Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

МІСТЕРІЯ ЕЛЕВЗИНСЬКА, ЕЛЕВЗИНІЇ

Елевзинські містерії здійснювалися в одному з найпотужніших міжнаціональних політичних центрів Еллади — в Елевзинському храмі. Вони влаштовувалися

з 15 до 22 боедроміона (десь наприкінці жовтня) під час збору винограду поблизу селища Eleusis (Елевсія, Елевзин, що перекладається як Пришестя боги­ ні), неподалік від Афін. Здійснювалися ці відправи на честь Деметри (Demeter,

Demetor, Demetros, Demeteros), богині хліборобства й законодавства та її доньки Персефони. Деметру називали Thesmophoros, а разом із дочкою вони були двома

Thesmophoroi, тобто законодавицями, повелительками.

В основу Елевзинських містерій покладено міф про те, що після смерті душі мерців потрапляють до царства мертвих — Аїду, яким керували бог Аїд та його дружина Персефона (донька Зевса й Деметри), яку він викрав у той час, коли вона збирала квіти на лузі. Її матір, богиня Деметра, шукаючи доньку, забула про

свої обов’язки, й землю охопив голод. Тоді Зевс наказав Персефоні, щоб дві третини року вона проводила на землі з матір’ю і лише одну — з Аїдом. Посвячення в ці містерії, на думку греків, дарувало вічне життя після смерті.

Найголовніша роль у містерійних відправах належала гієрофантові (hіerophan­ tes — той, що примушує з’явитися святині), який декламував міф про Деметру

і влаштовував богоявлення, показуючи deіknymena (речі на показ) і демонструючи містерії у цілому. Видовища ці називали phasmata (або священні phasmata), тобто привиди, чудиська. Гієрофанта обирали з роду Евмолпідів, який вів початок від міфічного предка Евмолпа, ім’я якого означає, що він прославився гарним голосом.

Крім гієрофанта, участь у відправі брали дадух (daduchus — носій смолоскипа), гієрокерікс (hіеrосеrух — герольд, до обов’язків якого входило закликання грома-

ди до молитви, виголошення таємних формул, керівництво священними обрядами тощо), жрець біля жертовника (епібоміос), прислужники, музиканти й співаки.

Загальний нагляд за здійсненням містерій доручалося афінському архонто­ ві басилевсові, а імена жерців і найвищих сановників, пов’язаних із святкуванням

Елевзинських містерій, за життя заборонялося навіть згадувати — це вважалося

злочином. Проте, як вважають сучасні історики, жерці й жриці були лише маріонетками в руках влади — вони брали хабарі і захищали інтереси найвпливовіших на даний момент політичних сил, а сам Елевзин у разі необхідності ставав притулком для вигнаних з Афін олігархів.

Розрізняли Великі і Малі Елевзинські містерії.

Малі містерії тривали упродовж дев’яти днів і мали характер приготування до очищення й жертвопринесення. Вони святкувалися в лютому, в Аресі, неподалік від Афін. Кандидати, які прагнули стати посвяченими у містерії (accіpіendorum sacrorum cupіdo) і витримали іспити, мали при собі свідоцтва про народження, виховання й високоморальне життя. Вони підходили до дверей храму, де їх зу-

стрічав жрець Елевзину (hіеrосеrух), або священний герольд. Він підводив неофітів до храму Кори, що був розташований у священному гаю, в оточенні білих тополь.

337

МІСТЕРІЯ ЕЛЕВЗИНСЬКА, ЕЛЕВЗИНІЇ

Тоді жриці Прозерпіни, гієрофантиди, виходили з храму у білосніжних пеплумах, з оголеними руками, із сплетеними з нарцисів віночками на голові. Після чого роз-

горталося саме дійство. Ставши біля входу до храму, жриці співали мелодії дорійського наспіву, супроводжуючи їх ритмічними жестами. Кілька днів — у молитвах і постах — тривала підготовка до містерій. Напередодні останнього дня неофіти

збиралися у священному гаю, де брали участь в обряді Викрадення Персефони. Великі містерії мали також назву священних Орій, що відзначалися щоп’ять

років у вересні в Елевзині. У перший день місти, які бажали взяти участь в урочистостях, мали зібратися в Афінах і заявити про своє прибуття. Гієрофант і дадух виголошували давню формулу недопущення непосвячених і варварів, після чого місти вирушали до моря, щоб очиститись в його священних водах і стати гідними участі в містеріях. Наступні дні, ймовірно, були заповнені процесіями, уро-

чистими жертвопринесеннями в храмах трьох богів, на честь яких справлялися містерії. Так тривало до кінця вересня — початку жовтня, коли святково вбрані й увінчані миртовими вінками місти урочистою процесією прямували священною дорогою з Афін до Елевзину, де відбувалися найголовніші урочистості. Увечері процесія досягала Елевзину, де зображення Іакха встановлювалося в храмі

Деметри і Кори. Впродовж наступних днів тривали розваги і, нарешті, наприкінці другого тижня, вночі, починалися великі містерії. Місти здійснювали священний обряд, під час якого пили священний напій — киксон — суміш із борошна, води, прянощів, меду, вина та ін.

У спеціально відведеному відділі храму відбувалася драматична вистава, живі картини, в основу яких покладено міфи про Деметру і Кору. Саме ці вистави,

вважають Дітер Лавенштайн і Мірча Еліаде, стали колискою майбутнього давньогрецького театру.

Дотепне припущення стосовно ролі Елевзинських містерій висловлював Гегель, пишучи, що «усі афіняни були посвячені в Елевзинські містерії, за винятком

Сократа, який хотів бути вільним від звинувачення в тому, що, обмірковуючи

щось у думці, тим самим він видає Елевзинські таємниці». З цього припущення виходить, що спілки посвячених у таїнства Елевзинських містерій — це первинні організації, членами яких у певному віці мусили ставати усі благонадійні громадяни, а Сократ волів залишатися профаном (так у Давній Греції і Римі називали людину, не посвячену у містерії або ту, що не брала участі у релігійних церемоні-

ях), а врешті став фармакосом — цапом відбувайлом.

Ще жорсткіше визначають соціальну роль містерій М. Еліаде та Й. Куліано: «Елевзинські містерії були інститутом колективної ініціації афінської держави».

Як би не ставилися до Елевзинських містерій наші сучасники, проте самі греки своїх богів і присвячені їм свята не завжди сприймали як священні.

Так, Аристофан, виводячи на сцену містів, публічно висміював Елевзинські містерії у комедії «Жаби»; так само він глузував не лише з міфологічного Діоніса, яко-

338

МІСТЕРІЯ МІМІЧНА

го називає богом театру, а й з жерця Діоніса, який сидів у театрі (за ремаркою

усамих «Жабах», сценічний Діоніс біжить через орхестру до крісла Діонісового

жерця і, звертаючись до нього, просить: «Рятуй, мій жрець, і ми з тобою вип’ємо»). Іншим прикладом ставлення греків до Елевзинських містерій є скандал, що вибухнув 415 р. до н. е., коли Алківіад створив пародії на Елевзинські містерії і зму-

шений був утікати до Спарти.

Красномовним свідченням про роль Елевзинських містерій став учинок правителя Деметрія Поліоркета, підтриманий 304 р. до н. е. його ж підлеглими. Деметрій написав в Афіни, що негайно, як тільки прибуде, бажає стати посвяченим

утаїнства (mystagogos), причому весь обряд, від нижчого до споглядального рівня, має намір здійснити відразу. Це суперечило священним законам і ніколи раніше не траплялося, тому що Малі таїнства справлялися в місяці антестеріоні,

Великі — у боедроміоні, а до споглядального рівня посвячених допускали лише за місяць після Великих таїнств. Але коли прочитали лист Деметрія, заперечити наважився лише носій смолоскипів Піфодор. Однак афіняни прислухалися не до його думки, а до поради мудрагеля Стратокла, який запропонував перейменувати місяць муніхіон на антестеріон і справити для Деметрія священно-

дійства в Агрі. Після цього муніхіон з антестеріона перетворився на боедроміон, а Деметрій, прийнявши посвяту, відразу ж дістав найвищий статус споглядальни­ ка. На честь пихатого й вередливого правителя було перейменовано й свято Діонісій — відтоді воно почало називатися Demetria (Деметрії). Не дивно, що в цей період театр Діоніса остаточно втратив свою політико релігійну роль, і в історичних, політичних і філософських працях про нього майже не згадують.

Значну роль у відправах, пов’язаних із культами Діоніса й Деметри, відігравало вживанням різноманітних напоїв, які або викликали галюцинації, або призводили до сп’яніння учасників оргій. Адже Деметра вважалася у греків богинею маку (ім’я богині, за однією з версій, означало поля з маком і саме макові голівки були

одним із символів богині, що й дало підстави Карлові Кереньї говорити про вжи-

вання опію під час Елевзинських містерій). Так само причетним до п’янких напоїв був і Діоніс (адже він вважається першовідкривачем меду й вина — вино було його останнім дарунком). ► ДІОНІСІЇ, ОРГІЯЗМ

МІСТЕРІЯ МІМІЧНА (англ. mimed mystery) — у XIV ст. — різновид драматичної

пантоміми, присвячений національним перемогам або в’їздові визначних осіб

у місто; інколи ототожнюються із живими картинами (фр. tableau vivant) і пе-

джентами. ► МІСТЕРІЯ РЕЛІГІЙНА СЕРЕДНЬОВІЧНА

містерія пасторальна — середньовічна містерія, основним змістом якої

є прихід пастухів до новонародженого Ісуса.

МІСТЕРІЯ ПРОФАННА СЕРЕДНЬОВІЧНА (фр. mystére profane) — у середньовічному французькому театрі — словосполучення, яким позначається світська містерія, тобто середньовічна містерія на світський сюжет; зазвичай його вжива-

339

МІСТЕРІЯ РЕЛІГІЙНА СЕРЕДНЬОВІЧНА

ли для визначення історій і романів, а також п’єс історичних і романтичних, за формою наближених до містерій. До таких містерій належали «Зруйнування Трої»

(1450) Жана Міле, «Містерія про святого Людовика» (1470), «Містерія про облогу Орлеана» (бл. 1429), «Про шляхетну римлянку Лукрецію» Генриха Бюлінгера та ін.

1574 р. в Мюнхені в цьому жанрі було показано дводенне дійство патера Геор-

га Агріколи, в якому брало участь близько тисячі виконавців; дійство відтворювало блискучу перемогу національного героя — Константина Великого.

У«Містерії про облогу Орлеана», що належала патріотично налаштованому авторові, замість традиційного конфлікту між Богом і Дияволом основний конфлікт виявлявся у зіткненні двох реальних історичних сил — англійських завойовників і французьких патріотів. Містерія завершується не спаленням Жанни д’Арк,

аперемогою французів. У містерії діяло понад сто персонажів, серед головних

героїв — громадяни Орлеана, селянка Жанна, король Карл VІІ і французькі полководці на чолі з графом Дюнуа. З англійського боку діяли воєначальники — граф Солсбері, герцог Соммерсет, лорд Тальбот та ін. Дія розгорталася не лише на землі, а й на небі. Містерія починалася з військової ради, на якій британські воєначальники оголошували, що вони йдуть походом на Орлеан. На раду при-

бував єпископ, правитель Орлеана, який, звертаючись до англійців, просив їх пощадити рідне місто. Англійці переконували його, що не мають злих намірів, але щойно єпископ залишав їх, як лунали фанфари і лорд Солсбері вигукував: «Франція, Франція, чудова країна, ти належатимеш нам!». Дія переносилась до Орлеана, де громадяни давали клятву захищати своє місто за будь яку ціну. А в цей час англійці вже грабували і ґвалтували селян; відбувалася перша сутичка між

англійцями та французами. Начальник ополчення закликав усіх французів стати під стяги і саме тоді з’являлася Жанна. Серед ремарок, що супроводжували текст містерії, були й такі: слід випускати якомога більше ядер, викидати драбини з мотузок, скидати ворога в рівчаки.

Упроцесі подальшого розвитку профанної містерії в Англії постав жанр дра­

матизованої хроніки, яка стала перехідним містком між містерією й історичною

хронікою. ► ХРОНІКА ІСТОРИЧНА

МІСТЕРІЯ РЕЛІГІЙНА СЕРЕДНЬОВІЧНА (лат. mіnіsterіum — служба, таїнство,

таємна істина від грец. μυστήρια; фр. mystére, mistére, mister, mistaire­; англ. mystery play, нім. Mysterіum, Mysterіenspіel; ісп. mіsterіo) — у середньо­вічному­ театрі — релігійна драма на сюжети з Нового або Старого Заповіту, зародження якої датуєть-

ся початком XIII ст.

Сама назва жанру має доволі умовний характер, адже жанрові формули серед-

ньовічного театру зазвичай визначалися матеріалом (Святе Письмо) і лише частково — місцем показу й особливостями виконання вистави.

«Формальні» ознаки не відігравали істотної ролі у жанрових визначеннях, вони використовувалися радше у відповідності до кон’юнктури, в ролі епітета.

340