Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

КОМЕДІЯ ЗДОРОВОГО ГЛУЗДУ

Людмила Старицька Черняхівська вважала, що «переважна частина п’єс Карого, “Глитай”, “Дві сім’ї”, “Олеся” — Кропивницького, “Світова річ” — Олени Пчіл-

ки, “У темряві” — Старицького, “На громадській роботі” Грінченка, п’єса Мирного “Згуба” й другі — все це “комедии нравов”», адже, продовжує Л. Старицька, — «у цих п’єсах автори малюють нам сучасне життя з усіма його кривдами й болями,

сумними та смішними рисами». ► ДРАМА ШКІЛЬНА

КОМЕДІЯ ЗДОРОВОГО ГЛУЗДУ (англ. comedy of common sense) — термін, який застосовується в англомовному театрознавстві для характеристики комедії, в якій, за визначенням американського «Словника світової літератури», «підтримується гарний баланс між теоретичними стандартами людської поведінки

і практичними вимогами суспільства».

КОМЕДІЯ ІДЕЙ (англ. сomedy of іdeas, нім. Ideenkomödie, ісп. comedia de ideas, фр. comédie d’idées) — комедійний різновид драми ідей кінця ХІХ ст., у творах якого в гумористичній формі обговорюються ідеологічні або філософські системи.

Народження жанру пов’язане з творчістю Б. Шоу і О. Вайльда. ► ДРАМА ІДЕЙ

КОМЕДІЯ ІМПРОВІЗОВАНА (ісп. comedia de repente; фр. comédie improvisue, co­ médie аl’impromptu) — комедія на основі сценарію, інколи — італійська комедія

масок («В Італії сей жанр [інтерлюдія] набув оригінального вигляду імпровізованих комедій (commedia dell’arte), в яких до схематичного змісту п’єси лицедії додавали від себе, що підказувала їм фантазія» — М. Вороний). ► інтерлюдія, КОМЕДІЯ

МАСОК ІТАЛІЙСЬКА

КОМЕДІЯ ІНТРИГИ, КОМЕДІЯ ІНТРИГОВА (фр. comédie d’intrigue; англ. comedy of intrigue,­ intrigue comedy; нім. Intrigenstück; ісп. comedia de intriga) — різновид комедії ситуацій із заплутаною, зазвичай любовною інтригою (підступними діями, спрямованими проти когось), що містить змови, переодягання, впізнавання тощо, а головне­ — спирається на складні стратегеми і конспірацію. Персонажі в комедії інтриги окреслені схематично, але винахідливість сторін і несподівані повороти

дії тримають увагу глядача («Витівки Скапена» Мольєра). Першу відому комедію

інтриги — «Каландрія» майбутнього кардинала Бернардо Довіці Бібієни — виконано 1513 р. в Урбіно (в основі п’єси — сюжет «Менехмів» Плавта). До жанру належить більшість комедій Мольєра, «Севільський цирульник» П. Бомарше, «Дами і гусари» А. Фредро, «Шельменко — денщик» і «Шельменко — волосний писар»

Г.Квітки Основ’яненка та ін. ► ІНТРИГА, КОМЕДІЯ ПЛАЩА ТА ШПАГИ, КОМЕДІЯ СИТУАЦІЙ

КОМЕДІЯ КУМЕДНА (англ. laughing comedy) — в англійському театрі кінця

XVIII ст. — легка, дотепна, несентиментальна комедія. ► КОМЕДІЯ ВЕСЕЛА

КОМЕДІЯ ЛАТИНСЬКА (пол. komedia łacińska) — вчена комедія, написана ла-

тиною або за взірцем давньоримських комедій. ► драма вчена, комедія вчена, драма

шкільна, театр шкільний

КОМЕДІЯ ЛЕГКА (фр. comédie legere; англ. light comedy; нім. leichte Komödie; ісп. comedia liegera). В Україні з цим жанровим визначенням відомий твір «Оказія

287

КОМЕДІЯ ЛЕГКОВАЖНА

з сотником Яремою». Легенька комедія у 4 діях і 6 одмінах. Скомпонував Гр. Ашкаренко, 1896). ► ВОДЕВІЛЬ

КОМЕДІЯ ЛЕГКОВАЖНА (англ. lightweight). ► ВОДЕВІЛЬ

КОМЕДІЯ ЛІРИЧНА (рос. комедиялирическая) — у російському театрі останньої чверті XVIII ст. — комічна опера. Так, «Драмматической словарь…» (1787) повідо-

мляє про виставу в домовом театре ліричної комедії «Лоретта» — «выбранная из скаски г. Марморнтеля того ж названия». ► ВОДЕВІЛЬ, ЗИНГШПІЛЬ, ОПЕРА КОМІЧНА

КОМЕДІЯ ЛЯПАСІВ, КОМЕДІЯ НИЗЬКА (англ. slapstick comedy) — термін, який вживається стосовно комедії ситуацій, що зазвичай розважає ляпасами, тумаками і т. ін. (фарс, комедія дель арте, американська комедія початку ХХ ст. та ін.). Сам термін запозичений із кіно у 1920 х рр. ► КОМЕДІЯ НИЗЬКА, комедія МАСОК ІТАЛІЙСЬКа

КОМЕДІЯ МАВП’ЯЧА (нім. Affenkömodie) — у Німеччині — зневажлива назва

фарсу. ► КОМЕДІЯ ФАРС

КОМЕДІЯ МАГІЧНА, КОМЕДІЯ ЧАРІВНА (ісп. comedia de magia) — в іспанському театрі доби Відродження — вистава з використанням сценічних машин і ефек-

тів. ► ЗАУБЕРШПІЛЬ, ТРАГЕДІЯ МАШИННА

КОМЕДІЯ МАДРИГАЛЬНА, МАДРИГАЛ ДРАМАТИЧНИЙ — в італійському театрі другої половини XVI ст. — різновид побутової або гротескно сатиричної музичної комедії з традиційними персонажами комедії дель арте (Панталоне, Капітан, закохані, слуги та ін.). Жанр являв хорову композицію на текст комедій-

ної або пасторальної п’єси з музикою у характері мадригалу. Усі партії виконував багатоголосний ансамбль. Найвідоміші твори: «Балачки жінок під час прання» А. Стріджо, 1567; «Амфіпарнас» («Передгір’я Парнасу») Ораціо Веккі (1594), «Вірні закохані» Гаспаро Тореллі (1600) та ін. З народженням опери жанр втратив актуальність. ► ОПЕРА

КОМЕДІЯ МАЛА (рос. малая комедия) — у російському шкільному театрі XVIII ст. — п’єса, що складалася з трьох чотирьох «дійств» (на відміну від простої «комедії» з більшою кількістю актів). ► драма ШКІЛЬНа, ПЕТІ П’ЄСА

КОМЕДІЯ МАСОК ІТАЛіЙСЬКА ► театр масок італійський

КОМЕДІЯ МІСЬКА (англ. city comedy) — в англійському театрі початку

XVIІ ст. — загальна назва для комедії, представленої у творчості Томаса Міддл­ тона, Бена Джонсона та ін.

комедія міщанська — авторське визначення жанру («Панська­ губа та зубів нема» («За двома зайцями»). Міщанська комедія в 4 діях з співами і танцями.

Скомпонував Старицький і Левицький, 1890). ► драма міщанська

КОМЕДІЯ МОТОРНА (лат. comoedia motoria) — у давньоримському театрі —

різновид комедії, «рухливої», на відміну від спокійної комедії (comoedia Stataria).

Так само розрізнялися манери акторського виконання і типи акторів — actor statarius (актор нерухомий) і actor motorius (актор рухливий). ► КОМЕДІЯ АНТИЧНА, КО-

МЕДІЯ РУХЛИВА, комедія АНТИЧНа

288

КОМЕДІЯ

комедія музична — синонім до оперети («Енеїда». Музична комедія (оперета) на 3 дії (по Котляревському). Зложив Микола Садовський, музика М. Лисен-

ка, 1910). ► ОПЕРЕТА

КОМЕДІЯ М’ЯСОПУСТНА ► КАРНАВАЛ, КОМЕДІЯ ЗАПУСТНА, ФАСТНАХТШПІЛЬ

КОМЕДІЯ НИЗЬКА (англ. low comedy) — термін, опозиційний до високої комедії; комедія, що ґрунтується на фізичній дії, а не на інтелектуальній основі. Жанр характеризується брутальними прийомами акторського виконання, вульгарною мовою тощо. Найчастіше визначення застосовується до cтарогрецької комедії

(Аристофан), середньовічного фарсу та ін. ► драма високого стилю, КОМЕДІЯ ВИСОКА

І НИЗЬКА, театр масовий

КОМЕДІЯ НОВОАТТИЦЬКА, КОМЕДІЯ НОВА (фр. comédie nouvelle; англ. new comedy; нім. neue Komödie; ісп. nueva comedia) — у давньогрецькому театрі — комедія, сюжети якої на відміну від «старої» аттицької комедії, зосередженої на громадських проблемах, обертаються навколо побутових ситуацій. Аттицькою комедія називалася тому, що давні Афіни, де постав цей жанр, стали центром грецької області Аттика, а новою — щоб відрізнити її від давньої комедії Аристофана.

Найяскравішим представником новоаттицької комедії греки вважали Менандра (342–292 рр. до н. е. ), який написав понад сто комедій (їх прийнято називати

міщанськими драмами), більшість яких призначалася для театральної периферії. На думку Б. Варнеке, «комедіями драми Менандра є лише за складом учасників: якщо більшості з них дати імена богів або героїв, вийде трагедія, котру створив Еврипід…» На відміну від соціальних комедій Аристофана, основними сюжетними мотивами у побутовій драмі Менандра стали ґвалтування під час нічних свят, таємні пологи, позашлюбні діти, що, подорослішавши, обов’язково знаходили батьків і т. ін. У широкому сенсі — дошлюбні й позашлюбні ігрища. Втім, в античні часи Менандр користувався неабиякою популярністю й пошаною — Плутарх називає його поетом кохання й пише, що краще на симпосії залишитися без келиха

вина, ніж без Менандра, щоправда, аргументує свою думку доволі дивним чи-

ном: «любовні сюжети комедій Менандра підходять для людей, котрі, провівши вечір за келихом вина, повертаються після цього до своїх дружин». Проте з Плутархом сперечається ближчий до нашого часу історик античності Ф. Зелінський: «Менандр був схильний до вишуканих нюансів і довгих розмов, а це було нудно». Борис Варнеке писав про «одноманітність п’єс» Менандра і про те, що «самі

древні казали, що той, хто знає одну з них, знає всі». Очевидно, саме на комедіях Менандра базувався висновок Діомеда, який вважав, що «комедія є відтворенням приватного життя громадян, які перебувають у небезпеці». Розмежовуючи

жанри соціальної комедії й міщанської драми, не слід, однак, жорстко розмеж-

овувати творчість грецьких комедіографів, адже саме Аристофанові належить комедія «Кокал», у якій він чи не вперше в античній драмі ввів мотив спокушання дівчини, упізнавання «і все інше у тому ж дусі, — як писали античні автори, —

289

КОМЕДІЯ ОРИГІНАЛЬНА

учому з ним суперничав Менандр». Цим фактом можна пояснити відмінності

утворчості Аристофана й Менандра, зумовлені не так особливостями їхнього

власного смаку, як вимогами нового замовника. За часів Аристофана, на хвилі патріотичного піднесення, попит на патріотизм (а відтак і на соціально політичні комедії), ясна річ, посилився, однак за доби еллінізму, коли настроями греків

оволоділи зневіра і збайдужіння до громадських справ, а відраза до політичного життя і національних святинь уже важко приховувалася, популярність здобуло гасло Епікура (однолітка Менандра): «Живи непомітно». До певної міри драми

Менандра й ілюструють цю тезу. ► КОМЕДІЯ АНТИЧНА, КОМЕДІЯ ЗВИЧАЇВ

КОМЕДІЯ ОРИГІНАЛЬНА — у театрі XVIII–XIX ст., коли були поширеними різ-

номанітні переробки тощо, формула, що її застосовували до творів на самостій-

ний сюжет (Г. Квітка Основ’я­ненко,­ «Приезжий из столицы», 1827).

КОМЕДІЯ ПАЛАЦОВА (ісп. comedia palaciega) — в іспанському театрі — вистава, дія якої відбувається в палаці.

КОМЕДІЯ ПАСТОРАЛЬНА (фр. comédie pastorale; англ. pastoralplay; нім. Schafer­ spiel; ісп. comedia pastoral; пол. sielanka dramatyczna, dramat pastoralny, komedia pastoralna) — у європейському театрі XVI–XVII ст. — п’єси й вистави, що ностальгійно оспівували безтурботне життя пастухів і пастушок. ► ПАСТОРАЛЬ КОМІЧНА

КОМЕДІЯ ПЛАЩА ТА ШПАГИ (ісп. la comedia de capa y espada; англ. cloak and sword drama) — в іспанському театрі XVІ ст. — один із різновидів комедії інтри­ ги. Перші твори у жанрі комедії плаща та шпаги видрукувано 1517 р. — це були п’єси Бартоломео Торреса Наварро. У XVII ст. комедією плаща та шпаги називали

твори, що виконувалася у звичайних дворянських костюмах, на відміну від ви­ довищних комедій. Згодом термін познав комедії інтриги Лопе де Вега і драма-

тургів його школи, характерними ознаками яких були: зображення конфліктів,

народжених коханням, ревнощами, почуттям честі; стрімкий, динамічний розвиток сценічної дії; переважання інтриги над розробкою характерів; усталеність сценічних типів тощо. У комедії плаща та шпаги на історичному тлі, в історичних костюмах розігруються галантні історії, заплутані масою перипетій. Розвиток дії зазвичай будується як подолання перешкод від вихідної ситуації (закоханості)

до фіналу (щасливого одруження). В англійських словниках театру комедією плаща та шпаги інколи називають сценічні версії «Трьох мушкетерів» А. Дюма і твори

романтичної драматургії. ► ДРАМА КОСТЮМОВА, драма честі

КОМЕДІЯ ПОБУТОВА (ісп. comedіas a notіcіa — комедія побуту і звичаїв) — в іс-

панському театрі XVI ст., а згодом у театрах інших країн — жанровий різновид

сатиричної комедії, предметом осміювання якої є соціальні звичаї. В межах побутової комедії інколи розрізняють соціально побутову комедію (висміювання соці-

альних явищ) і родинно побутову комедію (висміювання родинних стосунків). За-

родки побутової комедії можна виявити у творчості Менандра, однак остаточно

жанр сформувався лише у ХІХ ст., у творчості драматургів школи здорового глузду,

290