішнього театру («Міра за міру», «Троїл і Крессіда» В. Шекспіра та ін.); у ХІХ ст. так

називалась соціальна драма, в якій обговорювались проблеми людських стосун-

ків, сім’ї тощо (драматургія Л. Толстого, А. Чехова, Г. Ібсена, Б. Шоу, А. Стріндберга

207

ДРАМА ПРОПАГАНДИСТСЬКА

та ін. У Німеччині ХІХ ст. проблемною називалася також драматургія М. Гоголя. ►

ДРАМА ДИДАКТИЧНА, ДРАМА ІДЕЙ, ДРАМА НА ТЕЗУ, ДРАМА ПРОПАГАНДИСТСЬКА

ДРАМА ПРОПАГАНДИСТСЬКА (англ. propaganda drama, propaganda play) — п’єса,­ що не лише висвітлює певну соціально-політичну проблему, а й пропонує

спосіб її розв’язання. ► агіттеатр, ДРАМА ПРОБЛЕМНА, театр політичний

ДРАМА ПСЕВДОКЛАСИЧНА (англ. pseudo classic drama) — (нео)класична дра­ ма XVII–XVIII ст., орієнтована на імітацію античної моделі драми. Синоніми: драма

класицизму, драма неокласична. ► ДРАМА КЛАСИЧНА

ДРАМА РАЦІОНАЛЬНА (нім. Rationaldramen) — у практиці німецького театру

XVIII–XIX ст. — п’єси,­ в яких переважає раціональне начало; традиція раціональної драми закладена Лессінгом. ► театр інтелектуальний

драма революційна — у театрі кінця ХІХ ст. — драма, що змальовує революційну ситуацію і закликає до революційних змін у суспільстві («Його [Гауптмана] “Ткачі” можуть уважатися революційною драмою. <…> Та вона є революцій-

на через те тільки, що подає страшенно вірний, яркий і мікроскопічно докладний малюнок одного моменту в житті цілої маси людей, їх визиску, їх страждання, їх бідних радощів, нужденних надій і їх бездоганної розпуки. Значить — революційна так само не більше як кождий глибоко продуманий і гарячо почутий малюнок дійсного життя»; «В “Розбійни­ках”­ Шиллер сотворив справді революційну, тенденційно революційну драму. <…> Шиллерові “Розбійники” своїм ідейним змістом перли в будущину», І. Франко).

ДРАМА РИМСЬКА [латинська] (англ. roman drama) — давньоримська драматургія між 240 р. до н. е. і 204 р. від н. е., твори Плавта, Теренція, Сенеки та ін. ►

КОМЕДІЯ АНТИЧНА, КОМЕДІЯ ЛАТИНСЬКА, ТРАГЕДІЯ АНТИЧНА

ДРАМА рИЦАРСЬКА, ДРАМА ЛИЦАРСЬКА (нім. Ritterdrama; пол. drama rycers­ ka) — у німецькому театрі XVIII ст. — драми-маніфести представників «Sturm und

Drang», в яких оспівувалися патріотизм і рицарські звитяги. В Польщі головним

змістом рицарських драм були поєдинки, турніри та баталії. Зразок лицарської драми — «Гец фон Берліхінген» Гете (1773). ► ДРАМА готична, драма ПРЕРОМАНТИЧНА,

театр романтичний, театр лицарський

ДРАМА РІЗДВЯНА (лат. Ludus de Nativitate; нім. Weіhnachtsspіele, Christkindel­ spiel; англ. Nativity Play) — у середньовічному й шкільному театрі — релігійна драма, присвячена Різдву Христа, і виставлена під час Різдвяних свят.

Найдавніше свідчення про святкування Різдва 25 грудня міститься у римсько-

му хронографі 354 р. Початково це свято називалося Natale Іnvіctі Solіx — свято сонцестояння, згодом — Natale Domіnі чи Natale Chrіstі, а потім — Іn Natіwіtate

Domіnі. Саме у Римі відбулося структурування цього свята на три різдвяні літургії, що відправлялися вночі, на світанку й удень.

Свято Богоявлення (Епіфанія, Epіphanіa, а пізніше — Theophanіa, Об’явлен­ ня божества Господа), змістом якого було народження Ісуса Христа у Вифлеємі,

208

ДРАМА РІЗДВЯНА

прихід волхвів, хрещення на Йордані, чудо з вином у Кані Галилейській тощо, — вперше почали святкувати в Єгипті.

У середині VІ ст. у Константинополі постало свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, яке прославляло подію принесення Св. Архангелом Гавриїлом Пречистій Діві Марії благої вісті про народження в неї Сина Божого. З Константинополя

свято поширилося спочатку на Схід, а з VІІ ст. — до Риму та Іспанії. За візантійським календарем свято має всенічну та, вже наступного дня, супровідне свято — Собор Архангела Гавриїла. Завдяки характерній процесії зі свічками в європейських мовах свято називається також Lіchtmel, Candlemas, Candelone, Chandeleur.

ЗХІ ст. відоме Поклоніння пастирів, яке здійсню­валося­ в ніч напередодні першого дня Різдва. На мармуровому столику влаштовували ясла, в яких знаходилося зображення Діви Марії. П’ятеро старших священиків у церковному вбранні

зхустками на голові та з жезлами в руках удавали вифлеємських пастирів. До них підходив хлопчик з хору, який виконував роль ангела, і повідомляв пастирям про Різдво Спасителя. Пастирі проходили до вівтаря,­ тоді як діти півчі удавали ангельське воїнство й співали гімн. Урешті «жінки» відкривали завісу і, вказуючи на статую Христа немовляти, казали: «Ось він!»

1060 року у Франції до процесії волхвів додалися сцени з Іродом. У найпростішому варіанті процесія волхвів зустрічала Ірода, й між ними починався діалог. У складнішому варіанті Ірод, сидячи на троні, розсилав послів, які мусили вступити в дискусію з волхвами. Згодом автори ігор почали пояснювати, коментувати й доповнювати сюжет там, де йому бракувало видовищності: ігри доповнилися сценами з пастухами, що славили царя Вифлеємського, єгипетськими ідолами,

диспутами пророків, зображенням руйнування Єгипту тощо. До історії Різдва Христового додалися сцени з участю хазяїна, злих служниць, заспаних пастухів, ангелів, які попереджали сплячих волхвів про небезпеку зустрічі з Іродом, Рахіллю, що оплакувала вбивство дітей, і самим Іродом.

Поступово окреслюється сценарій Різдвяних ігор, до якого входять такі епізо-

ди: процесія біблійних пророків; прихід пастухів до новонародженого Христа; процесія волхвів, що з’явилися до нового царя небесного; сцена гніву Ірода, котрий звелів влаштувати побиття немовлят; плач Рахілі над убитими дітьми.

ЗXІІІ ст. відома доволі розвинена форма Різдвяних ігор — Ludus scenіcus de Natіvіtate Domіnі (досл. Ігри сценічні Різдва Господнього), що складалася з семи

частин, в яких показувалися пророцтва про Христа, Благовіщення, Різдво, нарада Ірода зі своїми підлеглими, втеча до Єгипту, поклоніння пастухів, прихід трьох царів, побиття немовлят, смерть Ірода (якого живцем поїдають черви, після

чого Диявол забирає його душу до Пекла).

Початково дія Різдвяних ігор розгорталася в хорі, тобто в східній, вівтарній час-

тині храму (в готичній церкві хор — це простір головного вівтаря, що ним закінчується центральний неф, відділений від нефа бар’єром, кафедрою або попере-

209