Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

МІСТЕРІЯ РЕЛІГІЙНА СЕРЕДНЬОВІЧНА

щоб кожен цех міг продемонструвати свою продукцію. Епізод з Ноєвим ковчегом готували корабельники, Всесвітній потоп — рибалки й моряки, Таємну вече-

рю — пекарі, Вознесіння — кравці, Омовіння ніг — водовози, Поклоніння волхвів — ювеліри, Вигнання з Раю — зброярі (ангели зі зброєю в руках виганяли з Раю Адама та Єву).

Підготовку й показ вистав здійснювали члени ремісничих гільдій, учні монастирських шкіл, студентство, духівництво. Однак уже 1264 року, беручи до уваги зростання популярності монументальної форми, у Римі було здійснено й першу спробу її монополізації — створено театр братства Гонфалоне (Gоnfаlоnе — прапор, корогва) для показу в Колізеї саме містерій. Майже одночасно постало в Тревізо Товариство «de’Battutі», яке спеціалізувалося на містеріях Благовіщення.

У другій половині ХV ст. в Голландії постали камери риторів (rederіjkkamers), які

виставляли містерії і влаштовували змагання, що мали назву ланд ювели (lаnd­ juwеlеn — скарбниця країни) — публічні турніри просто неба й диспути. Лише в Амстердамі було двадцять вісім таких камер.

Згодом подібні братства з’явилися у Франції, Німеччині й Англії, де в ролі організаторів містерій виступали братства вільних каменярів — масони. Ритуали по-

свячення в таїнства (mystery) ремесла влаштовували цехи й гільдії ремісників — ці вистави у складі містерійного циклу виокремилися у craft cycle — ремісничий цикл. Монументальні ритуали входження на посаду влаштовували правителі міст.

Найвідоміше серед театральних братств Франції — «Братство Страстей» у Парижі (Confrérіe de la Passіon) — 4 грудня 1402 року отримало від Карла VІ монопольне право на виконання у столиці «містерій, міраклів та інших релігійних

п’єс». Майже від самого початку свого існування «Братство» мало власне приміщення — Hopіtal de la Trіnіte, в якому здійснювало показ мімічних містерій (mystéres mіmes) з нагоди різноманітних королівських виїздів тощо.

Наприкінці XVI ст. містерія істотно змінилася, про що свідчить уривок зі зверне-

них до Генриха ІІІ «Скарг королеві» (1588): «На цьому місці відбуваються численні

збіговиська, що суперечать­ жіночій честі й скромності. Споруджують на помостах вівтарі з хрестами й прикрасами церковними і виставляють там на посміховище духовних осіб у безсоромних фарсах, начебто вони роблять таїнство Вінчання. Розспівують на церковний лад з Євангелія, шукають у ньому веселого слова і, знайшовши, глумляться. І немає того фарсу, що не був би нижчим, бруднішим і непри-

стойнішим. І от, Сір, така погань у Вас здобула заступництво; адже Ви дали їм дозвіл на те, щоб і далі діяло зло, яке почалося раніше за Ваше царювання…» Незважаючи на «скарги», привілей було скасовано лише до 1677 року, й усякий раз, коли

якась трупа мала намір показати виставу, вона мусила платити за це «Братству». З середини ХVІ ст. «Братство» розігрувало видовище «Дії святих апостолів»

упродовж усього театрального сезону, який тривав сім місяців. Проте 17 листопада 1548 року паризький парламент оприлюднив указ, яким заборонив «Брат-

346

МІСТЕРІЯ РЕЛІГІЙНА СЕРЕДНЬОВІЧНА

ству» показ містерій. Причому заборона відбулася саме того року, коли «Братство» знайшло­ притулок у Бургундському Отелі, в якому на власні кошти спору-

дило зал для театральних вистав. Паризький прокурор у своєму доносі до парламенту писав про «Братство»: «Цей дрібний люд — усякі теслі, міські сторожі, торгівці рибою — на подібних справах не розуміються. Вони вирішили виконувати

“Дії святих апостолів”, додаючи від себе чимало апокрифічних речей на початку, а в кінці — непристойні фарси. Їхня гра тривала шість сім місяців, і це зменшувало побожність і благодійність глядачів, сприяло скандалам і глузуванню».

Перш ніж виставити містерію, її ініціатори зверталися по дозвіл до міської влади. Пройшовши попередній відбір, тексти­ містерій розглядалися єпископами або міськими магістратами, після чого отримували дозвіл на влаштування вистави і рекламу про місце й час її показу (коли надавався дозвіл на виставу, у рукописі

містерії ставили так званий дозвіл на гру — lіcentіa ludendі, що визначав умови

ймісце показу містерії). Якщо виставу влаштовували без дозволу влади, порушників карали тюремним ув’язненням або штрафом.

За кілька днів до показу містерії відбувалася урочиста процесія всіх учасників, одягнених у костюми зображуваних персонажів (monstre — демонстрація; слово-

сполучення monstra larvarum означало гру в масках).

Процесія прямувала вулицями міста в строкатих, ошатних костюмах, це було ніби першим актом свята, що тривало зазвичай кілька днів.

Так, у місті Романсі 1509 р. перед містерією було показано monstre, який вразив сучасників неймовірною розкішшю костюмів з оксамиту, шовку, атласу й парчі, вартість яких становила близько ста тисяч талерів.

1536 року в місті Бурже навіть «злиденні» вийшли в шовках і оксамиті. Цю «суперечність» намагалися подолати автори вистави, котрі в ремарках вимагали, щоб кожен був убраний відповідно до майнового стану персонажа, але замовника, очевидно, цікавила не стільки достовірність показуваних подій, скільки мож-

ливість продемонструвати власну заможність.

Вурочистих процесіях брали участь дівчата й маленькі діти, міські радники

йцехові старшини, ченці й священики, міська варта й муніципальні чиновники, купецькі гільдії й ремісничі цехи. На руках носили величезну ляльку Диявола, з ніздрів та вух якого виривалося полум’я. Повільно рухався візок з живими картинами на біблійні сюжети; навколо бігали ряджені з ведмедями, мавпами та со-

баками. Інколи в процесії можна було побачити ведмедя, що грав на клавесині, святого Августина, що виступав на ходулях і читав проповіді.

У книзі видатків організаторів «Містерії Страстей» у Монсі (1501) є запис, який

свідчить про рекламну кампанію, що здійснювалася упродовж усіх днів показу містерії: «Жанові де Тіану, сукноробові, за наймання його коня протягом восьми днів

показу згаданої містерії, який був переданий Годефруа Ле Руа, щоб він скликав народ сурмою на перехрестях згаданого міста протягом восьми днів показу згаданої

347

МІСТЕРІЯ РЕЛІГІЙНА СЕРЕДНЬОВІЧНА

містерії, по шість су на день, всього сорок вісім су. Сірові Жану Бушарові, живописцеві, за виготовлення шести написів, які були укріплені на шести брамах міста, щоб

сповіщати про день, обраний для показу згаданої містерії, дванадцять су». Інколи міська влада обмежувала відвідування містерій. Так, магістрат міста Мон-

са заборонив вхід на площу, де йшла містерія, «дітям до дванадцяти років без су-

проводу дорослих», «старим немічним людям і вагітним жінкам», а також встановив нічну варту для охорони декорацій і призначив охорону для чергування при міській раді; до дев’ятої години ранку нікого не пропускали на площу, і лише з появою збирачів, що стягували платню з глядачів, площа відкривалася для народу.

У день показу містерії глядачі вдосвіта займали місця на помостах, спеціально зведених на міській площі. Виконавці, беручи до уваги відсутність завіси та інших елементів одягу сцени, сідали на лавах, на авансцені, і чекали знаку до початку

видовища. Нарешті з’являвся автор або організатор вистави й читав пролог,

уякому розповідав про події, що були покладені в основу містерії. Після цього він хвалив Бога, міську владу й пропонував акторам розпочинати дію. Так, у французькій «Містерії Страстей» він казав виконавцеві ролі Івана: «Іване, виходьте наперед і розпочинайте свою промову». У французькій «Містерії Старого Заповіту»

упролозі до глядачів звертався сам Бог, який урочисто оголошував, що, маючи намір продемонструвати свою могутність, покаже сьогодні свої чудеса. І починав творити: небо, чотири стихії (вогонь, повітря, воду й землю), ангелів тощо. В Альсфельдській містерії кожний із трьох днів обрамлявся вступом і висновком глашатая (який іменувався в ті часи давнім словом Der Proclamator). Інколи живі картини коментували священики ведучі, герольд, вісник, le meneur du jeu або praecursor, що зумовлювалося необхідністю пояснювати зміст містерій.

Показ містерії тривав увесь день — доки виконувалася завершена частина. Перерви оголошувалися за кожні три чотири години, але публіка не залишала своїх місць, побоюючись їх втратити. В антрактах для глядачів грали музичні ансамблі,

торговці продавали різноманітні страви. Завершувався день епілогом, в якому

розповідалося про події, що були показані, й ті, що будуть показані наступного дня. Особливості виконання містерії визначалися передусім самою формою сценічного майданчика, який мав три варіанти: пересувний, кільцевий і альтанковий (пересувні вози, арена, прямокутна сцена). Окремі епізоди містерії показувалися на педжентах (раgеаnt), шибеницях (scaffolds) або платформах — фургонах з ви-

сокими майданчиками, відкритими з усіх боків. До виходу на майданчик актори ховалися під помостом. Показавши певний епізод містерії, педжент переїздив на сусідню площу, а на його місце приїздив інший фургон з наступним епізодом.

І так тривало доти, доки усі педженти не проходили через кожну площу. Архідиякон Роберт Роджерс (друга половина XVІ ст.) залишив такий опис пед­

жентів: «Виконувалися ці п’єси у такий спосіб: кожна гільдія мала свій педжент, що являв собою високий поміст на чотирьох колесах з верхнім і нижнім ярусами;

348

МІСТЕРІЯ РЕЛІГІЙНА СЕРЕДНЬОВІЧНА

у нижньому виконавці вдягалися, а грали у верхньому, відкритому з усіх боків, таким чином, щоб усі глядачі могли їх бачити й чути. Місця, де вони грали, знахо-

дилися на кожній вулиці. Вони починали спершу в Аббейгет, і після того, як перший педжент відіграв свою частину, він пересувався на велике перехрестя перед будинком мера, а потім їхав далі, по всіх вулицях, таким чином, щоб на кожній ву-

лиці виконувався педжент, доки всі вони не переграли в призначений день; коли ж усе підходило до кінця, з вулиці до вулиці передавався наказ про те, що вони можуть сходитися в тім місці, відкіля вони починали свої виступи. Так по усіх вулицях проходили педженти, увесь час граючи одночасно».

Удокументі 1656 року наведено такий опис: «Ці педженти, що демонструються

зурочистістю й благоговінням братчиками цього монастиря, мали для кількох сцен дуже великі й високі театри, поміщені на колесах і перевезені для зручності

глядачів в усі головні частини міста. Змістом видовища була розповідь з Нового Заповіту, викладена у віршах давньоанглійською мовою».

Подібні до педжентів візки використовувалися й в іспанському театрі XVІІ ст., де основна сцена була з’єднана з пристосованими до безлічі трансформацій особливими платформами або візками (medіo carro або carro), які під’їжджали впри-

тул до сцени, демонструючи перетворення, польоти, картини чарівних садів і морських просторів, крилатих драконів, башти, що провалювалися крізь землю, рух небесних світил, перетворення палацу на велетенську тварину тощо.

Поширенішою була кільцева система оформлення — амфітеатр, який використовувався й під час показу мораліте.

Але найпопулярнішою була система альтанок, розташована на одному майдан-

чику й звернена до глядача фронтально. Кількість місць дії при цьому доходила до двадцяти. Самі майданчики, на яких встановлювалися альтанки, у середньому мали двадцять метрів завдовжки й п’ять завширшки. Інколи глядачі переходили від одного майданчика до іншого. Так, у франкфуртській містерії 1350 р., котра

по закінченні короткого прологу зображувалися хрестини Ісуса й розповідало-

ся уся його історія до Вознесіння, акцент робився на чудесних діяннях Христа, а саме на шести чудесних зціленнях. Юдеї висміювали християнське віровчення й паплюжили Ісуса як чарівника шарлатана. Кожне чудо здійснювалося на новому місці дії (Loca) — у відкритих альтанках (палац Ірода, будинок Симона, палац Пила­ та та ін.), між якими ходив Христос. Інколи містерії розігрувалися в римському Ко-

лізеї та інших давніх театрально циркових будівлях, де споруджували окремі ложі. Найпопулярнішими серед містерійних атракціонів були «Вознесіння Христа», вбивства, тортури, ріки крові, піротехнічні ефекти тощо. Райська обитель, Пекло,

знаряддя тортур, казани, вогні, дими, паща дракона обставлялися з багатим розмахом. Розташований на колісниці Рай міг перетворюватися на дерево фонтан,

що символізувало і дерево життя, і райське джерело — це була свого роду емблема золотої доби, отже, чого завгодно.

349

МІСТЕРІЯ РЕЛІГІЙНА СЕРЕДНЬОВІЧНА

Поступово тексти містерій почали наповнюватися побутовими сценками, у яких діяли торговки й торгівці, шахраї та інші типові персонажі тогочасного міс-

та, а самі містерійні події отримали яскраве вирішення. Приміром, в одній з англійських містерій всесвітній потоп перетворився на яскраву побутову картину, в якій праведник Ной, прабатько нового людства, перетворився на моряка, ко-

трий готував свій ковчег до подорожі, тоді як його лайлива дружина пручалася й чинила опір, бо не бажала залишати свій дім, майно і лізти до якоїсь шкарлупи (себто ковчега). Лише взявши до рук палицю, Ной знаходив переконливі аргументи для дружини, і вона погоджувалася плисти разом із ним.

Усіма сценічними чудесами в містерії управляли спеціально призначені творчі керівники, згадки про яких з’являються майже одночасно із народженням самого метажанру. У Франції їх називали conduсtеurs du jеu (керівник гри), conduсtеur dеs sесrеts (керівники секретів, творці див або сценічних чудес, декоратори, машиністи сцени) або суперінтендант. У Німеччині режисерські примірники містерій (Dіrіgіerrolle) створювалися шпільрегентами (spіelregent) — керівниками гри, котрі навіть давали їх напрокат іншим монастирям і приходам. В Іспанії ці примірники називалися консуетас (consuetas). Зберігся режисерський примірник шпіль-

регента, під керівництвом якого 1350 р. виставлено франкфуртську містерію. Примірник являє собою два сувої завдовжки у чотири з половиною метри з нанесеними червоним чорнилом режисерськими вказівками латиною. У Мадриді за підготовкою ауто спостерігав столичний корехідор або його заступник і двоє рехідорів, а верховну владу представляв член Ради Кастилії, іменований коміса­ ром, суперінтендантом або протектором, який створював режисерський при­

мірник і мусив забезпечити попередній перегляд видовища.

Організатор і творчий керівник містерії заздалегідь добирав виконавців і навчав їх, інколи впродовж тривалого часу. Так, відомо, що під час підготовки містерії 1501 р. в місті Монсі було проведено сорок вісім репетицій. Керівник гри під

час дії залишався на майданчику, ходив серед персонажів у довгій мантії й у ви-

сокому капелюсі; в одній руці у нього була книга, в іншій — указка, якою він, неначе диригент, указував виконавцеві, що починається його роль.

Серед авторів і організаторів вистав тирольської групи відомі прізвища вчителя латини й музиканта Бенедикта Дебса й художника Вигіла Рабера (в 1514 р. він здійснив постановку однієї з найбільших містерій, в якій уперше поруч з чолові-

ками виступили й жінки). В одній з містерій Дебс грав Спасителя, а Рабер — Юду. У Люцерні творчими керівниками видовищ було троє міських переписувачів — Ганс Залат, Захарія Блетц і Реневарт Кізат. Останній, одержавши місце міського

переписувача, одночасно став шпільрегентом Великодніх ігор. У режисерській експлікації він виклав свої вимоги до виконавців: «Люципер мусить мати розкіш-

ний, лютий і гордий вигляд. Чорти мають бути сильними чоловіками, уміти кричати, немов чибіси, й робити дивовижні стрибки. Дочка Ірода повин­на володіти

350